Номер провадження: 22-ц/813/6116/23
Справа № 523/324/17
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Заїкін А. П.
05.10.2023 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/324/17
Номер провадження: 22-ц/813/6116/23
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
- за участі секретаря судового засідання - Трофименка О.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - 1) ОСОБА_3 , 2) Суворовська державна нотаріальна контора у м. Одесі,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , Суворовська державна нотаріальна контора у м. Одесі, про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Кисельова В.К. о 15 годині 28 хвилині 23 березня 2023 року, повний текст рішення складений 03 квітня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить визнати недійсним заповіт, який склала Пороло Тамара Миколаївна, посвідчений 27 жовтня 2006 року державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори. Також позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі - 551,20 грн..
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що він є онуком ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку з надвірними господарськими будівлями, що знаходяться у АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 позивач звернувся до Четвертої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і дізнався, що до смерті ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями на користь ОСОБА_2 .
Заповіт на ім'я ОСОБА_2 був посвідчений 27 жовтня 2006 року Четвертою одеською державною нотаріальною конторою.
Позивач вважає, що даний заповіт є недійсним, оскільки останні десять років ОСОБА_4 страждала від різних захворювань, які завдавали їй фізичного болю і страждань. При цьому, оскільки ОСОБА_4 відчувала біль, вона стала зловживати спиртними напоями та в стані алкогольного сп'яніння не усвідомлювала значення свої дій та (або) не могла керувати ними. Під час нормального стану здоров'я вона завжди казала про те, що заповідає своє майно чотирьом онукам після її смерті.
Останні роки, коли ОСОБА_4 після інсульту не могла самостійно доглядати за собою і рухалася з труднощами, позивач та його родичі постійно доглядали за нею та допомагали їй. В останні роки у ОСОБА_4 розвився віковий склероз і почастішали випадки невірного сприйняття подій, що відбуваються, у зв'язку з чим вона перебувала на обстеженні у невропатолога та психіатра.
Позивач вважає, що заповіт взагалі може не був підписаний ОСОБА_4 або був складений під впливом, а тому просить визнати даний заповіт недійсним (Т.1, а. с. 2 - 6).
Позиція відповідачки у суді першої інстанції
Представник ОСОБА_2 в запереченнях на позовну заяву, які за своєю суттю є відзивом на позов, просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, ґрунтуються лише на особистих уявленнях позивача. На час складання заповіту померла ОСОБА_4 розуміла значення своїх дій та керувала ними. Окрім того, під час посвідчення заповіту були присутні свідки, які можуть підтвердити, що заповіт був складений на підставі волевиявлення померлої (Т. 1, а. с. 54 - 55).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суд м. Одеси від 23 березня 2021 року залишено без задоволення вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що форма та порядок посвідчення заповіту, який було посвідчено 27 жовтня 2006р. державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., реєстровий №1-2038, відповідає положенням ЦК України, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. N 22/5. (далі - Інструкція), у редакції станом на 18.04.2005р..
Суд також не погодився з позицією представника позивача, яка вважає, що наявність виготовленого машинописного тексту заповіту, який був наявний у нотаріуса під час посвідчення заповіту, є порушенням порядку посвідчення заповіту, оскільки це не було заборонено вищевказаною Інструкцією.
Суд звернув увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року по справі № 461/2565/20 вказано, що кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю. Тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.
На підставі аналізу показань свідків, суд дійшов до висновку, що відсутні дефекти волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту. Суд приймає до уваги також той факт, що з дати посвідчення заповіту 27.10.2006р. по дату смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 пройшло майже дев'ять років. За вищевказаний період ознак наявності психічного розладу у ОСОБА_4 не було встановлено, оскільки доказів протилежного позивач не надав (Т. 3, а. с. 63 - 66).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2023 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що рішення ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт посилається на те, що: 1) судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у призначенні судово-психологічної експертизи; 2) судом не враховано, що посвідчення заповіту ОСОБА_4 27.10.2006 року державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., реєстровий №1-2038, відбулось з порушенням ч. 5 ст. 1253 ЦК України, що є достатньою підставою для кваліфікації такого заповіту як нікчемного. Крім того, заповіт складений заповідачем мав дефект волі та волевиявлення під час його посвідчення, та мав бути кваліфікований як нікчемний, у зв'язку з порушенням вимог щодо порядку посвідчення заповіту (Т. 3, а. с. 70 - 77).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.05.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху (Т. 3, а. с. 76 - 76 зворотна сторона).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом надано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.03.2023 року (Т. 3, а. с. 97 - 97 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.06.2023 року призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 100).
У судовому засіданні ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про призначення комплексної судово-психіатричної експертизи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.10.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи.
ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Адвокат Сагайдак О.В., діючий від імені ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв, клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №4103, зареєстрований 13.04.2015р. відділом ДРАЦС у м. Одесі ОМУЮ (Т.1, а. с. 8).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 .
Четвертою одеської державною нотаріальною конторою (правонаступник - Суворовська державна нотаріальна контора у м. Одесі) була відкрита спадкова справа №463/2015р..
В нотаріальну контору із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_1 , як спадкоємець за правом представлення, після своєї матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є дочкою ОСОБА_4 (а. с. 47)
В процесі оформлення спадщини було встановлено наявність заповіту ОСОБА_4 від 27.10.2006 року, який був посвідчений державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., реєстровий №1-2038. Відповідно до змісту даного заповіту ОСОБА_4 заповіла все своє майно та права ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 7, 45).
Позивач вважає, що даний заповіт є недійсним, оскільки останні десять років ОСОБА_4 страждала від різних захворювань, які завдавали їй фізичного болю і страждань. При цьому, оскільки ОСОБА_4 відчувала біль, вона стала зловживати спиртними напоями та в стані алкогольного сп'яніння не усвідомлювала значення свої дій та (або) не могла керувати ними. Під час нормального стану здоров'я вона завжди казала про те, що заповідає своє майно чотирьом онукам після її смерті.
Останні роки, коли ОСОБА_4 після інсульту не могла самостійно доглядати за собою і рухалася з труднощами, позивач та його родичі постійно доглядали за нею та допомагали їй. В останні роки у ОСОБА_4 розвився віковий склероз і почастішали випадки невірного сприйняття подій, що відбуваються, у зв'язку з чим перебувала на обстеженні у невропатолога та психіатра. Позивач вважає, що заповіт взагалі може не був підписаний ОСОБА_4 , або був складений під впливом.
Судом встановлено, що Суворовським районним судом м. Одеси розглядалась цивільна справа №523/13861/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 . У вищевказаній позовній заяві позивач наполягав на тому, що при складанні заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси у справі 523/13861/15-ц від 29 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 23.12.2021р. вищевказане рішення залишено без змін.
В процесі розгляду справи 523/13861/15-ц була проведена судова-психіатрична експертиза. З висновку судово-психіатричної експертизи № 350 від 16.08.2017 року убачається, що на час складання заповіту 27.10.2006 року ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними ( Т.1, а. с. 198 - 214).
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 16.10.2018 р. була призначена посмертна судова почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз:
Експертам були поставлені питання:
1. Чи виконано підпис у графі «Підпис» з зазначенням тексту «Пороло» у заповіті від 27 жовтня 2006 року (бланк ВЕІ №008203), який був посвідчений 27 жовтня 2006р. державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., у реєстрі за №1-2038. - ОСОБА_4 або іншою особою?
2. Чи є ознаки, що підпис у графі «Підпис» з зазначенням тексту «Пороло» у заповіті від 27 жовтня 2006 року (бланк ВЕІ №008203), який був посвідчений 27 жовтня 2006р. державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., у реєстрі за №1-2038 виконаний у незвичних умовах під впливом негативних факторів (природних, штучних, відсутність або обмеження зорового контролю, незвична поза, незвичне тримання приладу для писання, захворювання, травми, стомлення, хвилювання, алкогольне або наркотичне сп'яніння, під дією фармакологічних препаратів збуджуючої дії тощо)?» (Т.1, а.с. 132-133)
Ухвалою суду від 25.03.2019р. було призначено посмертну судову технічну експертизу документу, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз:
Експертам поставлено питання:
1.Чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 у заповіті від 27 жовтня 2006 року (бланк ВЕІ №008203) у графі у графі «Підпис» з зазначенням тексту «Пороло» з попередньою технічної підготовкою чи застосуванням технічних засобів»? (Т.1, а.с. 152-153)
Висновком експерта №19-1808 судової технічної експертизи документів від 04.07.2019р. було встановлено, що рукописний текст « ОСОБА_6 », який розміщений у графі «Підпис» на лицевому боці наданого на експертизу документу - Заповіт від 27 жовтня 2006р., серія ВЕІ №008203, виконаний пишучим приладом із стержнем, заправленою пастою для кулькових ручок без використання технічних засобів та без попередньої технічної підготовки. (Т.1, а.с. 164-166)
Висновком експерта №18-4514 судової почеркознавчої експертизи від 19.07.2019р. було встановлено:
1. Вирішити питання: « Чи виконано підпис у графі «Підпис» з зазначенням тексту «Пороло» у заповіті від 27 жовтня 2006 року (бланк ВЕІ №008203), який був посвідчений 27 жовтня 2006р. державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., у реєстрі за №1-2038. - ОСОБА_4 або іншою особою?», не виявилося можливим з причин, викладених у дослідницькій частині висновку.
Підпис від імені ОСОБА_4 : у графі «Підпис» з зазначенням тексту «Пороло» у заповіті від 27 жовтня 2006 року (бланк ВЕІ №008203), який був посвідчений 27 жовтня 2006р. державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., у реєстрі за №1-2038, виконаний під впливом на виконавця якихось збиваючих факторів, серед яких могли бути, як природні (до них можна віднести похилий вік, алкогольне сп'яніння, хворобливий стан тощо) так і штучні (виконання підпису в незвичних умовах або виконання підпису іншою, особою з наслідуванням якимось підписам ОСОБА_4 ), встановити більш конкретний характер збиваючих факторів, не виявилося можливим з причин, викладених у дослідницькій частині висновку.
По справі виникли правовідносини щодо визнання заповіту недійсним.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів у цілому погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Разом з тим, не погоджується з мотивування суду щодо нікчемності заповіту.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення комплексої судово-психіатричної експертизи, колегія суддів відхиляє. Колегія суддів зазначає, що апелянт реалізував своє право на повторне заявлення клопотання про призначення комплексної посмертної судово-психіатричної експертизи у суді апеляційної інстанції. Ухвалою колегії суддів дане клопотання вирішено по суті та в його задоволенні відмовлено через відсутність підстав для призначення комплексної експертизи.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставами позову визначив те, що посвідчений заповіт міг бути здійснений поза волею спадкодавця, вчинений під впливом чи введенням спадкодавця в оману, а тому цей правочин є недійсним (статті 230, 231 ЦК України).
З метою встановлення волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту судом першої інстанції були опитані свідки по справі.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що померла ОСОБА_4 була його сестрою. Свідок пояснив, що взаємовідносини між сторонами по справі до смерті ОСОБА_4 були нормальні. Він також пояснив, що родичі не знали про існування заповіту ОСОБА_4 .. Останні роки ОСОБА_4 хворіла, і ці хвороби були пов'язані з її віком, а за нею доглядали знайомі ОСОБА_2 ..
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона проживала у будинку АДРЕСА_1 . В будинку проживав ОСОБА_1 , та його мати. Вона також спілкувалась, що з ОСОБА_4 , яка їй розповідала, що бажає передати будинок усім членам сім'ї у рівних частках, у тому числі онуку ОСОБА_1 .. Свідок пояснила, що взагалі вона не помічала, що ОСОБА_4 хворіла, оскільки вона постійно займалась огородництвом. Окрім того, вона ОСОБА_4 була адекватною людиною. Вона пояснила, що певний період часу ОСОБА_4 проживала у ОСОБА_2 ..
Свідок ОСОБА_9 в судовому пояснила, що вона була присутньою 27 жовтня 2006р. під час посвідчення заповіту ОСОБА_4 державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В.. Нотаріус їй роз'яснила, що вона викликана з метою засвідчення волі ОСОБА_4 на надання заповіту. В судовому засіданні вона також підтвердила, що підпис на заповіту в якості свідка належить саме їй, і вона його підписувала. Свідок також пам'ятає, що ОСОБА_4 говорила їй, що у неї погіршився зір, а тому її було запрошено. Під час посвідчення заповіту був нотаріус та інший свідок. Свідок також бачила, що ОСОБА_4 підписує заповіту, але їй було дуже важко, оскільки вона погано бачила. Нотаріус прочитала у голос заповіт, спитала у ОСОБА_4 чи вона розуміє текст заповіту, а також чи саме таке розпорядження вона бажає зробити, на що, ОСОБА_4 підтвердила своє бажання заповісти своє майно ОСОБА_2 ..
У судовому засіданні була також допитана в якості свідка колишній державний нотаріус Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Романова В.В., яка пояснила, що вона дійсно посвідчувала заповіт 27 жовтня 2006р.. Вона пояснила, що її було запрошено до будинку, в якому проживала заповідач ОСОБА_4 її родичами, які пояснили, що вона за станом здоров'я не може з'явитись до нотаріальної контори. Після обговорення тексту заповіту з ОСОБА_4 за допомогою комп'ютерної техніки було зроблено текст заповіту, а також було вирішено запросити свідків для посвідчення волі ОСОБА_4 саме за її бажанням, оскільки вона погано бачила. Під час посвідчення заповіту текст заповіту неодноразово зачитувався вголос у присутності ОСОБА_4 та свідків, при цьому, вона роз'яснила ОСОБА_4 всі наслідки складання заповіту, а також роз'яснила свідкам нотаріальні дії. Нотаріус впевнилась у дієздатності ОСОБА_4 , а також встановила наявність волевиявлення.
В процесі розгляду справи, за судовим дорученням також була допитана свідок ОСОБА_10 , яка пояснила, що вона проживала неподалеку, та її було запрошено бути свідком під час вчинення нотаріальної дії. Вона підтвердила, що нотаріусом неодноразово вголос зачитували текст заповіту, а також перепрошували ОСОБА_4 чи розуміє вона зміст заповіту, а також чи дійсно вона бажає його скласти на користь ОСОБА_2 .. На вищевказані запитання ОСОБА_4 відповідала, що це є дійсним її бажанням. Свідок підтвердила, що дійсно підписувала заповіту.
На підставі аналізу показань свідків, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні дефекти волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту.
Крім того, з дати посвідчення заповіту - 27.10.2006 року по дату смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 пройшло майже дев'ять років, та остання із заявою щодо скасування вказаного заповіту не зверталась, що також свідчить про наявність волевиявлення заповідача.
Щодо посилання апелянта на нікчемність заповіту, колегія суддів зазначає наступне.
Як було вказано вище, звертаючись до суду ОСОБА_1 просив визнати заповіт недійсним з підстав дефекту волі, вчиненого під впливом насильства або обману.
У подальшому, після надходження висновків експерта, ОСОБА_1 звернувся до суду з письмовими поясненнями, в яких вже просив визнати заповіт нікчемним, з підстав недотримання державним нотаріусом вимог щодо посвідчення заповіту (ст. 1257 ЦК України).
Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 в письмових поясненнях змінено одночасно як предмет, так і підстави позову.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі N 369/10789/14-ц (провадження N 14-703цс19), застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі '"Дія 97" проти України' від 21 жовтня 2010 року).
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі N 405/3360/17 (провадження N 61-9545сво21).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно із частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 189 ЦПК України).
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Водночас не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.
При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказані правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 12.01.2022 року у справі №234/11607/20.
Отже, враховуючи вищевказане, звертаючись 28.02.2023 року до суду першої інстанції з письмовими поясненнями, ОСОБА_1 змінив як предмет, так і підстави позову, що не передбачено нормами ЦПК України.
Суд першої інстанції на вищевказане не звернув уваги, в рішенні суду зробив висновки щодо нікчемності заповіту.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції щодо надання оцінки доводам вищевказаних письмових пояснень позивача у рішенні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання суду щодо обґрунтування, пов'язаних з нікчемністю заповіту.
В решті рішення суду необхідно залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2023 року - змінити. Виключити з мотивувальної частини посилання суду щодо обґрунтувань, пов'язаних з нікчемністю заповіту.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 30 жовтня 2023 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе