Справа №756/8947/21
2/760/4149/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Митрофанової А.О.,
при секретарі Костюк В.О.,
за участю представника позивача - Басараб Н.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2021 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації (далі - третя особа, Служба), про визначення місця проживання дитини з батьком.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11.12.2017 сторони уклали шлюб, який у подальшому було розірвано, мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що після розірвання шлюбу він сплачує аліменти на утримання дитини та колишньої дружини, проте з квітня 2021 року син постійно проживає разом із ним та повністю перебуває на його утриманні, так як відповідач не має постійного місця проживання, не зареєстрована на території України, не працює, неодноразово залишала їхню дитину разом зі сторонніми людьми та загалом зникала на два тижні та більше.
На обґрунтування підстав визначення місця проживання дитини з батьком, позивач також посилався на те, що він має власну фірму в Катарі і відповідно має дохід, що у свою чергу дозволяє винаймати житло та піклуватись про дитину. При цьому, наразі через малолітній вік сина він не має можливості офіційно працевлаштуватись і чекає можливості на оформлення сина в дитячий садок при мечеті. Тому, оскільки визначення місця проживання сина з батьком визначить його соціальний статус, надасть можливість позивачу влаштувати сина до дитячого садка та працевлаштуватись офіційно, а також надасть можливість не залежати від матері дитини, місце знаходження якої по декілька тижнів залишається невідомим, ОСОБА_2 змушений був звернутись до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив визначити місце проживання спільного із відповідачем сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком за місцем його проживання та/або перебування.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року справу було передано на розгляд за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2022 року для розгляду цивільної справи №756/8947/21 визначено суддю Солом'янського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання та запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
У серпні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Біляївської міської ради Одеської області, про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Свої зустрічні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що до та після розірвання шлюбу із відповідачем за зустрічним позовом їх спільна дитина проживала разом із нею, що у свою чергу було установлено рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у справі №591/4388/20 та відповідно свідчило про той факт, що малолітня дитина з маленького віку психологічно звикла проживати разом із матір'ю, яка кожного дня піклувалася про неї. Вказувала, що вона не чинила ОСОБА_2 будь-яких перешкод у спілкуванні з дитиною, без жодних заперечень залишала із ним сина, де вони разом проводили час та гуляли. Однак, у липні 2021 року ОСОБА_2 вчинив дії, які завдали моральні страждання ОСОБА_3 та малолітньому сину, зокрема 30.07.2021 року , перебуваючи у торгівельному центрі, останній забрав дитину у матері для спілкування, не повернув її та не повідомляє про місце знаходження і проживання сина.
В той же час, відповідач за зустрічним позовом у свою чергу позбавлений матеріальної можливості забезпечувати їх сина, не працевлаштований та загалом не отримує доходу, позбавлений житла, а його місце проживання невідоме. При цьому, коли дитина проживала разом із матір'ю, останній не сплачував аліменти на їх утримання, у зв'язку із чим за ним виникла заборгованість у розмірі 42200,50 грн. та 44,740,25 грн., що підтверджується відповідними довідками Святошинського ВДВС у м. Києві. Також, в рамках вирішення між ними спору в іншій цивільній справі про стягнення аліментів, відповідач сам зазначав про те, що не має офіційного доходу на території України та не має жодної можливості надавати матеріальну допомогу, оскільки перебуває на утриманні своїх батьків.
Обґрунтовуючи доцільність визначення місця проживання дитини саме з матір'ю, ОСОБА_3 вказувала, що наразі вона офіційно працевлаштована, має постійний дохід та до 24.02.2022 року проживала у Притулку для жінок, які постраждали від домашнього насилля та/або насильства за ознакою статті, куди вони потрапила після спровокованих відповідачем дій. Водночас, їх спільна із відповідачем дитина звикла проживати разом із нею, вона її постійно супроводжувала та виховувала, а сама дитина з огляду на її вік прихильна саме до матері. Тому, виходячи з найкращих інтересів дитини, а також відсутності виняткових обставин, за яких дитина може бути розлучена із позивачем, ОСОБА_3 змушена була звернутись до суду із зустрічними позовними вимогами, відповідно до яких просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю.
Окрім того, 22.08.2022 року на адресу суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на первісну позовну заяву, у якому остання заперечувала проти вимог ОСОБА_2 та просила суд відмовити у задоволенні його вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Зазначила, що позивач намагається ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи, характеризуючи відповідача з негативної сторони. Вказала на те, що посилання позивача з приводу сплати ним аліментів на утримання сина та колишньої дружини, а також проживання дитини разом із батьком з 2021 року та оренди ОСОБА_2 житла у м. Києві, не відповідають дійсності, на спростування чого разом із зустрічною позовною заявою надала відповідні докази.
Заперечуючи проти вимог позивача, ОСОБА_3 у своєму відзиві додатково послалась на викладені у зустрічній позовній заяві обставини про те, що 30.07.2021 року на території торговельно-розважального комплексу позивач забрав спільного сина для спілкування, не повернув його матері та не повідомляє про місце знаходження сина. При цьому, за вказаних обставин відповідач неодноразово зверталася до правоохоронних органів, однак наразі установити місце перебування дитини так і не вдалося.
Відтак, оскільки позивачем на обґрунтування своїх вимог у встановленому порядку не надано відповідних доказів, які підтверджують наявність у нього постійного доходу та місця проживання, створення належних умов для розвитку та виховання дитини, а також не надано суду відповідного висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітнього сина разом із батьком, відповідач вважала, що відсутні підстави для задоволення первісного позову.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_3 було прийнято до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року в порядку статті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України) витребувано від Служби у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації та Органу опіки та піклування Біляївської міської ради Одеської області письмові висновки щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14.12.2022 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, поданий його представником Басараб Н.В. , у відповідності до якого проти зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 він заперечував, вказавши на їх безпідставність. Послався на те, що з квітня 2021 року дитина спільно проживає із ним, так як він заради сина був змушений приїхати до м. Києва з Катару, а згодом до м. Біляївка Одеської області, винайняти житло та піклуватись про дитину, так як позивач за зустрічним позовом не мала постійного місця проживання, не працювала, залишала дитину із сторонніми людьми та фактично проживає за кордоном. Вказував, що з самого народження син перебуває у тісному емоційному контакті тільки з батьком, утриманням та годуванням дитини займається тільки він, купує речі, іграшки та займається його розвитком і лікуванням. У зв'язку із повномасштабним вторгнення держави агресора на територію України та через загрозу життю малолітнього сина, та з огляду на наявність у відповідача та дитини громадянства Єгипту, вони з 01.03.2022 року змушені були виїхати за межі України та з того часу проживають у Єгипті . Вказував, що позивач за зустрічним позовом знає місце проживання сина і колишнього чоловіка в Єгипті , однак, фактично проживає в Європі та до сина їхати не бажає.
02.01.2023 року на адресу Солом'янського районного суду міста Києва від ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, у якій остання виклала свої заперечення проти доводів ОСОБА_2 , викладених ним у відзиві.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 09 травня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом - ОСОБА_7 про витребування додаткових доказів.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року від Органу опіки та піклування Біляївської міської ради Одеської області в порядку статті 19 Сімейного кодексу України повторно витребувано письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Біляївської міської ради Одеської області, про визначення місця проживання дитини з матір'ю, залишено без розгляду.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2023 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку загального позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача - Басараб Н.В. підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд про їх задоволення, надавши суду аналогічні пояснення тим, що були викладені у позові.
На запитання суду представник позивача адвокат Басараб Н.В. у судовому засіданні пояснила, що на час розгляду справи позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні, наразі проживає з сином в Єгипті, ким працює не знає, власник фірми. Також пояснила, що умови проживання дитини в Єгипті їй не відомі, дитина відвідує навчальний заклад при мечеті, який відповісти не може, адреса також невідома.
Відповідач та її представник - ОСОБА_7 за викликом у судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені судом у встановленому законом порядку. Крім того, 17.10.2023 року на адресу суду надійшла направлена засобами електронного зв'язку заява представника відповідача про проведення розгляду справи за відсутності сторони відповідача, де остання також просила суд відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служби у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, за викликом у судове засідання не з'явився, хоча й повідомлявся належним чином про дату, час та місце його проведення, про причини неявки суд не повідомив, своїм правом на подання до суду пояснення третьої особи щодо позову або відзиву не скористався.
При цьому, у матеріалах справи наявний супровідний лист представника Служби про направлення на виконання ухвали суду висновку органу опіки та піклування Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації від 10.01.2023 за №108-306 «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2018 року народження», разом із викладеним у листі клопотанням про проведення розгляду справи за відсутності їх представника (а.с.186, т.2).
У відповідності до положень частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вказані обставини та приписи процесуального закону, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності нез'явившихся учасників справи та їх представників, які були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та розірвано укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шлюб, який було легалізовано в районному сімейному суді суду першої інстанції Вищої Судової Ради Держави Катар за номером 3519/2017. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.07.2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Також, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 заробітку (доходу), починаючи з 21.07.2020 року і до досягнення дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років (а.с.43-48, т.1).
Вказане судове рішення було ухвалено у справі №591/4388/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Тобто вказане вище рішення суду було ухвалено судом у справі між тими самими сторонами, таке судове рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку, а відтак у розумінні положень частини четвертої статті 82 ЦПК України має преюдиційний характер відносно цієї справи, що розглядається.
Зі змісту описової та мотивувальної частини указаного судового рішення убачається встановлення судом тих обставин, що сторони у справі перебували у шлюбі з 11.12.2017 року, який було легалізовано в районному сімейному сумі суду першої інстанції Вищої Судової Ради Держави Катар за номером 3519/2017.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження згідно статтей 126, 133, 135 СК України, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , про що Київським районним у м. Полтава відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області внесено актовий запис №1010 від 30.08.2018 року.
Згідно з довідкою № 531/2018 про реєстрацію особи громадянина України, наданою Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області, відповідно з рішенням УДМС України в Полтавській області від 20.09.2018 року ОСОБА_4 набув громадянство України на підставі ч.1 ст.7 ЗУ «Про громадянство України» від 18.01.2001 року.
Указані обставини щодо перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та народження у них спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями засвідченого перекладу свідоцтва про шлюб, а також свідоцтва про народження дитини (а.с. 14-15, 18, 41-42, т.1).
Згідно, наданої суду копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Полтава, батьком зазначено громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 , матір'ю - громадянку України ОСОБА_3 (а.с.18, т.1).
Окрім того, з описової та мотивувальної частин рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у справі №591/4388/20 вбачається, що з моменту припинення між сторонами шлюбних відносин та до ухвалення цього судового рішення малолітня дитина залишалася проживати разом із матір'ю - ОСОБА_3 , і даний факт в межах зазначеної цивільної справи ОСОБА_2 не заперечувався.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_2 вказував на те, що після розірвання шлюбу він сплачував аліменти на утримання сина та відповідача, проте з квітня 2021 року дитина почала постійно проживати разом із ним, оскільки заради сина позивач був змушений приїхати до міста Київ, винайняти житло та піклуватись про дитину, так як на його переконання ОСОБА_3 не має постійного місця проживання, не працює, залишає дитину зі сторонніми людьми та зникає на два тижні та більше. Обґрунтовуючи необхідність визначення місця проживання дитини разом із батьком, позивач у своєму позові посилався на визначеність йому певного соціального статусу та надання можливості влаштувати сина до дитячого садочку при мечеті, а також офіційно працевлаштуватися.
Так, відповідно до копії довідки №09-21/915 від 20.10.2020 року, виданої виконавчим комітетом Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, громадянин Єгипту - ОСОБА_2 станом на момент складення довідки значився зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13, т.1).
На підтвердження наявності у позивача місця постійного проживання у місті Києві останнім до позовної заяви було додано копію договору оренди квартири від 25.02.2021 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_5 . За умовами указаного договору ОСОБА_2 прийняв у тимчасове користування однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у строк з 25.02.2021 року по 25.08.2021 року з можливістю продовження за згодою сторін (а.с.31-32, т.1).
У відповідності до наданої суду копії акту обстеження умов проживання від 25.05.2021 року, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, головним спеціалістом відділу з питань захисту прав дітей Служби на підставі заяви ОСОБА_2 з метою визначення місця проживання ОСОБА_4 , 2018 року народження, було проведене обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_4 мешкає на підставі договору оренди від 25.02.2021 року, засвідчено, що за умовами проживання вказана квартира складається з однієї кімнати, квартира мебльована за призначенням, в помешканні чисто, охайно. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: в кімнаті, де мешкає батько з дитиною, розташовано велике ліжко, стіл, дитяче ліжечко, шафа-купе з речами та одягом, телевізор, дитячі речі. За цією адресою проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , 2018 року народження (а.с.29, т.1).
Згідно копії наданої Біляївською районною філією Одеського обласного центру зайнятості довідки №101 від 23.11.2020 року, ОСОБА_2 не перебуває на обліку, як безробітній та в Біляївській районній філії Одеського обласного центру зайнятості та інших центрах зайнятості України станом на 23.11.2020 року (а.с.16, т.1).
Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву вказувала, що посилання позивача з приводу проживання малолітнього сина разом із ним не відповідають дійсності, так само як і його посилання щодо сплати аліментів на утримання дитини та колишньої дружини. Зазначила, що 30.07.2021 року ОСОБА_2 з торгівельного центру «Ретровіль», який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , забрав їхнього спільного сина для спілкування, але не повернув та не повідомляє про його місце проживання. У зв'язку із чим, відповідач неодноразово зверталася до правоохоронних органів, однак станом на момент подачі відзиву місце перебування дитини встановити так і не вдалося.
Так, із матеріалів справи убачається, що відповідач зверталась до правоохоронних органів з приводу вказаних вище обставин.
А саме, 27.10.2021 року ОСОБА_3 звернулась до Подільського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, де повідомила, що 30.07.2021 року під час прогулянки із дитиною у торговельному центрі «Ретровіль», що розташований за адресою - м. Київ, пр-т Правди, 47, вона випадково зустріла свого колишнього чоловіка та батька дитини. Останній попросив віддати йому дитину, як батьку, на деякий період для проведення часу разом. За домовленістю із батьком, він мав повернути сина наступного дня - 31.07.2021 року. Однак, у вказану дату останній не виходив на зв'язок, а увечері зв'язався з нею за телефоном та повідомив про те, що дитину віддавати їй він не збирається, виховуватиме її сам, а сина вона зможе побачити тільки тоді, коли батько цього захоче (а.с.171-172, т.1).
Згідно відповіді Солом'янського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві відповідача було повідомлено про реєстрацію її звернення щодо неправомірних дій колишнього чоловіка, який 31.07.2021 року забрав їх спільного малолітнього сина. Крім того повідомлено про встановлення обставин проживання ОСОБА_2 в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , у період часу з 28.02.2021 року по 28.07.2021 року. На час надання відповіді від 21.10.2021 року місце проживання колишнього чоловіка разом з дитиною працівниками поліції установлено не було (а.с.175, 178, т.1).
За інформацією Головного управління Національної поліції України, наведеною в листі від 02 листопада 2021 року № 352аз/125/12/02-2021, ОСОБА_3 зверталась 04, 05 квітня 2021 року та 13 жовтня 2021 року на спеціальну лінію «102» з повідомленнями щодо викрадення дитини та просила перевірити дані вивозу дитини за кордон (а.с. 179-180, т.1).
З наданої суду копії відповіді Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції в Сумській області від 25.10.2021 року також убачається, що у 2020 році ОСОБА_3 декілька разів зверталася до ГУНП в Сумській області з повідомленнями про те, що її чоловік погрожував забрати у неї дитину, чинив сварки. За результатами реагування працівниками поліції на звернення ОСОБА_3 , остання повідомляла про вичерпання конфліктів (а.с.181-182, т.1).
Відповідно до наданої суду копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.11.2021 року Подільським Управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва, постановленої у справі №758/15265/21 за скаргою ОСОБА_3 та зареєстровано кримінальне провадження за №12021105070002268 (а.с.184, т.1).
Як убачається з наявної у матеріалах справи копії протоколу допиту потерпілого від 21.12.2021 року у кримінальному провадженні №12021105070002268 від 16.11.2021 року ОСОБА_3 надавала показання з приводу виниклих із колишнім чоловіком відносин, де зокрема пояснила про обставини, які мали місце 30.07.2021 року (а.с.194-198, т.1).
Згідно копії письмової відповіді Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.11.2021 року Служба повідомила відповідача про те, що 17.11.2021 року у телефонній розмові з представником батька дитини - Басараб Н.В. , остання повідомила, що ОСОБА_2 разом із дитиною виїхав на постійне місце проживання до Одеської області за адресою своєї реєстрації та він надає ОСОБА_3 сина на спілкування в режимі відеозв'язку (а.с.168, т.1).
Листом Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.09.2022 року підтверджено, що 15.08.2022 року у телефонній бесіді працівника служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації з адвокатом позивача - Басараб Н.В. , встановлено, що батько з дитиною мешкають у Арабській Республіці Єгипет (а.с.245, т.1).
Отже, проаналізувавши надані в ході розгляду справи пояснення учасників справи та їх представників, а також надані ними письмові докази, убачається, що між сторонами неодноразово виникали конфлікти та відповідно наразі існує спір щодо місця проживання їх спільної малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого позивач по справі вивіз на проживання до Арабської Республіки Єгипет. Дані обставини ніким з учасників справи не оспорювались.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У частині четвертій статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 160 СК України закріплено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.01.2020 по справі №148/1555/17, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Статтею 19 СК України закріплено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Однак, в ході розгляду цієї справи суду не було надано відповідного висновку органу опіки та піклування відповідно до вимог статті 19 СК України щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дітей.
Так, відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади №2022/001835178 від 06.12.2022 року за відомостями Біляївської територіальної громади, ОСОБА_2 з 20.10.2020 року значився зареєстрованим за адресою - АДРЕСА_1 , але з 06.12.2022 року був знятий з реєстрації за вказаною адресою (а.с.125, т.2).
За наявною у матеріалах справи відповіддю Служби у справах дітей Біляївської міської ради від 03.07.2023 року за №219/01-12 остання повідомила суд про неможливість надання письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дитини, у зв'язку із зняттям позивача з реєстрації та непроживання за вказаною вище адресою.
Будь-які відомості щодо іншого зареєстрованого місця проживання позивача та щодо можливості отримання відповідного висновку органу опіки та піклування за місцем проживання батька в дитини у матеріалах справи відсутні.
Крім того, довідкою про реєстрацію місця проживання особи, наданою Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА від 23.11.2021 року підтверджено, що відповідач у справі - ОСОБА_3 з 07.10.2021 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , соціальний заклад.
Водночас, у відповідності до наданого суду Висновку органу опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, остання повідомила про те, що з письмових пояснень представника батька дитини ОСОБА_2 - Басараб Н.В. , останній з дитиною постійно проживав у м. Біляївка, але з 01.03.2022 року проживає в Арабській Республіці Єгипет. Матір дитини - ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , а з додаткових пояснень її представника ОСОБА_7 установлено, що вона проживає та працює у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії.
Враховуючи, що малолітній ОСОБА_4 , 2018 року народження, не мешкає у Солом'янському районі міста Києва, орган опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації не мав правових підстав та можливості здійснити передбачені законодавством дії для підготовки обґрунтованого висновку до суду щодо розв'язання спору.
На обґрунтування своїх вимог щодо доцільності визначення місця проживання дитини із батьком та створенням для його виховання та розвитку усіх необхідних умов, стороною позивача в матеріали справи було надано лише свої паспортні дані, копії акту обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та договору її оренди, який загалом вичерпав свою дію, а факт вибуття звідти позивача був установлений працівниками поліції.
Будь-яких відомостей про точне місце знаходження та проживання дитини станом на момент розгляду справи, а також будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували створення позивачем необхідних умов для проживання та гармонійного розвитку дитини саме із ним, в ході розгляду справи надано не було.
Водночас, вирішуючи спір у цій справі, суд також враховує й відсутність наданих зі сторони позивача будь-яких доказів про наявність у нього доходу та/або майна. Викладені у позовній заяві посилання та надані в ході розгляду справи пояснення представника позивача щодо наявності у позивача фірми в Катарі та відповідно отримання з нею доходу також жодним чином підтверджені не були. Недоведеними жодним доказом також залишись посилання позивача про відвідування дитиною дитячого садочка при мечеті.
При цьому, на спростування наявності у позивача можливості належним чином забезпечувати необхідні умови проживання та розвитку дитини, відповідачем були надані такі докази.
Згідно копії відзиву на позову заяву, поданої представником ОСОБА_2 в межах цивільної судової №591/4388/20 про розірвання між сторонами шлюбу та стягнення аліментів, убачається, що він вказував про відсутність у нього офіційного доходу на території України та можливості надавати матеріальну допомогу позивачу, у розмірі в якому вона просила стягнути аліменти, оскільки відповідач фактично перебуває на утриманні своїх батьків (а.с.156-158, т.1).
З наданих головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Компанець Р.В. довідок від 02.07.2021 року убачається, що на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження №65343857 з примусового виконання виконавчих листів №591/4388/20 від 30.04.2021 року, виданих Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на її утримання та на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 02.07.2021 року заборгованість по аліментам, стягнутих на утримання матері становила 44740,25 грн., а заборгованість по аліментам, стягнутих на утримання дитини - 42200,50 грн. (а.с.159, 160, т.1).
У відповідності до наданої Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у місті Киві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) інформації, в межах виконавчого провадження №65343857 з метою встановлення джерел доходів боржника, державним виконавцем було здійснено запит до Державної фіскальної служби, згідно відповіді якої за №122163188 від 10.11.2021 року боржник на обліку у відповідних органах не перебуває (а.с.161-162, т.1).
Згідно довідки Святошинського відділу державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) станом на 26.08.2022 року у позивача наявна заборгованість по аліментам на утримання дитини в розмірі 111 981 грн. (а.с.28-29, т.2).
На підтвердження відсутності у позивача на території України будь-якого нерухомого майна, стороною відповідача також надано суду копію витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.10.2021 року №278838669 (а.с.155, т.1).
Одночасно, на противагу доводів позивача щодо неможливості відповідачем забезпечити необхідні та достатні умови для проживання і розвитку малолітньої дитини, стороною відповідача було надано суду копії характеризуючих її документів.
А саме, надано копії довідок про перебування у притулку для жінок, які постраждали від домашнього насильства за ознакою статі Київського міського Центру гендерної рівності; копії витягу про відсутність у ОСОБА_3 судимості; копії довідок про неперебування під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом та про проходження попереднього психіатричного огляду; копії характеристики з місця роботи та з притулку для жінок, які постраждали від домашнього насильства; а також копію довідку про заробітну плату.
Отже, вирішуючи пред'явлені позивачем вимоги та проаналізувавши надані в ході розгляду справи учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо створення позивачем належних матеріально-побутових умов для проживання, виховання і розвитку дитини, його позитивних характеристик.
Не доведено суду й обставин, які саме існують відносини між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дітей, як враховують їх інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною), враховуючи при цьому вік малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, суд зважає на відсутність доведення зі сторони позивачем обставин, які б свідчили про наявність у матері будь-яких негативних характеристик та неналежних батьківських якостей.
Крім того, як було установлено в ході розгляду справи, позивач разом з сином проживає за межами держави України.
Відтак, за відсутності відповідного письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також за відсутності будь-яких інших доказів, які стосуються справи, суд позбавлений можливості перевірити створення позивачем належних матеріально-побутових умов для проживання, виховання і розвитку дитини, та відповідно позбавлений можливості дійти висновку, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що для застосування того чи іншого способу захисту, суд має встановити характер спірних правовідносин, права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та факт їх порушення відповідачами.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін (статті 12, 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
За правилами частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Отже, встановивши, що за наслідками розгляду справи стороною позивача не було належним чином доведено порушення його прав та інтересів самої дитини, не доведено наявності забезпечення ним кращих умов для проживання, виховання та розвитку малолітнього сина, та відповідно не доведено тих обставин, що визначення його місця проживання разом із батьком відповідатиме інтересам виключно самої дитини, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та сімейного законодавства України, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 77-81 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 265, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде виготовлено не пізніше 27.10.2023 року.
Суддя А.О. Митрофанова