ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
16 жовтня 2023 рокуСправа № 921/384/22(921/319/23)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Хоми С.О.
за участю секретаря судового засідання: Кульчицька Д.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,
відповідач-1: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ,
відповідач-2: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 )
про: визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
в межах справи №921/384/22
За заявою ОСОБА_2 , 48561, с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_4 від 09.09.2019 року, орган № 6127;
про: відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства)
За участю представників, які були присутні до виходу суду в нарадчу кімнату:
-позивача: Поляк Марія Володимирівна, адвокат, ордер на надання правничої(правової) допомоги серія СЕ №1061132 від 25.04.2023 (в режимі відеоконференції);
-відповідача-1: не з'явився;
-відповідача-2: не з'явився.
Суть справи.
В провадженні Господарського суду Тернопільської області (суддя Хома С.О.) перебувала справа №921/384/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
Ухвалою від 14.09.2022 відкрито провадження у справі №921/384/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , 48561, с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_4 від 09.09.2019 року, орган № 6127, введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено попереднє судове засідання на 09.11.2022 року на 10 год. 00 хв.
08.05.2023 ОСОБА_1 (представником ОСОБА_1 , адвокатом Поляк М.В. підписано позовну заяву) звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Позиція позивача.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказує, що ОСОБА_3 не є кредитором ОСОБА_2 , її вимоги як кредитора мають ознаки фіктивності, при чому кредитор ОСОБА_4 фактично не довів належними письмовими доказами свою вимогу, а вказаний договір позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 яким обґрунтовано вимогу є недійсним, оскільки здійснений виключно з метою ухилення від виконання зобов'язань перед іншими кредиторами, зменшення платоспроможності боржника, включення до реєстру кредиторів штучно створених вимог на підставі договору позики, та що оспорюваний договір не відповідає критеріям розумності та добросовісності, та не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить вимогам ч.5 ст.203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цього договору недійсним згідно з положеннями статтей 215, 234 ЦК України. Вказані грошові кошти, які є предметом договору позики, або інформація про їх рух, витрачання не вказана боржником в поданих разом з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність деклараціях про майновий стан, що свідчить про реальне не отримання позичальником грошових коштів та відсутність спрямованості спірного договору на реальне настання обумовлених ним наслідків.
Заперечення відповідачів.
Відповідачі відзив на позов до матеріалів справи не подали.
Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідь на відзив позивача.
Позивач відповідь на відзив до матеріалів справи не подавав.
Заперечення на відповідь на відзив.
Відповідачі заперечень на відповідь на відзив до матеріалів справи не подавали.
Рух справи.
Ухвалою від 12.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/384/22 (921/319/23) за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання на 21.06.2023 року на 11 год. 00 хв.
Ухвалою (протокольна) від 21.06.2023 повідомлено про відкладення підготовчого засідання справі на 03.07.2023 року на 15 год. 10 хв.
Ухвалою від 03.07.2023 Клопотання позивача № без номера від 25.04.2023 щодо витребування доказів судом, яке додано до позовної заяви № без номера від 25.04.2023 (вх. № 347 від 08.05.2023) задоволено та витребувано від ОСОБА_3 оригінал розписки від 10.04.2020 року, відповідно до якої ОСОБА_2 , яка проживає АДРЕСА_4 , паспорт № НОМЕР_4 , виданий 6127, ІПН НОМЕР_2 отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 14 000 000,00 грн. та задоволено частково Клопотання позивача № без номера від 20.06.2023 (вх. № 5302 від 21.06.2023) про витребування доказів судом та витребувано від Головного управління ДПС у Тернопільській області інформацію про суми нарахованих та/або отриманих доходів позикодавця ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_3 ) за період з 20.04.2013 р. по 10.04.2020 року (включно).
Ухвалою від 03.07.2023 відкладено підготовче засідання на 24.07.2023 на 14 год. 00 хв.
Ухвалою від 24.07.2023 відкладено підготовче засідання на 03.08.2023 на 15 год. 00 хв.
Ухвалою від 03.08.2023 в задоволенні Клопотання щодо призначення технічної експертизи документів № без номера від 25.04.2023, яке додане позивачем до позовної заяви, - відмовлено.
Ухвалою від 03.08.2023 відкладено підготовче засідання на 14.08.2023 на 09 год. 00 хв.
Ухвалою (протокольна) від 14.08.2023 повідомлено про відкладення підготовчого засідання на 23.08.2023 на 14 год. 00 хв.
Ухвалою від 23.08.2023 задоволено Клопотання представника позивача № без номера від 23.08.2023 (вх.№ 6882 від 23.08.2023) про застосування заходів процесуального примусу та ухвалено застосувати до ОСОБА_3 заходи процесуального примусу, у вигляді штрафу. Стягнути з ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
Ухвалою від 23.08.2023 закрито підготовче провадження по справі № 921/384/22(921/319/23) та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.09.2023 на 10 год. 00 хв.
12.09.2023 розгляд справи по суті не відбувся в зв'язку із перебуванням судді у відпустці.
Ухвалою від 02.10.2023 повідомлено учасників справи, що розгляд справи відбудеться 16.10.2023 року о 14 год.00 хв.
