номер провадження справи 26/46/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
24.10.2023 Справа № 908/1439/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши заяву кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, буд. 20, оф. 4, код ЄДРПОУ 40489516) до боржника - Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита” (69000, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 70 кв. 22, код ЄДРПОУ 31075647)
про відкриття провадження у справі про банкрутство
За участю представників:
від кредитора - не з'явився
від боржника - Гришко І.І.
УСТАНОВИВ:
До Господарського суду Запорізької області 28.04.2023 року надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” (04060, м.Київ, вул.Максима Берлинського, буд.20, оф.4, код ЄДРПОУ 40489516) про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита” (69000, м. Запоріжжя, вул.Патріотична, буд.70 кв.22, код ЄДРПОУ 31075647)
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2023 року, заяву було передано для розгляду судді Ніколаєнко Р.А.
Ухвалою суду від 28.04.2023 року (суддя Ніколаєнко Р.А.) заяву кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника - Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита” передано Господарському суду Запорізької області у складі судді Юлдашева О.О. для вирішення питання про прийняття заяви до розгляду в одному судовому засіданні з заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр консультаційно-аудиторської підтримки сертифікації і стандартизації” до боржника - Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита” у справі №908/1339/23.
Протоколом передачі судової справи раніше визначенному складу суду від 01.05.2023 року, заяву було передано для розгляду судді Юлдашеву О.О.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” (04060, м.Київ, вул.Максима Берлинського, буд.20, оф.4, код ЄДРПОУ 40489516) про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита” (69000, м. Запоріжжя, вул.Патріотична, буд.70 кв.22, код ЄДРПОУ 31075647), суд дійшов висновку про залишення без руху.
Ухвалою від 05.05.2023 залишено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” (04060, м.Київ, вул.Максима Берлинського, буд.20, оф.4, код ЄДРПОУ 40489516), без руху. Заявнику - Товариству з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” (04060, м.Київ, вул.Максима Берлинського, буд.20, оф.4, код ЄДРПОУ 40489516) надано строк - десять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху для усунення недоліків, а саме, надати суду: докази сплати судового збору у розмірі 26 840, 00 грн. та внесення на депозитний рахунок Господарського суду Запорізької області грошових коштів у розмірі - 60 300, 00 грн (авансування винагороди арбітражному керуючому).
Ухвалою суду від 11.10.2023 прийнято заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до розгляду; присвоєно справі номер провадження - 26/46/23; судове засідання призначено на 24.10.2023р. о 13-00 год.
У судове засідання 24.10.2023 з'явився представник боржника. Кредитор, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час судового засідання, у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не проінформував.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства” та від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі” Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі “Цихановський проти України” (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ “Смірнова проти України” (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), “Карнаушенко проти України” (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з викладеним, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи.
Представник боржника у судовому засіданні 24.10.2023 просив відмовити кредитору у відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита”, в тому числі з підстав, викладених у відзиві.
Суд, заслухавши пояснення представника боржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин, вважає, що слід відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” у відкритті провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита”, з наступних підстав.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як передбачено ст. 9 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Судом установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма “АКВА ВИТА”.
Заява обґрунтована наступним. 04.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮРИДИЧНЕ АГЕНТСТВО «ДІАМАНТ» (Виконавець) та Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «АКВА ВИТА» (Замовник) було укладено Договір №01/01-2021 про надання юридичних послуг (Договір), згідно до п. 1.1. якого Виконавець взяв на себе зобов'язання надавати Замовнику консультаційно-юридичні послуги (надалі за текстом - Послуги) пов'язані з поточним обслуговуванням господарської діяльності Замовника, а Замовник зобов'язався прийняти такі послуги та оплатити їх вартість в розмірі, в порядку, на умовах та в строки, передбачені даним Договором. До переліку Послуг, що надаються Виконавцем на користь Замовника, зокрема, але не обмежуючись, відносяться:
- консультації, послуги радника з питань фінансового, банківського права, міжнародного права та міжнародних відносин України з Євросоюзом;
- розробка проектів договорів, контрактів, угод; юридичний супровід процедури укладання (підписання) договорів, угод, в тому числі, міжнародних контрактів;
- юридичні та консультаційні послуги із загальної ділової практики;
- послуги з юридичного супроводу господарської діяльності Замовника;
- надання правових висновків та рекомендацій;
- представництво прав та законних інтересів Замовника в органах державної влади та управління усіх рівнів, в підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкованості; у відносинах з правоохоронними органами, в судових органах усіх юрисдикцій та усіх рівнів, органах Державної податкової служби та у відносинах з іншими юридичними та/або фізичними особами з метою юридичного захисту прав та законних інтересів Замовника;
- надання правової та консультативної допомоги з підготовки необхідних Замовнику пакетів документів та вчинення інших дій, погоджених Сторонами в даному Договорі та/або додатках до нього.
До обов'язків Замовника, на підставі п.п. 2.3.2. Договору, віднесено: обов'язок своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов Договору та/або додатків до нього, оплачувати консультаційно-юридичні Послуги Виконавця.
Згідно до положень п. 4.1. Договору оплата наданих Послуг за цим Договором здійснюється у гривнях, шляхом перерахування коштів у безготівковій формі на рахунок Виконавця, зазначений у цьому Договорі.
Плата за надані Послуги, відповідно до п. 4.2. Договору, здійснюється Замовником протягом 5 (п'яти) днів з дня підписання Замовником акту приймання-передачі наданих Послуг.
Сторонами погоджено, що вартість Послуг з поточного обслуговування господарської діяльності Замовника (юридичного супроводу господарської діяльності Замовника) складає-60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень) на місяць (п. 4.3. Договору).
В ході виконання умов Договору між Замовником та Виконавцем були підписані наступні акти приймання-передачі наданих Послуг на загальну суму - 1 200 000,00 грн.:
- АКТ №1 приймання-передачі наданих послуг від 04.02.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №2 приймання-передачі наданих послуг від 04.03.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №3 приймання-передачі наданих послуг від 02.04.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №4 приймання-передачі наданих послуг від 04.05.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №5 приймання-передачі наданих послуг від 04.06.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №6 приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №7 приймання-передачі наданих послуг від 04.08.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №8 приймання-передачі наданих послуг від 02.09.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №9 приймання-передачі наданих послуг від 04.10.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №10 приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №11 приймання-передачі наданих послуг від 02.12.2021 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №12 приймання-передачі наданих послуг від 04.01.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №13 приймання-передачі наданих послуг від 04.02.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №14 приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №15 приймання-передачі наданих послуг від 04.07.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №16 приймання-передачі наданих послуг від 04.08.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ N°17 приймання-передачі наданих послуг від 02.09.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №18 приймання-передачі наданих послуг від 04.10.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №19 приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.;
- АКТ №20 приймання-передачі наданих послуг від 02.12.2022 року на загальну суму 60 000,00 грн.
Однак, надані послуги за вищевказаними актами приймання-передачі наданих послуг оплачені так і не були, у зв'язку з чим виникла заборгованість Замовника перед Виконавцем у розмірі - 1 200 000,00 грн., що також підтверджується укладеним актом звіряння взаємних розрахунків.
Надаючи оцінку поданим документальним доказам, господарський суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що:
- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;
- грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
- неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 Кодексу України з процедур банкрутства справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, фізичної особи або фізичної особи - підприємця. Право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи; ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються: докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів. Заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. Заява кредитора може ґрунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов'язань перед цим кредитором.
За приписами ч. 1-3 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість.
Згідно правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеного в постанові від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20, кредитор, звертаючись до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, має підтвердити наявність боргу (у т.ч. неустойки) належними доказами, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарській правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань. Все це подається кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20.
Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).
Аналіз приписів статей 34, 39 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що при поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не встановлюється обов'язку для кредитора - заявника (ініціюючого кредитора) додавати до такої заяви докази вжиття заходів щодо стягнення з боржника суми боргу. У разі неналежного виконання грошового зобов'язання кредитор має можливість, крім звернення до суду з позовом до боржника, застосувати щодо такого боржника встановлені КУзПБ процедури для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження (правова позиція, наведена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 905/2030/19).
Суд також зауважує, що вимоги ст. 34 КУзПБ, які ставляться до змісту заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, не вимагають надання ініціюючим кредитором доказів неможливості виконання боржником своїх майнових зобов'язань, строк яких настав.
Водночас, у будь-якому випадку на момент подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник повинен надати документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство матиме ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань (правовий висновок зазначений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 915/36/20).
Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє відповідність його вимог до боржника розміру, встановленому законом, обґрунтованість цих вимог, їх безспірність, реальну, а не формальну неспроможність їх виконати протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено Законом, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.
Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності. Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство.
Підсумовуючи, суд зазначає, що завданням підготовчого засідання господарського суду в розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є:
- перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю грошового зобов'язання боржника перед ініціюючим кредитором;
- встановлення наявності або відсутності спору про право;
- встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (п. 68 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, п. 48 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/16413/19).
Предметом підготовчого засідання є з'ясування наявності підстав, які надають кредитору чи боржнику можливість ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство, тобто ознак загрози неплатоспроможності та виникнення обставин неплатоспроможності боржника (правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18).
При цьому відповідно до ч. 6 ст. 39 КУзПБ господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Відсутність спору про право в межах процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у вирішенні питань щодо сторін зобов'язання, суті (предмета) зобов'язання, підстави виникнення зобов'язання, суми зобов'язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов'язання тощо.
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, щодо перебування на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора із зазначених питань.
Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).
Варто зазначити, що виходячи з положень Кодексу України з процедур банкрутства обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, при цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом та самостійно розглядає заявлені грошові вимоги, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду приймає процесуальне рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно визнавши частково чи повністю грошові вимоги кредитора або відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство, встановивши, до прикладу, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Так, з матеріалів справи вбачається, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма “АКВА ВИТА” обґрунтована невиконанням (простроченням) грошових зобов'язань за Договором про надання юридичних послуг №01/01-2021 від 04.01.2021.
Ініціюючий кредитор заявляє, що протягом дії Договору Виконавець надав послуги Замовнику на загальну суму 1 200 000,00 грн, проте боржник за послуги не розрахувався.
Суд зауважує, що боржником заперечується як наявність договірних відносин та реальність надання таких послуг, так і наявність будь-якої заборгованості по ним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2021 у справі № 814/803/17 зазначила, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 14 ГПК України до принципів господарського судочинства також належить диспозитивність господарського судочинства, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В свою чергу, як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18).
З огляду на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений в постановах від 29.03.2018 у справі № 916/4644/15 та від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18 обов'язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено на кредитора.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі № 904/2394/18, наведено правовий висновок, що на стадії звернення кредитора з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.07.2022 у справі № 904/4608/21 зауважив, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Зазначена правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також у постановах від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).
Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).
Аналізуючи наведене, суд зазначає, що саме первинними документами підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора.
Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).
Наведені висновки кореспондуються із правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 27.03.2018 у справі № 909/453/16, а також у постановах від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 27.07.2020 у справі №904/2104/19 (п. 21) про те, що тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора.
Разом з тим, в контексті спірних правовідносин, слід зауважити, що ініціюючим кредитором не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів надання послуг боржнику на загальну суму у розмірі - 1 200 000,00 грн, тобто ним не доведено наявність відповідних грошових вимог.
Варто наголосити, що однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі положення частини 6 статті 39 КУзПБ визначають те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права, який суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.
Поняття “спір про право” має розглядатися з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом.
Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 по справі №911/299/21.
У постанові від 28.07.2022 у справі № 902/560/20 Верховний Суд зауважує, що поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.
Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Таким чином, спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 19.08.2020 у справі № 910/2522/20, від 03.09.2020 у справі №910/4658/20, від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, 31.05.2022 року у справі № 917/1234/21.
Відповідно до висновків щодо застосування права, які викладено у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 904/6023/21, якщо у підготовчому засіданні буде з'ясовано, що між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їх прав та обов'язків, що вочевидь ставить під сумнів вимогу кредитора, і їх вирішення можливе виключно шляхом встановлення об'єктивної істини, що, у свою чергу, покладає на суд обов'язок вжити всіх визначених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін, у тому числі із застосуванням інституту доказів і доказування, що притаманні саме для справ позовного провадження, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20 акцентує увагу, що заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право у розумінні положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ.
Позиція про необхідність подання позову до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство для можливості відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство з цієї підстави підтверджена Верховним Судом у постановах від 03.08.2021 у справі № 914/620/20 та від 12.01.2023 у справі № 926/2770-б/22.
Разом з тим, суд зауважує, що сам по собі момент звернення із позовом (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), зокрема, після подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, не має остаточно-визначального характеру, оскільки на існування цього спору можуть вказувати також інші фактори та докази, зокрема:
- характер та зміст заперечень боржника проти вимог про відкриття провадження у справі про банкрутство (заперечення факту виникнення та існування боргу у конкретних правовідносинах або факту виникнення цих правовідносин, або особи кредитора тощо);
- хронологія обставин та фактів, що передували виникненню спору - правовідносини та обставини, якщо вони мали місце до ініціювання справи про банкрутство боржника (листування між сторонами із запереченням боржником боргу, заявленого кредитором у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство), обставини та підстави виникнення цього боргу, набуття кредитором відповідних прав тощо.
В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/1339/23(908/1911/23) за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма “АКВА ВИТА” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІАМАНТ” про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг від 04.01.2021 року №01/01-2021.
Наведене, в сукупності з дослідженням змісту кредиторських вимог, унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення судом питань щодо існування між сторонами у цій справі "спору про право", який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, та, відповідно, щодо існування підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Відповідно до правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених в постанові від 08.04.2021 у справі № 904/4262/17 використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання детального правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.
Враховуючи встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку для відмови кредитору у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника.
Оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила - за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі, то повернення судового збору без відповідного клопотання сторони не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 34, 39 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 12, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Юридичне агентство “Діамант” у відкритті провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Аква Вита”.
Копію ухвали надіслати: кредитору, боржнику, Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Одеса), ГУ ДПС у Запорізькій області.
Ухвала набирає законної сили з моменту її винесення-24.10.2023. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку згідно зі ст.ст. 256-259 ГПК України.
Повний текст ухвали складено та підписано - 30.10.23.
Суддя О.О. Юлдашев