справа № 991/9051/23
провадження № 11-сс/991/849/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про відмову у задоволенні скарги від 24.10.2023 р., -
ВСТАНОВИЛА:
24.10.2023 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга.
В цей же день суддею-доповідачем засобами електронного зв'язку надіслано до Вищого антикорупційного суду запит про витребування судової справи № 991/9051/23 для вирішення питання щодо можливості призначення апеляційної скарги ОСОБА_2 до розгляду, оскільки останнім до апеляційної скарги не було долучено копії оскаржуваної ухвали, а зі змісту апеляційної скарги неможливо було встановити предмет оскарження та результат розгляду скарги, відтак, суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості вирішити питання про призначення апеляційної скарги до розгляду.
25.10.2023 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшов лист слідчого судді, у якому зазначено, що оголошення повного тексту оскаржуваної ухвали від 24.10.2023 р. за результатом розгляду скарги ОСОБА_2 на бездіяльність детектива НАБУ, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк, призначено на 27.10.2023 року, що унеможливлює направлення справи до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Водночас, для вирішення питання щодо можливості призначення апеляційної скарги до розгляду до вказаного листа долучено копію скарги ОСОБА_2 на бездіяльність детектива НАБУ та копію оскаржуваної ухвали (вступна та резолютивна частина) від 24.10.2023 р.
Так, оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 24.10.2023 р. за результатами судового розгляду відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій у визначений КПК України строк.
Не погодившись із вказаним рішенням слідчого судді, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, якою слід призначити новий розгляд його скарги іншим складом суду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржувана ухвала слідчого судді має бути переглянута апеляційною інстанцією та скасована як незаконна, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення. Наголошує, що думка слідчого судді про те, що оскаржувана ухвала не підлягає оскарженню, є хибною, оскільки «законодавець навіть у страшному сні не міг собі уявити, що знайдеться суд, у якому порушення Конституції України та КПК України будуть введені в норму, а тому і не зазначив, що можна оскаржувати явні правопорушення».
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали провадження, суддею-доповідачем встановлено підстави для відмови у відкритті провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, наведено в ч. 1, ч. 2 ст. 309 КПК України.
Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканості, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 цього Кодексу, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПКУ України, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Наведений перелік свідчить, що законодавцем забезпечено можливість апеляційного оскарження під час досудового розслідування тих рішень слідчих суддів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження або найбільше зачіпають права та свободи особи. Такий підхід відповідає за своїм змістом правовій природі судового контролю під час досудового розслідування, який обумовлюється потребою учасників кримінального провадження в отриманні невідкладного судового захисту їх прав, свобод та інтересів.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю у разі обмеження чи порушення прав і законних інтересів осіб.
Ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги про нездійснення процесуальних дій у визначений КПК України строк відсутня у зазначеному переліку, а отже, її оскарження в апеляційному порядку кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Відсутність оскаржуваної ухвали у переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 309 КПК України, є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.
При цьому, суддя-доповідач зазначає, що апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, оскарження якої хоча і не передбачено КПК України, однак яка перешкоджає реалізації прав або повноважень однієї із сторін кримінального провадження, дійсно має бути забезпечено, оскільки інакше така сторона буде позбавлена можливості реалізувати свою процесуальну волю. Однак, у даному випадку оскаржувану ухвалу не можна вважати подібною до тих, яка має негативні наслідки і перешкоджає реалізації прав або повноважень сторони провадження.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2010 р. № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв'язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний Суд, розглядаючи положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
У постановах від 17.10.2018 р. (справа № 646/5552/17) та від 28.02.2019 р. (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Отже, за наявності у кримінальному процесуальному законі виключного переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, з наданням можливості оскарження інших рішень слідчого судді на стадії підготовчого провадження, підстави для відкриття апеляційного провадження у даному випадку - відсутні.
При прийнятті рішення суддя-доповідач враховує також позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення від 28.05.1985 р. у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п. 96 Рішення від 13.02.2001 р. у справі «Кромбах проти Франції»). У Рішенні ЄСПЛ від 28.03.2006 р. у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
У даному випадку, обмеження на апеляційне оскарження, встановлені національним законодавством, мають розумну пропорційність та не порушують загальні права та свободи особи.
В оскаржуваній ухвалі також чітко зазначено, що вона набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає. Жодних обґрунтувань щодо наявності виключних підстав для її апеляційного перегляду в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не наведено.
З урахуванням викладеного, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді від 24.10.2023 р. слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 309, 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -
ПОСТАНОВИЛА:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.10.2023 р. - відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя ОСОБА_1