Номер провадження: 22-ц/813/4796/23
Справа № 523/5103/21
Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.
Доповідач Комлева О. С.
18.10.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М.,Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Бикової Оксани Володимирівни, представника ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2022 року, постановленого під головуванням судді Далеко К.О., повний текст рішення складений 07 листопада 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на право постійного проживання, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на право постійного проживання, в якому просила встановити особистий сервітут на право пожиттєвого проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 1975 року вона проживає та зареєстрована в кв. АДРЕСА_1 , власником якої був ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ Одеської міської ради 06.10.2008 року та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 30.10.2008 року.
До квартири позивачка вселилася за згодою ОСОБА_3 , в якості члена сім'ї.
Також позивачка зазначила, що вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, за спільні кошти в квартирі за здійснили ремонт.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що свідчить актовий запис №7388 відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.
За життя ОСОБА_3 страждав на онкологічну хворобу - меланому шкіри, яка потребувала значних витрат на лікування та реабілітацію. Виключно вона здійснювала за ним постійний догляд, підтримувала його матеріально та морально.
Після його смерті, поховала за власні кошти в могилі матері.
Позивачка продовжує проживати в квартирі, яка належала померлому, виконуючи усі обов'язки щодо сплати комунальних послуг та підтримання житлового приміщення у придатному для проживання стані.
Іншого житла вона не має.
Згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08.02.2018 року, що набрало законної сили, ОСОБА_2 набула право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідач не визнає права позивача на проживання в квартирі, заявивши вимоги у судовому порядку про її виселення, та відмовляється укладати із позивачем будь-які угоди щодо подальшого користування квартирою, набутою нею у спадок.
Рішенням районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Бикова О.В., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи відмовивши у допиті свідків.
Вважає, що суд обґрунтував рішення наявністю іншого рішення, що набрало законної сили, обставини по якій не є преюдиційними для вирішення вимог ОСОБА_1 .
Крім того вважає невірними висновками суду тлумачення ст. 64 ЖК України.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Яценко Ю.В., представник ОСОБА_2 просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та відсутність доказів на підтвердження підстав для скасування рішення суду.
Протоколом автоматизованого розподілу від 20 січня 2023 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Приходько Л.А. для розгляду справи (а.с. 220 т. 1).
Ухвалою Одеського апеляційного суд від 02 лютого 2023 року провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Бикової О.В., представника ОСОБА_1 було відкрито (а.с. 228 т. 1).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року справа призначена до розгляду (а.с. 235 т. 1).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 15 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С., для подальшого розгляду, у зв'язку із достроковим закінчення відрядження судді Херсонського апеляційного суду Приходько Л.А., згідно з рішенням Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення № 572/0/15-23 від 31 травня 2023 року)(а.с. 29 т. 2).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 30 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів,з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 32 т. 2).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою адвоката Бикової О.В., представника ОСОБА_1 прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 33 т. 2).
ОСОБА_1 , а також її адвокат Бикова О.В. в судове засідання, призначенена 18 жовтня 2023 року не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 34, 36 т. 2).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Яценко Ю.В., представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 є єдиним власником кв. АДРЕСА_1 . Загальна площа - 26,5 кв.м., житлова площа 15,8 кв.м., в цілому складається із однієї кімнати, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.02.2019 року, індексний номер витягу: 157336290. Підстава виникнення прав власності: постанова, серія та номер:523/10342/15-ц, виданий 25.10.2018, видавник: апеляційний суд Одеської області; рішення суду, серія та номер: 523/10342/15-ц, виданий 08.02.2018, видавник: Суворовський районний суд м. Одеси.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2018 року, яке було залишено без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 25.10.2018 року, а також постановою Верховного Суду від 21.09.2020року, у цивільній справі №523/10342/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_1 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - Полякова Т.Ю. про витребування майна та визнання право власності в порядку спадкування за законом, а також за позовною заявою ОСОБА_4 до комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_1 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - Полякова Т.Ю. про витребування майна та визнання право власності в порядку спадкування за законом було задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартиру АДРЕСА_1 шляхом припинення права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , що їй належить на підставі договору дарування від 18.06.2015року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поляковою Т.Ю., зареєстрованого у реєстрі за № 221. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї житлової кімнати площе 15,8 кв.м., загальною площею 26,5 кв.м., у порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Решту позовних вимог ОСОБА_2 щодо скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишено без задоволення. Позовні вимоги ОСОБА_4 до комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації - Управління житлового комунального-господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської Ради від 06.10.2008р. № 211950, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 , яке видане Управлінням житлового комунального-господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської Ради 06.10.2008р. за № 211950 на ім'я ОСОБА_3 залишені без задоволення у повному обсязі.
