Справа № 509/2608/23
23 жовтня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Кочко В.К.,
при секретарі - Сірман Г.В.,
за участю представника позивачки - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь заяву представника позивача - адвоката Беринди Д.О. про забезпечення доказів по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дітей
В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дітей.
15.05.2023 р., Овідіопольський районний суд Одеської області виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.
09.08.2023 р., Овідіопольський районний суд Одеської області виніс ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
23.10.2023 р. на адресу суду надійшла заява представника позивача - адвоката Беринди Д.О. про забезпечення доказів.
Представник позивача у судовому засіданні заяву підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення заяви.
Заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заява про забезпечення доказів задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадку. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Положеннями ст. 116 ЦПК України встановлені підстави та порядок забезпечення доказів.
Так, згідно із ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів.
У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Згідно ст. 118 ЦПК України, заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею.
Відповідно до ст.117 ЦПК України особа, яка подає заяву про забезпечення доказів, у тому числі повинна обґрунтувати необхідність забезпечення доказів.
Відповідно до п. 4-6 ч. 1ст. 117 ЦПК Україниу заяві про забезпечення доказів зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності особу, у якої знаходяться докази.
Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість іх подання у вказаний строк з причин, що не залежить від неї.
Оскільки позивач та його представник у підготовчому провадженні не заявляли будь-яких клопотань, не повідомляли суд про докази, які не можливо надати, заява подана не в належній стадії розгляду справи.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, вирішення питання про забезпечення, витребування доказів з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон АліментаріяСандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що заява не грунтуєтьтся на вимогах закону, буде порушувати інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає неможливим задоволення заяви про забезпечення доказів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.116, ст.ст.259-260 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви представника позивача - адвоката Беринди Д.О. про забезпечення доказів по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дітей - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня винесення ухвали.
Суддя: Кочко В.К.