Ухвала
Іменем України
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 295/9767/23
провадження № 61-14462ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 липня 2023 рокута постанову Житомирського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист цивільного права та інтересу недодержання вимог закону при розгляді заяви від 10 лютого 2022 року та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, у якому просив визнати правочин, вчинений з недодержанням вимог закону при розгляді заяви від 10 лютого 2022 року, недійсним та стягнути з відповідача на його користь 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що на його звернення 10 лютого 2022 року до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 з метою оформлення права власності на земельну ділянку проектом рішення Житомирської міської ради «Про відмову суб'єктам земельних відносин у наданні дозволів на розроблення документацій із землеустрою» позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення документацій із землеустрою згідно з додатком. Зазначений проект та рішення 20-ї сесії Житомирської міської ради від 14 липня 2022 року № 541 позивач вважає незаконними.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 26 липня 2023 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження по даній цивільній справі. Роз'яснено позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не у повній мірі з'ясували всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, допустили порушення норм процесуального права та безпідставно відмовили у відкритті провадження, оскільки справа підлягає розгляду за правилами цивільного виду судочинства.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Разом з тим, за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 просив, зокрема, визнати недійсними проект рішення Житомирської міської ради «Про відмову суб'єктам земельних відносин у наданні дозволів на розроблення документацій із землеустрою» і рішення 20-ї сесії Житомирської міської ради від 14 липня 2022 року № 541.
Відповідно до пунктів «а», «б», «к» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
У відповідності до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у власність передбачені положеннями частини першої статті 121 ЗК України.
Положеннями частин сьомої, десятої, одинадцятої статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Отже, наведеними нормами права встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадянам та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Так, у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у відповідних правовідносинах реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Питання, пов'язаного з визнанням права власності чи права користування земельною ділянкою та оспорюванням такого права інших осіб, у позивача у межах спору не виникало.
Таким чином, у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин, відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень, що свідчить про те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Вказане узгоджується з правовим висновком щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16 (провадження № 11-1528апп18).
Установивши, що речові права на земельну ділянку у позивача відсутні, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки є публічно-правовим та таким, що виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством України владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, роз'яснивши позивачу його право на звернення до суду із вказаними позовними вимогами у порядку адміністративного судочинства.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18), від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 (провадження №61-1537св21), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21) вказано, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 липня 2023 рокута постанову Житомирського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист цивільного права та інтересу недодержання вимог закону при розгляді заяви від 10 лютого 2022 року та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов