ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №: 646/2282/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/1394/23 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ч.5 ст. 407 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 07 2023 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грузське Борисівського району Бєлгородської області, рф, українця, громадянина України, одруженого, з повною загальною освітою, військовослужбовця за призивом під час мобілізації, водія кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше, в силу ст. 89 КК України не судимого, -
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України з призначенням покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Вказаним вироком встановлено, що 15 06 2022 військовозобов'язаного відповідно до мобілізаційного плану ОСОБА_7 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 152 зараховано до списків особового складу частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ОСОБА_7 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацією в особливий період.
Указом Президента України від 24 02 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Верховною Радою України, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким внесено часткову зміну до ст. 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ), строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 23.08.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв строком на 90 діб. Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 33 хв. 19.02.2023 строком на 90 діб.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження зобов'язаний доповідати безпосередньому начальникові.
Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. З ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці строкової служби у вільний від занять та робіт час мають право вільно переміщатися по території військової частини, а під час звільнення - і в межах гарнізону. Виїзд офіцерів, прапорщиків(мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини. Виїзд військовослужбовців строкової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється.
Однак, солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби, перебуваючи на посаді водія кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у невстановлений у ході досудового розслідування час, вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилився від проходження військової служби та провів час на власний розсуд.
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_7 в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, 20 10 2022 року самовільно залишив місце несення служби, а саме: тимчасове місце дислокації підрозділу, де останній ніс військову службу - кулеметний взвод 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , який тимчасово дислокувалася у населеному пункту АДРЕСА_3 тау період з НОМЕР_3 , перебував за межами частини, знаходячись постійно за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_2 де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, солдат ОСОБА_7 в період з НОМЕР_3 в умовах воєнного стану, незаконно постійно перебував поза межами місця проходження військової служби, тобто тимчасового розташування військової часини НОМЕР_1 , не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та без поважних причин.
За час відсутності на території військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_7 обов'язки з військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами території військової частини України, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд, до 09 05 2023 - до моменту затримання співробітниками правоохоронних органів.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано судом першої інстанції за ч.5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця несення служби, без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, особою, зазначеною в ч.2 ст. 407 КК України, тобто військовослужбовцем (крім строкової служби).
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, просить про скасування вироку та про застосування при призначенні покарання положень ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням строком 1 рік.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги вказує, що ОСОБА_7 , як на досудовому розслідуванні так і під час судового розгляду давав стабільні, послідовні показання, вину у вчиненому визнав у повному обсязі, щиро покаявся, зробив для себе необхідні висновки, став на шлях виправлення, має на утриманні малолітню доньку.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили про її задоволення.
Прокурор не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та фактичні обставини його вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Що стосується апеляційних доводів щодо суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, то відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається із змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, особу ОСОБА_7 , який в силу ст. 89 КК України не судимий, одружений, має неповнолітню доньку, за час проходження військової служби має посередні характеристики, як особа, яка на достатньому рівні виконує свої обов'язки, орієнтується у складних обставинах, однак не завжди здатний прийняти самостійне рішення щодо поставлених завдань, на критику реагує адекватно, проте не завжди робить правильні висновки.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
При цьому, обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого відповідно до вимог ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Навівши зазначені обставини, урахувавши тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, врахувавши те, що ОСОБА_7 визнав повністю свою вину, виявив бажання продовжувати службу у Збройних Силах України, що у сукупності із обставинами, які пом'якшують покарання істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а саме у виді двох років позбавлення волі, з чим погоджується і колегія суддів.
Таке покарання, на думку колегії суддів є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому, слід звернути увагу на те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання є більш м'яким, ніж передбачене санкцією інкримінованої йому статті.
Тому, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим, колегія суддів не знаходить.
В своїй апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить про застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ст. 75 КК України, проте колегія суддів наголошує, що додаткових та неврахованих судом першої інстанції фактів, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим умисного кримінального правопорушення та які б слугували безумовними підставами для пом'якшення обвинуваченому покарання, шляхом звільнення останнього від його відбування не встановлено.
Усі пом'якшуючі покарання обставини, були враховані судом першої інстанції, на підставі чого зроблено обґрунтований висновок про те, що лише такий вид покарання, як позбавлення волі строком на два роки, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у даному випадку буде достатнім та дієвим для досягнення такої мети як виправлення обвинуваченого.
Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КПК України, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в повній мірі є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто таке покарання повністю відповідає меті його призначення та направлене на досягнення позитивних змін в особистості обвинуваченого.
З огляду на викладене, істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.
З урахуванням викладеного, підстав для зміни вироку та призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, а саме зі звільненням від його відбування з випробуванням, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 07 2023 року по справі щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч.5 ст. 407 КК України, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ ____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4