ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
31.10.2023Справа № 910/7253/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 8509,70 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 8509,70 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, у зв'язку із ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд", на підставі статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду, за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, право вимоги якої у останнього виникла на підставі укладення договору надання фінансових послуг факторингу № 3/СК від 18.08.2021.
Ухвалою від 15.05.2023 було відкрито провадження по справі; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників учасників справи; встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.
09.06.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує.
15.06.2023 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги та заперечує проти доводів відповідача.
До Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) бюро України надійшло клопотання про зупинення провадженні у справі, в якому заявник просить зупинити провадження у справі № 910/7253/23 до закінчення касаційного перегляду справи №910/16820/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2023 заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України про зупинення провадження у справі №910/7253/23 задоволено. Ухвалено зупинити провадження у справі №910/7253/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку судового рішення у справі №910/16820/21
07.09.2023 від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі та врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16820/21.
Ухвалою суду від 02.10.2023 поновлено провадження у справі № 910/7253/23.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
02.01.2016 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Хюндай", д.р.н. НОМЕР_1 , на трасі М-27 в м. Одесі, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, в результаті чого скоїв наїзд на автомобіль "Лексус", д.р.н. НОМЕР_2 , в результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Вказані обставини, а також вина ОСОБА_1 , який порушив п. 13.1. Правил дорожнього руху, підтверджуються постановою Київського районного суду м. Одеси від 01.03.2016 у справі № 520/1353/16-п.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6994172 Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "СКАЙД".
11.02.2016 ТОВ "Делфі Групп" складено Звіт № 11-01/2 незалежної оцінки автомобіля "Лексус", д.р.н. НОМЕР_2 , відповідно до якого визначено вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля "Лексус", д.р.н. НОМЕР_2 у розмірі 14377,10 грн.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , власником автомобіля "Лексус", д.р.н. НОМЕР_2 , значилась ОСОБА_2 .
21.03.2016 ОСОБА_2 звернулась до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "СКАЙД" із заявою про страхове відшкодування (копія заяви міститься в матеріалах справи).
29.07.2021 між ФОП Кривуненком Олександром Віталійовичем (цесіонарій, новий кредитор) та ОСОБА_2 (цедент, первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ФОП Кривуненко О.В. набув права вимоги, які виникли у цедента у зв'язку із фактом настання ДТП 02.01.2016 за участю автомобіля "Хюндай", д.р.н. НОМЕР_1 під керування ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних траснпортних засобів від 23.12.2015, номер полісу АЕ/6994172 в страховій компанії ПАТ "СК "СКАЙД".
Відповідно до п. 1.2., 1.3 вказаного договору, внаслідок його укладення ФОП Кривуненко О.В. займає місце ОСОБА_2 , як кредитора, в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках. Загальна сума боргу, право вимоги сплати якого передається цементом складає 14377,10 грн.
18.08.2021 між ФОП Кривуненком О.В. (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 3/СК, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 29.07.2021 на суму 14377,10 грн (п. 5 додатку).
В силу умов вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 договору № 3/СК від 18.08.2021).
Зобов'язаною особою (боржником) є Кардаш В.В. (п. 5 додатку № 1 до договору № 3/СК від 18.08.2021); страхова компанія: ПАТ "СК "СКАЙД".
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За умовами ч. 1 ст. 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 18.08.2021 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування №АЕ/6994172, яке виникло в результаті ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "СКАЙД", порушуючи умови договору страхування (полісу) №АЕ/6994172, не здійснило виплату страхового відшкодування.
10.02.2021 Господарським судом міста Києва було відкрито провадження у справі № 910/17371/20 про банкрутство ПАТ "Страхова компанія "СКАЙД".
Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" в межах зазначеної справи про банкрутство було подано заяву про грошові вимоги до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "СКАЙД", в тому числі за зобов'язаннями, які виникли на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6994172.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 визнано кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "СКАЙД" в повному обсязі та внесено до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/17371/20 постановлено ліквідувати Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Скайд", у зв'язку з неможливістю виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Як зазначає позивач, він звернувся до відповідача з заявою від 09.11.2022 № 18 про виплату боргу, у тому числі за полісом АЕ/6994172 у розмірі 14377,10 грн. - сума відшкодування, 848,48 грн - пеня, 5657,09 грн - інфляційні втрати, 2004,13 грн - 3% річних (загальна сума 22886,80 грн).
Відповідно до листа Моторного (транспортного) страхового бюро від 22.12.2022 № 3-01б/30439 було прийнято рішення про виплату позивачу відшкодування шкоди у розмірі 13216,17 грн, яку, відповідно було сплачено на користь позивача 23.12.2022.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем не в повному обсязі було виконано зобов'язання за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6994172, а саме: не сплачено на користь позивача суми пені у розмірі 848,48 грн, 3% річних у розмірі 2004,13 грн та інфляційних втрат у розмірі 5657,09 грн за загальний період прострочення з 19.06.2016 по 09.02.2021.
Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що сплата Моторним (транспортним) страховим бюро України регламентної виплати, передбаченої підпунктом "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у розмірі оціненої згідно з таким Законом шкоди, є повним виконанням МТСБУ зобов'язань страховика, що відповідно до п. 20.3. ст. 20 зазначеного Закону переходять до МТСБУ. За твердженнями відповідача, до вимог кредиторів зі сплати сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з виплати страхового відкшодування страховиком-банкрутом мають застосовуватись положення Кодексу України з процедур банкрутства на загальних підставах. Тобто, у даному випадку, до МТСБУ перейшов лише обов'язок з відшкодування шкоди за договором страхування, а покладення на останнього додаткових обов'язків шляхом сплати сум пені, 3% річних та інфляційних втрат суперечить завданню МТСБУ, яке не порушувало грошового зобов'язання перед позивачем та не є правонаступником ПАТ "СК "СКАЙД", а відтак, до відповідача не перейшли всі права та обов'язки ліквідованого страховика. Крім того, при обґрунтуванні своєї позиції по суті спору відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.
Пунктом 1 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону № 1961-IV передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.
МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері страхування.
Як визначає стаття 39 Закону №1961-IV, Бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 п. 43.1 ст. 43 Закону № 1961-IV).
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає ст. 20 Закону № 1961-IV. Так, відповідно до п. 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (п. 20.2 ст. 20 Закону № 1961-IV).
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (п. 20.3 ст. 20 Закону №1961-IV).
У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Натомість пункти 20.2 та 20.3 ст. 20 Закону №1961-IV визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17).
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень п. 20.3 ст. 20, п. 41.3 ст. 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні ст. 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Частина 2 ст. 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Як установлено судом вище, МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні.
За наведених обставин, оскільки МТСБУ не може відповідати за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування, правові підстави для стягнення з МТСБУ за період прострочення виплати страховиком нарахованих 3% річних у розмірі 2004,13 грн та інфляційних втрат у розмірі 5657,09 грн відсутні.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов'язок сплатити її.
З огляду на те, предметом спору в даній справі є стягнення пені, що нарахована за невиконання ліквідованим страховиком зобов'язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення відповідного обов'язку на МТСБУ.
У постанові від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, згідно з яким за змістом положень п. 20.3 ст. 20, підпункту "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування (підпункти 9.11.7, 9.11.11 постанови від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19).
Вказані правові висновки було також підтримано Верховним Судом у постанові від 21.08.2023 року у справі № 910/16713/21.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За положеннями частин 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
У даному випадку судом встановлено, що правовідносини їх зміст, характер та суб'єктний склад у межах розглядуваного спору та спору у справі № 910/16820/21, є тотожними, а отже, у Господарського суду міста Києва наявні всі достатні підстави для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21, під час вирішення спору справі № 910/7253/23.
Таким чином, враховуючи приписи статей 13, 76, 77-79, 86 ГПК України, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов'язання ПАТ "СК "СКАЙД" за полісом № АЕ/6994172, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
При цьому, суд відхиляє клопотання позивача про врахування при вирішенні даного спору окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16820/21, оскільки не вбачає підстав відступати від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21.
Щодо розподілу судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, згідно з ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявив про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Суд зазначає, що відповідачем дотримано вимоги ч. 1 ст. 124 ГПК України та зазначено у першій заяві по суті спору про розмір судових витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції відповідачем надано: договір № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021, додаткову угоду від 21.12.2021 до договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021, додаткову угоду № 930 від 12.05.2023 до договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021. Крім того, матеріали справи містять докази на підтвердження повноважень особи, яка підписала відзив на позовну заяву - адвоката Проца А.В., а саме: копії довіреності від 06.12.2022 № 6-01/52, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9406/10 та посвідчення адвоката.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.
Відповідно до п. 4.1 договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 (надалі - договір № 4.1/12-10/2021) надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід'ємними частинами. У додатковій угоді обов'язково зазначаються відомості про справу, за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання наявної дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.
В п. 5.2. договору № 4.1/12-10/2021 сторонами узгоджено вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином: 1000,00 грн - у справі, в якій замовник є третьою особою; 1000,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена до 4999,00 грн.; 1500,00 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5000,00 грн до 9999,00 грн.; 2000,00 грн - у справі, в якій ціна позову становить 10000,00 грн і більше.
Оплата здійснюється замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок виконавця на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг, який складається виконавцем раз на місяць та передається замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах із матеріалами справи (п. 5.3 договору № 4.1/12-10/2021).
Як вбачається із додаткової угоди № 930 від 12.05.2023 до договору № 4.1/12-10/2021, замовник передав, а виконавець прийняв завдання на ведення від імені замовника, зокрема, справи № 295/23 (внутрішній обліковий номер) за позовом ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" до МТСБУ із ціною позову 8509,70 грн.
При цьому, судом встановлено, що умовами договору № 4.1/12-10/2021 передбачено необхідність складення акту приймання-передачі наданих послуг, який є підтвердженням надання виконавцем відповідних послуг (п. 4.7.3.), проте, суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи відповідного акту за наявності погодження в договорі фіксованого розміру винагороди адвоката (у даній справі) не є підставою для відмови в компенсації відповідних витрат за рахунок іншої сторони.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Судом враховано, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).
З огляду на зазначене, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, керуючись ч. 5 ст. 129 ГПК України та критерієм розумності розміру адвокатських витрат з урахуванням обставин цієї справи, а також враховуючи відсутність заперечень позивача щодо заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу та відповідних клопотань про зменшення таких витрат, суд дійшов висновку про покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг).
Судові витрати по сплаті судового збору та заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача, у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 233, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, будинок 10; ідентифікаційний код 37686922) до Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) про стягнення у розмірі 8509,70 грн - відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, будинок 10; ідентифікаційний код 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп.
3. Після набранням рішенням законної сили, видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко