Справа №:755/10226/22
Провадження №: 2/755/262/23
"27" червня 2023 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - САВЛУК Т.В.
за участі секретаря Бурячек О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Круглій М.Ю.,
представник відповідача - адвокат Березка Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
ОСОБА_1 , звертаючись до суду, пред'явила позов до ОСОБА_2 , з вимогами: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 1 040 357,00 гривень».
24 жовтня 2022 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Савлук Т.В.) постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.
Положеннями ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
18 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов, висловив свої позицію щодо підстав для відмови у задоволені позову, посилаючись на те, що між сторонами спору не виникли цивільно-правові відносини, не укладався письмовий договір позики, про що наголошує в своєму позові позивач, тому відсутні підстави для покладання на відповідача зобов'язань фінансового характеру щодо повернення коштів, з урахуванням обраного позивачем способу захисту.
12 грудня 2022 року (вх.№Еп-12130) представником позивача - адвокатом М.Ю. Круглій подано до суду заяву про зміну предмету позову, відповідно до прохальної частини заяви позивач просить суд:
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу за договором позики грошові кошти у сумі 1 040 357,00 гривень».
07 лютого 2023 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про прийняття заяви про зміну предмета позову, яка подана до суду представником позивача - адвокатом Круглій М.Ю. та зареєстрована в канцелярії суду 12 грудня 2022 року (вх. №Еп-12130)
07 лютого 2023 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів, подане до суду 18 листопада 2022 року, долучено до справи а.с. 50-51.
15 лютого 2023 року представник відповідача - адвокат Березка Роман Миколайович подав до суду додатковий відзив на заяву про зміну предмету позову з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
05 квітня 2023 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції, та її представник - адвокат Круглій Михайло Юрійович в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, додатково пояснили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за усною домовленістю, 15 травня 2019 року було укладено Договір позики грошових коштів на загальну суму 1 250 000,00 гривень, строком на два роки до 15 травня 2021 року. Усна форма договору позики спричинена близькими дружніми відносинами, що склалися між сторонами спору, їх довіри одне до одного. На виконання договору, в період з 16 травня 2019 року по 29 вересня 2020 року позивач на особистий банківський рахунок відповідача за № НОМЕР_1 , здійснила 19 грошових переказів власних коштів на загальну суму 1 154 957,00 гривень, що підтверджуються платіжними документами з банківської установи. В свою чергу, відповідач частково повернув запозичені кошти в сумі 114 600,00 гривень, однак залишок боргу сплатити відмовився, строк виконання зобов'язання минув, відповідач кошти не повернув, намагання позивача врегулювати спірні питання в досудовому порядку залишились без належного реагування з боку відповідача, що спонукало позивача звернутись з цим позовом до суду про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 1 040 357,00 гривень.
Представник відповідача - адвокат Березка Роман Миколайович Анатолійович в судовому засіданні висловив свою позицію щодо підстав для відмовити у задоволенні позову, просив в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та поданих до суду доказів, додатково пояснив, що між сторонами будь-яких письмових документів на підтвердження укладання договору позики грошових коштів не складалися, жодних грошових коштів ОСОБА_1 , у якості позики, ОСОБА_2 не надавала. Відповідач є приватним підприємцем, є засновником та власником декількох компаній, в тому числі ТОВ «Перша Газопромислова Компанія» та ТОВ «Бізон Груп ЛТД». Між позивачем та відповідачем в період з 04 травня 2016 року по 15 грудня 2020 року були суто ділові/трудові відносини, з 29 квітня 2016 року позивач обіймала посаду бухгалтера-спеціаліста у ТОВ «Перша Газопромислова Компанія», в 2018 році ОСОБА_1 була призначена директором ТОВ «Перша Газопромислова Компанія», також позивач за сумісництвом здійснювала супроводження бухгалтерської діяльності у ФОП ОСОБА_2 , тобто позивач мала вільний доступ до банківських рахунків підприємств та здійснювала фінансові операції, тому банківські квитанції щодо переказу коштів на рахунок відповідача, не можуть слугувати доказом укладання договору позики.
Вислухавши думку учасників цивільного процесу, наведені сторонами доводи та заперечення щодо підстав та предмету позову, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі та приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 Цивільного кодексу України)
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори. (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України)
За змістом статей 626, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Підставою позову слугують наступні обставини, що 15 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усній формі укладено Договір позики, виконання зобов'язань по передачі коштів позичальнику здійснювалось шляхом їх перерахування на банківський рахунок ОСОБА_2 , який відкритий АТ КБ «ПриватБанк», загальна сума позика складала 1 250 000,00 гривень.
На підтвердження факту передачі грошей ОСОБА_2 , за усним договором позики, позивачем долучено дублікати квитанцій АТ КБ «ПриватБанк», а саме:
- Дублікат квитанції №67767177702571435730 від 11 червня 2019 року на суму 100 000,00 гривень, одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № 67767177703370906660 від 12 червня 2019 року на суму 68 757,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №67767177716685769291 від 27 червня 2019 року на суму 130 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № 67767177729429572485 від 12 липня 2019 року на суму 70 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № 67767177776831582370 від 05 вересня 2019 року на суму 50 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №67767177737304772835 від 14 листопада 2019 року на суму 150 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № 677671177737298208731 від 14 листопада 2019 року на суму 150 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №67767177741650651760 від 19 листопада 2019 року на суму 50 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №67767177746782434397 від 25 листопада 2019 року на суму 195 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № Р24А126184538С82634 від 27 листопада 2019 року на суму 60 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № Р24Ф246919322С74039 від 16 березня 2020 року на суму 10 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № Р24Ф266113049С41054 від 27 березня 2020 року на суму 12 800,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №Р24А301447465С33603 від 17 квітня 2020 року на суму 32 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № Р24А507105069С87994 від 03 серпня 2020 року на суму 7 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції № Р24А529969985С59441 від 14 серпня 2020 року на суму 2 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №Р24А600408814С4049 від 17 вересня 2020 року на суму 10 400,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №Р24А617094803С89303 від 24 вересня 2020 року на суму 50 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №Р24А626735759С70507 від 29 вересня 2020 року на суму 2 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Дублікат квитанції №Р24А626732078С51089 від 29 вересня 2020 року на суму 5 000,00 гривень, відправник ОСОБА_1 ; одержувач ОСОБА_2 , призначення платежу: перерахунок на картку ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 Цивільного кодексу України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 року в справі № 194/1126/18. Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року за наслідками розгляду справи N 6-79цс14, відповідно до норм статтей 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику. Правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17.
За встановлених судом обставин, які визнані сторонами цивільного процесу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмовий договір позики не укладався, підставою виникнення у відповідача грошового зобов'язання щодо повернення коштів позивач вважає квитанції з банківської установи АТ КБ «ПриватБанк», які підтверджують здійснення операцій з переведення коштів на банківський рахунок відповідача.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі N 393/126/20 (провадження N 61-14545сво20).
Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі N 355/385/17 (провадження N 61-30435сво18).
Таким чином, по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
У постанові від 09.08.2023 № 755/16831/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступних висновків.
Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов'язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Судом встановлено, що з 16 травня 2019 року по 29 вересня 2020 року позивач на особистий банківський рахунок відповідача за № НОМЕР_1 здійснила 19 грошових переказів власних коштів на загальну суму 1 154 957,00 гривень, стороною відповідача повідомлено про відсутність письмового договору та який у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався; відповідач заперечує факт існування домовленості про передачу вказаних коштів в борг за договором позики, проте не заперечував факт надходження грошових коштів на його рахунок, отримання цих коштів та їх використання.
Виходячи з правової природи договору позики, квитанції про грошові перекази на банківську картку відповідача не можуть слугувати підставою виникнення між сторонами договірних відносин та обов'язок одержувача повернути отримані кошти, крім того зі змісту цих платіжних документів не прослідковуються відомості про те, що грошові кошти були передані саме в борг на умовах договору позики.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивач не підтвердила свого права вимагали від відповідача виконання боргового зобов'язання, оскільки позивачем не надано письмового договору, який би беззаперечно засвідчував правову природу укладеного договору позики та підтвердження факту укладання договору, зобов'язання сторін щодо порядку виконання умов та строків їх дотримання, самі по собі усні домовленості між сторонами та узгодження загальної суми позики в розмірі 1 154 957,00 гривень, суперечить вимогам статті 1047 Цивільного кодексу України, оскільки кошти передані від фізичної особи обов'язково повинні підтверджуватися письмовою розпискою, яка в свою чергу підтверджує факт укладання договору позики, зміст його умов та факт отримання відповідачем певної грошової суми.
Таким чином, з огляду на те, що розписка може підтверджувати факт укладення договору позики, однак лише в тому випадку, коли в ній вказані умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, надані позивачем дублікати квитанцій про перерахунок коштів, не підтверджує в розумінні положень статтей 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Відповідно до ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, з урахуванням обраного позивачем способу захисту та підстав позову.
Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 15, 207, 626, 628, 629, 638, 1047, 1049 Цивільного кодексу України статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274-279, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.