ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2023 р. Справа № 520/6041/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 14.11.22 по справі № 520/6041/22
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (далі також - відповідач, Територіальне управління), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони Харківської області щодо неприйняття наказу про призначення капралу Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану";
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в Харківській області прийняти наказ про призначення капралу Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", а також нарахувати та виплатити на підставі цього наказу капралу Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, з урахуванням днів участі у діях і заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, до забезпечення яких залучався капрал Служби судової охорони ОСОБА_1 , починаючи з 24 лютого 2022 року до моменту винесення рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо неприйняття наказу про призначення капралу Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони в Харківській області повторно розглянути питання щодо прийняття наказу про призначення капралу Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", а також розглянути питання щодо нарахування та виплати на підставі цього наказу капралу Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року до дати прийняття рішення, з урахуванням викладених у рішенні висновків суду.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, є необґрунтованим.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій, оскільки з'ясуванню підлягають зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що капрал Служби судової охорони ОСОБА_1 з 21 листопада 2019 року перебуває на службі в Службі судової охорони та з 01 січня 2021 року обіймає посаду контролера ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області.
У зв'язку із військовим вторгненням Російської Федерації на територію України, введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 воєнного стану в Україні та "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 69, позивач ніс службу та залучався до виконання завдань по охороні судів, органів та установ системи правосуддя.
Позивач звернувся до відповідача через представника для з'ясування обставин щодо невиплати додаткової грошової винагороди згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року за № 168 (далі - Постанова № 168), за змістом якого на період дії воєнного стану, зокрема співробітникам Служби судової охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
У відповіді на звернення позивача Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області листом від 27 червня 2022 року за № 51-30/119/22 повідомило, що виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24 лютого не проводилась. Також повідомлено, серед іншого, про відсутність фінансового ресурсу для виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходячи з того, що позивач має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 і відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на вказане право позивача не впливає, визнав протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони Харківської області щодо неприйняття наказу про призначення позивачу з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" та зобов'язав відповідача повторно розглянути питання щодо прийняття наказу про призначення позивачу з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", а також розглянути питання щодо нарахування та виплати на підставі цього наказу позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року до дати прийняття рішення, з урахуванням викладених в рішенні висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року, N 289 (далі також - Постанова КМУ № 289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та Постанови КМУ № 289 ДСА України Наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року, № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв Постанову від 28 лютого 2022 року, № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Отже вказаною Постановою № 168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що починаючи з 24.02.2022 у позивача виникло право на отримання додаткової винагороди, встановленої п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022.
Проте позивачу за період проходження служби під час дії воєнного стану не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 та, відповідно, не видавалися накази Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області про її виплату, що призвело до порушення права позивача на отримання вказаної додаткової винагороди.
Щодо посилання відповідача на відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року, № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене Постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене, колегія суддів визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова Територіального управління у виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, яка викладена в листі Територіального управління від 27 червня 2022 року за № 51-30/119/22, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення Постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Отже відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на вказане право позивача не впливає.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12).
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наведене, дискреційні повноваження відповідача, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити адміністративний позов шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, та зобов'язати Територіальне управління нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168, в розмірі 30 000 грн на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Отже колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 260/3564/22.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття наказу про призначення капралу Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" та зобов'язав Територіальне управління Служби судової охорони в Харківській області повторно розглянути питання щодо прийняття такого наказу.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2022 по справі № 520/6041/22 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30 000 грн на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін