ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/8545/22 Номер провадження 33/814/1055/23Головуючий у 1-й інстанції Логвінова О.В. Доповідач ап. інст. Герасименко В. М.
ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНПРАВОПОРУШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року м. Полтава
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Герасименко В.М., з секретарем Лимар О.М., за участі адвоката Шльонської О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м.Полтави від 17 лютого 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 536 гривень 80 копійок.
Згідно з постановою судді, 03.10.2022 року о 08 год. 50 хв. в м. Харків, вул. Чоботарська 3 водій ОСОБА_1 керував авто Volkswagen Jetta НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння (бліде обличчя, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови). Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився у присутності двох свідків у спеціальній медичній установі КНП ХОР .
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував відсутність у матеріалах справи акту огляду на стан сп'яніння, наявності лише бланку направлення до медичного закладу для проходження огляду на стан сп'яніння, який не заповнено належним чином та не містить відомостей про його вручення ОСОБА_1 .
Крім того, розгляд адміністративних матеріалів проведено за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, що позбавило його права скористатись своїми процесуальними правами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши адвоката Шльонську О.М., яка підтримала апеляційну скаргу та подане клопотання щодо закриття справи у зв'язку із закінченням на момент апеляційного перегляду строків, передбачених статтею 38 КУпАП, приходжу до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суддя першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, не в повному обсязі встановив обставини, які у відповідності з вимогами ст. ст. 245, 280 КУпАП підлягають обов'язковому встановленню.
Встановлені протоколом про адміністративне правопорушення обставини вчинення правопорушення, які були покладені суддею в основу судового рішення, не були належним чином перевірені суддею, шляхом дослідження інших доказів, які могли і повинні були бути встановлені.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається те, що суддя першої інстанції, під час розгляду справи, вважав доведеним факт відмови ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Також суддя вказав, що зазначені обставини дійсно мають місце та підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, відеозаписом події правопорушення.
Однак, Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи, і не може вважатися єдиним та беззаперечним доказом вини особи.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що судом першої інстанції, порушено вищезазначені вимоги закону, належним чином не з'ясовано обставини щодо вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а викладені в постанові висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі Надточій проти України, п. 33 рішення у справі Гурепка проти України). Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» зазначив, що підбурювання з боку міліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним переслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений, для того, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування.
При цьому, основні вимоги справедливості, зазначені в ст. 6 Конвенції відносяться до всіх видів злочинів, від самих незначних до особливо тяжких. Суспільний інтерес не може виправдовувати використання доказів, отриманих за допомогою провокації.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» - поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.
Як стверджується дослідженими в процесі апеляційного розгляду даними відеозапису подій з місця пригоди, працівниками поліції автомобіля зупинено Volkswagen Jetta НОМЕР_1 за керуванням ОСОБА_1 , в ході спілкування останній повідомив про вживання лікарських засобів від кашлю, які можливо містять заборонені препарати. В подальшому, працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння. При цьому, працівник поліції під час розмови з ОСОБА_2 неодноразово наголошував про те, що суд через три місяці закриє справу у разі складання протоколу, однак якщо ОСОБА_1 погодиться на проходження огляду в закладі охорони здоров'я, то в даному випадку буде встановлено наявність наркотичних речовин. Натомість, водій ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я у присутності двох свідків.
Вищевказане дає апеляційному суду достатні підстави на об'єктивний сумнів щодо добровільної відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Відповідно до сформованої позиції Європейського суду з прав людини наявність державного інтересу не можна використовувати в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів.
З огляду на досліджені апеляційним судом докази, приходжу до висновку, що з поведінки поліцейських, вбачається тиск на ОСОБА_1 для отримання відмови від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Рапорт працівника поліції не є допустимим доказом, якщо не підтверджений іншими доказами, достовірність яких не викликає сумнівів.
Апеляційний суд приходить до висновку, що патрульні поліцейські здійснили провокаційні дії відносно ОСОБА_1 , зокрема вбачаючи в останнього певні ознаки, запевнили про подальше закриття судом провадження у справі у разі складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я.
Такі дії працівників патрульної поліції були спрямовані не на усунення та припинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , як того вимагають вимоги Закону України «Про Національну поліцію», а навпаки на вчинення дій з метою вчинення останнім адміністративного правопорушення та складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення.
Наведеним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже при розгляді справи судом першої інстанції допущена неповнота та однобічність.
Між тим, згідно чинного законодавства усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до відповідальності.
Постанова судді згідно ст.283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
При винесенні рішення по даній справі, суд першої інстанції не дотримався вимог Закону в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції передчасно зробив висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, внаслідок чого прийняв неправильне рішення по справі.
Відповідно до ч.8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, здійснюючи перегляд постанови районного суду прийняте рішення у справі не можна визнати законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає безумовному скасуванню, а справа закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Київського районного суду м.Полтави від 17 лютого 2023 року щодо ОСОБА_1 - скасувати.
Постановити нову постанову, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Полтавського
апеляційного суду В.М. Герасименко