КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року м. Київ № 320/7027/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправнною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі також - відповідач, ГУ ДФС у Київській області), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-129259-56.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 320/570/19 за вказаним позовом та цю справу було призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтував протиправністю сформованої контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-129259-56 (далі також - Вимога), якою позивачу визначено до сплати суму недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі також - єдиний внесок, ЄСВ) у розмірі 15 819,54 грн. Позивач зазначив, що вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) оформлена контролюючим органом без проведення документальної перевірки, що суперечить нормам чинного законодавства. Також вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-129259-56 позивача не отримував та про існування такої останній дізнався вже від органу державної виконавчої служби у вересні 2019 року. Позивач також зазначив, що йому не відмово про підстави виникнення недоїмки по сплаті єдиного соціального внеску. У період до 28.09.2018 ОСОБА_1 був зареєстрований як приватний підприємець та мав статус платника єдиного податку. Оскільки доходів від здіснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 не отримував, то, на його думку, у нього, як платника єдиного податку, не виникало обов'язку по нарахуванню та сплаті єдиного соціального внеску. З огляду на наведене вище у сукупності ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-129259-56.
Від Головного управління ДПС у Київській області (як правонаступника ГУ ДФС у Київській області) через канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, де представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення Головне управління мотивувало тим, що у період з лютого 2005 року по 28.09.2018 позивач перебував на обліку в органі ДФС як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Керуючись нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VII) та зважаючи на обставину відсутності у ФОП ОСОБА_1 доходів від здійснення підприємницької діяльності, контролюючий орган в автоматичному режимі нарахував позвачу до сплати мінімальні суми єдиного соціального внеску за 2017 рік у загальній сумі 8 448 грн. (тобто, по 704 грн. на кожен місяць року) та за 1, 2, і 3-ій квартали 2018 року по 2 457,18 грн. за кожен квартал (тобто, по 819,06 грн. за кожен місяць звітного кварталу). В подальшому, у зв'язку із виникненням за даними інтегрованої картки патника єдиного соціального внеску (позивача) суми недоїмки ГУ ДФС у м. Києві була сформована оспорювана втимога від 06.11.2018 №Ф-129259-56.
У зв'язку з неявкою у призначене на 06.04.2020 судове засідання обох сторін та з огляду на подання позивачем до канцелярії суду заяви від 06.04.2020 про розгляд справи за його відсутності, та відсутності заяв або клопотань від відповідача станом на 06.04.2020, суд керуючись нормами ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Також судом вирішено питання про заміну відповідача в порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства на його процесуального правонаступника - Головне упраління ДПС у Київській області, про що було винесено ухвалу від 26.10.2023.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
За змістом позовної заяви та відзиву, а також як вбачається з актуальних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований з 04.02.2015 як фізична особа-підприємець.
24.12.2006 ФОП ОСОБА_1 ДПІ в Бородянському районі Київської області було видане свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 строком дії до 2007 року. При цьому, за даними автоматизованого Реєстру платників єдиного податку (доступ до якого наданий на офіційному сайті ДПС Україн за посидланням: https://cabinet.tax.gov.ua/registers/edpod) відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 платником єдиного податку відсутні.
28.09.2018 до Єдиного дерєжавного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , що також відображено в даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
06.11.2018 ГУ ДФС у Київській області сформувало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-129259-56, відповідно до якої станом на 19.04.2019 за позивачем обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 15 819,54 грн.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до Київського окружного адміністративного суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464),
За змістом п. 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п. 5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
За змістом норм ч. 2 і 4ст. 25 цього ж Закон у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Поряд з цим, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
При цьому, в розумінні п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI для цілей цього закону «недоїмка» - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
За змістом поданого позову позивач не погоджується із розміром недоїмки по сплаті єдиного внеску, що зафіксований у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-129259-56, як такою що визначена контролюючим органом неправомірно.
Надаючи оцінку правомірності оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-129259-56, суд виходив з наступного.
Відповідно до норм ст. 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску. Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Також, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У даному випадку сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з ч. 3 - 5 цієї статті Закону № 2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Наведене правовое врегулювання дає суду підстави для висновку, що необхідними умовами для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є отримання нею доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу та, що розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Окільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).
Крім того, суд враховує, що згідно ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
В силу норм ч. 12 ст. 9 Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Нормами ч. 3 і 4 ст. 9 Закону №2464-VІ визначено наступний порядок обчислення єдиного внеску. Так, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За змістом положень абз. 2 п. 2 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 № 449 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.15 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом п. 3 розд. VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим п. 4 розд. VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
У контексті з наведеними нормами Закону № 2464-VІ та положеннями Інструкції №449 суд зазначає, що законодавець визначаючи обов'язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділив відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.
Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.
Суд зауважує, що ст. 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
При цьому, відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення.
Облікові дані з інформаційної системи органу ДФС не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Отже, контролюючий орган у випадку спірної ситуації мав право нарахувати позивачу єдиний внесок та сформувати вимогу про його сплату на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується єдиний внесок.
Досліджуючи подані представником відповідача разом з відзивом копії документів (в т.ч. витяг з інтегрованих карток платника єдиного внеску (позивача) за 2018 рік) суд встановив, що оспорювана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-129259-56 була сформована відповідачем на суму недоїмки, що сформувалась за періоди з 2017 року по 19.10.2018 у зв'язку з не сплатою ОСОБА_1 сум єдиного соціального внеску нарахованих йому до сплати контролюючим органом на підставі невизначеного документу.
Відповідно до норм ч. 1 і 2 ст. 72, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
При цому, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проаналізувавши зміст витягу з інтегрованої картки суд дійшов висновку про відсутність можливості встановити вид та реквізити документів, на підставі яких контролюючимх органом до інтегрованої картки платника (позивача) були внесені облікові дані про нараховані суми єдиного внеску. В ході судового розгляду справи відповідач не подав до суду оригіналів та/або копій документів, на підставі яких була сформована спірна сума недоїмки.
Стосовно посилань представника відповідача на те, що нарахування позивачу до сплати сум єдиного внеску здійснювалося контролюючим органом в автоматичному режимі, суд зазначає, що такий порядок (алгоритм) дій не відповідав чинним на той час положенням ст. 9 Закону № 2464-VI.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про не доведення відповідачем належними та допустимими доказами наявності у ГУ ДФС у Київській області достатніх правових підстав для складення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-129259-56 на суму недоїмки, що в ній зазначена. У зв'язку з цим суд погоджується із доводами позивача про необхідність визнання протиправним та скасування такого рішення суб'єкт владних повноважень.
В частині 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною у матеріалах справи квитанцією від 10.02.2020 № 128101008 підтверджено, що ОСОБА_1 під час звернення до суду із цим позовом сплатив судовий збір у розмірі 841 грн. Таким чином, враховуючи розмір заявлених та задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судових витрат у сумі 841,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 132, 139, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-129259-56.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 841 (вісімсот сорок одна) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.