Номер провадження: 22-ц/813/5573/23
Справа № 495/10450/22
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Заїкін А. П.
12.10.2023 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 495/10450/22
Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/5573/23
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Трофименка О.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - Державне підприємство «Білгород-Дністровський морський торговельний порт»,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Прийомової О.Ю. 01 березня 2023 року, повний текст рішення складений 07 березня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) стягнути з ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі станом на 01.02.2021 рік у розмірі - 61 135,73 грн.; 2) стягнути з ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільнені на день ухвалення рішення; 3) стягнути з ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі - 10 000 грн. Також позивач просить стягнути з ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на його користь витрати за надання правової допомоги у розмірі - 1 000 грн..
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що у період з 30 грудня 2016 року по 01 лютого 2021 року він знаходився у трудових відносинах з ДП "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", працював на посаді змінного стивідора, основне виробництво (вантажний район). 01.02.2021 року був звільнений на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, наказ №38-к від 01.02.2021 року.
В день звільнення відповідач письмово не повідомив про нараховані суми належні йому при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
У довідці відповідача № 63 від 05.02.2021 року вказано, що заборгованість по заробітній платі станом на 01.02.2021 року складає - 61 387,73 грн..
Крім того, враховуючи, що з вини відповідача не виплачено виниклу заборгованість із заробітної плати в день звільнення, посилаючись на ч.1 ст. 117 КЗпП, позивач вважає правильним просити стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі - 10 000 грн..
ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача в усному та письмовому порядку з вимогою про виплату йому заборгованості по заробітній платі, проте відповідач його вимоги проігнорував (а. с. 1 - 5).
Позиція відповідача в суді першої інстанції
ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» у відзиві на позовну заяву просить у її задоволенні відмовити.
Зазначає, що чинним законодавством не передбачено видавати довідки про розмір заборгованості із заробітної плати працівникам або звільненим особам. Також наголошує, що позивачем не була надана з позовною заявою довідка, яка зазначена в додатках, а також не надано жодних підтверджень того, що позивач звертався до відповідача із заявою про видачу довідки або повідомлення про нараховані суми заробітної плати. Тому вважає позов необґрунтованим (а. с. 29 - 31).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2023 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Стягнуто з ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі - 61 135,73 грн..
На підставі ч. 1 ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення про присудження заробітної плати ОСОБА_1 , але не більше ніж за один місяць.
Стягнуто з ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільненні до моменту фактичного проведення виплат, тобто до часу ухвалення рішення у розмірі - 151 364,64 грн..
Стягнуто з ДП «Білгород - Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі - 2 000 грн..
Стягнуто з ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 витрати за надання правової допомоги в розмірі - 1 000 грн..
Стягнуто з ДП «Білгород - Дністровський морський торговельний порт» судовий збір у розмірі 1073,60 грн. на користь держави.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідно до вимог чинного законодавства неповною виплатою заробітної плати ОСОБА_1 підприємством «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» порушується конституційне право працівника, що є неприпустимим, а тому підлягає судовому захисту шляхом відшкодування йому заборгованості по заробітній платі.
На підставі ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з довідки про заробітну плату позивача, середньоденний заробіток після утримання обов'язкових податків для виплати компенсації за затримку розрахунку в день звільнення становить - 284,52 грн..
Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі - 151 364,64 грн. =532 роб. дні х 284,52 грн..
З огляду на викладене, виходячи із вимог заявленого позову, та наданих доказів в його обґрунтування, із застосування до виниклих правовідносин норм чинного законодавства, доведенням невиконаних зобов'язань з боку роботодавця ДП «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» з виплати усіх належних працівнику сум, у тому числі заробітної плати, внаслідок чого підтверджена документально заборгованість, розмір якої повністю обґрунтовано позивачем, суд вважав, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню саме у розмірі заявлених позовних вимог у наступному порядку: - в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі - 61 135,73 грн.; - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на суму - 151 364,64 грн..
З врахуванням фактичних обставин справи, характеру та обсягу спричинених моральних страждань, принципів справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням доведеності вини відповідача у спричиненні відповідачу моральної шкоди, суд вважав доцільним призначити позивачу відшкодування моральної шкоди у розмірі - 2 000 грн..
Позивачем ОСОБА_1 у підтвердження обґрунтованості позову у частині стягнення витрат на правничу допомогу приєднана квитанція до прибуткового касового ордера № 22 від 26.12.2022 року. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача вказані витрати у розмірі - 1 000 грн. (а. с. 36 - 42).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ДП «Білгород-Дністровський торговельний порт» в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвали нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, недоведеності обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано зміни до Закону №2352, який набрав чинності 19.07.2022 року, а саме, що із заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутись у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Позивач звернувся з позовом - 27.12.2023 року, тобто через п'ять місяців після набуття чинності Законом та через 1 рік 10 місяців після отримання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні.
Таким чином позивач втратив право на отримання будь-яких виплат, у тому числі компенсації за несвоєчасний розрахунок, моральної шкоди, витрат на правову допомогу, при цьому середній заробіток може бути нарахований не більше ніж за 6 місяців.
При подані позовної заяви, позивач не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами.
Судом не було враховано, що позивач при зверненні до суду з вищевказаним позовом не сплатив судовий збір (а. с. 48 - 53).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.04.2023 року апеляційну скаргу ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» залишено без руху (а. с. 64).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву якою усунуто недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.04.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2023 року (а .с. 76).
30 травня 2023 року рішенням Вищої ради правосуддя №567/0/15-23 (із змінами відповідно до рішення №572/0/15-23 від 31 травня 2023 року), достроково закінчено відрядження суддів Херсонського апеляційного суду.
14.06.2023 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею-доповідачем було обрано суддю Цюру Т.В., у зв'язку із закінченням відрядження суддею Кутурлановою О.В..
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.07.2023 року прийнято справу до свого провадження та призначено розгляд справи (а. с. 84).
Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 року № 763/0/15-23 суддю ОСОБА_2 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.
На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.08.2023 року вказану справу прийнято до провадження іншої колегії суддів та призначено справу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 90).
05.10.2023 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» не підглядає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
З 30 грудня 2016 року по 01 лютого 2021 року позивач знаходився у трудових відносинах з Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", працював на посаді змінного стивідора, основне виробництво (вантажний район).
01 лютого 2021 року позивач був звільнений на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України, за угодою сторін, що підтверджується наказом № 38-к від 01.02.2021 року.
У довідці відповідача № 63 від 05.02.2021 року вказано, що заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати станом на 01.02.2021 року складає - 61 387,73 грн..
В день звільнення з роботи заробітна плата не була виплачена позивачу.
Порушенням трудових права позивача останньому завдано моральної шкоди.
По справі виникли правовідносини щодо проведення повного розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Як встановлено матеріалами справи ОСОБА_1 з 30 грудня 2016 року по 01 лютого 2021 року знаходився у трудових відносинах з Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", працював на посаді змінного стивідора, основне виробництво (вантажний район).
01 лютого 2021 року був звільнений на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України, за угодою сторін, що підтверджується наказом № 38-к від 01.02.2021 року.
У довідці відповідача № 63 від 05.02.2021 року зазначено, що заборгованість по виплаті позивачу заробітної плати станом на 01.02.2021 року складає - 61 387,73 грн..
Позовна заява з вимогами про стягнення невиплаченої заробітної плати подана - 27.12.2022 року.
Доводи апелянта про пропуск строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу заробітної плати є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236” дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Отже, помилковими є доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу при звільненні заробітну плату, то суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Апеляційний суд встановив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати згідно довідки від 05.02.2021 року №63 станом на 01.02.2021 року становить - 61 135,73 грн.. Позивач звільнився - 01.02.2021 року, до суду про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся - у грудні 2022 року. Тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача обґрунтовується порушенням відповідачем ч. 1 ст. 116 КЗпП України, що свідчить про відсутність вини позивача у несвоєчасному отриманні ним виплат, які мали бути виплачені при звільнені.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд урахував, що згідно з довідки про заробітну плату позивача, середньоденний заробіток після утримання обов'язкових податків для виплати компенсації за затримку розрахунку в день звільнення становить - 284,52 грн.
Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі - 151 364,64 грн. = 532 роб. дні х 284,52 грн.. Позивач рішення суду не оскаржує.
Апеляційний суд вважає, що зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, порушення права працівника щодо виплати при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.
Таким чином доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, які в свою чергу не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» - залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 30 жовтня 2023 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе