Справа № 462/2173/23 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/2563/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на матір,
ВСТАНОВИВ:
в березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неї в розмірі 3 000 грн щомісячно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувала на те, що їй 73 роки і вона є особою з інвалідністю першої групи підгрупа Б, не працює, отримує пенсію, інших джерел доходів не має, її матеріальне становище є досить нужденним. Відповідач їй матеріальну допомогу добровільно не надає, більше 10 років не спілкується з нею, не допомагає та не платить комунальні послуги, як співвласник квартири. Через несплату комунальних послуг за свою частку в квартирі, позбавив її усіх субсидії.
ОСОБА_2 є особою молодого, працездатного віку, має можливість працювати і надавати допомогу непрацездатній матері, однак добровільно такої їй не надає. Її інший син, ОСОБА_3 , є інвалідом І групи підгрупи Б загального захворювання та, відповідно, не може надавати їй матеріальну допомогу. Вона постійно хворіє та потребує коштів для покращення стану здоров'я, відповідного лікування і харчування. Її становище є вкрай нужденним, вона відчуває постійну слабкість, однак не має коштів на відповідне обстеження, діагностику та лікування. За таких складних життєвих обставин, знаходячись на межі бідності та, не отримавши від дитини ніякої підтримки, вимушена звернутись з даним позовом до суду. За наведеного, просила позов задовольнити.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржила позивач ОСОБА_1 , подавши у вересні апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права без врахування об'єктивних обставин справи.
Апелянт зазначає, що підставою для відмови в задоволенні її позовних вимог є те, що вона не довела наявність значних витрат, що перевищують її дохід та потребу в додатковому утриманні зі сторони відповідача, натомість відповідачем доведено факт, що він не отримував жодних доходів за 2023 рік, а відтак не має змоги надавати утримання матері. Однак, на думку апелянта, суд першої інстанції зробив не відповідний висновок, що предметом доказування мають бути «значні витрати» позивача. Вона намагалася довести її потребу в матеріальній допомозі, надавши відповідні докази, які не були оцінені судом належним чином, зокрема, медичні документи, що свідчать про важкі захворювання заявника, зобов'язання оплати за житлово - комунальні послуги і як наслідок заборгованість за не виконання таких. Натомість відповідач ОСОБА_2 є особою молодого, працездатного віку, має можливість працювати та надавати допомогу матері. Окрім того, судом не враховано, що законодавець не пов'язує сплату аліментів на батьків з можливість, чи неможливістю відповідача надавати таку.
Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_2 на її утримання аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн щомісячно.
У вересні 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2023 року, в якому міститься прохання оскаржуване рішення залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що він не має матеріальної можливості сплачувати аліменти на матір, оскільки із липня 2022 року та по теперішній час не працює через погіршення стану здоров'я, у власності будь - якого рухомого чи нерухомого майна не має, відтак сам не має засобів для життя. Звертає увагу й на те, що пенсія матері в розмірі 4 199 грн 74 коп. є вдвічі більшою за мінімальну пенсію.
26 вересня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мукан Богдани Степанівни на відзив ОСОБА_2 , зміст якої відповідає позиції сторони, викладеній в апеляційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вищенаведеного, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що позивач не довела наявність значних витрат, що перевищують її дохід та потребу в додатковому утриманні зі сторони відповідача, натомість відповідачем доведено факт, що він не отримував жодних доходів за 2023 рік, а також з того, що відповідач не має матеріальної можливості надавати утримання своїй матері.
Проте, колегія суддів з висновками суду не погоджується, з огляду на таке.
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Відповідно до статті 2 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Стаття 51 Конституції України регламентує, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Таке піклування, турбота, може знаходити свій вияв в особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Правовідносини, пов'язані з обов'язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України).
Відповідно до частини першої статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до частини першої, третьої статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Згідно статті 204 СК України, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки. Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
Приписами статті 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (стаття 204 СК України).
Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Саме такого висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі № 212/1055/18-ц (касаційне провадження № 61-2386сво19).
Також, непрацездатним, в розумінні частини третьої статті 75 СК України, вважається той з батьків, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
З врахування наведених вимог закону та їх роз'яснень слід вказати про те, що при вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків та додаткових витрат слід враховувати, що вказане право батьків виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.
Статтею 201 СК України визначено обов'язкові умови та підстави покладення на дітей обов'язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років; батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров'я; батьки потребують матеріальної допомоги; відсутні обставини для звільнення дітей від обов'язку утримувати своїх батьків. Моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Таким чином сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Тобто у випадку задоволення позову, батьків слід визнавати такими, що потребують матеріальної допомоги.
Свідченням такої потреби є отримання матір'ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум. Згідно діючого законодавства, держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суди при постановленні рішень мають зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.
Судом встановлено такі обставини справи.
Позивачка ОСОБА_1 проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом із сином ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.
Згідно із довідкою про доходи № 9110 4516 4612 6100 від 15 травня 2023 року, виданої пенсіонеру ОСОБА_1 , остання перебуває на обліку у Залізничному об'єднаному управлінні ПФУ м. Львова у Львівській області і отримує пенсію за віком у розмірі: листопад 2022 року - 3 501,63 грн; грудень 2022 року - січень 2023 року - 3 641,94 грн щомісячно; березень, квітень 2023 року - 4 199,74 грн щомісячно (а.с. 72). Тобто, позивачка має статус пенсіонера та отримує пенсію в розмірі 4 199,74 грн щомісячно.
За станом здоров'я позивачка хворіє, є інвалідом І групи підгрупи Б загального захворювання, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААВ №842983 від 30.09.2015 року (а.с.13).
Із довідки про доходи відповідача ОСОБА_2 убачається, що останній у 2022 році отримував з січня по червень 2022 року заробітну плату від ТОВ «АТБ - Маркет», а з серпня по листопад 2022 року отримував соціальні виплати з відповідних бюджетів від Львівського міського центру зайнятості, а також з січня по грудень 2022 року отримував дохід від надання земельної ділянки с/г призначення, майнового паю в лізинг, оренду, суборенду, емфітевзис. Станом на 27 липня 2023 року інформація про доходи відповідача за 2023 рік відсутня (а.с.103-104).
Інший син позивачки ОСОБА_3 , який проживає разом з нею, є інвалідом І групи підгрупи Б загального захворювання (ураження опорно-рухового апарату) та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААВ №684262 від 02.12.2013 року (а.с.14).
Чоловік позивачки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_1 свої доводи зводила до того, що є пенсіонеркою за віком, отримує пенсію у відповідному розмірі, крім того, вона та син, який з нею проживає є особами з інвалідністю першої групи підгрупа Б, обоє потребують постійного стороннього догляду, окрім пенсії інших джерел доходів немає, враховуючи матеріальне становище потребує матеріальної допомоги, однак син ОСОБА_2 , який є особою молодого, працездатного віку, має можливість працювати і надавати допомогу непрацездатній матері, добровільно такої їй не надає. Її інший син ОСОБА_3 є інвалідом І групи підгрупи Б загального захворювання та, відповідно, не може надавати їй матеріальну допомогу.
Відповідач ОСОБА_5 досяг вісімнадцятирічного віку.
Згідно із статтею 1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Враховуючи наведене, позивачка ОСОБА_1 у правовому розумінні є непрацездатною особою, як в силу свого віку, так і в силу того, що є інвалідом 1 групи.
На переконання колегії суддів, позивачкою ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази про те, що її матеріальне становище є скрутним та вона потребує матеріальної допомоги від відповідача. Зокрема, вона та її інший син хворіють, обоє є інвалідами 1 групи безтерміново, за станом здоров'я обоє потребують лікування та сторонньої допомоги, чоловік позивачки помер, інших осіб, які б могли надавати їй матеріальну допомогу немає, через нестачу коштів у неї виникла значна заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, всі ці обставини у своїй сукупності підтверджують про необхідність у матеріальній допомозі від сина - відповідача по справі.
В ході розгляду справи не встановлено підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача ОСОБА_2 від обов'язку утримувати свою непрацездатну матір, а саме фактів позбавлення позивачки батьківських прав, ухилення від виконання материнських обов'язків щодо свого сина - відповідача у справі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження (частина третя статті 4 вказаного Закону).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено у розмірі 2 093 гривень.
Таким чином, позивачка дійсно отримує пенсію у розмірі, що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.
Натомість, положення статей 202, 203 СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як обов'язкової умови для стягнення чи відмови у стягненні аліментів із дітей на непрацездатних батьків.
Згідно із частиною першою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Розмір аліментів на батьків визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. До уваги береться матеріальний та сімейний стан сторін, можливість одержання батьками утримання від інших осіб: дітей, дружини, чоловіка, а також своїх батьків. Також, до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.
На переконання колегії суддів, позивачкою ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази про те, що її матеріальне становище є скрутним та вона потребує матеріального забезпечення від відповідача. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_2 є особою працездатного віку, на утриманні інших осіб не має, те, що він не працює з липня 2022 року та по теперішній час не звільняє його від обов'язку від сплати аліментів на матір. Обов'язок повнолітнії дітей утримувати своїх батьків не пов'язється з їхньою працездатністю й можливістю надавати батькам матеріальну допомогу, проте такі обставини враховуються при визначенні розміру утримання (частина перша статті 205 СК України). А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що за обставинами цієї справи з відповідача на користь позивачки слід стягувати аліменти в розмірі 1 000 грн щомісячно.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Надавши оцінку зібраним у справі доказам, апеляційний суд дійшов висновку, що висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно пункт 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Врахувавши підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону, витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції слід стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави пропорційно частині задоволених вимог, а саме 357 (триста п'ятдесят сім грн ) 86 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 536 (п'ятсот тридцять шість грн) 79 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374,375, 376, 378, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 серпня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на матір задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти на матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 (одна тисячя) грн 00 коп. щомісячно, починаючи з 30 березня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 357 (триста п'ятдесят сім грн ) 86 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 536 (п'ятсот тридцять шість грн) 79 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 жовтня 2023 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич