ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/260/23
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Сорока П.М., розглянув матеріали справи
за первісним позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг"
08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518
про стягнення заборгованості
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг"
08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518
до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069
про стягнення суми переплати, інфляційних витрат та трьох процентів річних
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 50, код ЄДРПОУ 43173325
за участі представників сторін:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Дзюбайло О.О., паспорт серії НОМЕР_1 від 30.12.1997, посадова інструкція №35-05/1-5 від 13.12.2022, наказ №11-28/2-269 від 03.04.2023;
відповідача за первісним позовом (позивача зустрічним позовом): Дзюбенко С.М., посвідчення адвоката України №7715/10 від 19.04.2019, довіреність №б/н від 14.12.2022,
третьої особи: не з'явився,
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №240/23 від 25.01.2023) Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати орендної плати за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №2291 від 27.09.2019 за січень і лютий 2022 року, відповідно до рахунку-фактури №76/203 від 31.01.2022 та акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2022 до рахунку-фактури №76/203 від 31.01.2022 та рахунку-фактури №76/411 від 28.02.2022 та акту приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 до рахунку-фактури №76/411 від 28.02.2022.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.01.2023 позовну заяву (вх. №240/23 від 25.01.2023) Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" про стягнення заборгованості прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №911/260/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання суду на 21.02.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №3066/23 від 16.02.2023).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла зустрічна позовна заява (вх. №3067/23 від 16.02.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення суми переплати, інфляційних витрат та трьох процентів річних.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову (вх. №3381/23 від 21.02.2023).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2023 прийнято зустрічний позов (вх. №3067/23 від 16.02.2023) до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі № 911/260/23.
У судове засідання 21.02.2023 з'явились представники сторін.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, задоволено заяву Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (вх. №3381/23 від 21.02.2023) про зміну предмету позову та ухвалено розгляд справи №911/260/23 здійснювати за остаточними первісними позовними вимогами: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069) 582643,88 грн., у тому числі: 348586,61 грн. основного боргу, 142141,60 грн. пені, 10593,88 грн. 3 % річних, 81321,79 грн. інфляційних втрат та 8739,66 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. Також даною ухвалою підготовче засідання відкладено на 28.03.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" надійшла заява (вх. №3512/23 від 23.02.2023) про долучення доказів надіслання заяв по суті на адресу третьої особи.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" надійшла відповідь на відзив на первісний позов (вх. №3911/23 від 28.02.2023).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" надійшов відзив на зустрічний позов (вх. №4187/23 від 03.03.2023).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" надійшли заперечення на відповідь на відзив на первісний позов та відповідь на відзив на зустрічний позов (вх. №682/23 від 08.03.2023).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.03.2023 внесено виправлення в ухвали Господарського суду Київської області від 27.01.2023 та від 21.02.2023 у справі №911/260/23.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях надійшло клопотання про долучення матеріалів до справи (вх. №936/23 від 28.03.2023).
У судове засідання 28.03.2023 з'явились представники сторін, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце судового засідання третя особа повідомлена поштовим зв'язком.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.03.2023 закрито підготовче провадження у справі №911/260/23 та призначено справу до розгляду по суті на 25.04.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх. №1292/23 від 25.04.2023).
У судове засідання 25.04.2023 з'явились представники сторін, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце судового засідання третя особа повідомлена поштовим зв'язком.
У судовому засіданні 25.04.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд -
встановив:
1. Правовідносини сторін
27.09.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (далі - відповідач за первісним позовом або позивач за зустрічним позовом) укладено договір оренди №2291 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди №2291 від 27.09.2019), згідно з умовами якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області передало, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину приміщення №427, площею 102,00 кв.м, розташоване на першому поверсі пасажирського терміналу "D" (інв. №47578); частину приміщення №427, площею 50,00 кв.м, розташоване на першому поверсі пасажирського терміналу "D" (інв. №47578); частину приміщення №358, площею 54,30 кв.м, розташоване на другому поверсі пасажирського терміналу "D" (інв. №47578), які розміщені за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт, та перебувають на балансі державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач за первісним позовом або відповідач за зустрічним позовом).
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області змінено назву на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - третя особа), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з пунктом 1.2. договору оренди №2291 від 27.09.2019, майно передається в оренду з метою розміщення офісних та допоміжних приміщень.
Відповідно до пункту 2.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019, відповідач за первісним позовом вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та підписання акту приймання-передавання майна.
Пунктом 2.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 встановлено, що обов'язок щодо складання акта приймання - передавання при укладенні договору покладається на третю особу.
Згідно з пунктом 3.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди майна, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2019 року 322000,00 грн.
Відповідно до пункту 3.2. договору оренди №2291 від 27.09.2019, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 3.3. договору оренди №2291 від 27.09.2019 встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Згідно з пунктом 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу за первісним позовом у співвідношенні 70% до 30%, щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до пункту 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та позивачу за первісним позовом у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Пунктом 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 встановлено, що відповідач за первісним позовом зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та позивачу (у платіжних дорученнях, які оформлює відповідач, вказується "Призначення платежу" за зразком, наведеним у пункті 11 договору).
Згідно з пунктом 10.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019, цей договір діє з 27.09. 2019 до 11.06.2034.
28.10.2019 майно передано третьою собою відповідачу за первісним позовом, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, копія якого долучена до матеріалів справи.
2. Первісний позов
Аргументи позивача за первісним позовом
Позивач за первісним позовом зазначає, що для сплати орендної плати за користування майном у січні 2022 року ним виставлені, а відповідачем за первісним позовом 11.02.2022 отримані самостійно в бухгалтерії позивача такі документи:
- рахунок-фактура від 31.01.2022 №76/203 всього на суму 459342,24 грн., з яких до сплати на користь позивача за первісним позовом належить 191392,60 грн.;
- акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2022 до рахунку-фактури від 31.01.2022 №76/203, що підтверджується реєстром виданих/отриманих оригіналів документів за період надання послуг з 01.01.2022 по 31.01.2022.
Також позивач за первісним позовом відзначає, що для сплати орендної плати за користування майном у лютому (01.02-23.02) 2022 року ним виставлені та направлені відповідачу за первісним позовом засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення M.E.Doc «З використанням гарантованої доставки», а відповідачем за первісним позовом отримані такі документи:
- 25.05.2022 - рахунок-фактура від 28.02.2022 №76/411 всього на суму 383353,91 грн., з яких до сплати на користь позивача за первісним позовом належить 159730,80 грн.;
- 19.03.2022 - акт приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 до рахунку-фактури від 28.02.2022 № 76/411.
Позивач за первісним позовом відзначає, що у порушення взятих на себе на умовах пунктів 3.6. та 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 зобов'язань, відповідач за первісним позовом не в повному обсязі сплатив на користь позивача за первісним позовом орендну плату за користування майном у період січень-лютий (01.02-23.02) 2022 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 255427,10 грн.
Окрім цього, позивачем за первісним позовом подано заяву про зміну предмету позову, в якій зазначається, що відповідачем за первісним позовом допущене порушення умов договору оренди №2291 від 27.09.2019, в частині внесення орендної плати за користування майном у жовтні 2021 року. Для сплати орендної плати за жовтень 2021 року позивачем за первісним позовом виставлений, а відповідачем за первісним позовом 11.11.2021 самостійно отриманий в бухгалтерії позивача за первісним позовом рахунок-фактуру всього на суму 447165,64грн., з яких до сплати на користь позивача за первісним позовом належало 186319,02 грн. Позивач за первісним позовом відзначає, що, в порушення взятих на себе на умовах пунктів 3.6. та 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 зобов'язань, відповідач за первісним позовом не в повному обсязі сплатив на користь позивача за первісним позовом орендну плату за користування майном у жовтні 2021 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 93159,51 грн.
Таким чином, позивач за первісним позовом зауважує, що загальна заборгованість відповідача за первісним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019 у період за жовтень 2021 року та січень-лютий (01.02-23.02) 2022 року складає 348586,61 грн.
Також позивачем за первісним позовом нараховані 3% річних у розмірі 10593,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 81321,79 грн. та пеня (відповідно до пункту 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019) у розмірі 142141,60 грн.
Аргументи відповідача за первісним позовом
Відповідач за первісним позовом повністю заперечує позовні вимоги.
Відповідач за первісним позовом зазначає, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» від 15.07.2020 №611 (далі - Постанова №611) установлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: 1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1; 2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, здійснюється у розмірі: 50% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; 25% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Відповідач за первісним позовом наголошує, що згідно з пунктом 2 Постанови №611 орендодавці державного майна забезпечують нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину. Відповідач за первісним позовом відзначає, що орендодавцем приміщень є третя особа, а не позивач за первісним позовом. Відтак, відповідач за первісним позовом зауважує, що позивач за первісним позовом не забезпечує нарахування орендної плати, оскільки не є стороною договору оренди №2291 від 27.09.2019 та орендодавцем державного майна. Додатком 2 до Постанови №611 встановлено, що нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків орендарям, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісів (зокрема в аеропортах). Мета використання приміщення, що визначена договором оренди №2291 від 27.09.2019, підпадає під критерії, встановлені Постановою №611 для нарахування орендної плати у розмірі 50% нарахованої орендної плати. Листом №50-02.02-4802 від 30.11.2020 третя особа як орендодавець та сторона за договором оренди №2291 від 27.09.2019 повідомила відповідача за первісним позовом, що нарахування орендної плати за користування приміщеннями на підставі договору оренди та відповідно до наказу третьої особи №710 від 05.11.2020 здійснюється у розмірі 50% нарахованої орендної плати.
У той же час, відповідач за первісним позовом зазначає, що позивач за первісним позовом, не будучи орендодавцем та стороною договору оренди №2291 від 27.09.2019, самостійно нараховує орендну плату із порушенням імперативних приписів Постанови №611 та рішення третьої особи як орендодавця державного майна. Так, упродовж дії карантину, позивач за первісним позовом нараховував відповідачу за первісним позовом орендну плату у розмірі 100% без урахування її зменшення на 50%.
Відповідач за первісним позовом відзначає, що 15.02.2022 ним здійснена оплата за січень 2022 року у розмірі 95696,30 грн., що становить 50% від орендної плати.
Також відповідач за первісним позовом не погоджується з тим, що він мав сплатити платіж за лютий 2022 року до 15.03.2022, з огляду на таке.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Дію воєнного стану продовжено Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, і дотепер не скасовано.
Відповідач за первісним позовом наголошує, що він є суб'єктом авіаційної діяльності, розміщується на території аеропорту «Бориспіль» та забезпечує надання послуг виключно на території аеропорту «Бориспіль», що підтверджується сертифікатами відповідності, виданими Державіаслужбою.
Відповідач за первісним позовом відзначає, що ведення активних бойових дій на території Київської області у період з 24.02.2022 до 02.04.2022 виключало доступ його працівників до офісних приміщень, розміщених на території аеропорту «Бориспіль», в яких зберігалась договірна та інша первинна документація, серверне обладнання тощо.
Відповідач за первісним позовом зазначає, що одним із наслідків воєнних дій на території України є закриття з 24.02.2022 повітряного простору України для цивільних користувачів і, відповідно, зупинення діяльності аеропортів та суб'єктів, які надають послуги в сфері цивільної авіації на території аеропортів. У той же час, на підтвердження факту неможливості здійснення відповідачем за первісним позовом діяльності ним надається наказ про призупинення господарської діяльності та звіт про обсяги реалізованих послуг.
Відповідач за первісним позовом наголошує, що згідно з листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 військова агресія Російської Федерації проти України та введення у зв'язку із цим воєнного стану є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Отже, відповідач за первісним позовом відзначає, що він не міг та не може виконати обов'язок зі сплати орендної плати за лютий 2022 року з незалежних від нього обставин, за які він не відповідає та настання/припинення яких знаходяться за межами його впливу.
Щодо пені, нарахованої за прострочення оплати за лютий 2022 року, відповідач за первісним позовом відзначає, що позивач за первісним позовом не є стороною за договором оренди №2291 від 27.09.2019, а тому розмір пені між ними не узгоджувався, а відповідно й у позивача за первісним позовом відсутні підстави для її нарахування. Також відповідач за первісним позовом відзначив, що суд може зменшити розмір неустойки, з огляду на наявність обставин, які мають істотне значення, а саме: через наявність форс-мажорних обставин.
Аргументи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом
Третя особа відзначає, що між нею та відповідачем за первісним позовом дійсно укладено договір оренди №2291 від 27.09.2019.
Третя особа зауважує, що відповідач за первісним позовом звернувся до неї із заявою від 15.06.2020 №01-12/1055 про звільнення від орендної плати на період дії карантину запровадженого Кабінетом Міністрів України.
Листом від 13.08.2020 №10-16-16181 Фонд державного майна України рекомендував застосовувати передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» звільнення і знижки шляхом видання керівником регіонального відділення наказу або розпорядження.
Третя особа врахувала вищезазначений лист та задовольнила заяву відповідача за первісним позовом частково та відповідно до пункту 1 свого наказу від 05.11.2020 №710 «Щодо нарахування орендної плати на період дії карантину» установила, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати. Також пункт 2 цього ж наказу встановлює, що нарахування орендної плати з урахуванням знижки у розмірі 50 відсотків, відповідачу за первісним позовом починається з дати встановлення карантину.
При цьому, третя особа наголошує, що внесення змін стосовно вищезазначеної знижки зі сплати орендної плати у розмірі 50 відсотків до договору оренди постановою №611 не вимагається. Також третя особа відзначає, що, станом на 21.03.2023, заборгованість з орендної плати орендаря у відсотковому співвідношенні, встановленому пунктом 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019 перед нею відсутня.
3. Зустрічний позов
Аргументи позивача за зустрічним позовом
Позивач за зустрічним позовом відзначає, що в липні-вересні 2020 року відповідачем за зустрічним позовом нарахована йому орендна плата за договором оренди №2291 від 27.09.2019 у розмірі 100% (165860,85 грн. за липень 2020 року, 165529,13 грн. за серпень 2020 року, 166356,77 грн. за вересень 2020 року), яку позивач за зустрічним позовом сплатив, що підтверджується відповідними рахунками на оплату та платіжними дорученнями.
Зважаючи на додаток 2 до постанови №611, яким встановлено, що нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків орендарям, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісів (зокрема в аеропортах) та лист третьої особи від 30.11.2020 №50-02.02-4802, в якому повідомлено позивача за зустрічним позовом, що нарахування орендної плати за користування приміщеннями на підставі договору оренди №2291 від 27.09.2019 та відповідно до наказу третьої особи від 05.11.2020 №710 здійснюється у розмірі 50% нарахованої орендної плати, позивач за зустрічним позовом листом від 07.05.2021 №01-12/178 вимагав від відповідача за зустрічним позовом повернути надмірно отримані кошти за договором оренди та запропонував частково зарахувати переплату з оренди в рахунок інших зобов'язань перед ним.
Позивач за зустрічним позовом відзначає, що листом від 02.06.2021 №03-22-48 відповідач за зустрічним позовом повідомив, що не погоджується із зарахуванням частини переплати з оренди в рахунок інших зобов'язань орендаря.
Позивач за зустрічним позовом зазначає, що листом від 10.02.2023 №01-12-36 він повторно звернуся до відповідача за зустрічним позовом із вимогою щодо повернення переплати з орендної плати.
Позивач за зустрічним позовом констатує, що відповідач за зустрічним позовом безпідставно набув грошові кошти у розмірі 248873,38 грн. (50% орендної плати, сплаченої позивачем за зустрічним позовом за липень-вересень 2020 року) та зобов'язаний їх повернути, як це визначено статтею 1212 Цивільного кодексу України. Окрім цього, у зв'язку із неповерненням відповідачем за зустрічним позовом переплати з орендної плати (безпідставно набутих коштів), він, в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України, має повернути цю суму переплати з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Відповідно до розрахунку позивача за зустрічним позовом сума переплати з орендної плати (50% орендної плати належної до сплати відповідачу за зустрічним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019) становить 248873,38 грн., інфляційних втрат - 80316,40 грн., 3% річних - 12968,69 грн.
Аргументи відповідача за зустрічним позовом
Відповідач за зустрічним позовом повністю заперечує зустрічний позов.
Відповідач за зустрічним позовом заперечує застосування постанови №611 до правовідносин за договором оренди №2291 від 27.09.2019, з огляду на таке.
Пунктом 3.1. договору оренди №2291 від 27.09.2019 встановлено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди майна, становить, без ПДВ, за базовий місяць розрахунку: березень 2019 року - 322000,00 грн. Відповідач за зустрічним позовом наголошує про таке:
- постановою №611 встановлено знижувальні коефіцієнти до розміру орендної плати, розрахованої відповідно до «Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786;
- постановою №611 не встановлено, що визначені нею знижувальні коефіцієнти застосовуються до розміру орендної плати, визначеної за результатами конкурсу на право оренди;
- постановою №611 не встановлено, що визначені нею знижувальні коефіцієнти застосовуються до розміру розрахованої відповідно до Методики стартової орендної плати під час визначення орендаря на конкурсних засадах.
Таким чином, правова природа орендної плати за договором оренди №2291 від 27.09.2019, яка визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна (пункт 3.1. договору), а не розрахована відповідно до затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 «Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», та виключає наявність правових підстав для застосування положень постанови №611 до спірних правовідносин.
Щодо безпідставності набуття грошових коштів у розмірі 248873,38 грн. відповідач за зустрічним позовом зазначає, що орендна плата за користування майном у період липень-вересень 2020 року сплачена позивачем за зустрічним позовом на виконання умов пункту 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019 і зарахована відповідачем за зустрічним позовом згідно з вказаним позивачем за зустрічним позовом у відповідних платіжних дорученнях призначенням платежу. Отже, на думку відповідача за зустрічним позовом, сплачена позивачем за зустрічним позовом на користь відповідача за зустрічним позовом орендна плата за період липень - вересень 2020 року отримана останнім на законній підставі.
4. Норми права, що підлягають застосуванню
Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи
5.1. Первісний позов
5.1.1. Щодо заборгованості за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за жовтень 2021 року та січень 2022 року.
Суд відзначає, що постановою №611 врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати.
Згідно з пунктом 1 постанови №611, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, здійснюється у розмірі:
- 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
- 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 2 постанови №611, на орендодавців державного майна покладено обов'язок із забезпечення нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.
У додатку 2 до постанови №611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50%, зокрема, до переліку орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50% віднесено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісних приміщень (зокрема в аеропортах).
Згідно з пунктом 1.2 договору оренди №2291 від 27.09.2019, майно передається в оренду з метою розміщення офісних та допоміжних приміщень.
Так, відповідно до пункту 2 постанови №611, орендодавців державного майна зобов'язано забезпечити нарахування орендної плати орендарям, згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.
Оскільки у постанові №611 відсутні будь-які процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі, не встановлено необхідність отримання погоджень або укладення додаткових угод, суд дійшов висновку, що нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди, цією постановою не вимагається.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в справі №910/13397/20 від 26.08.2021.
До матеріалів справи долучено копію наказу Фонду Державного майна України №710 від 05.11.2020, відповідно до якого на виконання, в тому числі й постанови №611, встановлено, що на період дії карантину, введеного Кабінетом Міністрів України, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, здійснюється у розмірі 50 % суми нарахованої орендної плати відповідачу за первісним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019, починаючи з дати встановлення карантину.
Враховуючи вищевикладене, у період з 12.03.2020 (дата встановлення карантину) та по теперішній час, нарахування орендної плати за договором підлягає у розмірі 50 % суми нарахованої орендної плати.
Суд відзначає, що в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем за первісним позовом 93159,51 грн., що становить 50% розміру орендної плати позивачу за первісним позовом за жовтень 2021 року, та 95696,30 грн., що становить 50% розміру орендної плати позивачу за первісним позовом за січень 2022 року. Таким чином, суд відзначає, що у відповідача за первісним позовом відсутня заборгованість за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за жовтень 2021 року та січень 2022 року.
5.1.2. Щодо заборгованості за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за лютий 2022 року.
Відповідно до пункту 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019, орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу за первісним позовом у співвідношенні 70% до 30%, щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 5.4. договору оренди №2291 від 27.09.2019 встановлено, що відповідач за первісним позовом зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та позивачу за первісним позивом.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Диспозитивністю є заснована на нормах даної галузі право юридичної свободи суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Слід відзначити, що важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Підписаними договорами підтверджується, що при укладенні договору сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, включаючи предмет, ціну, відповідальність сторін тощо.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 629 Цивільного кодексу України визначається, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Також в юриспруденції широко застосовується принцип "pacta sunt servanda" або у перекладі з латини - договорів необхідно дотримуватись. Так наприклад, статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
Суд відзначає, що в договорі оренди №2291 від 27.09.2019 відсутні пункти, які б зобов'язували позивача за первісним позовом чи третю особу надавати відповідачу за первісним позовом у строк до 15 числа місяця, наступного за звітним, акти приймання-здачі виконаних послуг чи відповідні рахунки-фактури.
У той же час, пунктом 3.6. договору оренди №2291 від 27.09.2019 чітко встановлено, що оплата за договором здійснюється до 15 числа місяця, наступного за звітним.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що у відповідача за первісним позовом існувало зобов'язання сплатити до 15.03.2022 50% розміру орендної плати позивачу за первісним позовом за лютий 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022), що становить 79865,40 грн.
Суд зазначає, що відповідач за первісним позовом у своєму відзиві посилається на настання для нього форс-мажорних обставин, зокрема у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, як на причину несплати платежу за лютий 2022 року.
Суд зауважує, що у договорі оренди №2291 від 27.09.2019 відсутні пункти, які б регулювали правовідносинии між сторонами у разі настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Також в ній визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до пункту 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це документ, за затвердженими президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.
Відповідно до пунктів 6.1. та 6.2. вищезазначеного Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом» та «Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.».
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Таким чином, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
У той же час, суд відзначає, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто, необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Окрім цього, суд зауважує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Також суд зазначає, що факт засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Суд відзначає, що матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчив би наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов'язань відповідачем за договором оренди №2291 від 27.09.2019. Також матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем про настання форс-мажорних обставин, які настали для відповідача та безпосередньо вплинули на виконання його обов'язків.
Таким чином, суд констатує, що у відповідача за первісним позовом існує заборгованість за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за лютий 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022), яка становить 79865,40 грн.
5.1.3. Щодо нарахованої позивачем за первісним позовом пені за договором оренди №2291 від 27.09.2019.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Відповідно до пункту 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу (позивачу) за первісним позовом у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Суд відзначає, що пунктом 3.7. договору оренди №2291 від 27.09.2019 чітко визначається зобов'язання зі сплати простроченої орендної плати з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ як третій особі (до бюджету), так і позивачу за первісним позовом.
Таким чином, суд вважає, що позивач за первісним позовом має підстави для нарахування пені за прострочення оплати за договором оренди №2291 від 27.09.2019.
Судом раніше встановлено, що у відповідача за первісним позовом існує заборгованість за договором оренди №2291 від 27.09.2019 за лютий 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022), яка становить 79865,40 грн., і яка є простроченою з 16.03.2022. У той же час, позивач за первісним позовом нараховує пеню за платежем за лютий 2022 року за період з 16.03.2022 по 08.02.2023.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що у договорі оренди №2291 від 27.09.2019 відсутні пункти, які б встановлювали більший за 6 місяців строк нарахування пені.
У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №910/18557/20 зазначається, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
Керуючись статтями 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити правильність здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18.
За результатами власного розрахунку суду розмір пені до стягнення складає 15054,08 грн. та зважаючи на вищевикладені висновки суду щодо відсутності впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини та неповідомлення про них відповідачем за первісним позовом і того, що штрафні санкції значно не перевищують суму боргу, суд не вбачає підстав для зменшення судом пені.
5.1.4. Щодо нарахованих позивачем за первісним позовом інфляційних втрат та 3% річних за договором оренди №2291 від 27.09.2019.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №712/5856/15-ц).
Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 по справі №910/18557/20 зазначається, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
Суд врахував наявність заборгованості у розмірі 50% від орендної плати належної до сплати позивачу за первісним позовом за договором оренди №2291 від 27.09.2019 лише за лютий 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022) та здійснив власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. За результатами розрахунку суду належні до стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційні втрати складають 14898,86 грн., а 3% річних - 2028,36 грн.
5.2. Зустрічний позов
5.2.1. Щодо основної суми боргу.
Суд відзначає, що раніше ним вже встановлено, що дія постанови №611 розповсюджується на правовідносини за договором оренди №2291 від 27.09.2019, а саме: в частині застосування знижки на оплату за оренду на час дії карантину.
Також суд зауважує, що наказом від 05.11.2020 №710 «Щодо нарахування орендної плати на період дії карантину» третя особа, яка є орендодавцем за договором оренди №2291 від 27.09.2019, установила, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати, а також, що нарахування орендної плати з урахуванням знижки у розмірі 50 відсотків, позивачу за зустрічним позовом починається з дати встановлення карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020, з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин. Таким чином, суд дійшов висновку, що знижка у розмірі 50% за договором оренди №2291 від 27.09.2019 застосовується з 12.03.2020.
Враховуючи вищезазначене, суд відзначає, що позивач за зустрічним позовом у період липень-вересень 2020 року повинен був оплатити на користь відповідача за зустрічним позовом лише 50% відповідної орендної плати за договором оренди №2291 від 27.09.2019.
Щодо правових підстав стягнення переплати у розмірі 248873,38 грн. як безпідставно набутих коштів за приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постанові Верховного Суду від 17.08.2021 № 913/371/20, зокрема, зазначається таке: « 10.11. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. 10.12. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). 10.13. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. 10.14. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. 10.15. Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14. 10.16. Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.».
Суд відзначає, що відповідно до вищезазначеної позиції Верховного Суду, за наявності правочину - договору оренди №2291 від 27.09.2019, у правовідносинах між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом грошові кошти, що сплачені відповідачем за зустрічним позовом, а конкретно - 248873,38 грн., не були безпідставно набутим позивачем за зустрічним позовом майном.
У той же час, слід врахувати, що у вищезазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновків про можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України навіть за наявності правочину, як правової підстави для набуття коштів, у випадку зміни або припинення такої правової підстави.
У даному випадку, суд вважає, що положення постанови №611 та наказу третьої особи від 05.11.2020 №710 «Щодо нарахування орендної плати на період дії карантину», змінили правову підставу набуття відповідачем за зустрічним позовом грошових коштів саме в частині переплачених позивачем за зустрічним позовом 50% відповідної орендної плати за період липень-вересень 2020 року у розмірі 248873,38 грн.
Таким чином, суд вбачає наявність підстав для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України як підстави для стягнення 248873,38 грн. з відповідача за зустрічним позовом.
5.2.2. Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись статтями 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити правильність здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд відзначає, що наявний у матеріалах справи лист позивача за застрічним позовом від 07.05.2021 №01-12/178 називається «заява щодо зарахування зустрічних однорідних вимог» та не містить прямої вимоги про повернення грошових коштів.
У той же час, лист від 10.02.2023 №01-12-36 називається «щодо повернення надмірно отриманих коштів» та містить конкретну вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 248873,38 грн. У той же час, у даному листі не міститься вимога щодо конкретного строку повернення грошових коштів.
Відповідно до прямого припису статті 530 Цивільного кодексу України боржник повинен виконати зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання з повернення 248873,38 грн. починається з 18.02.2023.
У своїх розрахунках щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивач за зустрічним позовом визначає період прострочення зобов'язання з 18.05.2020 по 10.02.2023.
Оскільки суд дійшов висновку, що прострочення виконання зобов'язання з повернення 248873,38 грн. починається з 18.02.2023, то, відповідно, не вбачає підстав для задоволення вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням меж позовних вимог.
5.3. Щодо зарахування сум, про стягнення яких суд дійшов висновку за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів
Відповідно до частини 11 статті 238 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
У зв'язку із частковим задоволенням вимог за первісним та зустрічним позовами, суд дійшов висновку про проведення зустрічного зарахування в порядку частини 11 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, в результаті якого зустрічно зараховано 79865,40 грн. основного боргу, що присуджено до стягнення за первісним позовом та 248873,38 грн. основного боргу, що присуджено до стягнення за зустрічним позовом, а також 1678,01 грн. судового збору за первісним позовом та 3733,30 грн. судового збору за зустрічним позовом.
6. Результати розгляду справи
6.1. Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
6.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом та часткове задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.
7. Розподіл судових витрат
Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом пропорційно до задоволених вимог.
Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за зустрічним позовом покладаються на відповідача за зустрічним позовом пропорційно до задоволених вимог.
Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Первісний позов (вх. № 240/23 від 25.01.2023) Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) 79865,40 грн. (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят п'ять гривень сорок копійок) основного боргу, 15054,08 грн. (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят чотири гривні вісім копійок) пені, 2028,36 грн. (дві тисячі двадцять вісім гривень тридцять шість копійок) 3% річних, 14898,86 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто вісім гривень вісімдесят шість копійок) інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1678,01 грн. (тисяча шістсот сімдесят вісім гривень одна копійка).
3. В іншій частині первісного позову відмовити.
4. Зустрічний позов (вх. №3067/23 від 16.02.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення суми переплати, інфляційних витрат та трьох процентів річних - задовольнити частково.
5. Стягнути з Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) грошові кошти у сумі 248873,38 грн. (двісті сорок вісім тисяч вісімсот сімдесят три гривні тридцять вісім копійок) основного боргу та 3733,30 грн. (три тисячі сімсот тридцять три гривні тридцять копійок) судового збору.
6. В іншій частині зустрічного позову відмовити.
7. Провести зустрічне зарахування сум, що присуджені до стягнення: зустрічно зарахувати 79865,40 грн. (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят п'ять гривень сорок копійок) основного боргу, що присуджено до стягнення за первісним позовом та 248873,38 грн. (двісті сорок вісім тисяч вісімсот сімдесят три гривні тридцять вісім копійок) основного боргу, що присуджено до стягнення за зустрічним позовом, а також 1678,01 грн. (тисяча шістсот сімдесят вісім гривень одна копійка) судового збору за первісним позовом та 3733,30 грн. (три тисячі сімсот тридцять три гривні тридцять копійок) судового збору за зустрічним позовом.
8. Після зустрічного зарахування сум, що присуджені до стягнення, остаточно за рішенням у справі:
8.1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) 15054,08 грн. (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят чотири гривні вісім копійок) пені, 2028,36 грн. (дві тисячі двадцять вісім гривень тридцять шість копійок) 3% річних, 14898,86 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто вісім гривень вісімдесят шість копійок) інфляційних втрат.
8.2. Стягнути з Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль - 7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) грошові кошти у сумі 169007,98 грн. (сто шістдесят дев'ять тисяч сім гривень дев'яносто вісім копійок) основного боргу та 2055,39 грн. (дві тисячі п'ятдесят п'ять гривень тридцять дев'ять копійок) судового збору.
9. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 26.10.2023.
Суддя С.О. Саванчук