ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
18 жовтня 2023 року Справа № 903/921/23
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Центренерго”
до відповідача: Державного підприємства “Волиньвугілля”
про стягнення 2704551,06 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Ревенко О. В., адвокат, довіреність № 153/22 від 02.11.2022;
від відповідача: Лащук Ю. В., адвокат, ордер серія АС № 1071921 від 22.09.2023.
Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: 30.08.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства “Центренерго” до Державного підприємства “Волиньвугілля” про стягнення 2704551,06 грн, з них 1591014,26 грн основного боргу, 949398,54 грн інфляційних втрат, 164138,26 грн - 3 % річних.
При обґрунтуванні позову вказує, що відповідач з 01.09.2020 не повертає позивачу кошти сплачені понад вартість поставленого вугілля за договором поставки № 111/1 від 28.01.2020, як безпідставно набуте майно.
Ухвалою суду від 04.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.10.2023, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 3-х днів з дня отримання відповіді на відзив з доказами надіслання позивачу.
26.09.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву від 22.09.2023, в якому позовні вимоги відповідача визнає частково, а саме в частині основного боргу, в задоволенні позовних вимог про стягнення 949398,54 грн інфляційних втрат, 164138,26 грн - 3 % річних просить відмовити в повному обсязі, оскільки позивачем невірно визначено момент початку нарахування штрафних санкцій, невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, а також розмір інфляційних втрат та відсотків річних становить 70 % від суми основної заборгованості. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
29.09.2023 позивач через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив від 29.09.2023 в якій просить позов задовольнити повністю. Щодо доводів відповідача про невірно визначений момент початку нарахування інфляційних втрат та 3% річних зазначає, що фактично кошти у вигляді попередньої оплати знаходились у володінні відповідача станом на 01.09.2020 і в подальшому не було зроблено жодних поставок вугілля, що в свою чергу доводить відсутність правової підстави утримання коштів з 01.09.2020 відповідачем. Дана відповідь на відзив з додатками долучена до матеріалів справи.
В судовому засіданні 03.10.2023 оголошено перерву до 12.10.2023.
В судовому засіданні 12.10.2023, беручи до уваги викладене, строки розгляду справи, суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.10.2023.
В судовому засіданні 12.10.2023 оголошено перерву до 18.10.2023.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю; представник відповідача просила позов задовольнити частково, визнала в частині стягнення основного боргу, в іншій частині просила відмовити.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
28.01.2020 між Публічним акціонерним товариством “Центренерго” (покупець) та Державним підприємством “Волиньвугілля” (постачальник) укладено договір поставки вугілля № 111/1 (далі - договір), за умовами якого постачальник поставить (передасть) у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію на зазначених у договорі умовах (а.с.10-16).
Як стверджує позивач та відповідач, на виконання умов договору відповідачем було поставлено продукції на загальну суму 4775362,05 грн. Позивачем було сплачено відповідачу 6632376,31 грн., відповідно переплата становить 1857014,26 грн. В подальшому ДП «Волиньвугілля» було перераховано ПАТ «Центренерго» 266000,00 грн (16.06.2023 та 21.06.2023), відповідно переплата становить 1591014,26 грн, які сторони вважають безпідставно набутим майном, тобто поза підставами передбаченими договором.
Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (пункти 28, 29, 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, пункт 27 постанови Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18).
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що ці зобов'язання можуть виникати і з дій, і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Важливо те, що у кондиційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:
- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого);
- таке набуття чи збереження відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Предметом спору по даній справі є в тому числі стягнення на підставі положень статті 1212 ЦК України з відповідача 1591014,26 грн безпідставно набутих коштів, що визнані відповідачем(відзив на позов а.с.29), тому не підлягають доказуванню та підлягають до задоволення в цій частині.
Щодо позовних вимог в іншій частині, а саме про стягнення 949398,54 грн інфляційних втрат, 164138,26 грн - 3 % річних, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникаю.
У відповідності з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що відповідач набув кошти не в порядку виконання договірного зобов'язання(поза підставами передбаченими договором), що стверджують сторони та визнано ними у судовому засіданні, а позивач не звертався з вимогою до відповідача про повернення безпідставно набутих грошових коштів, не довів необхідність їх повернення в силу актів цивільного законодавства, строк виконання грошового зобов'язання є таким, що не настав, оскільки не встановлений, відповідно підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відсутні.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, часткове визнання позовних вимог відповідачем, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 1591014,26 грн безпідставно набутих грошових коштів. В іншій частині позовних вимог про стягнення 164138,26 грн 3 % річних та 949398,57 грн інфляційних втрат відмовити через безпідставність та необгрунтованість.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, з відповідача на користь позивача належить стягнути 23865,21 грн судового збору, в іншій частині сплата судового збору залишається за позивачем, пропорційно розміру відхилених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Волиньвугілля” (вул.Луцька,1, м.Нововолинськ, Волинська область, 45400, код ЄДРПОУ 32365965) на користь Публічного акціонерного товариства “Центренерго” (вул.Рудиківська,49, смт.Козин, Обухівський район, Київська область, 08711, код ЄДРПОУ 22927045) 1591014,26 грн (один мільйон п'ятсот дев'яносто одну тисячу чотирнадцять гривень 26 коп.) безпідставно набутих грошових коштів, а також 23865,21 грн (двадцять три тисячі вісімсот шістдесят п'ять гривень 21 коп.) судового збору.
3. В позові про стягнення 1113536,80 грн (один мільйон сто тринадцять тисяч п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.), з них 164138,26 грн 3 % річних, 949398,57 грн інфляційних втрат - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення 30.10.2023.
Суддя А. С. Вороняк