Явка сторін.
Представник позивача в судове засідання з'явився в режимі відеоконференції, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач-1 та відповідач-2 в судове засідання не з'явилися.
Представник відповідача-1 та представник відповідача-2 в судове засідання також не з'явилися.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. ч. 2-3 ст. 120 ГПК України).
У відповідності до ч.11 ст.242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частин 6-7 ст.176 Господарського процесуального кодексу України, 12.05.2023 року Господарським судом Тернопільської області (суддею Хома С.О) у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» сформовано запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача-1 ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 та отримано відповідь № 70642 від 12.05.2023 року, згідно з якою адреса реєстрації АДРЕСА_5 та запит щодо відповідача-2 ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 та отримано відповідь №70693 від 12.05.2023 року, згідно з якою адреса реєстрації АДРЕСА_6 .
Ухвала про відкриття провадження у справі від 12.05.2023 направлялась судом за адресами реєстрації вказаних у відповідях на запит від 12.05.2023 (суддя Хома С.О.) з Єдиного державного демографічного реєстру та була отримана, відповідачем 1 та відповідачем-2, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.
Ухвала від 02.10.2023 направлялась судом за адресами реєстрації вказаних у відповідях на запит від 12.05.2023 (суддя Хома С.О.) з Єдиного державного демографічного реєстру та була отримана відповідачем 1 та відповідачем-2, про що свідчать розписка про отримання нарочно представником відповідача-1 копії ухвали та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу-2 в матеріалах справи.
Направлення процесуальних документів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу учасників справи є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених документів перебуває поза межами контролю суду. Подібний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 №911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-5, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17.
Зважаючи на наведене вище, суд вважає, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак своїм правом брати участь в судовому засіданні не скористалися.
Розгляд заяв та клопотань.
Заяви та клопотання від учасників справи не поступили.
Технічна підтримка.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) сервісу відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ВКЗ).
Господарський процес.
Судом оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Суд розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, встановив наступні фактичні обставини.
В провадженні Господарського суду Тернопільської області (суддя Хома С.О.) перебувала справа №921/384/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
Ухвалою від 14.09.2022 відкрито провадження у справі №921/384/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , 48561, с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_4 від 09.09.2019 року, орган № 6127, введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено попереднє судове засідання на 09.11.2022 року на 10 год. 00 хв.
08.05.2023 ОСОБА_1 (представником ОСОБА_1 , адвокатом Поляк М.В. підписано позовну заяву) звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
Ухвалою від 09.11.2022 у справі № 921/384/22 (суддя Хома С.О) Заяву кредитора ОСОБА_3 з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 задоволено. Визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_3 в сумі 14 000 000 грн. 00 коп.
Позивач зазначає, що заборгованість боржника ОСОБА_2 перед кредитором ОСОБА_3 виникла на підставі розписки від 10.04.2020 року, відповідно до якої ОСОБА_2 , яка проживає с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область ІПН: НОМЕР_5 паспорт № НОМЕР_4 виданий 6127 отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 14 000 000,00 грн, і зобов'язалась їх повернути до 30.12.2020.
Станом на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) заборгованість з позики боржником не погашена.
В свою чергу, позивач вважає, що вимога кредитора ОСОБА_3 має ознаки фіктивності, при чому кредитор ОСОБА_3 фактично не довів належними письмовими доказами свою вимогу, а вказаний договір позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 яким обґрунтовано вимогу є недійсним, оскільки здійснений виключно з метою ухилення від виконання зобов'язань перед іншими кредиторами, зменшення платоспроможності боржника, включення до реєстру кредиторів штучно створених вимог на підставі договору позики, та що оспорюваний договір не відповідає критеріям розумності та добросовісності, та не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить вимогам ч.5 ст.203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цього договору недійсним згідно з положеннями статтей 215, 234 ЦК України.
Також, на думку позивача, на фіктивність правочину вказує, що ОСОБА_2 разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність були подані декларації про майновий стан за 2019,2020, та 2021 роки.
Як вбачається з заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 та заяви кредитора ОСОБА_3 з грошовими вимогами до (які визнані боржником, арбітражним керуючим та судом) ОСОБА_3 у 2020 році під розписку позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 14 000 000 грн., які вона зобов'язалась повернути до 30.12.2020.
Проте, вказані грошові кошти, які є предметом договору позики або інформація про їх рух, витрачання не вказана боржником в поданих разом з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність деклараціях про майновий стан, що свідчить про реальне не отримання позичальником грошових коштів та відсутність спрямованості спірного договору на реальне настання обумовлених ним наслідків.
Позивач зазначає, що разом з цим у фізичної особи навряд чи могла би бути така велика сума коштів, крім цього така сама практично ідентична розписка була подана і іншим кредитором ОСОБА_6 в справі про банкрутство, однак така вже датована 10.11.2021.
Загалом заяви кредиторів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з грошовими вимогами до боржника виконані одним шрифтом, однакового змісту та обґрунтування, датовані одним і тим же числом та одразу вручені особисто і представнику боржника і арбітражному керуючому та одразу визнані і боржником і арбітражним керуючим, що в сукупності з іншими доводами свідчить про фіктивність договорів позики та включення до реєстру кредиторів штучно створених вимог на підставі договорів позики.
Також позивачем зазначено, що сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 10.04.2020 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порученням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
На думку позивача, оскільки ухвалою від 14.12.2022 Зяяву № без номера від 12.10.2022 (вх.№ 6699 від 13.10.2022) ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника задоволено частково та визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 в сумі 23317141, 30 грн. та 11350 грн., згідно з рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 25.03.2022 по справі № 608/53/22 то ОСОБА_1 виступає заінтересованою особою у визнанні оспорюваного договору недійсним, як кредитор ОСОБА_2 .
Таким чином, позивач стверджує, що договір позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 має ознаки фіктивного правочину, який вчинений сторонами без настання правових наслідків за ним, надання грошової позики, а тому звернувся до суду з позовом про визнання договору позики недійсним.
Оцінивши подані позивачем, докази на предмет належності, допустимості, достовірності, вірогідності, суд дійшов наступного висновку.
В провадженні Господарського суду Тернопільської області (суддя Хома С.О.) перебувала справа №921/384/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
Ухвалою від 14.09.2022 відкрито провадження у справі №921/384/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , 48561, с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_4 від 09.09.2019 року, орган № 6127, введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено попереднє судове засідання на 09.11.2022 року на 10 год. 00 хв.
Частиною 2 ст.7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Ухвалою від 21.08.2023 провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , 48561, с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_4 від 09.09.2019 року, орган № 6127 - закрито на підставі п.1 ч.7 ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012 вказала, що припинення/закриття провадження у справі про банкрутство не припиняє прав та обов'язків учасників справи, які виникли в цих процедурах, та не призведе до унеможливлення вжиття заходів для повернення майна з огляду на те, що судовий захист порушеного права особи не обмежується лише розглядом справи про банкрутство та спорів, стороною в яких є боржник, в межах справи про банкрутство. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства.
У разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.
Ухвалою від 14.12.2022 визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в сумі 23317141,30 грн. та 11350 грн., згідно з рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 25.03.2022 по справі № 608/53/22.
Згідно із ч.1 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст.42 КУзПБ).
В даному випадку, звернення зацікавленої особи ( ОСОБА_1 ) до суду із позовом про визнання недійсним договору направлено на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
У постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду вказала на те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. (правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).
Тобто, кредитор (кредитори) є тією зацікавленою особою у справі про банкрутство, який має право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19), (постанова від 14.09.2023 у справі №922/2884/21 (922/157/22).
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Суд вважає, що у застосуванні приписів статті 234 ЦК України при вирішенні питання щодо того, чи наявні наміри сторін договору щодо створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, несуттєве, часткове виконання боржником своїх обов'язків за договором не завжди свідчить про те, що оспорюваний правочин не є фіктивним. Цей факт потрібно оцінювати у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, на які посилається заінтересована особа.
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
Суд звертає увагу, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним, а також як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Також суд, звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема, у процедурі банкрутства.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об'єднаних єдиною неправомірною метою).
Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").
Водночас особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2021 між ОСОБА_3 (кредитор) та ОСОБА_2 (боржник) укладений договір позики (розписка), за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 000 000 грн.
В матеріалах справи містяться розписка від 10.04.2021 укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Строк повернення коштів за розпискою до 30.12.2020.
Суд зазначає, що договір позики (розписка) на суму 14 000 000 грн., між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений 10.04.2020, тобто в період трьох років що передували зверненню боржника ОСОБА_2 з заявою про відкриття провадження про неплатоспроможність.
Ухвалою від 09.11.2022 у справі № 921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_4 ( АДРЕСА_8 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) в сумі 12 000 000 грн.00 коп. та визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) в сумі 14 000 000 грн.00 коп.
Ухвалою від 14.12.2022 визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в сумі 23317141,30 грн. та 11350 грн., згідно з рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 25.03.2022 по справі № 608/53/22.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Згідно обставин справи, оспорюваний договір позики (розписка) був укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тоді як договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений вже після укладення оспорюваного договору, а саме 29.08.2020.
На підставі вищевикладеного, оскільки оспорюваний договір позики (розписка) укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тобто раніше ніж договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то суд не встановив обставин, які б підтверджували, що зазначений спірний правочин є таким, що вчинений на шкоду кредитору ОСОБА_1 .
Як передбачено ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
А тому, суд дійшов висновку, що в позові про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 слід відмовити.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сало проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Виходячи із встановлених обставин справи, відсутність належних та допустимих доказів вини відповідача, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судовий збір.
Згідно ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
ОСОБА_1 за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп. згідно квитанції № 32528798800006779247 від 25.04.2023.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
З врахуванням п.2 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відмову в позові, суд вважає за необхідне понесені витрати, пов'язані зі сплатою судового збору покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1.В позові відмовити.
2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
3.Копію рішення направити сторонам по справі рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з перебуванням судді у відпустці з 23.10.2023 по 27.10.2023 повне рішення складено та підписано: 30 жовтня 2023 року.
Суддя С.О. Хома