ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2023 року Справа № 915/813/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участю сторін:
від позивача (представник позивача) - Скалов С.Ю.
від відповідача (представник відповідача) - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ;
представник позивача, адвокат Скалов Сергій Юрійович
електрона пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
до відповідача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2
представник відповідача, адвокат Саплєва Олена Василівна
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2
про: стягнення заборгованості у розмірі 270 647,26 грн.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 24.05.2023 в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованості за Договором купівлі - продажу від 23.01.2020 у розмірі 270 647,26 грн. з яких: 34 397,26 грн. - 3% річних за період з 12.11.2021 по 23.05.2023 та 236 250,00 грн. інфляційні втрати за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором, що стало підставою для нарахування та звернення до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Суд, у відповідності до ч.ч.6, 7 ст.176 ГПК України звернувся із запитом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших відомостей щодо ОСОБА_2
23.06.2023 та 26.06.2023 до суду від Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради надійшов лист за № 19.03.03.-11/2083/23 від 23.06.2023, в якому на запит суду щодо місця реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Семенчук Н.О. у період з 19.06.2023 по 30.06.2023 перебувала у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01 серпня 2023 року.
31 липня 2023 року відповідач засобами електронного зв'язку надав до суду заяву (вх..№10082/23 від 31.07.2023) в якій вказав, що станом на 31.07.2023 знаходиться поза межами м.Миколаєва у довгостроковому службовому відрядженні та не має можливості здійснити захист своїх прав, у зв'язку з чим просив суд відкласти розгляд справи №915/813/23 до припинення його службового відрядження, а саме до 16.08.2013 та продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою суду від 01.08.2023, яку занесено до протоколу судового засідання, клопотання відповідача в частині відкладення розгляду справи задоволено та підготовче засідання відкладено на 17 серпня 2023 року.
17 серпня 2023 року представник відповідача засобами електронного зв'язку надала заяву в якій просила надати час для ознайомлення з матеріалами справи в електронному суді.
Ухвалою суду від 17.08.2023, занесену до протоколу судового засідання, суд з урахуванням заяви відповідача про ознайомлення з матеріалами справи та заяви (вх..№10082/23 від 31.07.2023) в частині продовження строку підготовчого провадження, з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотриманням принципу пропорційності та реалізації засад змагальності, у відповідності до ст.177 ГПК України продовжив строк проведення підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 19 вересня 2023 року.
18 вересня 2023 року представник відповідача засобами електронного зв'язку надала заяву в якій просила суд відкласти судове засідання призначене на 19.09.2023, у зв'язку з перебуванням відповідача та його представника на іншій справі.
Ухвалою суду від 19.09.2023, занесену до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його повторною неявкою та у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12 жовтня 2023 року.
10 жовтня 2023 року представник позивача через систему «Електронний суд» надав клопотання про стягнення судових витрат в якому просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
12 жовтня 2023 року відповідач через систему «Електроний суд» надав відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 03.07.2023 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст.165 ГПК України - 15 днів з дня отримання ухвали.
Копію ухвали від 03.07.2023 відповідачу було вручено 22.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 54005 01603526 (а.с.40)
Відтак, останнім днем строку на подання відзиву в даній справі є 07.08.2023 р.
Згідно з ч.2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи те, що відзив від 11.10.2023 (вх.№13482/23) поданий з пропуском строку, встановленого в ухвалі Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 про відкриття провадження у справі, а також те, що відповідач не порушував питання про поновлення вказаного процесуального строку, вказаний відзив залишається судом без розгляду.
У відповідності до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час судового засідання 12 жовтня 2023 року по справі № 915/813/23 у Миколаївській області та місті Миколаїв була оголошена повітряна тривога, у зв'язку з чим з метою забезпечення безпеки учасників судового провадження та з урахуванням думки учасників справи суд оголосив перерву в судовому засіданні.
Ухвалою суду від 12.10.2023 повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 19 жовтня 2023 року.
Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 12.10.2023, яка була направлена до електронного кабінету представника відповідача в системі «Електронний суд» та отримана останнім 13.10.2023, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
23.01.2020 між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Аграрленд» (далі - Договір), за яким продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передав у власність покупця нижчезазначену частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрленд" (надалі іменується - Товариство), а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняв та оплатив придбану частку (п.1.1 Договору).
У відповідності до п.1.2 Договору сторонами визначені відомості про Товариство, а саме: повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрленд" (п.1.2.1); зареєстровано: Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області 11.01.2013 року за номером запису: 15061020000000946 (п.1.2.2); ідентифікаційний код юридичної особи: 38407240 (п.1.2.3); статутний капітал: 1500000,0 гривень (один мільйон п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) (п.1.2.4); місцезнаходження: 57400, Миколаївська область, Березанський район, селище міського типу Березанка, вулиця Перемоги, буд.47 (п.1.2.5).
Згідно п.1.3.1 Договору, частка продавця, що відчужується у статутному капіталі товариства в гривнях складає 750 000,00 грн., що у відсотках складає 50% статутного капіталу. Продавець відчужує частку у статутному капіталі товариства покупцю за 750 000,00 грн., які будуть сплачені покупцем продавцю не пізніше 31.12.2020 року (п.1.3.2 Договору).
Відповідно до п.2.1 Договору, офіційне оформлення відчуження частки та зміна в складі учасників Товариства відбувається шляхом реєстрації відповідних змін до статуту Товариства. Покупець вважається повноправним учасником Товариства з моменту реєстрації відповідних змін уповноваженим державним органом (п.2.2 Договору).
Пунктом 2.4 Договору визначено, що право власності у покупця на частку у розмірі 50% (п'ятдесят відсотків) статутного капіталу Товариства, що є предметом цього договору, виникає з моменту проведення державної реєстрації у відповідності до чинного законодавства України, з подальшим внесення змін до установчих документів Товариства, пов'язаних зі зміною складу учасників Товариства та їх державної реєстрації, що відбувається після укладення цього договору купівлі-продажу частки та підписання сторонами акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства.
У відповідності до п.4.1 Договору, за придбану частку в статутному капіталі покупець сплачує продавцю 750 000,00 грн. не пізніше 31.12.2020.
Вказаний договір підписано сторонами.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
У відповідності до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2020 між сторонами Договору було складено акт приймання-передачі, який 23.01.2020 засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою Оксаною Сергіївною, про те, що продавець ( ОСОБА_1 ) передав у власність покупця, а покупець ( ОСОБА_2 ) прийняв у власність частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрленд", ідентифікаційний код юридичної особи 38407240 (далі - Товариство) у розмірі 50% (п'ятдесят відсотків) статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 750000,00 (сімсот п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок).
В акті визначено, що відповідно до пп."ґ" п.3 ч.5 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацій юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" акт є необхідним та достатнім документом, для проведення державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників Товариства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Цей акт складений в 1 (одному) примірнику, який надається державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників Товариства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копії якого видаються сторонам (а.с.8).
Позивач у позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором, що стало підставою для нарахування та звернення до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2022 у справі №915/1645/21, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного Господарського суду від 28.03.2023, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 822 667,81 грн. за договором купівлі - продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 750000,0 грн. основного боргу, 19417,81 грн. - 3% річних, 53250,0 грн. інфляційних втрат та 12340,03 грн. судового збору. Вказаним рішенням, яке набрало законної сили встановлено обставини не виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань по Договору купівлі-продажу від 23.01.2020 щодо оплати до 31.12.2020 вартості (750 000,00 грн.) відступленої позивачем та прийнятої відповідачем частки у статутному капіталі ТОВ «Аграрленд».
У відповідності до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, позивач вказує, що позовні вимоги у справі №915/1645/21 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних були розраховані за період з 01.01.2021 по 11.11.2021.
Оскільки, відповідач до теперішнього часу не сплатив позивачу суму основної заборгованості, 3% річних та інфляційні втрати, останній звернувся до суду з даним позовом про стягнення 3% річних за період з 12.11.2021 по 23.05.2023 в сумі 34 397,26 грн. та суми інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року в розмірі 236 250,00 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктами 1, 4 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено зокрема, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до приписів статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Cаме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.
Отже чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
На підставі наведеного, відповідно до ст.625 ЦК України позивач обґрунтовано вимагає стягнення інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання і трьох процентів річних, оскільки, це є відшкодуванням матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, відповідно, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 12.11.2021 по 23.05.2023 в розмірі 34 397,26 грн., розмір яких є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Також, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні нараховані на суму заборгованості 750 000,00 грн. за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року у розмірі 236 250,00 грн.
Судом за допомогою програми «ipLex» перевірений розрахунок інфляційних та встановлено, що розмір інфляційних втрат який підлягає стягненню з відповідача становить 236 115,64 грн., нараховані на суму заборгованості 750 000,00 грн. за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року.
Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 134,36 грн. (236 250,00 грн. - 236 115,64 грн.) задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те, що Позивач довів належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність права на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ГПК України.
З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вказаних статей суд дійшов висновку про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.
Звертаючись до суду з позовом позивачем в позовній заяві зазначено про понесення судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою та вказано, що докази будуть надані у відповідності до ст.129 ГПК України.
Позивач у судовому засіданні 19.10.2023 вказав, що в позовній заяві через технічний збій не було зазначено повну та вірну суму витрат на правничу допомогу, при цьому 10.10.2023 позивачем надано до суду клопотання про стягнення судових витрат в якому визначено суму понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Так, 29 вересня 2021 року між адвокатом Скаловим С.Ю та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правничої допомоги №11 (далі - Договір №11), у відповідності до умов якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (п.1.1 Договору №11).
Згідно п.3.1 Договору, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2 Договору, замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі, що визначається додатковою угодою до цього Договору.
Відповідно до п.4.1 Договору №11, про виконання доручення за даним Договором адвокат надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг. Клієнт зобов'язаний прийняти та підписати акт прийому-передачі наданих послуг протягом 5-ти днів з дня його отримання, або обґрунтувати відмову від прийняття наданих адвокатом послуг (п.4.2 Договору №11).
24 травня 2023 року між адвокатом Скаловим С.Ю. та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги №11 від 29.09.2021 (далі - Додаткова угода), у відповідності до умов якої сторони погодили, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в господарському суді Миколаївської області під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум інфляційних втрат та річних, складає 15 000,00 грн., виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги у даній справі в суді першої інстанції (п.1 Додаткової угоди).
Згідно п.2 Додаткової угоди, в рамках супроводження справи та надання правової допомоги, сторони домовились про наступний (невиключний) перелік послуг (робіт): - підготовка та подання позовної заяви про стягнення сум інфляційних втрат та річних; - підготовка та подання необхідних процесуальних документів (відповідь на відзив, заперечення, заяви, клопотання, пояснення, інші необхідні процесуальні документи у справі); - участь в судових засіданнях в суді першої інстанції; - інші послуги (роботи), що необхідні для супроводження справи клієнта.
У відповідності до п.3 Додаткової угоди, сторони погодили, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 30 днів з моменту набрання законної сили рішенням суду.
09 жовтня 2023 року між адвокатом Скаловим С.Ю та ОСОБА_1 складений та підписаний акт приймання - передачі наданих послуг, згідно якого адвокатом надано клієнту послуги з правової допомоги в Господарському суді Миколаївської області під час розгляду справи №915/813/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум інфляційних втрат та річних, зокрема: - вивчення стану сплати основної заборгованості відповідачем за наслідками ухвалення рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2022 по справі №915/1645/21; - надання клієнту правових консультацій з обґрунтуванням наявності порушення його прав у зв'язку із несплатою контрагентом сум інфляційних втрат та річних нарахованих на основну заборгованість; - аналіз поточної судової практики з питань що стосуються предмету позову; - підготовка та подача в суд позовної заяви про стягнення сум інфляційних втрат та річних; - представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції. Загальна сума фіксованого розміру вартості послуг складає 15 000,00 грн. (а.с.85).
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
За змістом п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Згідно правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.:
1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Загальне правило розподілу судових витрат визначені в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи, вартість яких складає 15 000,00 грн., проте, приймаючи до уваги, що рішенням Господарського суду Миколаївської області позов задоволено частково, виходячи з принципів обґрунтованості, пропорційності та співмірності судових витрат, суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 985,00 грн. (15 000,00 грн. Х 0,999% (відсоток задоволених позовних вимог).
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 124, 126, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_2 (
АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 3% річних у розмірі 34 397,26 грн., інфляційних втрат у розмірі 236 115,64 грн., судовий збір в сумі 4 055,65 грн. та 14 985,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 30.10.2023.
Суддя Н.О. Семенчук