КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/9125/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2023 року м. Київ
Справа № 755/11602/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Чех Н.А.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
встановив:
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання, посилаючись на те, що відповідач є її повнолітньою донькою. Позивач вже більше 20 років має інвалідність 1 групи, а також має ряд важких захворювань, а саме: варикозне розширення вен нижніх кінцівок з виразкою, хронічну ішемічну хворобу серця, інсульт, гостру енцифаломієлополірадикулопатію інфекційного генезу зі стволовими порушеннями, грубим порушенням ходьби, різким зниженням когнітивних функцій (пам'ять, увага, інтелект). Внаслідок чого вона практично не здатна до самообслуговування та постійно потребує стороннього догляду, а також медикаментозного лікування, в тому числі і в умовах стаціонару. Водночас, вона є особою пенсійного віку та єдиним джерелом її доходів являється пенсія, розмір якої не перевищує 6000 грн. Дані кошти не дозволяють забезпечити фінансування всіх витрат та лікування, харчування та оплату комунальних послуг. При можливості, їй допомагає син - ОСОБА_3 . Натомість, відповідач, не дивлячись на неодноразові прохання, відмовляється не лише надавати будь-яку допомогу, а й практично її (позивача) не навідує. У зв'язку з чим просила стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини доходів відповідача.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року позов задоволено, стягнуто щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 10 листопада 2022 року та пожиттєво.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що потреба у матеріальній допомозі обґрунтовано фактом понесених витрат на лікування в сумі 853, 27 грн. та сплату комунальних послуг в сумі 2485, 01 грн., тобто на загальну суму 3519,72 грн. Проте, з наданих позивачем доказів не вбачається, що придбання медичних препаратів були здійснені за наслідками медичних висновків та в порядку рекомендацій, оскільки у них такі препарати не зазначені. Підтверджень виконання дій, запропонованих лікарем та витрат на придбання лікарських засобів не надано. Надані лікарські висновки не дають підстав для висновку про хронічність захворювань позивача та необхідності систематичних витрат на лікування.
Посилання у позовній заяві на обставини нездатності до самообслуговування та потребу в сторонньому догляді є непідтвердженими, через відсутність доказів цього. Жоден із актуальних медичних висновків не свідчить про такий стан здоров'я позивача. Також відсутнє будь-яке підтвердження потреби у щоденному придбанні медикаментозних засобів, оскільки медичної документації з подібними рекомендаціями до суду не було надано. Зокрема, надані позивачем докази не підтверджують, що за тривалий час інвалідності вона несе витрати на придбання медичних препаратів та засобів, зазначених у позовній заяві (харчування, лікування, витрати комунальних послуг). Посилається на постанови Верховного Суду, що виникли з подібних правовідносин.
Вказує, що із довідки про доходи ОСОБА_2 вбачається, що розмір її пенсійного забезпечення становить 5454, 58 грн., що є вдвічі більшим ніж встановлений прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність. Таким чином, позивач отримує пенсію, а доказів, що вона несе суттєві витрати на лікування, харчування та оплату комунальних послуг не надано. Отже, зважаючи на надані докази, підстав вважати, що позивач є особою, яка потребує матеріальної допомоги та розмір отримуваної пенсії не забезпечує її потреб на лікування, на харчування та оплату комунальних послуг, тощо, відсутні.
Стверджує, що позивачем не підтверджено факту потреби у матеріальній допомозі, оскільки надані докази на підтвердження позовних вимог свідчать, що з часу призначення інвалідності позивачем понесено витрати, загальним розміром 3519, 72 грн., більша частина з яких - комунальні послуги, обов'язок сплати яких не пов'язаний із фактом непрацездатності. Крім того, за адресою проживання позивача призначено субсидію. Посилається на те, що з врахуванням відсутності належних доказів заявлених вимог позивача, даний спір ініційовано з метою збагачення позивача та її колишнього чоловіка ОСОБА_4 за рахунок коштів відповідача, інвалідність позивача використовується, виключно, як засіб для досягнення цієї мети. Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки вищенаведеним обставинам, погодившись із непідтвердженими доводами позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Зазначає про те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач через наявні захворювання є непрацездатною особою, не здатною до самообслуговування, та потребує постійного стороннього догляду, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними та спростовуються долученими до справи належними і допустимими доказами.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18- ц, а також на правовий висновок, висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, не є беззаперечним доказом відсутності потреби позивача в матеріальній допомозі та обставина, що позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі, який перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність. При цьому, основним джерелом доходу позивача (крім допомоги, яку надає син) є пенсія, розмір якої не перевищує 6000 грн. Саме за рахунок цих коштів, а також допомоги від сина і забезпечуються мінімальні повсякденні потреби позивача у придбанні продуктів харчування, засобів гігієни, медикаментів, в оплаті комунальних послуг. Орієнтовна вартість таких витрат щомісяця становить 9100 грн., докази чого долучені до матеріалів справи та не спростовані відповідачем. Тобто фактично пенсії позивача не вистачає навіть на задоволення мінімальних, повсякденних потреб.
Вищевказані обставини обумовлюють значні фінансові витрати, які змушена щоденно нести позивач і які значно перевищують пенсію, яку отримує ОСОБА_2 . Також у зв'язку з загостренням наявної хвороби - гостра енцифаломієлополірадикулопатія інфекційного ґенезу зі стволовими порушеннями - позивач має потребу в медичному обстеженні, консультуванні та наступному лікуванні у закладі охорони здоров'я та санаторно-курортному лікуванні, але через низький дохід та небажання відповідача надавати будь-яку допомогу, позивач поки не може отримати належне лікування. Не дивлячись на отримуваний дохід у виді пенсії та допомогу сина, позивач потребує матеріальної допомоги від відповідача, яка зобов'язана та має можливість надавати таку допомогу. Тому вважає безпідставними доводи апелянта про те, що позивач не потребує матеріальної допомоги, оскільки долученими до справи доказами підтверджено, що пенсійної виплати не достатньо навіть для забезпечення щомісячних потреб у харчуванні, товарах першої необхідності та медичних препаратах.
Вказує, що позивач вже багато років має ряд важких захворювань, які спричиняють різке зниження пам'яті, стійке порушення функцій ходи, оніміння кінцівок, періодичні головні болі, загальну слабкість, появу виразок на нижніх кінцівках, пролежнів, та інше. Вищевказані обставини обумовлюють значні фінансові витрати, розрахунки яких наведені в позові, які змушена щоденно нести позивач, і які значно перевищують пенсію, яку отримує ОСОБА_2 .
Жодного доказу на спростування даних обставин апелянтом, в порушення ст. 83 ЦПК України, не надано, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є лише маніпуляціями з боку відповідача, якій достовірно відомо про стан здоров'я матері, наявні у неї захворювання та потребу у значних повсякденних витратах позивача.
В судове засідання учасники справи не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач просить стягнути аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини доходів відповідача, посилаючись на те, що вона є непрацездатною особою, має ряд важких захворювань, які потребують лікування і єдиним джерелом її доходів являється пенсія, якої не вистачає для забезпечення життєдіяльності позивача, то вказаний позивачем розмір аліментів є відповідним.
Суд не прийняв до уваги доводи відповідача, оскільки вони не ґрунтуються на нормах закону, який визначає обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Доказів на спростування доводів позивача відповідач не надала.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі погодитись неможливо, оскільки висновки суду частково не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.
Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Частиною 2 статті 51 Конституції України визначено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч.1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.
Відповідно до ч.1 ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закон.
Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19, зазначала, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Положення статей 202, 203 СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як безумовної умови для стягнення чи відмови у стягненні аліментів, а повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про потребу у матеріальній допомозі. Обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Такий обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується із їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 233/4252/18 зазначено, що при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги.
Відповідно до ч.3 ст. 12, ч.1. ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 »), ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія паспорту та копія свідоцтва про народження відповідача.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Дніпровський район) та отримує пенсію за віком у розмірі 5454,58 грн., що підтверджується довідкою про доходи № 0774737221351784 за період з 01.05.2022 року по 31.10.2022 року.
Згідно з довідкою Дніпровського МСЕК Міністерства охорони здоров'я України серії КИЕ-1 № 521835 ОСОБА_2 має І групу інвалідності з 26 жовтня 2000 року (безстроково).
ОСОБА_2 має ряд важких захворювань, а саме: варикозне розширення вен нижніх кінцівок з виразкою, хронічна ішемічна хвороба серця, інсульт, гостра енцифаломієлополірадикулопатія інфекційного ґенезу зі стволовими порушеннями, грубим порушенням ходьби, різким зниження когнігивних функцій (пам'ять, увага, інтелект), що підтверджується: випискою з історії хвороби №20377, виданою Київською міською клінічною лікарнею № 1, випискою з історії хвороби №7003, виданою Київською міською клінічною лікарнею №1, випискою з медичної карти №7519 стаціонарного хворого ОСОБА_2 , виданою Київською міською клінічною лікарнею №1, результатами огляду №45990116 від 03.02.2022 року в КНП «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м.Києва», результатами огляду №49613688 від 04.05.2022 року в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Дніпровського району м.Києва», результатами огляду №49121041 від 19.04.2022 року в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Дніпровського району м.Києва».
Відповідно до заключення Лікарсько-консультативної комісії Поліклініки № 2 УОЗ Дніпровського району в м. Києві № 905 від 29 серпня 2006 року ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду і не здатна до самообслуговування, безстроково.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Встановивши, що ОСОБА_2 має 1 групу інвалідності (безстроково), має ряд важких захворювань та потребує постійного стороннього догляду і не здатна до самообслуговування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_2 потребує матеріальної допомоги від дочки ОСОБА_1 .
Однак колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів, які повинна сплачувати ОСОБА_1 на утримання своєї непрацездатної матері ОСОБА_6 , оскільки при визначенні розміру аліментів, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази, які свідчили б про виконання дій, запропонованих лікарем та докази щомісячного розміру понесених витрат на придбання лікарських засобів, а також докази щомісячного розміру утримання позивача від її сина, до якого не пред'явлено позову про стягнення аліментів.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги, адже держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб: пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно розмір пенсії ОСОБА_2 перевищує розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, проте з урахуванням інших доказів, наведене не може свідчити про відсутність необхідності в отриманні позивачем матеріальної допомоги.
Встановлено, що позивач є пенсіонером, особою, яка втратила працездатність, потребує постійного стороннього догляду і не здатна до самообслуговування, а тому має необхідність у матеріальній допомозі, яку відповідач, яка є її дочкою, не надає, хоча є особою працездатного віку, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання своєї матері.
Підстав, передбачених положеннями ст. 204 СК України, для звільнення відповідача від обов'язку утримувати непрацездатну матір не встановлено.
Судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги посилання позивача на те, що вона інвалідом І групи, непрацездатною, отримує пенсію, значну частину з якої витрачає на придбання ліків, необхідних для забезпечення її життєдіяльності, оплату комунальних послуг та продуктів харчування, а тому позивач потребує матеріальної допомоги, яку має можливість надавати її дочка.
Доводи апеляційної скарги, які зводяться до відсутності підстав для стягнення з відповідача аліментів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки позивач, з огляду на вік та стан її здоров'я, має необхідність в постійному медичному лікуванні для підтримання життєдіяльності та забезпечення нормального функціонування організму людини та потребує матеріального забезпечення з боку дітей щомісячно.
Доводи апеляційної скарги про те, що нездатність до самообслуговування та потреба у сторонньому догляді є непідтвердженим, оскільки докази в матеріалах справи відсутні, спростовуються заключенням Лікарсько-консультативної комісії Поліклініки № 2 УОЗ Дніпровського району в м. Києві № 905 від 29 серпня 2006 року, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду і не здатна до самообслуговування, безстроково (а.с. 47).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач отримує пенсію у розмірі, який не є меншим прожиткового мінімуму, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому не потребує необхідності отримувати матеріальну допомогу, неможливо вважати підставою для відмови у позові, оскільки положення ст. 202, 204, 205 СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як безумовної умови для стягнення чи відмови у стягненні аліментів.
Отже, оскільки позивач є пенсіонером, інвалідом І групи, особою, яка втратила працездатність, потребує постійного стороннього догляду і не здатна до самообслуговування, а тому потребує матеріальної допомоги від своїх повнолітніх дітей, то колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог свідчать, що з часу призначення інвалідності позивачем понесено витрати, загальним розміром 3519, 72 грн., більша частина з яких - комунальні послуги, враховуючи призначення субсидії, проте обов'язок сплати яких не пов'язаний із фактом непрацездатності.
Визначаючи розмір аліментів, апеляційний суд враховує, що позивач інших доходів, крім пенсії, не отримує, а тому, з метою виконання аліментного обов'язку відповідачем по утриманню непрацездатної матері, яка потребує матеріальної допомоги, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи, виходячи з обов'язку дітей утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують допомоги, враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів загальної суми її щомісячних витрат на медичні препарати та інші лікарські засоби, що забезпечують її життєдіяльність, як і не наведено даних щодо розміру суми, яку отримує позивач щомісячно від свого сина, до якого не заявлено вимог про стягнення аліментів, колегія суддів дійшла висновку, що розмір аліментів, які необхідно стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід зменшити з 1/4 частини до 1/8 частини доходів щомісячно, починаючи з 10.11.2022 року та пожиттєво, адже саме такий розмір аліментів апеляційний суд вважає обґрунтованим та доцільним.
Колегія суддів вважає, що стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 з її доньки ОСОБА_1 у розмірі 1/8 частини доходу буде достатнім для поліпшення матеріального становища позивача і не призведе до значного погіршення матеріального стану відповідача.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене, встановивши вказану невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційний суд дійшов висновку про зміну цього рішення в частині визначення розміру аліментів на утримання позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просила також стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу, понесені при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 1800 грн.
На підтвердження зазначених витрат надала платіжну інструкцію про перерахування на користь ТОВ «1 Правова компанія» суми в розмірі 1800 грн. за підготовку тексту відзиву на апеляційну скаргу по справі № 755/11602/22, заяву № 3 від 15 червня 2023 до договору № 28/10 від 28 жовтня 2022 року щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу у справі № 755/11602/22 про стягнення аліментів на утримання матері; акт приймання-передачі виконаних робіт від 16 червня 2023 року, підписаний директором ТОВ «1Правова компанія» ОСОБА_7, адвокатом Панченко А.В. та замовником ОСОБА_2 , відповідно до якого замовник підтверджує, що виконавцем виконані роботи ( надані послуги) із захисту та представлення інтересів замовника у справі про стягнення аліментів на утримання матері , зі складання відзиву на апеляційну скаргу. Вартість зазначених робіт ( послуг) становить 1800 грн.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 -3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи по складанню відзиву на апеляційну скаргу відповідача, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат позивача на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції , та враховуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 900 грн.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року - змінити в частині розміру аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : зменшити розмір аліментів з 1/ 4 частини з усіх видів заробітку (доходу) до 1/ 8 частини з усіх видів заробітку ( доходу).
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 900 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 30 жовтня 2023 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Рейнарт І.М.