номер провадження справи 28/44/22-24/65/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2023 Справа № 908/568/22
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцовій К.Ю., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/568/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” (провулок Охтирський, буд. 7, корпус 1, офіс 1-201, м. Київ, 03066, ідентифікаційний код юридичної особи 37866538)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (вул. Героїв України, буд. 175, м. Мелітополь, Запорізька область, 72319, ідентифікаційний код юридичної особи 31914947)
про стягнення грошових коштів.
за участю представників:
від позивача: Дзявун Ю.С., адвокат, ордер серія АІ № 1353428 від 13.04.2023 (приймає участь в режимі відеоконференції)
від відповідача: Мартиненко К.І., адвокат, серія АР № 1121484 від 19.04.2023
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” з позовом до приватного акціонерного Товариства “Агропромислова компанія” про стягнення 1450040,05 грн, з яких: 1322907,00 грн заборгованість, 108610,05 грн пеня та 18523,00 грн 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/568/22, присвоєно справі номер провадження 28/44/22. Визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Зазначено, що дату та час підготовчого засідання суду буде визначено окремою ухвалою після припинення воєнного стану або за наявності письмової згоди всіх учасників судового провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023, справу № 908/568/22, враховуючи звільнення судді Федорової О.В. з посади, було розподілено на розгляд судді Азізбекян Т.А.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № БС-30-4950419, укладеного між сторонами від 23.04.2019, в частині своєчасної оплати за поставлений товар. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі ст. 611 та п. 6.2. договору нарахована пеня та ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.03.2023 справу № 908/568/22 прийнято до провадження означеним складом суду, присвоєно справі номер провадження 28/44/22-24/65/23, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 20.04.2023 о 10 год. 30 хв.
17.04.2023 на електронну адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” адвоката Дзявун Ю.С. про участь у судовому засіданні 20.04.2023 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою системи “EASYCON”.
Ухвалою суду від 17.04.2023 задоволена заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” адвоката Дзявун Ю.С. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 908/568/22.
20.04.2023 на електронну адресу суду від представника Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” адвоката Мартиненко К.І. надійшло клопотання від 19.04.2023 про відкладення підготовчого засідання та ознайомлення з матеріалами справи, в якому останній просить суд: продовжити строк підготовчого провадження у справі № 908/568/22; розгляд справи у підготовчому засіданні відкласти на іншу дату; надати матеріали справи для ознайомлення та зняття фотокопій; надати час для підготовки та надання до суду відзиву на позовну; розгляд справи у підготовчому засіданні призначеному на 20.04.2023 провести без участі представника ПрАТ “Агропромислова компанія”.
Ухвалою суду від 20.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до - 05.06.2023, відкладено підготовче засідання на 08.05.2023 о 12 год. 30 хв.
04.05.2023 на електронну адресу суду від ПрАТ “Агропромислова компанія” надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує на те, що позивач не надав рахунки-фактури на суму 1322907,00 грн., що є невід'ємною частиною Договору, в яких може бути зазначений інший рахунок позивача, на який відповідач вже сплатив грошові кошти у розмірі 1322907,00 грн. за поставлений товар, що відповідає умовам п. 2.4 Договору. Також, позивачем не надано замовлення покупця, на які є посилання на видаткових накладних, а також довіреності на осіб, які від імені відповідача підписали такі видаткові накладні та отримали товар. Крім того, позивачем додано лист АТ «ОТП Банк», за яким банк нібито підтверджує надходження певних сум грошових коштів на поточних рахунок позивача за період з 23.04.2019 по 16.02.2022 від контрагента відповідача, в якому є посилання на Договір та певні рахунки, однак цей лист не є банківською випискою по рахунку позивача. При таких обставинах, позивач належними та допустимими доказами не обгрунтував та не довів наявність у заборгованості за Договором у розмірі 1 322 907,00 грн. Крім того, враховуючи перебування до цього часу м. Мелітополь в окупації, а підприємства відповідача під контролем громадян рф, відповідач, в особі адвоката Мартиненко К.І. не має можливості підтвердити або спростувати наявність обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги, а також виконати вимоги п. 1, ч. 6 ст. 165 ГПК України. Просить суд в позові відмовити.
Підготовче засідання відкладалося на 29.05.2023 та на 26.06.2023, про що судом винесено відповідні ухвали.
29.05.2023 через підсистему “Електронний суд” від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” адвокат Дзявун Ю.С. надійшло повідомлення про надання адвокату доступу до справи за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС № 17215 від 26.05.2023.
26.06.2023 на електронну адресу суду та через підсистему “Електронний суд” від представником ТОВ “Біохем Україна” подана до суду відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 26.06.2023 у справі № 908/568/22 поновлено ТОВ “Біохем Україна” процесуальний строк на подання відповіді на відзив, відкладено підготовче засідання на 24.07.2023 об 11 год. 00 хв., визначено розгляд справи № 908/568/22 в судовому засіданні 24.07.2023 об 11 год. 00 хв. здійснювати у Підсистемі “Електронний суд” Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
21.07.2023 на електронну адресу суду від ПрАТ “Агропромислова компанія” надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення, у разі задоволення позову, на шість місяців з дня ухвалення рішення, посилаючись на військовий стан в Україні та перебування м. Мелітополя в тимчасовій окупації.
24.07.2023 на електронну адресу суду та через підсистему “Електронний суд” представником ТОВ “Біохем Україна” адвокатом Дзявун Ю.С. подані до суду заперечення на заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду.
24.07.2023 на електронну адресу суду ПрАТ “Агропромислова компанія” подані до суду заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 24.07.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/568/22, призначити справу до судового розгляду по суті на 21.08.2023 о 14 год. 40 хв.
В судовому засіданні 21.08.2023 оголошено протокольну перерву до 11.09.2023.
Ухвалою суду від 11.09.2023 перенесено судове засідання на 20.09.2023.
В судовому засіданні 20.09.2023 оголошено протокольну перерву до 18.10.2023.
16.10.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 18.10.2023 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Просить суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечує, свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву та підтримав заяву про надання відстрочки виконання рішення на 6 місяців.
В засіданні 18.10.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
УСТАНОВИВ:
25.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” (Продавець) та Приватне акціонерне товариство “Агропромислова компанія” (покупець) уклали Договір купівлі-продажу № БС-304950419 2108/19-Д/ТПУ, за умовами якого (п. 1.1.) Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах, вказаних в даному Договорі кормові добавки, премікси, комбікорми та кормові матеріали (надалі Товар), одиниця виміру, кількість, асортимент, ціна якого вказується а рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до п. 2.3., п. 2.4. договору, сума договору складається з суми вартості партій Товару, поставлених Продавцем протягом строку дії даного Договору. Покупець зобов'язується сплатити вартість Товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, вказаний в даному Договорі або у рахунку-фактурі протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару. Датою поставки партії Товару є дата виписаної Продавцем видаткової накладної на відповідну партію Товару.
Згідно п. 3.2. договору, Продавець зобов'язується, зокрема, своєчасно та в повному обсязі здійснити розрахунки з Продавцем за поставлений Товар.
Сторони погодили наступні умови поставки Товару: на умовах СРТ згідно Інкотермс 2010 (п.4.1.).
Відповідно до п. 9.1. договір набирає чинності та вступає в дію в момент підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо одна із Сторін за 30 календарних днів до моменту закінчення терміну дії даного Договору не виявила бажання розірвати його, Договір вважається пролонгованим (продовженим) на наступний календарний рік на умовах, викладених у даному Договорі. При цьому, сторони погодили, що положення даного пункту є достатньою правовою підставою пролонгації строку дії Договору та укладення додаткових угод або інших документів для такої пролонгації не потребується.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним договору суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач у 2021 році поставив відповідачу узгоджений договором товар на загальну суму 6047232,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Всі видаткові накладні підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.
Відповідач, у строк визначений договором, отриманий товар оплатив частково у розмірі 4724325,00 грн. Отже сума основного боргу становить 1322907,00 грн.
Порушення відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару за договором купівлі - продажу № БС-30-4950419 від 23.04.2019 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши представлені докази, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та пішим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням с правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором купівлі - продажу.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
В силу п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщ у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строки здійснення розрахунків узгоджено сторонами, про що зазначалось вище.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Як слідує із статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав зобов'язання щодо поставки товару, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар у термін, визначений у договорі, а саме протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару. Датою поставки партії Товару є дата виписаної Продавцем видаткової накладної на відповідну партію Товару.
Суд звертає увагу, що всі видаткові накладні підписані уповноваженими особами відповідача, жодних претензій щодо кількості та/або якості Товару ТОВ «Агропромислова Компанія» заявлено не було, товар було прийнято в повному обсязі, що вказує на необхідність оплати товару в повному обсязі.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару, всупереч умов договору та вимог закону, у визначений строки у повному обсязі не виконав.
З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття рішення сума основного боргу за договором купівлі - продажу № БС-30-4950419 від 23.04.2019відповідачем не сплачена та становить 1322907,00 грн.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1322907,00 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ч. ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня.
Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом п. 6.1. договору, яким сторони визначили, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання Покупець, крім відшкодування збитків згідно цивільно-правового характеру сплачує на користь Продавця пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується така пеня. Сторони погодили, що нарахування пені починається з дати порушення грошового зобов'язання та закінчується фактичним його виконанням. Положення Господарського кодексу України щодо припинення нарахування пені по закінченню шестимісячного строку з моменту порушення зобов'язання до даного Договору не застосовуються.
Оскільки судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язань по оплаті отриманого товару у передбачені Договором купівлі - продажу строки, то вимога позивача про стягнення з відповідача пені є законною та обґрунтованою.
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, який здійснений по кожній видатковій накладній окремо, суд дійшов до висновку, що даний розрахунок не порушує норми законодавства, умови договору і виконаний правильно.
Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 108610,05 грн пені за загальний період з 24.04.2021 по 11.02.2022 заявлена обґрунтовано, заснована на законі, договорі та підлягає задоволенню судом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що розрахунок 3% річних в сумі 18523,00 грн за загальний період з 20.04.2021 по 11.02.2022 виконаний правильно, оскільки це не суперечить діючому законодавству. Вимоги в цій частині є доведеними та задовольняються судом.
Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості (в тому числі, основного боргу, пені, річних відсотків) заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.
Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.
У контексті приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов?язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, в будь-якому разі сторона зобов?язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. Кожен такий випадок оцінюється судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення: (2) те, що обставини с форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.
Відповідно до п. 7.1., п. 7.2 Договору купівлі - продажу № БС-30-4950419, Сторони не нестимуть відповідальності за цим Договором у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків до цього Договору внаслідок обставин непереборної сили. Сторона, яка знаходиться під дією обставин непереборної сили, повинна повідомити про це іншу Сторону протягом 3 (трьох) днів з моменту настання непереборної сили.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований “Всім кого це стосується”, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 -1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» бойові дії на території Мелітопольської міської територіальної громади (код UA23080070000068953) почалися 25.02.2022.
Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання.
В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.
Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.
Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов'язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов'язання.
Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія рф проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія рф проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.
Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором купівлі - продажу № БС-30-4950419 від 23.04.2019.
Також, суд зазначає, що відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, не було надано документа або будь-яких доказів.
Отже, відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати.
Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов'язку за договором.
Приватне акціонерне товариство «Агропромислова компанія», відповідно до відкритих інформаційних ресурсів та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є юридичною особою, яка здійснює свою діяльність на території та відповідно до законодавства України.
Відповідачем не надавало жодних відомостей про призупинення своєї діяльності, ліквідацію чи реорганізацію, зокрема шляхи реалізації такого права через своїх представників. А відтак, Приватне акціонерне товариство «Агропромислова компаній» як діючий суб'єкт приватного права на території України зобов'язаний виконувати взяті на себе зобов'язання та нести відповідальність у разі їх порушень.
Щодо посилання відповідача та надання копії рішень окупаційної влади «військово- цивільної адміністрації Запорізької області» суд вказує на таке.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавств України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року«Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бут; застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Lоіzіdіоu v. Тиrkеу, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Сурrus v. Тиrkеу, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Моzer v. the Rерubliс оf Моldova аnd Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційне влади).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.
А відтак, дані документи, які видані окупаційною не можуть підтверджувати юридичні факти та бути враховані судом під час ухвалення рішення.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача суд визнав хибними.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідачем заявлено клопотання про відстрочку виконання рішення суду у даній справі на 6 місяців з моменту його винесення. В обґрунтування клопотання про надання відстрочки відповідач посилається на військову агресію збройних сил російської федерації проти України, введення на території України режиму воєнного стану та вказує на те, що з 25.02.2023 територія Мелітопольської міської територіальної громади, до якої входить м. Мелітополь, перебуває у тимчасовій окупації і як наслідок відповідач позбавлений можливості вчиняти будь-які дії, направлені на розрахунки по зобов'язанням, які існують та стосуються контрагентів, що перебувають на підконтрольній Україні території.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Умовою для надання відстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Законодавець визначає, що відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Надання відстрочки виконання рішення суду є правом, а не обов'язком суду.
Судом надано оцінку на предмет реальної можливості виконання судового рішення при наданні відстрочки, враховано, що відстрочка виконання рішення не порушить баланс інтересів сторін, а саме досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Враховуючи збалансованість інтересів обох сторін, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь вини боржника з урахуванням часткової сплати відповідачем основного боргу, суд вважає за доцільне заяву відповідача про відстрочку виконання рішення задовольнити частково та відстрочити виконання рішення господарського суду у даній справі на три місяці - до 18.01.2024, що надасть можливість відповідачу за цей період вирішити питання щодо погашення заборгованості.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 21526,60 грн, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст. ст. 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (вул. Героїв України, буд. 175, м. Мелітополь, Запорізька область, 72319, ідентифікаційний код юридичної особи 31914947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” (провулок Охтирський, буд. 7, корпус 1, офіс 1-201, м. Київ, 03066, ідентифікаційний код юридичної особи 37866538) 1 322 907 (один мільйон триста двадцять дві тисячі дев'ятсот сім) грн. 00 коп. основного боргу, 108610 (сто вісім тисяч шістсот десять) грн. 05 коп. пені, 18523,00 (вісімнадцять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 00 коп. сума 3% річних, відстрочивши виконання рішення господарського суду у справі № 908/568/22 від 18.10.2023 строком на три місяці - до 18.01.2024.
Видати наказ.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (вул. Героїв України, буд. 175, м. Мелітополь, Запорізька область, 72319, ідентифікаційний код юридичної особи 31914947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біохем Україна” (провулок Охтирський, буд. 7, корпус 1, офіс 1-201, м. Київ, 03066, ідентифікаційний код юридичної особи 37866538) 21525 (двадцять одна тисяча п'ятсот двадцять п'ять) грн 60 коп. судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 27.10.2023.
Суддя Т.А. Азізбекян