ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 р. Справа № 440/9646/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава, повний текст складено 16.01.23 по справі № 440/9646/22
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області (далі - УПСЗН ЛРВА Полтавської області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області викладену у листі від 28.09.2022 року № 06-44/1221 у встановленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрацїї Полтавської області прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни встановленого зразка;
- судові витрати стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність відмови відповідача, оформленої листом від 28.09.2022 № 06-44/1221, у встановленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з посиланням на відсутність в наданому пакеті документів підтвердження щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, оскільки таке твердження не відповідає дійсності. Так, після аварії на Чорнобильській АЕС, що сталася 26.04.1986 року, ОСОБА_1 по завданню голови цивільної оборони господарства ОСОБА_2 згідно з наказом № 7 від 28.05.1986 р., із 29 по 31 травня включно, перебуваючи на посаді зоотехніка колгоспу ім. Тельмана (нині СТОВ «Полісся»), приймав участь у вивозі худоби із КСП ім. Щорса, розташованого в с. Журба Овруцького району Житомирської області (зона відчуження) та евакуації населення, що підтверджується довідкою, виданою Овруцькою РДА від 15.07.2005 року № 172. Крім того, за змістом вказаної довідки колгосп ім. Тельмана, реорганізований в СТОВ «Полісся» (с. Піщаниця) у 1986 році, на час видачі довідки входив до формування цивільної оборони району.
Звернув увагу суду, що у 2005 році згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 безстроково визнаний інвалідом війни 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, і лише у зв'язку з отриманням довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААВ № 471508 та присвоєнням групи інвалідності перша «Б» з 22.08.2022 безстроково, внаслідок захворювання пов'язаного з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання статусу інваліда війни І групи.
Посилаючись на положення ст.ст. 4, 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" стверджував, що якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Також зауважив, що згідно з п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою КМУ від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302) "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, отже, надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Пояснив, що згідно з вимогами нормативно-правових актів, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони зараховувались в обов'язковому порядку всі працездатні громадяни СРСР, за винятком інвалідів, осіб, що мали мобілізаційні приписи, вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Отже, формування Цивільної оборони, в т.ч. невоєнізованої, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих, а громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварїї на ЧАЕС та її наслідків залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Вважає, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони, а тому не потрібно встановлювати факт залучення громадян до складу формувань Цивільної оборони.
За таких обстави, надані позивачем документи повністю підтверджують наявність у нього права на встановлення статусу інваліда війни на підставі п.9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Враховуючи, що дискреційні функції відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, жорстко обмежені у законодавчому порядку, у разі встановлення протиправності відмови відповідача у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни необхідним є зобов'язання УПСЗН ЛРВА Полтавської області вчинити певну дію, зокрема встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі № 440/9646/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі № 440/9646/22 та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заперечував проти висновків суду першої інстанції щодо відсутності документального підтвердження безпосередньої участі позивача у ліквідації наслідків ЧАЕС саме в складі формувань цивільної оборони, оскільки як до відповідача так і до суду, ОСОБА_1 були надані докази на підтвердження таких обставин, зокрема довідка, видана Овруцькою РДА від 15.07.2005 року № 172. Наведене, на думку апелянта, свідчить про необ'єктивну оцінку судом доказів у справі та вказує на його упередженість на користь органу державної влади.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що за інформацією з посвідчення (категорія 1) серії НОМЕР_2 , виданого 17.11.2020 Полтавською обласною держадміністрацією, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.
Згідно із інформацією, зазначеною у довідці до акту огляду МСЕК від 07.09.2022, позивачу встановлена з 07.09.2022 безстроково І група інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ЛНА на ЧАЕС.
Не погодившись з відмовою відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни 1 групи, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань саме Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття ОСОБА_1 статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
За висновками суду, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII ( далі - Закон №3551-XII) .
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, ( далі - Положення № 302).
Відповідно до пункту 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з пунктом 10 цього Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06 червня 1975 року № 90, та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Матеріалами справи, зокрема посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 р. (категорія 1) серія НОМЕР_2 , підтверджено факт участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.
Водночас, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, необхідно виконання ще умови в частині прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону № 796-ХІІ.
З огляду на наведене вище, колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII немає.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду даної справи враховує, що у 2005 році згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_1 був безстроково визнаний інвалідом війни 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
При цьому, умови, за яких особа відповідно до пункту 9 частини 7 Закону № 3551-XII може отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни, з часу видачі первісного посвідчення серії НОМЕР_1 не змінились, а відтак відповідач, первісно надаючи ОСОБА_1 статус інваліда війни 2 групи вже визнав дотримання ним всіх обов'язкових умов, передбачених пунктом 9 частини 7 Закону № 3551-XII, зокрема і його участь у складі формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків ЧАЕС.
Разом з цим, за наслідками розгляду заяви від 15.09.2022 до УПСЗН ЛРВА Полтавської області ОСОБА_1 у зв'язку із присвоєнням останньому групи інвалідності перша «Б» з 22.08.2022 безстроково, внаслідок захворювання пов'язаного з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС відмовив у наданні статусу інваліда війни І групи.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що на підтвердження дотримання ним умов, визначених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, позивачем надано копію довідки МСЕК серія 12ААВ № 471508 про встановлення 1 групи інвалідності безстроково та копію довідки Районного управління сільського господарства і продовольства Овруцької райдержадміністрації від 15.07.2005 № 172, за змістом якої, ОСОБА_1 - бувший зоотехнік колгоспу ім. Тельмана (нині СТОВ «Полісся) с. Піщаниця Овруцького району Житомирської області), протягом 29-31 травня 1986 року по завданню голови цивільної оборони господарства №7 від 28.05.1986 року ОСОБА_2 знаходився в с. Журба колгоспу ім. Щорса Овруцького району по питанню вивезення тварин і відселення жителів.
Крім того, зауважено, що колгосп ім. Тельмана ( нині - СТОВ «Полісся») у 1986 році і до моменту видачі довідки ( 15.07.2005) входить у формування цивільної оборони району.
З вказаних вище документів, копії яких наявні в матеріалах справи, вбачається, що позивач був відряджений до колгоспу ім. Щорса Овруцького району саме по завданню голови цивільної оборони господарства на підставі наказу № 7.
Однак, як вбачається зі змісту листа УПСЗН ЛРВА Полтавської області від 28.09.2022 № 06-44/1221 належної оцінки вищенаведеним документам відповідачем не надано, так як не наведено мотивів їх неприйняття або відхилення, як документального підтвердження залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З наведеного слідує, що відповідачем у сукупності не були досліджені документи, надані позивачем, на підтвердження статусу інваліда внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини 7 Закону № 3551-XII, зокрема довідка Районного управління сільського господарства і продовольства Овруцької райдержадміністрації від 15.07.2005 №172 та довідка МСЕК серія 12ААВ №471508 від 07.09.2022, якою ОСОБА_1 встановлено безстроково першу «б» групу інвалідності з 22.08.2022 внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків ЧАЕС.
Отже, відповідачем при прийнятті спірного рішення не надано оцінку вищевказаним документам, що є підставою для висновку про визнання протиправною відмови УПСЗН ЛРВА Полтавської області, викладену у листі від 28.09.2022 року № 06-44/1221, у встановленні ОСОБА_1 , статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Так, в пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункту 51).
Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що відповідач, відмовляючи у видачі позивачу нового посвідчення інваліда війни 1 групи з підстав ненадання доказів на підтвердження участі ОСОБА_1 у складі формувань Цивільної оборони при ліквідації наслідків ЧАЕС, порушив принцип юридичної визначеності та залишив поза увагою, що така обставина вже була визнана суб'єктом владних повноважень при видачі ОСОБА_1 посвідчення інваліда-війни другої групи ще у 2005 році.
Колегія суддів наголошує, що у спірних відносинах дії відповідача не відповідають "принципу належного урядування", сформованого в рішеннях Європейського суду з прав людини, адже без будь-якого належного мотивування фактично позбавили позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, який він мав більше 15 років, що призвело до безпідставного спонукання позивача вчинити додаткові дій щодо доведення належності до категорії учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які входили до складу формувань Цивільної оборони, зі спливом більше ніж 30 років після цієї катастрофи планетарного масштабу.
За змістом частини другої ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія): з урахуванням права особи па участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів вважає, що позивач мала всі юридичні підстави, передбачені чинним законодавством, на отримання посвідчення оновленого зразка.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.5 КАС України).
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
При цьому, колегія суддів враховує, що виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Питання прийняття рішення про встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни встановленого зразка належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначеніз аконом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Згідно з пунктом 4 ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому в разі, коли законом встановлено повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У разі ж коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати під час вчинення дії (прийняття рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Приписи абзацу другого ч. 4 ст. 245 КАС України встановлюють, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем у спірних правовідносинах не реалізовано дискреційні повноваження щодо надання оцінки всім документам, поданим позивачем на підтвердження дотримання ним умов для отримання статусу інваліда війни 1 групи на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII.
У такому випадку, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав для надання позивачу спірного статусу, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, без перевірки відповідачем всіх поданих документів, є неприйнятним, а відтак у задоволенні позову в частині зобов'язати Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрацїї Полтавської області прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни встановленого зразка слід відмовити.
Отже, належним способом захисту прав позивача у даній справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2022 та вирішити питання про надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п.1, п. 4 ст.317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що судом першої інстанції не надано належної оцінки фактичним обставинам у справі та невірно застосовано до спірних відносин норми матеріального права з підстав та мотивів, викладених вище, колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 по справі № 440/9646/22 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Враховуючи обставини щодо звільнення позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 291, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 по справі № 440/9646/22 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області про визнання протиправної відмови та зобов'язання прийняти рішення та вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області, викладену у листі від 28.09.2022 року № 06-44/1221, у встановленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Лубенської районної військової адміністрацїї Полтавської області (37503, м. Лубни, Полтавська обл., пл. академ. О. Бекетова, 19, код ЄДРПОУ 03195228) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 15.09.2022 та вирішити питання про надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова