Рішення від 17.10.2023 по справі 357/13254/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 357/13254/18

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави, м. Біла Церква

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, м. Київ

2) ОСОБА_1 , м. Біла Церква

3) Фермерського господарства «Горизонт Узина», Київська обл., м. Узин

4) Узинської міської ради, Київська обл., м. Узин

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська», Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Узин

про визнання недійсними та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації

представники:

від прокуратури - А.С. Холоденко

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - не з'явився

від відповідача 3 - не з'явився

від відповідача 4 - не з'явився

від третьої особи - Р.В. Плаксій

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.07.2019 року у справі №357/13254/18 у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська» про визнання недійсними та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 20.01.2020 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.07.2019 року у справі №357/13254/18 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено.

Постановою Верховного Суду від 18.01.2023 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.07.2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20.01.2020 року скасовано. Провадження у справі №357/13254/18 за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська» про визнання недійсними та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації закрито. Роз'яснено керівнику Білоцерківської місцевої прокуратури його право протягом десяти днів з дня отримання копії постанови звернутися до Верховного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2023 року заяву керівника Київської обласної прокуратури про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено, справу №357/13254/18 передано для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями справу №357/13254/18 передано для розгляду судді Д.Г. Зайцю.

Ухвалою суду від 02.03.2023 року справу №357/13254/18 прийнято до свого провадження. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 21.03.2023 року.

До суду від третьої особи надійшли пояснення б/н від 17.03.2023 року (вх. №5185/23 від 17.03.2023) на виконання п. 4 резолютивної частини ухвали суду від 02.03.2023 року, в яких третя особа просить позовну заяву Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури залишити без розгляду.

До суду від відповідача надійшли пояснення б/н від 17.03.2023 року (вх. №5225/23 від 17.03.2023 року) на виконання п. 4 резолютивної частини ухвали суду від 02.03.2023 року, в яких відповідач проти позову заперечує.

До суду від прокуратури надійшли клопотання №50-2516 від 20.03.2023 року (вх. №5424/23 від 21.03.2023), яким прокуратура просить залучити до участі у справі співвідповідача - Узинську міську раду та клопотання №50-2517 від 20.03.2023 року (вх. №5425/23 від 21.03.2023), яким прокуратура просить залучити до участі у справі співвідповідача - Фермерське господарство «Горизонт Узина».

Відповідачі у судове засідання 21.03.2023 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 21.03.2023 року прокурор повідомив суд про зміни у найменуванні відповідача 1 та просив суд змінити найменування відповідача 1 - Головне управління Держгеокадастру у Київській області на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Ухвалою суду від 21.03.2023 року усне клопотання прокурора про зміну найменування відповідача 1 задоволено, змінено найменування відповідача 1 - Головне управління Держгеокадастру у Київській області на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області; відкладено підготовче засідання на 11.04.2023 року; зобов'язано прокурора надати письмові пояснення щодо справи з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі №357/13254/18; відкладено розгляд клопотання третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду та клопотань прокуратури про залучення до справи співвідповідачів.

До суду від прокуратури надійшли заперечення №15/1-203вих23 від 29.03.2023 року (вх. №6097/23 від 30.03.2023) на пояснення третьої особи про залишення позову першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури без розгляду, в яких прокуратура заперечує проти залишення позову без розгляду.

До суду від прокуратури надійшли письмові пояснення №50-3012вих-23 від 03.04.2023 року (вх. №6661/23 від 06.04.2023) на виконання вимог п. 3 резолютивної частини ухвали суду від 21.03.2023 року.

Відповідачі, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 11.04.2023 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач 1 пояснення щодо справи з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 року не надав.

Представник третьої особи у судовому засіданні 11.04.2023 року підтримав клопотання про залишення позову без розгляду, щодо клопотання прокуратури про залучення співвідповідачів зазначив, що відповідачем є особа, до якої пред'явлено матеріально правову вимогу, однак, з клопотання прокуратури не вбачається матеріально-правової вимоги до Узинської міської ради та Фермерського господарства «Горизонт Узина».

Прокурор у судовому засіданні 11.04.2023 року заперечив проти залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 11.04.2023 року відкладено підготовче засідання на 02.05.2023 року. Відкладено розгляд клопотання третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду. Відкладено розгляд клопотань прокуратури про залучення до справи співвідповідачів. Зобов'язано учасників справи надати письмові пояснення щодо клопотання прокуратури щодо залучення до справи співвідповідачів.

До суду від третьої особи надійшли заперечення б/н від 13.04.2023 року (вх. №1162/23 від 13.04.2023) проти залучення до участі у справі співвідповідача Узинської міської ради, заперечення б/н від 13.04.2023 року (вх. №1163/23 від 13.04.203) проти залучення до участі у справі співвідповідача ФГ «Горизонт Узина» та додаткові пояснення б/н від 13.04.2023 року (вх. №1164/23 від 13.04.2023) щодо клопотання про залишення позову без розгляду.

Також, від прокуратури надійшли заперечення №50-3223 від 10.04.2023 року (вх. №7474/23 від 18.04.2023) на пояснення відповідача б/н від 17.03.2023 року (вх. №5225/23 від 17.03.2023 року).

До суду від прокуратури надійшли пояснення №15/1-331 від 28.04.2023 року (вх. №8414/23 від 01.05.2023) та пояснення №15/1-332 від 28.04.2023 року (вх. №8413/23 від 01.05.2023), у яких прокуратура обґрунтовує залучення у якості співвідповідачів ФГ «Горизонт Узина» та Узинської міської ради.

Відповідачі, належним сином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 02.05.2023 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 02.05.2023 року представник третьої особи заяву про залишення позову без розгляду підтримав, проти залучення співвідповідачів заперечив. Прокурор проти клопотання про залишення позову без розгляду заперечив, клопотання про залучення співвідповідачів підтримав.

Ухвалою суду від 02.05.2023 року у задоволенні клопотання третьої особи - Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська» б/н від 17.03.2023 року про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено. Продовжено строк підготовчого провадження у справі №357/13254/18. Відкладено підготовче засідання на 06.06.2023 року. Відкладено розгляд клопотань прокуратури про залучення до справи співвідповідачів.

До суду від третьої особи надійшло клопотання б/н від 23.05.2023 року (вх. №10056/23 від 23.05.2023) про зупинення провадження у справі.

Судове засідання, призначене на 06.06.2023 року не відбулося.

Ухвалою суду від 12.06.2023 року підготовче засідання призначено на 04.07.2023 року.

До суду від відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 03.07.2023 року (вх. №12821/23 від 03.07.2023) про відкладення розгляду справи.

Відповідач 1 та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 04.07.2023 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 04.07.2023 року клопотання Київської обласної прокуратури про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів Фермерського господарства «Горизонт Узина» та Узинської міської ради задоволено; залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Фермерське господарство «Горизонт Узина» та Узинську міську раду; у задоволенні клопотання третьої особи б/н від 23.05.2023 (вх. №10056/23 від 23.05.2023) про зупинення провадження у справі відмовлено; закрито підготовче провадження у справі №357/13254/18 та призначено розгляд справи по суті на 25.07.2023 року.

До суду від третьої особи надійшло клопотання б/н від 07.07.2023 року (вх. №5435 від 10.05.2023) про зупинення розгляду справи.

До суду від відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 10.07.2023 року (вх. №13238/23 від 10.07.2023), в якому відповідач проти позову заперечує.

До суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 07.07.2023 року (вх. №13454/23 від 12.07.2023), в якому відповідач 1 проти позову заперечує.

Також, від прокуратури надійшли докази направлення копії позовної заяви Фермерському господарству «Горизонт Узина» та Узинській міській раді.

До суду від відповідача 3 надійшло клопотання б/н від 25.07.2023 року (вх. №14209/23 від 25.07.2023) про розгляд справи спочатку у зв'язку з залученням його до справи у якості співвідповідача.

Розглянувши у судовому засіданні 25.07.2023 року клопотання відповідача 3 б/н від 25.07.2023 року (вх. №14209/23 від 25.07.2023) про розгляд справи спочатку, суд дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою суду від 25.07.2023 року постановлено здійснювати розгляд справи №357/13254/18 спочатку зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на 12.09.2023 року.

До суду від відповідача 3 надійшло клопотання б/н від 27.07.2023 року (вх. №14441/23 від 27.07.2023) про призначення експертизи документів про економічну діяльність.

До суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення б/н від 01.08.2023 року (вх. №2496/23 від 01.08.2023), в яких третя особа просить при вирішенні даного спору врахувати постанову Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №922/2088/21.

Також, до суду від третьої особи надійшло клопотання б/н від 13.08.2023 року (вх. №6450 від 14.08.2023) про зупинення провадження у справі до ухваленням Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі №918/1043/21.

Ухвалою суду від 12.09.2023 року у задоволенні клопотань третьої особи - Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська» б/н від 07.07.2023 (вх. №5435 від 10.07.2023) та б/н від 13.08.2023 (вх. №6540 від 14.08.2023) про зупинення провадження у справі відмовлено; у задоволенні клопотання відповідача 3 - Фермерського господарства «Горизонт Узина» б/н від 27.07.2023 (вх. №14441/23 від 27.03.2023) про призначення у справі експертизи документів відмовлено; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2023 року.

До суду від відповідача 3 електронною поштою надійшло клопотання б/н від 13.10.2023 (вх. №15404/23 від 13.10.2023) про зупинення провадження у справі.

До суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення б/н від 16.10.2023 року (вх. №3646/23 від 16.10.2023) щодо зупинення провадження у справі.

Відповідачі, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 17.10.2023 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Прокурор у судовому засіданні 17.10.2023 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник третьої особи у судовому засіданні 17.10.2023 року проти позову заперечив та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, представником третьої особи подано заяву б/н від 17.10.2023 року (вх. №19737/23 від 17.10.2023) згідно якої представником зазначено, що в порушення ч. 5 ст. 91 ГПК України, додані позивачем до позовної заяви письмові докази не завірені належним чином, оскільки, не містять дати засвідчення.

Розглянувши у судовому засіданні 17.10.2023 року клопотання відповідача 3 - Фермерського господарства «Горизонт Узина» б/н від 13.10.2023 року (вх. №19504/23 від 13.10.2023) про зупинення провадження у справі судом встановлено наступне.

В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача зазначає, що на розгляді судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа №925/1133/18, яка, на думку відповідача 3, є подібною зі справою що розглядається.

Так, судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що відсутність чіткої відповіді на питання стосовно права органів Держгеокадастру на звернення до суду, зумовлена передусім тим, що у постанові від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (предмет позову прокурора як самостійного позивача - визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду), Велика Палата Верховного Суду проаналізувавши положення статей 152, 188 ЗК України, статей 1, 5-7 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» пунктів 1,4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії на кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 у редакції, чинній на час подання прокурором позову, вказуючи на відсутність підстав для відступу від правових висновків, наведених у постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19, дійшла протилежного висновку про підтвердження прокурором, як самостійним позивачем, підстав для представництва інтересів держави з огляду на те, що позов у справі №910/5201/19 поданий у межах спору про право користування земельною ділянкою, в якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору.

3 огляду на викладене вище, судова палата зауважує, що останні висновки, викладені у пунктах 8.9-8.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, не усувають повністю існуючих розбіжностей у застосуванні господарськими сулами норм ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України, зокрема, у питанні підтвердження наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором, як самостійним позивачем, у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором, як одного з відповідачів.

Тому, судова палата вважає, що питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором, як самостійним позивачем, у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором, як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача, має характер виключної правової проблеми, яка, з урахуванням існування наведеного вище кількісного критерію та зважаючи на істотні розбіжності у судовій практиці судів різних інстанцій, є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки, рішення у справі №925/1133/18, на думку відповідача 3, має фундаментальне значення для розгляду справи №357/13254/18, відповідач просить суд зупинити провадження у справі №357/13254/18 до ухвалення судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішення у справі №925/1133/18.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також, з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного суду.

Суд зазначає, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Розглянувши у судовому засіданні 17.10.2023 року заяву відповідача 3 про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки, судом не встановлено, а відповідачем 3 належним чином не доведено наявності обставин, що свідчили б про об'єктивну неможливість розгляду цієї справи до ухвалення судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішення у справі №925/1133/18.

При цьому, суд зазначає, що ухвалою суду від 12.09.2023 року третій особі - Приватному орендному підприємству «Агрофірма Узинська» відмовлено у задоволенні клопотання б/н від 07.07.2023 (вх. №5435 від 10.07.2023) про зупинення провадження у справі №357/13254/18 до завершення розгляду Верховним Судом справи №925/1133/18.

Стосовно заяви третьої особи б/н від 17.10.2023 року (вх. №19737/23 від 17.10.2023), згідно якої представником зазначено, що в порушення ч. 5 ст. 91 ГПК України, додані позивачем до позовної заяви письмові докази не завірені належним чином, оскільки, не містять дати засвідчення, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 91 ГПК України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

У силу вимог ч. 6 ст. 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Суд зазначає, що представником третьої особи - Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська» під час розгляду справи клопотання про витребування оригіналів доказів у порядку ст. 91 ГПК України не заявлялось.

При цьому, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна розписка представника третьої особи про отримання позову з додатками датована 14.11.2018 року.

Частинами 1, 2 ст. 168 ГПК України визначено, що у поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову. До пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені частинами третьою - сьомою, десятою статті 165 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Суд зазначає, що представником третьої особи - Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська» протягом розгляду справи не зазначалось про неналежне засвідчення копій документів, доданих прокурором до позову, а вказана заява подана представником третьої особи у судовому засіданні 17.10.2023 року після оголошення судом про початок розгляду справи по суті.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу (ч. 5 ст. 91 ГПК України).

У позовній заяві прокурором на виконання вимог п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України зазначено, що оригінали документів, долучені до позовної заяви, знаходяться у: ГУ Держгеокадастру, Козачука С.М., ПОП «Агрофірма Узинська» та в матеріалах кримінального провадження №42018111030000182.

Судом під час розгляду справи не встановлено фактів недобросовісного користування прокурором процесуальними правами або обов'язками щодо доказів. Суд звертає увагу, що частина доказів наявна у відповідача 2 та третьої особи та впродовж підготовчого провадження у представників не виникало сумнівів у належному засвідченні копій документів, доданих до позову та їх відповідності оригіналам.

Також, враховано, що відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 року).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні й ілюзорні, а практичні й ефективні права (рішення ЄСПЛ у справі «Метьюз проти Сполученого Королівства» («Matthews v. the United Kingdom») [GC], заява № 24833/94, п. 34); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94, п. 36).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Отже, висновки суду не можуть бути підставою для позбавлення заявника права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 року у справі №488/3753/17-ц також зазначав, що надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи, що фактично документи, додані до позовної заяви є засвідченими уповноваженою особою, суд критично оцінює посилання представника третьої особи на недотримання представником позивача порядку засвідчення копій доданих до позовної заяви документів, оскільки, такі свідчать про надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства. Так, застосовані судом обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, чим порушується сама сутність права.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 17.10.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор зазначив, що під час досудового розслідування кримінального провадження №42018111030000182 від 06.06.2018 року встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які знаходяться в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

13.03.2014 року на підставі наказів Головного управління Держземагенства у Київській області про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди на земельні ділянки загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, які посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097.

В подальшому, ОСОБА_1 з Приватним орендним підприємством «Агрофірма Узинська» укладено договори суборенди, які 30.04.2014 року, 28.05.2014 року, 29.05.2014 року зареєстровані державними реєстраторами Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області за індексними номерами 13426940, 12798211, 13380547, 13409516.

Прокурор зазначає, що Головним управлінням Держземагенства у Київській області, всупереч положенням Закону України «Про фермерське господарство», надано в оренду земельні ділянки, які розташовані не єдиним масивом, та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання, крім того, орендарем є фізична особа ОСОБА_1 який не мав намірів займатись фермерським господарством, оскільки, у нього відсутня сільськогосподарська техніка та інші засоби для обробітку земель. Разом з тим, ОСОБА_1 є заступником директора ПОП «Агрофірма Узинська», а отримані в оренду спірні земельні ділянки, на думку прокурора, спрямовані на збільшення земельного банку ПОП «Агрофірма Узинська».

У зв'язку з викладеним, прокурор просить суд визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держемагенства у Київській області за №КИ/3220486900:02:009/00014563, №КИ/3220486900:01:010/00014564, №КИ/3220486900:01:014/00014565, №КИ/3220486900:01:013/00014566 від 26.02.2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», якими надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; визнати недійсними та скасувати договори оренди земельних ділянок, укладені 13.03.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 , зареєстровані приватним нотаріусом Білоцерківськго районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097 від 13.03.2014 року.

Судом встановлено, що 26.02.2014 року наказами Головного управління Держземагенства у Київській області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області: №КИ/3220486900:02:009/00014563 - земельну ділянку площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:009:0036; №КИ/3220486900:01:010/00014564 - земельну ділянку площею 27,7669 га з кадастровим номером 3220486900:01:010:0025; №КИ/3220486900:01:014/00014565 - земельну ділянку площею 7,8592 га з кадастровим номером 3220486900:01:014:0029; №КИ/3220486900:01:013/00014566 - земельну ділянку площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:013:0003.

13.03.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договори оренди, відповідно до яких, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:009:0036, 27,7669 га з кадастровим номером 3220486900:01:010:0025, 7,8592 га з кадастровим номером 3220486900:01:014:0029, 80,2563 га з кадастровим номером 3220486900:01:013:0003, для ведення фермерського господарства терміном на 21 рік.

Вказані договори оренди ідентичні за змістом, крім тих умов, які стосуються зазначення площ, кадастрових номерів земельних ділянок, а також, дат і номерів наказів ГУ Держземагенства у Київській області, на підставі яких розроблено та затверджено землевпорядну документацію.

Відповідно до п. 46 Договорів, ці договори набирають чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Вказане право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2014 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 11607474, 11607240, 11606854, 11606097.

Згідно інформації Головного управління ДФС у Київській області №5710/10-36-50 від 20.09.2018 року, орендну плату за користування вказаними земельними ділянками здійснює громадянин ОСОБА_1 .

Однак, як вбачається з листа Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 25.06.2018 року №06-23/1212, в порушення ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», ОСОБА_1 впродовж 2014-2016 років із заявами про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства не звертався.

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №10-03-10/5583 від 27.06.2018 року, за громадянином ОСОБА_1 , станом на 27.06.2018 року, сільськогосподарська техніка не зареєстрована.

Статтею 14 Конституції України та статтею 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтями 22, 31, 93, 124 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Згідно ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Статтею 123 ЗК України визначено загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим, відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом "Про фермерське господарство" №973-IV (далі - Закон України №973-ІV) та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 Закону України №973-IV). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Зі змісту ст. 8 Закону України №973-IV вбачається, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб, лише після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації

Згідно абз. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України №973-IV, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами 2, 4 статті 7 Закону № 973-IV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинні бути зазначені не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України №973-IV).

Крім того, Закон України №973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову у наданні земельної ділянки без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Таким чином, згідно ст.ст. 1, 7, 8 Закону України №973-IV, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів (аналогічна позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц та від 26.08.2020 у справі №908/684/19).

Статтею 31 ЗК України визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із : 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Так, на підставі заяв ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення 26.02.2014 року оспорюваними наказами Головного управління Держземагенства у Київській області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області: №КИ/3220486900:02:009/00014563 - земельну ділянку площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:009:0036; №КИ/3220486900:01:010/00014564 - земельну ділянку площею 27,7669 га з кадастровим номером 3220486900:01:010:0025; №КИ/3220486900:01:014/00014565 - земельну ділянку площею 7,8592 га з кадастровим номером 3220486900:01:014:0029; №КИ/3220486900:01:013/00014566 - земельну ділянку площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:013:0003.

Проте, при винесені спірних наказів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та про передачу в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок Головним управлінням Держземагенства у Київській області не було встановлено дійсне волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахуванням перспектив його діяльності, не перевірено наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі, що є порушенням вищенаведених норм Земельного кодексу України та Закону України №973-ІV.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 одержано в оренду для створення фермерського господарства чотири земельні ділянки загальною площею 176,6896 га, які розташовані не єдиним масивом та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання, що підтверджується картографічними матеріалами та є порушенням ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство». Крім того, ОСОБА_1 не має сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітки земель, що підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №10-03-10/5583 від 27.06.2018 року. Вказане свідчить про відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціонального використання земельних ділянок у відповідності до норм та мети Закону України №973-IV.

Враховуючи приписи статті 8 Закону України №973-IV, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. В той же час, відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Так, в порушення ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», ОСОБА_1 не звертався до Білоцерківської районної державної адміністрації із заявою для отримання в оренду земельних ділянок державної власності з метою ведення фермерського господарства, що підтверджується листом №06-23/1212 від 25.06.2018 року.

Судом враховано, що договори оренди землі між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_1 укладені ще 13.03.2014 року, а Фермерське господарство "Горизонт Узина" створено Козачуком лише 04.02.2019, тобто, орієнтовно через п'ять років після одержання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що свідчить про відсутність можливості для їх використання за призначенням.

Крім того, спірні земельні ділянки одразу після їх отримання в оренду (на наступний день) були передані ОСОБА_1 в суборенду Приватному орендному підприємству «Агрофірма Узинська».

Також, ОСОБА_1 є заступником директора ПОП «Агрофірма Узинська», у користуванні якого на території Білоцерківського району Київської області перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4000 га.

Згідно інформації Головного управління ДФС у Київській області №5710/10-36-50 від 20.09.2018 року, орендну плату за користування вищевказаними земельними ділянками здійснює ОСОБА_1 .

Таким чином, наведені факти свідчать про те, що отримання ОСОБА_1 значних площ земель для ведення фермерського господарства спрямовано на збільшення земельного банку ПОП «Агрофірма Узинська».

Крім того, також встановлено, що на момент отримання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 був засновником СФГ «Горизонт», яке створено 01.02.2002 року, а тому, ОСОБА_1 , у випадку здійснення реєстрації свого фермерського господарства відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», після укладення договору оренди первісної земельної ділянки, всі інші земельні ділянки повинен був отримати у користування відповідно до вимог ст.ст. 124, 134 ЗК України, ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» лише на конкурсних засадах - за результатами аукціону.

Вказані обставини в сукупності підтверджують відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на створення фермерського господарства та раціональне використання земельних ділянок, наданих йому в оренду, та свідчать про отримання земельних ділянок виключно з метою використання їх іншою особою - Приватним орендним підприємством «Агрофірма Узинська» на підставі договорів суборенди землі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ст. 393 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України та Положення про Головне управління Держгеокадастру в Київській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 №333, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521 (чинного на момент звернення прокурора до суду з позовом), Головне управління Держгеокадастру у Київській області є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Київської області, а також, є правонаступником прав та обов'язків Головного управління Держземагенства у Київській області, яким видані спірні накази та укладені спірні договори.

Таким чином, судом встановлено, що розглядаючи заяви ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, Головним управлінням Держземагенства у Київській області, правонастуником якого є відповідач 1, при винесені спірних наказів про надання дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою та передачу земельних ділянок в оренду в порушення порядку, визначеного Законом України №973-IV, не проведено належну перевірку та не перевірено в дійсності бажання заявника створити фермерське господарство та його спроможності виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Про зазначене свідчить відсутність у заявника техніки на обробіток сільського господарства, нестворення ним фермерського господарства, а також, факт укладення останнім через незначний проміжок часу договорів суборенди з ПОП «Агрофірма Узинська», з метою обходу обов'язкової процедури - земельних торгів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 діяв з метою отримання земельних ділянок в обхід обов'язкової процедури - земельних торгів не для ведення фермерського господарства, а для передачі в суборенду ПОП «Агрофірма Узинська», що порушує законну мету їх отримання в оренду, спричиняє до втрат державного бюджету коштів від земельного аукціону, який є обов'язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. За таких обставин, земельні ділянки передані ОСОБА_1 з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», що є підставою для визнання оспорюваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області незаконними та їх скасування.

Тому, зважаючи на приписи ст. 152 ЗК України, ст. ст. 21, 393 ЦК України, вимоги прокурора про визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держемагенства у Київській області за №КИ/3220486900:02:009/00014563, №КИ/3220486900:01:010/00014564, №КИ/3220486900:01:014/00014565, №КИ/3220486900:01:013/00014566 від 26.02.2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 648 ЦК України, договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, має відповідати цьому акту.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п.п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п.п. «г», «д» ч. З ст. 152 ЗК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 216 ЦК України закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Статтею 236 ЦК України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Оскільки, правовою підставою для укладення оспорюваних договорів оренди є накази Головного управління Держземагенства у Київській області, які прийняті всупереч закону та підлягають визнанню недійсними, то відповідно до положень пункту в) ст. 152 ЗК України та ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, обґрунтованими є також вимоги прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі.

Крім того, господарський суд зазначає, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, ефективним способом захисту порушених прав в даному випадку є також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди за ОСОБА_1 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220486900:02:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003, зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2014 за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097 та припинення права оренди ОСОБА_1 .

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" внаслідок реорганізації, шляхом перетворення Державного агентства земельних ресурсів України було утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері (п. 5 постанови). Центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з цією постановою, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах до завершення здійснення заходів з утворення центральних органів виконавчої влади, яким передаються повноваження та функції центральних органів виконавчої влади, що припиняються (п. 6 постанови).

В подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" утворено як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (пункт 3).

Із змісту додатку №2 до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України №5 від 14.01.2015 вбачається, що Головне управління Держземагенства у Київській області реорганізовано, внаслідок чого утворено Головне управління Держгеокадастру у Київській області (змінено найменування на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області).

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Київській області (змінено найменування на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області) є правонаступником Головного управління Держземагенства у Київській області та виступає в статусі відповідача 1 за позовними вимогами про визнання недійсними наказів ГУ Держземагенства у Київській області від 26.02.2014 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №482 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи покладено обов'язки щодо здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Зазначаючи про те, що у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом цієї категорії, а також те, що зазначений орган виконавчої влади є відповідачем у цьому позові, прокурором пред'явлено позов в інтересах держави як позивачем.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) гарантовано право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. А також зазначено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді регулюється ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 3 якої передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз.2 ч.5 ст.53 ГПК України).

Білоцерківською місцевою прокуратурою зазначено, що вона є позивачем, оскільки, предметом судового розгляду у даній справі є саме законність наказів органу, що здійснював держнагляд (контроль) за дотриманням вимог земельного законодавства. Відтак, це виключає можливість пред'явлення позову в інтересах цього органу (його правонаступника) та набуття ним статусу позивача. Цим прокурор обґрунтовував наявність підстави для представництва інтересів держави.

Оскільки, прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування його оскаржених наказів, ним підтверджено підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду як самостійного позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За своєю правовою природою накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 26.02.2014 року №КИ/3220486900:02:009/00014563, №КИ/3220486900:01:010/00014564, №КИ/3220486900:01:014/00014565, №КИ/3220486900:01:013/00014566 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», які оспорюються прокурором в межах даної справи, є юридичною формою рішення органу виконавчої влади, який спрямований на регулювання земельних відносин, породжує певні правові наслідки і має обов'язковий характер для суб'єктів таких відносин. Оскільки, на підставі оспорюваних прокурором наказів у Козачука С.М. виникло право на розроблення документації із землеустрою, тому, для нього такі накази є актами ненормативного характеру індивідуальної дії.

Відповідно до ст.ст. 152, 155 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55, ст. 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із ст. 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Рішення органу виконавчої влади у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Так, з огляду на зміст ч.ч. 1, 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» та ст.ст. 123, 124, 134 ЗК України у Головного управління Держземагенства у Київській області були відсутні підстави для винесення 26.02.2014 наказів №КИ/3220486900:02:009/00014563, №КИ/3220486900:01:010/00014564, №КИ/3220486900:01:014/00014565, №КИ/3220486900:01:013/00014566 від 26.02.2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», а тому, вказані обставини свідчать про обґрунтованість та доведеність позовних вимог прокурора.

Водночас, відповідачами - ОСОБА_2 та ФГ «Горизонт Узина» у відзивах на позов заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. В обґрунтування поданих клопотань, відповідачі зазначили, що оскаржувані накази прийняті Головним управлінням Держземагенства 26.02.2014 року та договори оренди на підставі таких наказів, укладені в той же час і зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2014 року. Крім того, 30.12.2014 року на адресу прокуратури Білоцерківського району Головним управлінням Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області надсилались спірні накази, однак, до суду прокурор звернувся з позовом лише 08.11.2018 року. При цьому, прокурором не надано доказів на підтвердження того, що про зазначені обставини прокурор дізнався у червні 2018 року.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16, від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 та від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2018 року за фактом зловживання службовим становищем службовими особам Головного управління Держземагенства у Київській області та Головного управління Держгеокадастру у Київській області під час передачі впродовж 2014-2016 років в оренду фізичним особам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що розташовані на території Білоцерківського району Київської області, що завдало істотної шкоди державним інтересам відкрито кримінальне провадження №42018111030000182.

В межах вказаного кримінального провадження, відповідно до ст. 93 КПК України, Білоцерківською місцевою прокуратурою направлено наступні запити.

18.06.2018 року до Головного управління Держпродспожвслужби в Київській області про надання списку сільськогосподарської техніки, яка зареєстрована за громадянами за списком (у якому, окрім інших, зазначено ОСОБА_1 ), відповідь на запит надано 27.06.2018 року.

16.06.2018 року до Білоцерківської районної державної адміністрації про надання інформації стосовно того, чи зверталися з заявами про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства громадянам за списком (у якому, окрім інших, зазначено ОСОБА_1 ), відповідь надано 25.06.2018 року.

07.09.2018 року до Головного управління ДФС у Київській області про надання інформації за 2016-2017 роки, в якому розмірі та хто є платником орендної плати за земельні ділянки з кадастровими номерами згідно списку (у якому, окрім інших, зазначено ОСОБА_1 ), відповідь на запит надано 20.09.2018 року.

Крім того, як встановлено судом вище, органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру у Київській області (змінено найменування на ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області), яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що прокурор довідався або мав об'єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави і про особу, яка їх порушила з отриманням відповідей в рамках кримінального провадження №42018111030000182, а саме, 20.09.2018 року.

Стосовно посилань відповідача 1 та третьої особи, що прокурору з грудня 2014 року було відомо про наявність спірних наказів та договорів оренди земельних ділянок, суд зазначає, що 25.12.2014 року прокуратурою Білоцерківського району Київської області направлено запит до управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області про надання сканованих копій технічних документації із землеустрою та правовстановлюючих документів на земельні ділянки, якими користуються громадяни, у тому числі ОСОБА_1 , у зв'язку з розглядом клопотання Державної інспекції сільського господарства у Київській області щодо проведення перевірки останньою дотримання вимог земельного законодавства на території сільських рад Білоцерківського району.

Суд зазначає, що витребування у управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області через прокуратуру технічної документації із землеустрою та правовстановлюючих документів на земельні ділянки Державною інспекцією сільського господарства у Київській області на перебіг строку позовної давності у даній справі не впливає. При цьому, відповідачем 1 та третьою особою не надано доказів на підтвердження факту надання спірних наказів та договорів оренди земельних ділянок прокуратурі Білоцерківського району Київської області, відсутні відмітки прокуратури про отримання вказаних документів у грудні 2014 року.

Таким чином, позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури у даній справі заявлено з дотриманням строку позовної давності.

Крім того, суд зазначає, що визнання недійсними спорюваних наказів та правочинів у даній справі - є наслідком порушення законодавства під час здійснення оформлення передачі спірних земельних ділянок в оренду, а визнання їх недійсними відновить попередній стан сторін та відновить права держави в особі Українського народу на розпорядження спірними земельними ділянками.

Судом враховано, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи прав на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з розпорядженням земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена), зокрема правочину на підставі якого відповідний орган розпорядився земельною ділянкою, поза встановленої законом процедури, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому, суд зазначає, що право оренди - є різновидом майнового права на майно, і набуття певною особою права користування (як одного з складових права власності) земельною ділянкою, фактично стосується питання щодо розпорядження земель із державної власності.

За таких обставин, суд наголошує, що у даній справі, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недійсними спірних наказів та оспорюваних договорів - є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передання у користування земель всупереч встановленому законом порядку, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України, як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, а поведінка осіб при наданні земельної ділянки в оренду в контексті правовідносин даного спору - не відповідала вимогам закону.

За результатами дослідження судом поданих відповідачами у справі відзивів на позов, письмових пояснень та заперечень, суд дійшов висновку, що твердження та заперечення відповідачів та третьої особи не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються відповідачів.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до: 1) Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області 2) ОСОБА_1 , 3) Фермерського господарства «Горизонт Узина» 4) Узинської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватного орендного підприємства «Агрофірма Узинська» про визнання недійсними та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держемагенства у Київській області за №КИ/3220486900:02:009/00014563, №КИ/3220486900:01:010/00014564, №КИ/3220486900:01:014/00014565, №КИ/3220486900:01:013/00014566 від 26.02.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», якими надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га, з кадастровими номерами 3220486900:02:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003 для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

3. Визнати недійсними та скасувати договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220486900:02:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003, укладені 13.03.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 , зареєстровані приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097 від 13.03.2014 року.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 39817550) на користь прокуратури Київської області (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 10572 (десять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Київської області (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 10572 (десять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 30.10.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць