УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“10” жовтня 2023 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
законного представника ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12020150140000334 за апеляційною скаргою прокурора Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_9 на вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Баштанського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та звільнено від покарання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить вирок скасувати, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст.ст. 75, 76, 104 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік та покласти на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою - «Про кримінальне мислення».
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Прокурор вважає вирок незаконним, таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення, а також з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій обвинуваченого, а саме, незастосування закону, який підлягав застосуванню, що потягло звільнення від покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не виклав формулювання обвинувачення щодо обставин викрадення майна, яке належить ОСОБА_10 , визнаного ним доведеним, не сформулював обвинувачення за ч. 1 ст. 185 КК України, невірно зазначив встановлені ним обставини вчинення кримінального правопорушення та усі істотні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони злочину. Зазначає, що, змінивши правову кваліфікацію з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 185 КК України, суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Апелянт зазначає, що з протоколу огляду місця події від 23.07.2020 та доданої до нього фототаблиці, слідчого експерименту від 25.08.2020, вбачається, що територія домоволодіння потерпілої повністю огороджена дерев'яним парканом, який за своїм зовнішнім виглядом є цілісним спорудженням, без пошкоджень, має металеву хвіртку, засув - пристрій для замикання хвіртки.
Окрім того, двір охороняється собакою,є освітлення двору.
Прокурор вважає, що таке спорудження є засобом захисту домоволодіння від сторонніх осіб, а також дозволяє ідентифікувати вказану територію, як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей, тобто є сховищем.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про належне повідомлення судом потерпілої ОСОБА_10 про усі дати судових засідань, що, на його думку є порушенням прав потерпілої.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
22 липня 2020 року близько 23 год., неповнолітній ОСОБА_6 , скориставшись відсутністю сторонніх осіб, таємно, через хвіртку проник на територію домоволодіння ОСОБА_10 , що розташоване по АДРЕСА_1 , звідки викрав два дитячі велосипеди, спричинивши потерпілій ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму 1 410 грн.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище.
Суд першої інстанції ОСОБА_6 визнав винним у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), та його дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 185 КК України.
Суд першої інстанції зазначив, що з переглянутого в судовому засіданні відеозапису слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_6 , на якому зафіксоване місце події, слідує, що паркан домоволодіння по АДРЕСА_2 , є невисоким, засув хвіртки з вулиці відчиняється легко та вказаний засув одночасно виконує роль ручки хвіртки і «клямки» та фактично не є засобом, що унеможливлює чи якимось чином істотно ускладнює прохід до двору з вулиці, а лише перешкоджає самовільному відчиненню хвіртки. Велосипеди знаходились за межами приміщення та наявний біля будинку навіс не утворює окремого приміщення, собака до вказаного місця не дістає та фактично не має доступу.
Отже, на підставі наведеного, суд першої інстанції, з урахуванням правового висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.11.2018 по справі № 205/5830/16-к, дійшов висновку, що частина двору домоволодіння по АДРЕСА_2 , з якої обвинувачений викрав дитячі велосипеди, не є сховищем.
Позиції учасників судового розгляду.
Прокурор доводи поданої апеляційної скарги підтримав.
Обвинувачений ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_7 та законний представник неповнолітнього - ОСОБА_8 , заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити вирок без змін.
Потерпіла ОСОБА_10 до апеляційного суду не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи. Її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При ухваленні вироку зазначених вимог закону суд першої інстанції дотримався.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, тобто у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим в суді доказам.
Судом встановлено, що органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище.
Суд першої інстанції не погодившись з такою кваліфікацією, дії обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфікував за ч. 1 ст. 185 КК України.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції врахував висновок щодо застосування норм права, висловлений Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.11.2018 по справі № 205/5830/16-к.
Згідно зазначеного висновку, огороджена територія, у тому числі, приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об'єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).
При цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, де обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України (ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України) включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище», належить встановити об'єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію, як «сховище». Ці обставини, з огляду на положення ст.ст. 91-94 КПК України, підлягають обов'язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці.
Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 вину визнав та пояснив, що 22.07.2020 вночі проходячи біля домоволодіння ОСОБА_10 згадав, що у її дворі є дитячі велосипеди та вирішив їх викрасти. Після чого, через хвіртку зайшов у двір потерпілої, собака при цьому не гавкала, та почергово викотив за територію двору два дитячі велосипеда. Велосипеди стояли в дворі біля хати неподалік від хвіртки, до того місця собака не доставала. Зайти до двору було не важко, оскільки хвіртка відчинялась ззовні.
Потерпіла ОСОБА_10 в суді першої інстанції пояснила, що вночі 22.07.2020 з її двору було викрадено два дитячі велосипеди, які знаходилися біля тераси будинку. Вхідну хвіртку зачинили на засув. Домоволодіння огороджене дерев'яним штахетним парканом висотою приблизно по плече. Металева хвіртка мала металевий засув, якій відчиняється також з вулиці. Велосипеди знаходились на відстані 6-7 метрів від входу у двір.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 23.07.2020 та фототаблиці до нього, місцем вчинення кримінального правопорушення є двір домоволодіння по АДРЕСА_1 , який від вулиці відгороджений дерев'яним парканом та вхід до якого здійснюється через металеву хвіртку, яка з вулиці має ручку. Територія двору поділяється внутрішнім дерев'яним парканом висотою приблизно 70 см (т. 1 а.с. 74-78).
В суді першої інстанції було переглянутого відеозапис слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_6 , на якому зафіксовано, що паркан домоволодіння по АДРЕСА_1 є невисоким, засув хвіртки з вулиці відчиняється легко та вказаний засув одночасно виконує роль ручки хвіртки і «клямки» та фактично не є засобом, що унеможливлює чи якимось чином істотно ускладнює прохід до двору з вулиці, а лише перешкоджає самовільному відчиненню хвіртки. Велосипеди знаходились за межами приміщення та наявний біля будинку навіс не утворює окремого приміщення, собака до вказаного місця не дістає та фактично не має доступу (т. 1 а.с. 110-113).
Отже, з досліджених судом першої інстанції доказів вбачається, що огорожа, яка встановлена навколо домогосподарства потерпілої, не перешкоджає вільному доступу до неї сторонніх осіб.
Також, в обвинувальному акті висунуте неповнолітньому ОСОБА_6 обвинувачення не містить чіткого формулювання щодо обставин та способу вчинення кримінального правопорушення, а саме, крадіжки, поєднаної з проникненням у сховище.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що частина двору домоволодіння потерпілої по АДРЕСА_1 , з якої обвинувачений ОСОБА_6 викрав дитячі велосипеди, не може кваліфікуватися, як сховище, тому дії обвинуваченого правильно кваліфіковано за ч.1 ст. 185 КК України.
Доводи прокурора щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про належне повідомлення судом першої інстанції потерпілої ОСОБА_10 про дати судового розгляду, є неспроможними.
Суд встановив, що судом першої інстанції було належним чином повідомлено потерпілу ОСОБА_10 про призначення судових засідань: на 29.09.2020 (т. 1 а.с. 14, а.с. 15), 28.10.2020 (т. 1 а.с. 23, 25), 03.11.2020 (т. 1 а.с. 38), 07.12.2020 (т. 1 а.с. 55), 17.12.2020 (т. 1 а.с. 144), 08.04.2021 (т. 1 а.с. 178, 180), 20.05.2021 (т. 1 а.с. 188, 189), 24.06.2021 (т. 1 а.с. 192).
Згідно журналу судових засідань від 28.10.2020, 19.11.2020, 07.12.2020 потерпіла була присутня у судових засіданнях (т. 1 а.с. 30-31, 51-52, 130-134). Окрім того, в матеріалах кримінального провадження міститься заява від 28.10.2020 потерпілої ОСОБА_10 про розгляд справи без її участі (т. 1 а.с. 45).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звільнення ОСОБА_6 від покарання, з урахуванням особи винного, якому за його віком та майновим станом не може бути призначене жодне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 185 КК України.
Ці висновки суду першої інстанції є правильними.
За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку, про що просить апелянт. Тому, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 424, 532 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу прокурора Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3