справа № 619/4736/23
провадження № 3/619/1930/23
ПОСТАНОВА
іменем України
31 жовтня 2023 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який притягається до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП,
установив:
13 вересня 2023 року поліцейським СРПП ВП № 2 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області ст. с-том поліції Гармашем А.Г. стосовно ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 288285, відповідно до якого 13.09.2023 о 13 год 25 хв у смт Золочів по вул. Перемоги водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Дельта» р/н НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія (або категорії) на право керування даним транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1.а ПДР.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Відповідно до ст. 268 КУпАП неприбуття в судове засідання особи, що притягається до відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, не перешкоджає судовому розгляду справи за її відсутністю.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Практика Європейського суду з прав людини, у своїх рішеннях, вказує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Стосовно справи про адміністративне правопорушення розумність таких інтервалів обумовлюється положеннями статей 38, 277 КУпАП, де зазначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
З урахуванням викладеного, а також враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя дійшов висновку про закриття справи за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, з таких підстав.
Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як визначено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, визначені в статті 280 КУпАП, зокрема орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, розглядаючи таку справу, орган повинен забезпечити законність при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою четвертою цієї статті, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження такої кваліфікуючої ознаки правопорушення, передбаченої ч. 5 ст. 126 КУпАП, як повторність правопорушення, тобто до матеріалів справи не додано постанови на підтвердження факту притягнення ОСОБА_1 протягом року до адміністративної відповідальності за ч. ч. 2 - 4 ст.126 КУпАП.
Постановою судді від 20 вересня 2023 року матеріали щодо ОСОБА_1 було повернуто до Відділу поліції № 2 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області для належного оформлення.
Проте, 16 жовтня 2023 року до суду надійшли матеріали, у яких відсутні відповідні документи.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому суддя зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини у п.52 рішення від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» (заява №74420/01) зазначив, що питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам. Суд, зі свого боку, повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим (див. рішення від 23 квітня 1997 р. у справі «ВанМехелен та інші проти Нідерландів», № 21363/93, № 21364/93, № 21427/93 та № 22056/93, п. 50; рішення від 9 червня 1998 р. у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», №25829/94, п. 34; ухвалу від 6 травня 2003 р. щодо неприйнятності справи «Секейра проти Португалії», № 73557/01; ухвалу від 6 квітня 2004 р. щодо неприйнятності справи «Шеннон проти Сполученого Королівства», №67537/01). У такому випадку Суд зобов'язаний не визначати, чи певні докази було отримано незаконно, а перевіряти, чи така «незаконність» не спричинила порушення іншого права, гарантованого Конвенцією.
У справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа мас захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.
Отже, слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, тобто повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою четвертою цієї статті.
З урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Частиною 2 ст. 284 КУпАП передбачено, що постанова про закриття виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 247 ч. 1 п. 1, 283, 284 КУпАП, суддя
постановив:
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Є. А. Болибок