Справа №522/18844/21
Провадження № 1-кп/522/124/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020160480000457 від 13.02.2020 року, відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
обвинуваченої - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченої - ОСОБА_10 ,
захисника - ОСОБА_11 ,
обвинуваченої - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_12 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває на розгляді обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020160480000457 від 13.02.2020 року, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України.
В судовому засіданні 13.06.2023 року захисником обвинуваченої ОСОБА_5 - адвокатом ОСОБА_11 заявлено клопотання про визначення доказів очевидно недопустими від 18.05.2023 року, а саме адвокат просив визнати недопустими та неналежними докази, а саме ухвали про надання дозволу на проведення негласних слідчих розшукових дій в кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР №12020160480000457 у відношенні до ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та протоколи проведення НСРД (на підставі зазначених ухвал), які містять результати зовнішнього спостереження за обвинуваченими, телефоні розмови за участю обвинувачених та контроль за вчиненням злочину; В порядку ч. 2 ст. 89 КПК України: негайно припинити дослідження зазначених доказів.
В обґрунтування клопотання захисник зазначає, що ухвали Одеського апеляційного суду про надання дозволу на проведення НСРД під час відкриття матеріалів стороні захисту не було відкрито вказані ухвали стороною обвинувачення безпосередньо перед врученням обвинувального акту. Оскільки вказані ухвали є підставами, тобто пусковими механізмами для подальшого зібрання доказів, то не відкриття документів, якими легалізовано втручання у приватне життя, приватне листування та приватне спілкування, ставить сторону захисту у нервіне становище із стороною захисту. Таким чином, невідкриття стороні захисту ухвал Одеського апеляційного суду призвело до істотного порушення прав людини: права на недоторканність приватного життя, втручання в яке було легалізовано саме вказаними ухвалами. Крім того, да думку захисника, було порушено фундаментальне право на захист, оскільки вивчення ухвал до отримання обвинувального акту, надавало би змогу дослідити більш ретельно докази: чи саме ті номери телефонів були заслуховані в режимі НСРД та докази, які містяться в матеріалах провадження, відбувались до або після надання відповідних доказів та інші заходи захисту, в тому числі подавати клопотання та заяви з цього приводу. Здійснення відкриття вказаних ухвал ОАС на стадії судового розгляду фактично зробило неможливим вказане дослідження та подання слідчому заяв та клопотань з приводу певних обставин, пов'язаних з НСРД. Крім того, захисник зазначає, шо прокурором не було надано підтвердження, що він здійснив усі заходи щодо вчасно отримати розсекречені ухвали апеляційного суду.
В судовому засіданні 13.07.2023 року обвинувачена ОСОБА_3 заявила клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими від 21.06.2023 року, а саме просила визнати матеріали НСРД, як недопустимі докази в судовому засіданні.
В обґрунтування клопотання обвинувачена зазначила, що документи, які стали правовою підставою проведення НСРД (зокрема, не розсекречений на момент звернення до суду з обвинувальним актом), не можуть вважатися додатковими матеріалами до результатів проведених НСРД, отриманими до або під час судового розгляду, оскільки є їх частиною. Обвинувачена посилаючись на ст.ст. 88, 89 та 290 КПК України, вважає, що відкриття матеріалів проведення НСРД на стадії судового провадження є порушення її прав, що є підставою для визнання доказів очевидно недопустимими.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник ОСОБА_8 підтримали подані клопотання та просили їх задовольнити.
Обвинувачена ОСОБА_10 та її захисник ОСОБА_9 підтримали подані клопотання та просили їх задовольнити.
Обвинувачена ОСОБА_5 та її захисник ОСОБА_11 підтримали подані клопотання та просили їх задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_12 підтримали подані клопотання та просили їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_7 заперечував проти задоволення заявлених клопотань стороною захисту.
Дослідивши заявлені клопотання, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст..84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією, та законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч.2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це, відповідно до ч.2 ст. 89 КПК України, тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини(ст..87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення .
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №601/1143/16).
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими необхідно лише тоді, коли такі порушення: 1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи 2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: 1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; 2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 ст.89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК України вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
На думку суду, жодна з обставин, які наведені у клопотаннях про визнання доказів недопустимим, не підпадає під перелік підстав для визнання доказів недопустимими внаслідок їх очевидної недопустимості. Тим більше, жоден доказ не має наперед встановленої сили, а отже визнання очевидної недопустимості доказів на даній стадії судового провадження, без дослідження їх в повному обсязі і у взаємозв'язку з іншими доказами, є передчасним.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК (правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі №236/863/17).
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі №210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).
Так, даючи оцінку доводам, викладених у клопотаннях сторони захисту, суд не вбачає очевидної недопустимості перелічених доказів, оскільки клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку сторони захисту під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є в розумінні ч.1 ст.87 та ч.2 ст.89 КПК.
Суд бере до уваги, що докази, які просить визнати недопустимими сторона захисту, можуть бути визнані недопустимими судом під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду справи по суті, шляхом дослідження цих доказів у їх сукупності та взаємозв'язку з іншими, що надані учасниками кримінального провадження. При цьому, ознаки очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 84, 87, 89 КПК України,
УХВАЛИВ:
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_11 про визначення доказів очевидно недопустимими від 18.05.2023 року - відмовити.
В задоволенні клопотання обвинуваченої ОСОБА_3 про визнання доказів очевидно недопустимими від 21.06.2023 року - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1