Справа № 755/15138/23
Провадження №: 3/755/6869/23
"13" жовтня 2023 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Іваніна Ю.В., розглянувши матеріали адміністративної справи, яка надійшла з ДОП Дніпровського УП ГУНП у м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Маріуполь, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовець, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,-
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення зі складеним протоколом відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Як вбачається з протоколу, серії ВАВ №270042, « ОСОБА_1 21.09.2023 року о 00-00 годині, в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно неповнолітнього сина співмешканки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме вдарив її у його присутності, чим завдав шкоди психологічному здоров'ю потерпілого.»
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, не визнав та пояснив, що 21.09.2023 року о 00-00 годині, в АДРЕСА_1 , він посварився з своєю співмешканкою, сварку спровокувала її мати. Він її товкнув, щоб заспокоїти, а мати викликала поліцію. Домашнього насильства він не вчиняв. На даний час, відносини дуже добрі з співмешканкою, вони примирилися.
Потерпілий ОСОБА_2 суду пояснив, що 21.09.2023 року о 00-00 годині, в АДРЕСА_1 , його бабуся почала намовляти матір проти ОСОБА_3 . Його мати ОСОБА_4 почала скандалити з ОСОБА_1 , а останній для того щоб заспокоїти мати, штовхнув її. Після чого, його бабуся викликала працівників поліції та останні, прибувши на місце, склали протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Потерпіла ОСОБА_4 суду пояснила, що 21.09.2023 року о 00-00 годині, приїхала її мати, якій не подобається її співмешканець, почала намовляти її проти ОСОБА_3 , тому вона почала скандалити з ОСОБА_1 , а останній для того щоб заспокоїти її, штовхнув. Після чого, її мати викликала працівників поліції та останні, прибувши на місце, склали протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Після від'їзду матері вона примирилася з ОСОБА_1 та зрозуміла, що через її тяжкий характер вони посварилися з співмешканцем. ОСОБА_1 дуже добре відноситься до неї та забезпечує її та її сина. Просила суд не карати ОСОБА_1 .
Вивчивши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ч.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.245 КУпАП одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
На підставі ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями ст.252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій психологічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" постраждалими від домашнього насильства можуть бути: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
Пунктами 3 та 14 ч. 1 ст. 3 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сімї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сімєю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоровю особи.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у частині 1 статті 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Отже, самі по собі, зокрема, крики та словесні образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише в тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, а дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
До того ж, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, повязаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
З огляду на вищевикладене слід зазначити, що конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розвязати спір.
З протоколу про адміністративне правопорушення, серії ВАВ №270042, « ОСОБА_1 21.09.2023 року о 00-00 годині, в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно неповнолітнього сина співмешканки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме вдарив її у його присутності, чим завдав шкоди психологічному здоров'ю потерпілого.»
До того ж, протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали не містять жодних доказів, які б підтверджували те, що ОСОБА_1 вчинив насильство в сімї.
При цьому, жодних конкретних висловів, які ображають чи принижують людську гідність, жодних погрозливих висловів зі змісту яких можна дійти висновку про те, що ОСОБА_1 дійсно вчинив домашнє насильство психологічного характеру, ОСОБА_4 в своїх поясненнях просить не притягувати до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки у них дуже добрі відносини та останній не вчиняв домашнього насилля, а відбулась сварка, спровокована її матір'ю.
Таким чином, будь-яких доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, матеріали справи не містять та в ході судового розгляду встановлено не було.
Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного, суддя позбавлений можливості надати оцінку в частині доведеності чи недоведеності обставин, відображених у протоколі про адміністративне правопорушення, адже ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини наголошує, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчинені певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вказано у справах «Малофеева проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Враховуючи викладене, оцінивши наведені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, доводи на підтвердження відсутності в його діях складу правопорушення, дослідивши усі наявні у справі докази, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, пояснення, рапорт, наданими суду письмовими запереченнями та фотокартками, своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки обставини скоєння адміністративного правопорушення, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення не підтверджені у судовому засіданні жодним доказом.
Таким чином, суддя приходить до висновку, що факт вчинення
ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, не знайшов підтвердження в судовому засіданні, що зумовлює закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності складу адміністративного правопорушення.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.1, 7, 9, 44-3, 245, 247, 251-252, 280, 283-285 КУпАП,
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрити за відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або прокурором протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді арешту, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.185-3 КУпАП.
Строк пред'явлення постанови до виконання - три місяці з дня винесення.
Суддя Дніпровського районного суду
м.Києва Ю.В. Іваніна