ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.10.2023 року м.Дніпро Справа № 904/4925/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В.
суддів: Дарміна М.О., Кощеєва І.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 (суддя Мельниченко І.Ф., повне рішення складено 05.04.2023 ) у справі №904/4925/22
за позовом Нікопольської міської ради, м. Нікополь, Дніпропетровська обл.
до Фізичної особи-підприємця Зайкова Станіслава Ігоровича, м. Нікополь, Дніпропетровська обл.
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 22 610,02 грн.
ВСТАНОВИВ:
Нікопольська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів за період з 01.08.2019 по 01.04.2021 у розмірі 22 610,02 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 року у справі №904/4925/22 у задоволенні позовних вимог Нікопольської міської ради до Фізичної особи-підприємця Зайкова Станіслава Ігоровича про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 22 610,02 грн відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Нікопольська міська рада, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник вважає, що позиція Відповідача про наявність підстав сплачувати плату за землю (безпідставно збережені кошти) тільки після укладення договору оренди землі та присвоєння кадастрового номеру взагалі нівелює імперативні приписи статті 206 ЗК України - «використання землі в Україні є платним», бо фактично Відповідач використовує Земельну ділянку з 2015 року (пряма та імперативна норма - ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України).
Зазначає, що нормативна грошова оцінка земель міста Нікополя проведена, а також затверджена відповідна Технічна документація (визначена ціна земель міста), у 2008 році та введена в дію з 01.01.2009 (рішення Нікопольської міської ради від 01.08.2008 № 40-28/У та від 24.10.2008 №2-31/У).
Відповідно до листа Держгеокадастру від 29.06.2021 № 18-4-0.172-511/120-21, а також вказаної розробленої та затвердженої в установленому законом порядку вказаної Технічної документації визначені вихідні дані щодо встановлення ціни Земельної ділянки (адреса: м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, 106), а саме: базова вартість, економіко-планувальні, зональні та сукупні коефіцієнти.
На обґрунтування правильності визначення ціни Земельної ділянки Нікопольська міська рада в позовні заяві посилалась на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Але, судом першої інстанції не було враховано та не надано будь-якої оцінки наведеному факту на обґрунтування позовної заяви.
Вважає, що за даних фактичних обставин справи позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, так як:
- правовідносини не є деліктними (не підлягає доведенню наявність/відсутність чотирьох елементів правопорушення: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку із протиправною поведінкою та збитками, вини);
- правовідносини с кондикційними: 1) наявний фактичний землекористувач, 2) відсутня правова підстава для користування землею (ч. 1 ст. 1212 ЦК України);
- порушено імперативні приписи статті 206 ЗК України «використання землі в Україні є платним» (тільки у зв'язку із несплатою Відповідачем плати за землю у повному та належному обсязі Нікопольська міська рада була змушена звернутись з даним позовом до суду);
- розрахунок заборгованості узгоджується з вимогами нормативно-правових актів (не суперечить їм) ЗУ «Про оцінку земель»; Технічна документація про нормативну грошову оцінку земель, затверджена відповідними рішеннями Нікопольської міської ради - діюча; відсутність будь-якого іншого контррозрахунку).
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити судове рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/4925/22 від 05.04.2023 без змін, а апеляційну скаргу Нікопольської міської ради - без задоволення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя, доповідач Антонік С.Г., судді: Іванов О.Г., Дармін С.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі №904/4925/22. Призначено розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
За розпорядженням керівника апарату суду від 12.06.2023, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Дарміна М.О. відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/4925/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Антонік С.Г., (доповідач), судді - Березкіна О.В., Іванов О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.06.2023 прийнято справу №904/4925/22 до свого провадження.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2023 призначено розгляд апеляційної скарги Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі №904/4925/22 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 10.07.2023 на 14 год.40хв., судове засідання відбудеться за адресою м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 507.
За розпорядженням керівника апарату суду від 10.07.2023, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Березкіної О.В. відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/4925/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Антонік С.Г., (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Іванов О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2023 прийнято справу №904/4925/22 до свого провадження.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2023 розгляд справи №904/4925/22 відкладено на 28.08.2023 на 14:20 год.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 (рішенням ВРП від 20.07.2023р. ОСОБА_1 , звільнено з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку) у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Чус О.В. (доповідач), суддів: Орєшкіної Е.В., Березкіної О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2023 справу №904/4925/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Чус О.В. (доповідач), суддів: Орєшкіної Е.В., Березкіної О.В. Визначено розглянути апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі №904/4925/22 у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023 (у зв'язку з рішення ВРП від 29.08.2023 р. про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку; рішення ВРП від 28.09.2023 р. про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку) у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Чус О.В. (доповідач), суддів: Дарміна М.О., Кощеєва І.М.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення, з огляду на наступне.
Рішенням Нікопольської міської ради від 25.06.2021 № 39-9/VIII було надано дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відповідної земельної ділянки, де зазначена фактична площа - 0,0856 га. Така ж площа зазначена й в Технічному паспорті від 16.04.2021 на вказане нерухоме майно.
28.09.2022 виконавчим комітетом Нікопольської міської ради прийнято рішення №659, яким затверджено акт комісії з визначення та відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів, завданих Нікопольській міській раді, як власнику землі ОСОБА_4 за земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
Згідно Акта комісії з визначення та відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів від 30.06.2022 розмір збитків за період з 01.08.2019 по 01.04.2021 складає 22 610,02 грн.
04.10.2022 позивачем на адресу відповідача направлявся лист від 03.10.2022 № 1946/22 щодо виконання рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 28.09.2022 № 659 та акту від 30.06.2022.
10.11.2022 позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 09.11.2022 № 272/22 щодо необхідності сплатити заборгованість у сумі 22 610,02 грн.
Вказаний лист та претензія залишились без задоволення.
Позивач здійснив розрахунок безпідставно збережених коштів, які Нікопольська міська рада не отримала від Фізичної особи-підприємця Зайкова Станіслава Ігоровича, як користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площа - 0,0856 га у розмірі 22 610,02 грн. за період з 01.08.2019 по 01.04.2021.
В добровільному порядку безпідставно збережені кошти у розмірі 22 610,02 грн. відповідачем не сплачені.
За інформацією ГУ ДПС у Дніпропетровській області (лист від 09.11.2021 № 35760/5/04-36-24-11-21), Фізична особа-підприємець Зайков Станіслав Ігорович, податкову декларацію з плати за землю за 2018- 2021 ріки не надавав, земельний податок не сплачував.
Предметом розгляду даній справі є вимога позивача про стягнення з Фізичної особи-підприємця Зайкова Станіслава Ігоровича, як власника нерухомого майна, 22 610,02 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати, за фактичне користування без належних на те правових підстав спірною земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов'язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Колегія суддів зазначає, що не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку на якій розміщене це нерухоме майно, в зв'язку з чим немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Так, кондикційними зобов'язаннями є зобов'язання, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з 12.05.2015 оформлено право власності на нерухоме майно, яке розміщене на спірній земельній ділянці. При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою ФОП Зайковим Станіславом Ігоровичем.
Також, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вул. Героїв Чорнобиля, 106 у м. Нікополі Дніпропетровської області знаходиться об'єкт нерухомого майна “Будівля складу для зберігання тари”, право власності на який з 12.05.2015 по 01.04.2021 зареєстровано за Зайковим Станіславом Ігоровичем.
Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з ч. 1, 2 с. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України. Тобто особа, яка набула право власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.
Разом з тим, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Колегія суддів зауважує, що право користування земельною ділянкою Фізичною особою-підприємцем Зайковим Станіславом Ігоровичем не виникло, оскільки докази оформлення права оренди спірної земельної ділянки під отриманим у власність відповідачем майном у матеріалах справи відсутні, з огляду на що, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з власника об'єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт нерухомого майна у спірний період.
Так, судова колегія зазначає, що особа, яка є користувачем земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, та, у випадку доведення позовних вимог позивачем, зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, з огляду на зазначене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду зауважує, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, оскільки у разі, коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим зберегла кошти, вона зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Такі висновки апеляційного суду відповідають сталій практиці Верховного Суду при розгляді даної категорії спорів, та, зокрема, правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
За змістом ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу, відповідно до частини 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, зокрема із земель комунальної власності, за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної ради.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (п. "ґ" ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій").
За змістом ч. 1 ст. 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі.
При цьому згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 9 ст. 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
За змістом ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).
Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.
При цьому у ст. 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, з матеріалів господарської справи вбачається, що 28.09.2022 виконавчим комітетом Нікопольської міської ради прийнято рішення №659, яким затверджено акт комісії з визначення та відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів, завданих Нікопольській міській раді, як власнику землі ОСОБА_4 за земельну ділянку на вул. Героїв Чорнобилю, 106 у м. Нікополі. Згідно Акта комісії з визначення та відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів від 30.06.2022 розмір збитків за період з 01.08.2019 по 01.04.2021 складає 22 610,02 грн.
В той же час, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що земельна ділянка під нерухомим майном відповідача не сформована як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, доказів такого оформлення земельної ділянки не надано до суду, що виключає реальну можливість її передачі в оренду в заявлений позивачем період та обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав.
З урахуванням зазначеного, спірна земельна ділянка не може вважатися сформованим об'єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка, як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав.
Враховуючи наведене, судова колегія відхиляє доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі про те, що наявність підстав сплачувати плату за землю (безпідставно збережені кошти) тільки після укладення договору оренди землі та присвоєння кадастрового номеру взагалі нівелює імперативні приписи статті 206 ЗК України - «використання землі в Україні є платним» оскільки під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції такі твердження позивача не підтвердилися письмовими доказами, наявними у матеріалах господарської справи.
Крім того, за змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").
Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років (ст. 18 Закону України "Про оцінку земель").
Частинами 1, 2 ст.20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом ч. 4 ст. 23 цього Закону рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Відповідно до п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.
З урахуванням зазначених положень законодавства, колегія суддів зазначає, що, оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов'язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю є обов'язковою.
Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2303.1995 року № 213, згідно з п. 21 якої нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).
В даному випадку, з розрахунку неодержаного доходу, згідно Акту комісії з визначення та відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів від 30.06.2022 розмір збитків за період з 01.08.2019 по 01.04.2021, на думку позивача, складає 22 610,02 грн.
При цьому, вказаний розрахунок такого неодержаного доходу не містить інформації ані щодо технічної документації такої земельної ділянки, ані посилань на витяг із нормативної грошової оцінки землі за відповідний період. Водночас, саме на підставі цього розрахунку, не підтвердженого належними доказами по справі, позивач просить стягнути з відповідача кошти за безпідставне користування земельною ділянкою.
Судова колегія зазначає, що оскільки в даному випадку предметом розгляду фактично є стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді орендної плати, нарахування мають здійснюватись саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі.
Позивачем в даному випадку не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі заявлений ним до стягнення розмір грошових коштів, нарахованих в якості безпідставно збережених відповідачем, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог, та як наслідок відмову у їх задоволенні.
Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду при розгляді даної категорії спорів, зокрема, висновкам, викладеним у постановах Касаційного господарського суду від 19.04.2020 року у справі №915/1806/19, від 12.03.2020 року у справі № 922/893/19, від 05.03.2020 року у справі №922/926/19, від 29.01.2020 року у справі №922/2811/18, від 29.05.2019 року у справі № 922/955/18, від 06.08.2019 року у справі № 922/3560/18, від 10.09.2019 року у справі № 922/96/19, від 06.11.2019 року у справі №922/3607/18.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, в зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 року у справі № 904/4925/22 відповідає обставинам справи та вимогам закону і відсутні достатні правові підстави для його скасування або зміни.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, Центральний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2022 року у справі №904/4925/22 не підлягає задоволення, а рішення суду не підлягає скасування.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі №904/4925/22 залишити без змін.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі №904/4925/22 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв