ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
30.10.2023Справа № 910/13162/23
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс»
про стягнення 35 867,46 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (надалі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 35 867,46 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 12, 22, 29 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 4, 123, 126, 162, 171 ГПК України, обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
01.09.2023 від МТСБУ, на виконання вимог ухвали суду, надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
26.09.2023 від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність порушеного права позивача та передчасність звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки позивачем не направлялась вимога про виплату страхового відшкодування. Заперечує проти розміру страхового відшкодування, а саме, вважає його обґрунтованим в сумі 22 919, 83 грн. Також відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката позивача до 2 000,00 грн.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
16.02.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (надалі - страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 030114/4057/0000016 (надалі - договір), відповідно до п. 2.2. та п. 2.3. якого, страховик здійснює страхування наземного транспорту та застрахованого додаткового обладнання до нього, що зазначене в сертифікаті та зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні зазначених у договорі подій (страхових випадків) виплатити страхувальнику (вигодонабувачу) страхове відшкодування в межах страхової суми, зазначеної у договорі.
Відповідно до п. 2.4., предметом договору є майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним ТЗ (ДО) та прикріпленим до нього ззовні і всередині додатковим обладнанням.
Згідно умов договору, сума страхового відшкодування, зазначена в сертифікаті, складає 410 000, 00 грн (п. 1.1.9. договору).
Період страхування встановлено згідно сертифікату, а саме з 23.02.2023 по 22.02.2024.
07.05.2023 о 14 год. 24 хв., в місті Києві, водій автомобіля «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_2 здійснив зіткнення з задньою частиною транспортного засобу страхувальника «Citroen C-Elysee», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі, в результаті чого сталась дорожньо-транспортна пригода.
Учасниками дорожньо-транспортної пригоди було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (п. 33.2. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») електронний Європротокол № 5D4239ADFC1D від 07.05.2023.
Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу «Citroen C-Elysee», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до полісу серії ЕР № 209578317 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 500, 00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000, 00 грн.
12.05.2023 водій транспортного засобу «Citroen C-Elysee», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 звернувся до позивача із заявою, в якій просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), що сталась 07.05.2023.
З урахуванням протоколу огляду пошкодженого транспортного засобу від 12.05.2023 № 10319270638, а також враховуючи рахунок ТОВ «Автопассаж» від 15.05.2023 № П_СчТ015942, страховим актом позивача від 23.05.2023 № 10319270638 вище наведену дорожньо-транспортну пригоду визнано страховим випадком, а також вирішено здійснити виплату страхового відшкодування (з урахуванням утримання суми несплаченої частини страхового платежу з суми страхового відшкодування) у розмірі 25 863, 46 грн (38 367, 46 грн (сума страхового відшкодування) - 12 504, 00 грн (сума утримання) на користь страхувальника.
Відповідно до платіжної інструкції від 24.05.2023 № 090833 позивач перерахував на рахунок ТОВ «Автопассаж» грошові кошти в розмірі 25 863, 46 грн, із призначеннями платежу: «Страхове відшкод. зг. дог. 030114/4057/0000016 від 16.02.2023 р. Без ПДВ. ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , д.н. НОМЕР_4 ».
Отже, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, в зв'язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхувальнику страхове відшкодування в загальному розмірі 38 367, 46 грн.
Враховуючи вище наведені обставини, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» звернулось до суду за захистом своїх прав та законних інтересів шляхом стягнення зазначеної суми страхового відшкодування з відповідача.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011, яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («Європротокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
Отже, з 19 вересня 2011 року в Україні в силу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 № 3045-VI запроваджено механізм спрощеного оформлення ДТП.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, що кореспондуються з пунктом 33.2 статті 33 зазначеного вище Закону України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.
На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування», Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 № 274/2011 «Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду» (надалі - Інструкція).
Відповідно до зазначеної Інструкції, у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Європротокол - це спеціальний бланк повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, який заповнюється водіями-учасниками ДТП на місці аварії, потім надається страховику та стає підставою для виплати страхового відшкодування потерпілим. Європротокол може заповнюватися як в паперовому вигляді на спеціальному бланку, так і в електронній формі з використанням системи «Електронний Європротокол».
Суд зазначає, що згідно п. 33.2. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» складення Європротоколу можливе при умовах, коли:
- відсутні травмовані (загиблі) люди,
- водії-учасники ДТП мають поліси автоцивільної відповідальності,
- наявна згода водіїв транспортних засобів - учасників ДТП щодо її обставин,
- у водіїв відсутні ознаки алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.
Отже, сам факт складання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Слід зазначити, що ДТП 07.05.2023 за взаємним погодженням водіїв була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколом) в електронному вигляді.
При цьому, інформаційна система «Електронний Європротокол» впроваджена в МТСБУ з 01.10.2017. У відповідності до рішення Президії МТСБУ від 13.07.2017 № 403/2017, Європротокол, оформлений з використанням зазначеної системи, є повним аналогом Європротоколів, надісланих або пред'явлених страховику у паперовій формі.
Система «Електронний Європротокол» є доступною за посиланням https://dtp.mtsbu.ua. За допомогою інформаційної системи «Електронний Європротокол» водії можуть оформити зазначене повідомлення в електронній формі за допомогою власних технічних засобів, безпосередньо на місті ДТП.
При цьому, в разі використання системи «Електронний Європротокол» повідомлення страховикам учасників ДТП відправляються автоматично.
Наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (електронний Європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортні засоби, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми. Крім того, в повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Дослідивши схему та обставини ДТП, які вказані водіями в повідомленні (електронному Європротоколі), суд дійшов висновку про порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , будь-яких зауважень або заперечень ОСОБА_2 електронний Європротокол не містить, а відтак вина останнього є встановленою.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що електронний Європротокол № 5D4239ADFC1D від 07.05.2023, підтверджує настання дорожньо-транспортної пригоди за участю вказаних вище автомобілів, а також те, що винною особою у дорожньо-транспортній пригоді є водій автомобіля «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем при розгляді цієї справи.
Крім цього, судом враховано, що страховик (позивач) за договором добровільного страхування прийняв електронний Європротокол, як належний доказ настання страхового випадку і виплатив за ним своєму страхувальнику відповідну суму страхового відшкодування, що підтверджується матеріалами справи.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 209578317 з лімітом відповідальності по майну в сумі 130 000, 00 грн та франшизою 2 500, 00 грн.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача.
У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплатив суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 35 867, 46 грн (38 367,46 (виплачена позивачем сума, з урахуванням страхових платежів) - 2 500, 00 грн (франшиза) суми виплаченого страхового відшкодування.
Також суд зазначає, що в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Тому можна зробити висновок, що позивач на власний розсуд може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20.
Отже, суд приходить до висновку, що позивач використав своє право саме шляхом звернення з позовом безпосередньо до суду, що не суперечить зазначеній вище правовій позиції.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно із ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до рахунку ТОВ «Автопассаж» від 15.05.2023 № П_СчТ015942 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Citroen C-Elysee», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 42 467, 46 грн.
Проте, пунктом 9.12. договору визначено, що якщо договором передбачена сплата страхового платежу частинами (сертифікатом передбачений порядок сплати загального страхового платежу частинами - п. 1.2.7. договору), то страховик при виплаті страхового відшкодування має право утримати суму несплаченої частини страхового платежу з суми страхового відшкодування.
Як зазначено позивачем у позові, третя та четверта частини страхового платежу на момент скоєння ДТП 07.05.2023 не була сплачена страхувальником, тому суму 12 504, 00 грн (6 253,00 грн + 6 251,00 грн) позивачем було утримано із суми страхового відшкодування, що підтверджується інформацією, зазначеною в страховому акті та бухгалтерською довідкою № 025037 від 24.05.2023.
Відтак, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування згідно з платіжною інструкцією № 090833 від 24.05.2023 на рахунок ТОВ «Автопассаж» 25 863, 46 грн.
Разом з тим, відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна, норма викладена в ст. 9 Закону України «Про страхування».
Отже, загальна сума, що виплачена позивачем страхувальнику складає 35 867, 46 грн (25 863, 46 грн (перерахована на рахунок ТОВ «Автопассаж») + 12 504, 00 грн (страхові платежі).
Стосовно заперечень відповідача з приводу розміру страхового відшкодування та поданого ним звіту, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Так, відповідно рахунку ТОВ «Автопассаж» від 15.05.2023 за № П_СчТ015942, вартість робіт по відновленню автомобіля «Citroen C-Elysee», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 склала 42 467, 46 грн.
У постанові від 03.07.2019 року в справі № 910/12722/18 Верховний Суд вказав, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17.
Суд не бере до уваги поданий відповідачем звіт № 2584 від 17.05.2023 з визначення вартості матеріального збитку, оскільки, як зазначалось вище, він є лише попереднім оціночним документом та відповідачем не доведено наявність підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Також, як убачається зі самого звіту, оцінку проведено не на дату ДТП (07.05.2023), а на 17.05.2023, тобто вказаний звіт не може підтверджувати вартість ремонту.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що шкода завдана при дорожньо-транспортій пригоді, яка сталась 07.05.2023 в місті Києві, транспортного засобу «Citroen C-Elysee», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 42 467, 46 грн є належним чином доведена та не спростована доводами відповідача.
Разом з тим, доказів сплати відповідачем суми страхового відшкодування позивачу в розмірі 35 867,46 грн (38 367,46 (42 467, 46 грн (вартість відновлювального ремонту) - 4 100, 00 (1% франшизи від страхової суми договору між позивачем та страхувальником) - 2 500, 00 грн (франшиза згідно полісу відповідача) матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів не надано.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягає задоволенню, а саме, в сумі 35 867,46 грн, тобто з урахуванням суми франшизи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Відтак, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 35 867,46 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 7 000, 00 грн.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн, позивач надав копії: договіру про надання правничої допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, укладений між ПАТ «Страхова компанія «Уніка» та АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт», додаткової угоди № 2 до договору від 09.01.2023; свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату Білоконь І.В. № 1639 від 21.05.2019; ордеру серія АА № 1278640 від 02.02.2023 про надання правничої допомоги ПАТ «Страхова компанія "Уніка» адвокатом Білоконь І.В.; акта надання послуг № 68 від 16.08.2023; рахунку № 68 від 12.07.2023; платіжної інструкції № 4185 від 13.07.2023.
Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку з урахуванням викладеного, суд зважає на категорію розглянутої справи, яка є простою та не містить складного предмету доказування; підставою позову є відшкодування суми страхового відшкодування; ціна позову не перевищує 100 прожиткових мінімумів; підготовка такого позову не зайняла великого обсягу часу та знань у кваліфікованого юриста; розгляд справи відбувся у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, в ході якого суд не проводив додаткові процесуальні дії. Також суд приймає до уваги заперечення відповідача, у яких останній просив зменшити суму правничої допомоги, з огляду на її завищений розмір.
Крім того, суд враховує позицію Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18, якою визначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 3, ідентифікаційний код 19411125) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) 35 867 (тридцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 46 коп. страхового відшкодування, 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу та 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань