РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
24 жовтня 2023 р. Справа № 120/14773/23
Суддя Вінницький окружний адміністративний суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішень.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятих відповідачем постанов про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження. Позивачка акцентує увагу на тому, що виконавцем пропущено строк для здійснення виконавцем дій щодо стягнення виконавчого провадження. Серед іншого, зазначає, що виконавчий збір у контексті цієї справи має стягуватися, виходячи з суми, що була фактично стягнута у виконавчому провадженні, натомість створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення.
Ухвалою суду від 02.10.2023 року було відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) з урахуванням особливостей, визначених ст. 287 КАС України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встановив наступне.
22.09.2017 року головним державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинським В.І. було відкрито виконавче провадження № 54557870 щодо стягнення із ОСОБА_1 (поручителя) на користь ТОВ "ОПТ Факторинг Україна" борг у розмірі 26888613,38 грн на підставі виконавчого листа № 127/8498/15, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 02.08.2017 року.
Надалі, 09.04.2021 року від стягувача ТОВ "ОТП Факторинг України" надійшла заява про повернення виконавчого листа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
А тому, 13.04.2021 року головним державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинським В.І. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
У подальшому, ТОВ "ОТП Факторинг України" звернувся до приватного виконавця із вказаним вище виконавчим листом, на підставі чого приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. було відкрито виконавче провадження № 65533179 щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" борг у розмірі 2638737,72 грн.
12.09.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 12.09.2022 року, згідно якої виконавчий лист № 127/8498/15, виданий 02.08.2017 року Вінницьким міським судом Вінницької області повернено стягувачу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Макушинським В.І. було винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 06.09.2023 у розмірі 268861,34 грн та, відповідно, постанову про відкриття виконавчого провадження № 72705751 від 06.09.2023 року.
Не погоджуючись з постановами про стягнення виконавчого збору та про відкриття провадження, позивачка звернулася за захистом своїх правом до суду.
Даючи юридичну оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Так, згідно частини 1 статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 5 та 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Так, судом встановлено, що головним державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинським В.І. постановою від 22.09.2017 року було відкрите виконавче провадження № 54557870 на підставі виконавчого листа № 127/8498/15, виданого 02.08.2017 року Вінницьким міським судом Вінницької області.
Серед іншого, цією постановою було вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 268861,33 грн.
Принагідно суд зауважує, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Так, відповідно до матеріалів справи строк пред'явлення виконавчого листа № 127/8498/15 - 12.09.2025 року.
Згідно із частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Із змісту ч. 4 ст. 42 Закону слідує, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження, у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню, визначений у ст. 3 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону № 1404-VIII примусовому виконанню рішення підлягають, зокрема, постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору.
Загальний порядок визначення розміру та стягнення виконавчого збору закріплений у ст.ст. 27, 40, 45 Закону № 1404-VIII.
За змістом зазначених норм права постанова про стягнення виконавчого збору може бути винесена державним виконавцем одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, а також після винесення постанови про його закінчення і для кожної з таких постанов про стягнення виконавчого збору Законом № 1404-VIII встановлено окремий порядок виконання.
Відповідно до ч.ч. 1-4, 6 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум визначені у ст. 45 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 вказаного Закону розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Положеннями ч. 2 ст. 45 Закону № 1404-VIII передбачено, що розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Згідно з ч. 3 ст. 40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що відкриваючи виконавче провадження, державний виконавець одночасно виносить постанову, якою визначає суму виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника.
У разі, якщо виконавчий документ передбачає, зокрема, стягнення коштів з боржника, виконавчий збір перераховується до бюджету в міру стягнення відповідних сум та з урахуванням черговості їх розподілу.
Якщо на час повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягнуто або стягнуто не у повному обсязі, державний виконавець виносить постанову, в якій визначає суму, що належить стягнути.
Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору, винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, підлягає виконанню в порядку, визначеному ст. 45 Закону № 1404-VIII.
Натомість, суд наголошує, що рішенням, що підлягає примусовому виконанню, в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII є саме постанова про стягнення виконавчого збору, винесена згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII.
Отже, після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13.04.2021 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, державний виконавець згідно з ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" повинен був також винести постанову про стягнення виконавчого збору.
Суд наголошує, що саме постанова, винесена у відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, підлягає примусовому виконанню відповідно до ст. 26 цього Закону.
Натомість постановою старшого державного виконавця від 06.09.2023 року відкрито виконавче провадження № 72705751 з метою стягнення збору, що утворився в результаті стягнення боргу за виконавчим провадженням № 54557870.
Окрім того, відповідно до матеріалів справи, дійсною фактичною обставиною для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 06.09.2023 року стала постанова про перевірку матеріалів виконавчого провадження від 04.09.2023 року, відповідно до якої начальником Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) головному державному виконавцю Макушинському В.І. було надано вказівку вчинити усі необхідні дії, передбачені Законом № 1404-VIII, та у подальшому неухильно дотримуватися Закону, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 року та недопустити аналогічних порушень у майбутньому.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 74 Закону № 1404-VIII начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Однак, у контексті цієї справи, вказівкою начальника відділу нівелюються імперативні норми Закону № 1404-VIII, що призводить до протиправності винесених постанов про стягнення виконавчого збору та відкриття провадження на підставі такої постанови.
Розвиваючи вказане, суд зазначає, що відповідно до п. 1 р. XII Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, що затверджує Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), серед іншого вказано, що перевірити законність виконавчого провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі - мають право начальник відділу державної виконавчої служби.
Аналізуючи норми ст. 74 Закону № 1404-VIII, у поєднанні з п. 1-2 р. XII Інструкції, суд зазначає, що начальник відділу ДВС може з власної ініціативи або на підставі заява учасника виконавчого провадження здійснити контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень та у разі встановлення порушень - скасувати постанову державного виконавця, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Разом з тим, чинним законодавством не визначено критеріїв чи ознак, наявність яких вказувала б на необхідність проведення перевірки конкретного виконавчого провадження начальником органу державної виконавчої служби.
З урахуванням викладеного суд констатує, що за обставин, які склалися в спірних правовідносинах, начальник відділу може виключно проконтролювати своєчасність вчинення державним виконавцем виконавчих дій, що фактично призвело до порушення ч.3 ст. 40 Закону № 1404-VIII.
Зазначене свідчить лише про можливу відповідальність державного виконавця за таке порушення, оскільки стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця.
Ігнорування прямих вимог законодавства України з метою виконання покладених на державного службовця функцій порушує принцип законності та правової визначеності.
Так, за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією притягається до відповідальності у порядку встановленому Законом України "Про державну службу".
Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 06.09.2023 року у ВП № 54557870 та постанова про відкриття виконавчого провадження № 72705751 від 06.09.2023 року є протиправними.
При цьому, судом враховано положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачкою заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Сума підтверджена договором про надання професійної правничої допомоги від 08.09.2023 року, яким, зокрема, встановлено, розмір гонорару - 10000 грн.
Окрім того, до суду надано акт виконаних робіт від 25.10.2023 року, відповідно до якого адвокат витрачено 8,5 годин на надання правової допомоги, а за одну годину роботи встановлено 30% від мінімальної заробітної плати - 2010 грн. Також на підтвердження понесених витрат надано квитанцію до платіжної інструкції на переказ 10000 грн на рахунок АО "АК Якименко та Партнери".
Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зокрема враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Частиною 5 ст. 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Суд зазначає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу неспівмірний з складність цієї справи.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що відшкодуванню за понесені витрати на правничу допомогу підлягає сума у розмірі 4000 грн.
Відтак, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору розподіляється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Соборна, 15-А, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 34683238) про визнання протиправними та скасувань рішень, задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 06.09.2023 року винесену у ВП № 54557870.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № 72705751 від 06.09.2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович