ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 р. Справа № 520/10496/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на рішенняХарківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Бідонько А.В.) від 12.04.2023 року (повний текст складено 12.04.2023 року) по справі №520/10496/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративний позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління МВС України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії у видачі направлення позивачу на медико-соціальну експертну комісію;
- зобов'язати Головне управління МВС України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії видати позивачу направлення на медико-соціальну експертну комісію.
В обґрунтування позову вказує, що проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом Головного управління МВС України в Харківській області був звільнено у запас Збройних сил за ст. 64 п. «Б» (через хворобу). Позивач звернуся до відповідача із заявою, в якій просив надати направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії, на яку отримав відмову. Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління МВС України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії у видачі направлення позивачу на медико-соціальну експертну комісію.
Зобов'язано Головне управління МВС України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії видати позивачу направлення на медико-соціальну експертну комісію.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії витрати по оплаті судового збору у розмірі 992,40 гривень на користь позивача.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що на даний час спірні відносини регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, якою затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, у якій чітко визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони. Порядок видачі направлення на медико-соціальну-експертну комісію (МСЕК) визначений в наказі Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування». Направлення на МСЕК, за формою первинної облікової документації має № 088/0, яке відповідно до наказу МОЗ від 14.02.2012 № 110 заповнюється лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи лікування хворого, підписується головою і членами лікарсько-консультаційної комісії і надсилається в медико-соціально-експертну комісію. Отже, позивачу необхідно звернутися до лікарсько-консультативної комісії лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я для отримання направлення на МСЕК, за формою №088/о для проведення огляду медико-соціально-експертною комісією та прийняття останньою (МСЕК) рішення про наявність чи відсутність інвалідності. А тому, оскільки роботодавець без відповідної медичної освіти, не будучи особою, яка має право заповнювати медичне направлення за визначеноюформою(№088/о), при цьому, всі посади в ГУ МВС України в Харківській області скорочені, а ліквідаційна комісія, яка вчиняє дії щодо ліквідації вказаної юридичної особи виключно на добровільних засадах, у відповідача відсутні правові підстави для видачі позивачу відповідного направлення.
Представник позивача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлялись.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.
Наказом Головного управління МВС України в Харківській області по особовому складу № 22 о/с від 16.02.2011 р., з урахуванням наказу по особовому складу № 3 о/с від 15.03.2011 р. в часткову зміну пункту наказу, позивача було звільнено у запас Збройних сил за ст. 64 п. «Б» (через хворобу). Підстава: свідоцтво про хворобу № 135 від 02.03.2011 р.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 135 від 02.03.2011 р. військово-лікарською комісією УМВС України в Харківській області позивача визнано непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час; захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Позивач звернувся до Головного управління МВС України в Харківській області із заявою від 17.11.2022 року, в якій провив надати направлення на медико-соціальну експертну комісію.
Листом Головного управління МВС України в Харківській області № 3401 вс/119-12/01-2022 від 24.11.2022 р. позивача повідомлено про те, що 16.02.2011 позивача було звільнено з Головного управління МВС України в Харківській області, яке на підставі Закону України від 02.07.2015 № 580 VIІІ «Про Національну поліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» ліквідовано. На теперішній час ліквідаційна комісія ГУМВС України в Харківській області діє в межах повноважень, визначених ст. 104 Цивільного кодексу України. Враховуючи викладене, ліквідаційна комісія ГУМВС України в Харківській області не наділена повноваженнями щодо направлення позивача для огляду медико-соціальною експертного комісію.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що видачу направлень на медико-соціальна експертизу здійснює, в тому числі, підприємство (роботодавець) на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, а тому, позивач, як колишній працівник відповідача, не може бути обмежений в соціальному захисті та реалізації права на проходження медико-соціальної експертизи на предмет встановлення інвалідності, якщо відповідне захворювання було отримано ним під час проходження служби, незалежно від факту його звільнення на момент звернення з відповідною заявою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разу повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (в редакції Закону України від 13.02.2015 №208-VIII, який набрав чинності 12.03.2015) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317.
Згідно п. 4 вказаного Положення, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.
Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.
Утворення, реорганізація та ліквідація Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських, міських, міжрайонних, районних медико-соціальних експертних комісій та призначення і звільнення їх керівників визначається Положенням про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ та Положенням про Кримський республіканський, обласний, Київський та Севастопольський міський центр (бюро) медико-соціальної експертизи, які затверджуються МОЗ.
При цьому, п. 3 даного Положення (у редакції, яка була чинна станом на час звернення позивача та надання йому відповіді) визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженимипостановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112(Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (далі - комісії) визначається Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, згідно пункту 11 якого, ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Крім того, згідно п. 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженим наказом Міністерстваохорони здоров'я України05.06.2012 № 420 та зареєстрованим в Міністерствіюстиції України 16 серпня 2012 р.за № 1387/21699 передбачено, що медико-соціальна експертиза потерпілого здійснюється МСЕК у складі комісії відповідно до пункту 10Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, за наявності:
акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н - 1, наведеною в додатку 4 доПорядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі - Порядок);
акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, наведеною в додатку 17 до Порядку; медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання за формою, наведеною в додатку 16 до Порядку;
направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), суду чи прокуратури;
направлення закладу охорони здоров'я, за формою № 088/о, затвердженоюнаказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 088/о).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що видачу направлень на медико-соціальна експертизу здійснює, в тому числі, підприємство (роботодавець) на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами проходження позивачем медичної (військово-лікарської) комісії встановлено, що його захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що відображено у свідоцтві про хворобу №135 від 02.03.2011 р. військово-лікарською комісією УМВС України в Харківській області.
Позивач, як колишній працівник МВС, не може бути обмежений в соціальному захисті та реалізації права на проходження медико-соціальної експертизи на предмет встановлення інвалідності, якщо відповідне захворювання було отримано ним під час проходження служби, незалежно від факту його звільнення на момент звернення з відповідною заявою.
Посилання ж відповідача в апеляційні скарзі на те, що позивачу необхідно звернутися до лікарсько-консультативної комісії лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я для отримання направлення на МСЕК, за формою № 088/о для проведення огляду медико-соціально-експертною комісією та прийняття останньою (МСЕК) рішення про наявність чи відсутність інвалідності, єбезпідставним, оскільки вказане направлення (за формою № 088/о) є лише одним із визначеного законодавцем переліку документів, на підставі якого проводиться медико-соціальна експертиза потерпілого. Проте, наявність чи відсутність направлення за формою № 088/о, не звільняє роботодавця від обов'язку видати потерпілому відповідне направлення.
В зв'язку з чим, доводи відповідача про те, що роботодавець не зобов'язаний надавати направлення на проходження МСЕК є безпідставними.
Вказаний висновок апеляційної інстанції узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.04.2020 року по справі №293/415/15-ц.
Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи відповідача (необхідність звернення до лікарсько-консультативної комісії лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я для отримання направлення на МСЕК, за формою № 088/о), не були покладені в основу оскаржуваного рішення про відмову позивачу у видачі направлення на медико-соціальну експертну комісію, яке викладено у листі від 24.11.2022 № 3401 вс/119-12/01-2022.
Відповідно до частини першоїстатті 104 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Частиною п'ятоюстатті 104 ЦК Українипередбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною третьою статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Відповідно до частини четвертоїстатті 105 ЦК України, до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами по справі, що ГУ МВС в Харківській області перебуває в стані припинення, а тому саме на відповідача перейшли повноваження щодо управління справами Головного управління МВС України в Харківській області, як на колишнього роботодавця позивача.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивач має право на отримання направлення на медико-соціальну експертну комісію, тооскаржувана відмова відповідача, як колишнього роботодавця, є протиправною.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача видати позивачу направлення на медико-соціальну експертну комісію.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 по справі № 520/10496/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло О.В. Присяжнюк