В процесі розгляду даної справи було встановлено, що виконкомом Ленінської районної ради депутатів трудящих 29 жовтня 1974 року ОСОБА_3 було видано посвідчення № НОМЕР_1 на право зайняття службової жилої площі за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з однієї кімнати житловою площею 15,9 м. кв.
Розпорядженням органу приватизації - Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради № 211950 від 06 жовтня 2008 року квартиру АДРЕСА_1 було передано в порядку приватизації у приватну власність ОСОБА_3 .
На підставі цього розпорядження, Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, було видано свідоцтво про право власності на житло від 06 жовтня 2008 року № НОМЕР_2 . Право власності на нерухоме майно зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН».
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_3 був його син ОСОБА_5 .
У встановлений законом строк, ОСОБА_5 звернувся до Четвертої державної нотаріальної контори із заяво про прийняття спадщини, що відповідно підтверджується копією заяви по спадковій справі № 755/2013 від 13.08.2013 року, але отримати свідоцтво не зміг.
Судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06.11.2013 року по цивільній справі № 523/15715/13-ц був встановлений факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , з 1975 року по 29 липня 2013 року.
Разом із тим, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.06.2014 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.11.2013 року було скасовано та заяву було залишено без розгляду, у зв'язку з наявністю спору про право.
Однак, користуючись наявністю рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.11.2013 року, яким був встановлений факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про зміну черговості одержання права на спадкування. Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15.01.2015 року (справа 523/19580/13-ц) позов ОСОБА_1 про зміну черговості спадкування було задоволено, а також надано ОСОБА_1 право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 05.03.2014року заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.01.2014 року по справі №523/19580/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Четверта Одеська державна нотаріальна контора, про зміну черговості одержання права на спадкування було скасовано.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08.09.2014 року по справі №523/19580/13-ц, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Четверта Одеська державна нотаріальна контора про встановлення факту сумісного проживання, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права власності у порядку спадкування, було відмовлено.
Вищевказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , актовий запис про одруження №135 від 26.07.2002 року по відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Суворовському районі Одеського міського управління юстиції, котрий помер на початку 2013 року.
Твердження ОСОБА_1 щодо фіктивності цього шлюбу, з метою отримання певних пільг, суд до уваги не прийняв, оскільки зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 шлюб фіктивним у встановленому законом порядку не визнавався.
Оскільки, позивачка перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , суд відмовив у задоволенні вимоги щодо встановлення факту сумісного проживання у цей же період однією сім'єю з ОСОБА_3 .
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.01.2015 року рішення суду першої інстанції залишено в силі, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Однак, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.11.2013 року (справа №523/15715/13-ц), яким було встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 більше п'яти років та рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.01.2014 року (справа №523/19580/13-ц) яким ОСОБА_1 , спадкоємцю четвертої черги, було надано право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_5 , державним нотаріусом Ласурія Я.Ю. на ім'я ОСОБА_1 , спадкоємця першої черги, було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.02.2014р., реєстровий № 2-75, після смерті ОСОБА_3 та проведено державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2015 року, по цивільній справі №523/1712/15-ц, було визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.02.2014р., реєстровий №2-75, видане державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Ласурія Я.Ю. на ім'я ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , скасувавши (вилучити) державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 право спільної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 12.03.2014 року, тобто після смерті ОСОБА_3 , та залишається зареєстрованою і на дату ухвалення судом цього рішення. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02.09.2021 року: вселено ОСОБА_2 та виселено ОСОБА_1 , яке на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції набрало законної сили.
Як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, саме на підставі цього рішення відповідач має намір зняти позивача з реєстраційного обліку.
Реєстрація в квартирі відповідача була здійснена фактично на підставі реєстрації за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.02.2014р., реєстровий № 2-75, після смерті ОСОБА_3 , яке було видано державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Ласурія Я.Ю., визнаного недійсним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2015 року по справі № 523/1712/15-ц.
Позивач обґрунтовує своє право на встановлення сервітуту на право пожиттєвого проживання та користування квартирою тим, що вона є членом сім'ї колишнього власника квартири ОСОБА_3 . Вона продовжує проживати в квартирі, сплачує комунальні послуги, однак теперішній власник квартири ОСОБА_2 заперечує її подальше проживання в квартирі, відмовляється укладати з нею будь-які угоди щодо подальшого користування квартирою.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Частиною першою статтею 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки:
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ч. 3 ст. 64 ЖК України якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
У відповідності з ч. 2 ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною 1 ст. 156 ЖК України встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Судом встановлено, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.11.2013року по цивільній справі №523/15715/13-ц, яким був встановлений факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , з 1975 року по 29 липня 2013 року було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.06.2014року.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08.09.2014 року по справі №523/19580/13-ц, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Четверта Одеська державна нотаріальна контора, про встановлення факту сумісного проживання, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права власності у порядку спадкування було відмовлено.
В мотивувальній частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08.09.2014 року по справі №523/19580/13-ц встановлено наступне:
- ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , актовий запис про одруження №135 від 26.07.2002 року по відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Суворовському районі Одеського міського управління юстиції, котрий помер на початку 2013 року;
- оскільки позивачка перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , суд відмовив у задоволенні вимоги щодо встановлення факту сумісного проживання у цей же період однією сім'єю з ОСОБА_3 .
Таким чином, обставини сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були предметом оцінки суду, зокрема суд відмовив у встановленні такого факту.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 ЦПК України, обставини встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Висновки суду, що ОСОБА_1 не була членом сім'ї колишнього власника квартири ОСОБА_3 , також вона не була та не є членом сім'ї відповідача та власника квартири, станом на теперішній час, ОСОБА_2 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було досягнуто будь-якої домовленості або письмового договору, згідно якого позивачу надавалось право проживання в квартирі АДРЕСА_1 відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у вказаній справі при застосуванні норм права вірно враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі №489/5982/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду про дотримання балансу між захистом права власності ОСОБА_2 , яка фактично багато років позбавлена можливості користуватись належною їй на праві власності квартирою, судові спори, за яку ще починав її померлий чоловік ОСОБА_5 (рідний син ОСОБА_3 ), та захистом права позивача, яка користується житлом, однак при цьому має на праві власності 1/4 частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 16.02.2007 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.06.2021 року.
Висновки суду про те, що права та інтереси ОСОБА_2 як власника житла, яка на протязі тривалого періоду часу не може користуватись належною їй на праві власності квартирою, перевищують інтереси позивача ОСОБА_1 , яка за матеріалами справи забезпечена іншим житловим приміщенням, що нею не спростовано також є вірними.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог,
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги адвоката Бикової О.В., представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи відмовивши у допиті свідків є необґрунтованими, оскільки суд відмовивши у допиті свідків дійшов висновку про недоцільність їх виклику та допиту, так як обставини спільного сумісного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вже були предметом раніше дослідження судів та надання повторної оцінки наведеним обставинам суд визнав неможливим, про що зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 26.10.2022 року.
Більш того, колегією суддів також було розглянуте клопотання адвоката Бикової О.В. про допит свідків, в якому також відмовлено за недоцільністю.
Доводи про те, що суд обґрунтував рішення наявністю іншого рішення, що набрало законної сили, обставини по якій не є преюдиційними для вирішення вимог ОСОБА_1 колегія суддів вважає безпідставними у відповідності до ч. 5 ст. 82 ЦПК України.
Доводи про те, що є невірними висновки суду щодо тлумачення ст. 64 ЖК України, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки, як було встановлено судом ОСОБА_1 не була членом сім'ї колишнього власника квартири ОСОБА_3 , також вона не була та не є членом сім'ї відповідача та власника квартири ОСОБА_2 .
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Також судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Бикової Оксани Володимирівни, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 30 жовтня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова