ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
30.10.2023Справа № 910/1118/23
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕВІС" (01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛЕОНТОВИЧА, будинок 6; ідентифікаційний код 35210739)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН" (02105, місто Київ, проспект Миру, будинок 13-Б, квартира 60; ідентифікаційний код 30369266)
про стягнення 635 571,21 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕВІС" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 635 571,21 грн, з яких 520 984,68 грн становить основна заборгованість, 69 136,72 грн - пеня, 38 185,34 грн - інфляційні втрати та 7 564,47 грн - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2019-12/09 за період з лютого 2022 року по листопад 2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.02.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, останній зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак, зважаючи на приписи статті 762 ЦК України та рішення Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022, відповідач звільнений від сплати орендних платежів. Крім того, у відзиві на позовну заяву міститься клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 6 статті 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: - предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд зазначає, що предметом позову є стягнення 635 571,21 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Разом з тим, суд звертає увагу відповідача, що при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, сторони наділені повним обсягом передбачених законом процесуальних прав та можливостей, пов'язаних з розглядом спору.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для здійснення розгляду справи №910/1118/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, тому відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання відповідача.
27.02.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
06.03.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
17.03.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення.
Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
16.12.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватікан" (сторона-2, відповідач) було укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2019-12/09, відповідно до умов якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: місто Київ. Святошинський район, вулиця Жолудєва, 6 в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 133 (сто тридцять три) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 15 (п'ятнадцять) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Згідно із пунктом 3.1. договору майданчик для паркування вважається переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.
Умовами пункту 4.1. договору передбачено, що загальна ціна договору про передачу паркувального майданчику в експлуатацію визначається за формулою: Цдог=Векспл+Праз, де Цдог - ціна Договору; Векспл - вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору в гривнях; Праз - одноразовий платіж за право укладання договору в гривнях.
Векспл = Вмм*К*Т, де Вмм - вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях, визначена за результатами аукціону; К - кількість машиномісць паркувального майданчика, експлуатація яких підлягає оплаті; Т - період, що підлягає оплаті на умовах договору в календарних днях.
Не підлягає оплаті експлуатація спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.
Праз = Векспл*С%, де С% - відсоткова ставка, що становить 10%.
Відповідно до 4.3. договору загальна ціна договору становить 2 504 585,78 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 417430,96 грн, з яких Векспл - 2 276 896,16 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 379 482,69 грн та Праз - 227 689,62 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 37 948,27 грн.
У пункті 4.5. договору сторони дійшли згоди, що оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахування кількості календарних днів в місці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання- передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.
Відповідно до положень пунктів 7.1. та 7.2. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк дії договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.
Відповідно до Акту приймання-передачі паркувального майданчика від 15.01.2020 КП "Київтранспарксервіс" передало, а ТОВ "Ватікан" прийняло в експлуатацію паркувальний майданчик на 148 машиномісць за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Жолудєва, 6, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.
На виконання умов договору та на підтвердження наданих послуг відповідачу Підприємством були складені акти надання послуг на загальну суму 535 984,68 грн, а саме: № 1293 від 28.02.2022 на суму 58 168,88 грн, № 1658 від 31.03.2022 на суму 64401,26 грн, № 1780 від 31.05.2022 на суму 33 239,36 грн, № 2535 від 30.06.2022 на суму 62 323,80 грн, № 3050 від 31.07.2022 на суму 64 401,26 грн, № 3707 від 31.08.2022 на суму 64 401,26 грн, № 4068 від 30.09.2022 на суму 62 323,80 грн, № 4686 від 31.10.2022 на суму 64 401,26 грн та № 5317 від 30.11.2022 на суму 62 323,80 грн, які підписані та засвідчені відтиском печатки лише позивачем.
У той же час, умовами пункту 3.4 договору визначено: щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку не підписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці вважається підписаним стороною-2 без зауважень..
Отже, акти надання послуг № 1293 від 28.02.2022, № 1658 від 31.03.2022, № 1780 від 31.05.2022, № 2535 від 30.06.2022, № 3050 від 31.07.2022, № 3707 від 31.08.2022, № 4068 від 30.09.2022, № 4686 від 31.10.2022 та № 5317 від 30.11.2022 в силу приписів пункту 3.4 договору вважаються такими, що підписані відповідачем без зауважень.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача у спірний період претензій та повідомлень про порушення саме позивачем умов договору.
Товариство у порушення своїх зобов'язань, належної оплати за надані послуги не здійснило в повному обсязі, у зв'язку з чим виник борг в сумі 520 984,68 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 053/05-935 від 24.03.2022, №053/05-2078 від 29.08.2022, № № 053/05-2379 від 28.09.2022 про необхідність сплати заборгованості.
У свою чергу відповідач листом №20/09 від 20.09.2022 звернувся до позивача з пропозицією щодо створення моніторингової групи за участю представників позивача для складення актів по кожному паркувальному майданчику стосовно розгляду питання нарахування оплат.
У відповідь на отриману пропозицію, позивач у листі №053/05-2387 від 28.09.2022 повторно наголосив на наявності у відповідача заборгованості та зауважив на тому, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування, а діючим законодавством не передбачено можливості самостійно та на власний розсуд зменшувати розмір щомісячної орендної плати за договором чи не здійснювати нарахування платежів для контрагента.
Відтак, враховуючи відсутність оплат за договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування та невиконання письмових вимог щодо сплати заборгованості, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Товариство у поданих відзиві та запереченнях на відповідь на відзив заперечив проти позовних вимог та наголосив на тому, що підлягають застосуванню приписи частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України та на підставі рішеннь Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022 та № 4569/4610 від 15.04.2022 на період дії воєнного стану, тобто з 24.02.2022, та один місяць з дати його припинення орендарі звільняються від орендної плати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Укладений між сторонами договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2019-12/09 від 16.12.2019 передбачає вчинення КП "Київтранспарксервіс" певних дій за плату (надання права на організацію та експлуатацію місць паркування транспортних засобів), а відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі такого договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини надання послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною 1 статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
Положенням статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням положень вказаної статті та змісту пункту 4.5 договору строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з отриманих послуг за договором на момент розгляду справи є таким, що настав.
Втім, як встановлено судом, і не спростовано відповідачем, останній у встановлені договором строки оплату за користування майданчиком для паркування в повному обсязі не здійснив.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати платежів за договором підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 520 984,68 грн.
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Суд критично оцінює доводи Товариства, покладені в основу заперечень проти позову та зазначає наступне.
Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що договір є договором оренди комунального майна, а тому він на підставі пункту 1.2 рішення Київської міської ради №4569/4610 від 15.04.2022 на період дії воєнного стану та один місяць з дати його припинення звільнений від орендної плати.
Пунктом 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1342 від 03.12.2009 передбачено, що спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
Відповідно до підпункту 1.3.2 пункту 1.3 рішення Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022 "Про деякі питання комплексної підтримки суб'єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ" у сфері паркування транспортних засобів на території міста Києва вирішено звільнити власників та користувачів транспортних засобів від оплати за послуги з користування спеціально обладнаними майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Підприємством згідно з переліком, затвердженим рішенням Київської міської ради, а також звільнити від оплати суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування у відповідності укладених договорів з Підприємством.
У той же час, вищевказаний пункт рішення Київської міської ради був виключений відповідно до пункту 5 рішення Київської міської ради №4577/4618 від 14.05.2022 "Про відновлення роботи автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності" з 16 травня 2022 року.
Тобто, у період з 01.04.2022 по 16.05.2022 нарахування оплати за договором не мало здійснюватись. Представлені суду акти та рахунки на оплату наданих послуг підтверджують, що у вказаний період Підприємство не здійснювало нарахування вартості наданих послуг.
Так, з позовної заяви вбачається, що періодами нарахування заборгованості за договором є лютий-березень 2022 року та період з 16.05.2022 по листопад 2022 року.
Поряд з цим, відповідно до пункту 1 рішення Київської міської ради №4569/4610 від 15.04.2022 викладено пункт 1.2 рішення Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022 у наступній редакції: "У сфері комунального майна територіальної громади міста Києва на період дії воєнного стану та один місяць з дати його припинення орендарі за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва звільняються від орендних платежів".
Зі змісту вказаного рішення Київської міської ради вбачається, що питання звільнення від сплати орендних платежів за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва та питання звільнення від платежів суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування відповідно до укладених з позивачем договорів, мають різний порядок врегулювання. Тому ототожнення відповідачем даних видів договорів є необґрунтованим.
Судом надана оцінка правовій природі спірного договору та визначено, що договір є договором надання послуг, зокрема, виходячи із правових висновків Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, а відтак до посилання відповідача на те, що спірний договір є договором оренди комунального майна територіальної громади міста Києва суд відноситься критично.
Тобто, доводи відповідача про те, що він звільнений від сплати платежів, визначених договором, на період дії воєнного стану та один місяць з дати його припинення є необґрунтованими.
Крім того, відповідач зазначає, що в період з лютого по квітень 2022 року на території Київської області проходили активні бойові дії, мешканці міста Києва були змушені евакуюватися в більш безпечні регіони, відтак, майданчики для паркування були пустими, платне паркування транспортних засобів не здійснювалося.
Відповідно до листа від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим листом засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких(-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких(-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд звертає увагу, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Однак, всупереч зазначеному вище, відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували саме об'єктивну неможливості використання об'єкта через введення на території України воєнного стану.
Крім того, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності попиту на паркувальні місця оскільки за умовами договору щомісячна плата підлягає перерахуванню позивачу незалежно від результатів господарської діяльності відповідача.
Крім суми основного боргу Підприємство також просило суд стягнути з Товариства 69 136,72 грн пені за період з 16.06.2022 по 10.01.2023.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Приписами статті 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отримані послуги у березні-листопаді 2022 року, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 5.2 договору, позивачем за кожним окремим актом наданих послуг нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 69 136,72 грн.
Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення від суми несплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.
У даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати вартості отриманих послуг протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач при визначенні періоду нарахування пені за порушення строків оплати за надані послуги у червні 2022 року вищевикладеного не врахував.
З урахуванням вищевикладеного, за розрахунком суду, виходячи з приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, належною до стягнення є пеня у загальному розмірі 67 002,34 грн.
Крім суми пені Підприємство просило суд стягнути з відповідача 38 185,34 грн - інфляційні втрати та 7 564,47 грн - три проценти річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позов Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕВІС" про стягнення 635 571,21 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН" (02105, місто Київ, проспект Миру, будинок 13-Б, квартира 60; ідентифікаційний код 30369266) на користь Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕВІС" (01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛЕОНТОВИЧА, будинок 6; ідентифікаційний код 35210739) 520 984,68 грн (п'ятсот двадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 68 копійок) основної заборгованості, 67 002,34 грн (шістдесят сім тисяч дві гривні 34 копійки) пені, 38 185,34 грн (тридцять вісім тисяч сто вісімдесят п'ять гривень 34 копійки) інфляційних втрат, 7 564,47 грн (сім тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривні 47 копійок) три проценти річних та 9 501,55 грн (дев'ять тисяч п'ятсот одну гривню 55 копійок) судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
4. У частині стягнення 2 134,38 грн пені та 32,02 грн судового збору відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