ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" жовтня 2023 р. Справа№ 910/11128/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 (повний текст складено 18.07.2023)
у справі № 910/11128/23 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до 1. ОСОБА_1 ,
2. ОСОБА_2 ,
3. ОСОБА_3 ,
4. ОСОБА_4 ,
5. ОСОБА_5 ,
6. ОСОБА_6 ,
7. ОСОБА_7 ,
8. ОСОБА_8 ,
9. ОСОБА_9 ,
10. ОСОБА_10 ,
11. ОСОБА_11
про стягнення 11 706 838 257,34 грн, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 11 706 838 257,34 грн шкоди, завданої ними Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») як посадовими особами банку.
В обґрунтування заявлених вимог Фонд посилається на завдання відповідачами шкоди банку внаслідок прийняття управлінських рішень щодо ряду укладення кредитних та забезпечувальних правочинів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 позовну заяву Фонду до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про стягнення 11 706 838 257,34 грн повернуто позивачу.
Суд зазначив, що вимоги позивача не пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, а випливають з різних правовідносин окремо за кожною кредитною справою. У даному випадку заявлені позивачем вимоги про стягнення шкоди хоч і стосуються одних і тих самих відповідачів, однак ці вимоги за своєю правовою природою не є пов'язаними між собою, оскільки стосуються різних суб'єктів господарювання, правовідносини банку з якими виникли на підставі окремих самостійних правочинів. У той же час відповідачами приймались рішення щодо кредитування кожного контрагента окремо, а не в їх сукупності. При цьому кожне з цих рішень та правочинів є самостійною підставою виникнення цивільних прав і обов'язків у контрагентів банку, кожне з них тягне настання самостійних цивільно-правових наслідків, що мають бути перевірені судом за кожним фактом порушення, що спричинило завдання банку шкоди та в якій частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2023, Фонд звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Фонд вважає підстави постановлення оскаржуваної ухвали відверто надуманими та зазначає, що у своїй позовній заяві заявив лише одну позовну вимогу: «Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заподіяну Банку шкоду в розмірі 11 706 838 257,34 грн».
Скаржник відзначає, що посилання у позовній заяві на численні факти ризикового кредитування, які заподіяли збитків Банку та його вкладникам, та рішення керівних органів Банку щодо такого кредитування є підставами позову, а не окремими позовними вимогами, як про це помилково зазначив суд. На думку апелянта, суд переплутав підстави та предмет позову. Наявність тільки однієї вимоги виключає можливість порушення правил об'єднання позовних вимог в одній позовній заяві; навіть за умови пред'явлення Фондом кількох окремих позовних вимог до пов'язаних осіб Банку такі вимоги мали би розглядатись в межах однієї справи, оскільки Фонд заявляє не про окремі кредитні операції, а про факти систематичного виведення з банку коштів його керівниками та власником, що стало головною причиною його неплатоспроможності. Таким чином, зазначена судом підстава повернення позову (п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України) не відповідає дійсним обставинам справи (не стосується дійсно пред'явленої Фондом позовної вимоги), а саме повернення позову було незаконним. Апелянт вважає такі дії суду першої інстанції такими, що направлені на обмеження його доступу до правосуддя.
Позиції учасників справи.
Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Демидова А.М., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11128/23 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Фонду на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 до надходження матеріалів справи №910/11128/23.
09.08.2023 матеріали справи №910/11128/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 Апеляційну скаргу Фонду на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/11128/23 залишено без руху.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 справа №910/11128/23 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А. (у зв'язку з відпусткою судді Демидової А.М.).
Від Фонду на виконання вказаної ухвали надійшла заява про усунення недоліків, в якій скаржник просить відкрити апеляційне провадження у справі №910/11128/23, оскільки скаржник звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі п. 24 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/11128/23. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 271 ГПК України).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Фонд просить стягнути солідарно з відповідачів як посадових осіб ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - Банк, ПАТ «ВіЕйБі Банк») грошові кошти в загальному розмірі 11.706.838.257,34 грн, які становлять собою суму завданої банку цими посадовими особами шкоди.
Заявлену до стягнення суму шкоди відповідачі, на думку Фонду, завдали під час виконання своїх управлінських повноважень у кредитуванні таких юридичних осіб:
1. ТОВ "Західний м'ясний альянс" - 842.395.883,97 грн;
2. ПП "Паром-Люкс" - 1.202.328.078,97 грн;
3. ТОВ "Харчопродекспо" та ТОВ "Магніт" - 739.004.789,45 грн;
4. ПП "Газпостач" - 189.554.153,03 грн;
5. ДП ПАТ "Івано-Франківський м'ясокомбінат" "Іванофранківські ковбаси" - 680.813.142,94 грн;
6. ПрАТ "Залізничник" та ПрАТ "Елком і К" - 2.300.683.359,80 грн;
7. ТОВ "Агро.Центр" - 727.461.303,01 грн;
8. ТОВ "Луцьк-Металопостачсервіс" та ТОВ "Зорі Прикарпаття" - 439.796.532,71 грн;
9. ТОВ "Едель-Бау" - 198 978 797,16 грн;
10. ТОВ "МПК "Сарко" та ТОВ "Кіровський ЛТД" - 797.322.467,56 грн;
11. ТОВ "Рафінад", ТОВ "Хвиля" та ТОВ "Ледер Плюс ЛТД" - 2.064.914.222,86 грн;
12. ТОВ "Добробут Інвестсервіс", ТОВ "Тар Компані ЛТД" та ДП "Ямниця "ВАТ Івано-Франківськцемент" - 653.905.916,32 грн;
13. ТОВ "Алгей-Агро", ТОВ "Агрокомплекс "Сула" та ТОВ "М'ясопродінвест" - 705.225.253,06 грн;
14. ТОВ "УКРПРОДЗЕРНО" - 164.454.356,51 грн.
Таким чином, позовні вимоги ґрунтуються на прийнятті відповідачами різних рішень щодо кредитування 24 окремих юридичних осіб (як самостійно, наприклад, ТОВ "Західний м'ясний альянс"), так і спільно з іншими (наприклад, кредитування ТОВ "Рафінад", ТОВ "Хвиля" та ТОВ "Ледер Плюс ЛТД"), що становить 14 самостійних випадків.
Зокрема, як зазначено в позові, правовідносини між ТОВ "Західний м'ясний альянс" та ПАТ "ВіЕйБі Банк" виникли з таких правочинів:
- кредитний договір № 158-2013 від 05.12.2013 та укладені в подальшому у 2013-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави № 158-2013/S-1 від 27.12.2013;
- договір застави № 158-2013/S-2 від 27.12.2013;
- кредитний договір №10-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору.
Правовідносини з ПП «Паром-Люкс»:
- кредитний договір №119-2013 від 08.10.2013 та укладені в подальшому у 2013-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави від 27.12.2013;
- договір застави №119-З-2013 від 31.10.2013;
- договір застави від 27.12.2013;
- договір застави №119-З1-2013 від 31.10.2013.
- кредитний договір №8-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №8-2014./S-1 від 08.01.2014.
Правовідносини з ТОВ «Харчопродекспо»:
- кредитний договір №65-2013 від 31.05.2013 та укладені в подальшому у 2013-2014 роках договори про внесення змін до цього договору.
04.10.2013 борг ТОВ «Харчопродекспо» за кредитним договором №65-2013 від 31.05.2013 було переведено та ТОВ «Магніт»
- договір застави №65-33-2013 від 31.10.2013;
- договір застави №65-2013/S-2 від 29.11.2013.
Правовідносини з ТОВ «Магніт»:
- кредитний договір №9-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №9-2014/S-1 від 30.09.2014.
Правовідносини з ПП «Газпостач»:
- кредитний договір №11-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №11-32-2014 від 30.04.2014.
Правовідносини з ДП ПАТ «Івано-Франківський м'ясокомбінат»:
- кредитний договір №246-2012 від 25.06.2012 та укладені в подальшому у 2012-214 роках договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №5-3-2013 від 24.01.2013;
Правовідносини з ПрАТ «Залізничник» та ПрАТ «Елком і К» (правонаступник ТОВ «Станіславська торгова компанія»):
- договір про відступлення права вимоги №2/03/12 на придбання Банком права вимоги ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до ПрАТ «Залізничник» за кредитним договором №010/12/34 від 19.07.2011 (та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору) та ПрАТ «Елком і К» за кредитним договором №010/12/20 від 14.04.2011 (та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору);
Правовідносини з ТОВ «Агро.Центр»:
- кредитний договір №313-2012 від 20.09.2012 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №23-3-2013 від 24.01.2013;
- договір застави №24-3-2013 від 24.01.2013;
- договір застави від 27.12.2013.
Правовідносини з ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»:
- кредитний договір №358-2012 від 09.10.2012 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- кредитний договір №54-2013 від 29.03.2013 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
Правовідносини з ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс» та ТОВ «Зорі Прикарпаття» (новий позичальник):
- кредитний договір №10 від 04.10.2013 про внесення змін до договору №358-2012 від 09.10.2012;
- кредитний договір №8 від 04.10.2013 про внесення змін до договору №54-2013 від 29.03.2013.
- договір застави №54/358-3-2013 від 31.10.2013;
- договір застави від 27.12.2013;
- договір застави від 31.10.2013.
Правовідносини з ТОВ «Едель-Бау»:
- кредитний договір №13-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору;
Правовідносини з ТОВ «МПК «Сарко»:
- кредитний договір №47-2013 від 05.03.2013;
Правовідносини з ТОВ «МПК «Сарко» та ТОВ «Кіровський ЛТД»:
- договір від 04.10.2013 про внесення змін до кредитного договору №47-2013 від 05.03.2013 про заміну сторони позичальники та збільшення розміру кредиту та укладені в подальшому у 2013-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №47-33-2013 від 31.10.2013;
- договір застави від 27.12.2013;
- договір застави від 31.10.2013.
Правовідносини з ТОВ «Кіровський»:
- кредитний договір №14-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №14-33-2014 від 30.04.2014;
- договір застави №13-32-2014 від 30.04.2014.
Правовідносини з ТОВ «Рафінад»:
- кредитний договір №163-2013 від 30.12.2013 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору.
Правовідносини з ТОВ «Хвиля»:
- кредитний договір №5-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору.
Правовідносини з ТОВ «Ледер Плюс ЛТД»:
- кредитний договір №6-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору.
Правовідносини з ТОВ «Добробут Інвестсервіс»:
- кредитний договір №69-2013 від 05.06.2013.
Правовідносини з ТОВ «Добробут Інвестсервіс» та ТОВ «Тар Компані ЛТД» (новий позичальник):
- договір №7 від 04.10.2013 про внесення змін до договору №69-2013 від 05.06.2013, яким здійснено заміну сторони позичальника та збільшено розмір кредиту, та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору.
Правовідносини з ДП «Ямниця» «ВАТ «Івано-Франківськцемент»:
- кредитний договір №132-2012 від 28.03.2012 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- кредитний договір №136-2012 від 29.03.2012 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- кредитний договір №319-2012 від 24.09.2012 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору.
Зобов'язання ТОВ «Добробут Інвестсервіс», ТОВ «Тар Компані ЛТД» та ДП «Ямниця «ВАТ «Івано-Франківськцемент» забезпечувались спільною заставою:
- договір застави від 31.10.2013;
- договір застави №6-3-2012 від24.01.2013;
- договір застави від 27.12.2013.
Правовідносини з ТОВ «Алгей-Агро»:
- кредитний договір №114-2012 від 15.03.2012.
Правовідносини з ТОВ «Алгей-Агро» та ТОВ «М'ясопродінвест» (новий позичальник):
- договір від 05.11.2013 про внесення змін до кредитного договору №114-2012 від 15.03.2012, яким здійснено заміну сторони позичальника та збільшено розмір кредиту, та укладені в подальшому у 2013-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
Правовідносини з ТОВ «М'ясопродінвест»:
- кредитний договір №135-2013 від 25.10.2013 та укладені в подальшому у 2013-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
- кредитний договір №3-2014 від 08.01.2014 та укладені в подальшому у 2014 році договори про внесення змін до цього договору;
- договір застави №3-35-2014 від 30.04.2014;
- договір застави №3-34-2014 від 30.04.2014;
- договір застави від 30.09.2014.
Правовідносини з ТОВ «Агрокомплекс «Сула»:
- кредитний договір №129-2012 від 28.03.2012 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору;
Зобов'язання ТОВ «Алгей-Агро», ТОВ «М'ясопродінвест» та ТОВ «Агрокомплекс «Сула» забезпечувались спільною заставою:
- договір застави №135-5-213 від 31.10.2013;
- договір застави від 29.11.2013.
Правовідносини з ТОВ «Укрпродзерно»:
- кредитний договір №227-2011 від 26.09.2011 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору
- кредитний договір №117-2012 від 15.03.2012 та укладені в подальшому у 2012-2014 роках договори про внесення змін до цього договору.
Новий позичальник за договорами - СТОВ ім. Енгельса.
- договір застави від 29.11.2013.
Фонд зазначає, що рішення відповідачів про видачу кредитів переліченим юридичним особам, виведення з-під застави високоліквідного майна, зменшення процентної ставки за користування кредитними коштами та про систематичне відтермінування сплати відсотків позичальниками приймались Кредитною комісією з корпоративного бізнесу та середнього і малого бізнесу ПАТ «ВіЕйБі Банк» (кредитний комітет) у складі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 (окремі рішення щодо відстрочення сплати процентів та строку повернення кредиту щодо ПрАТ «Залізничник» та ПрАТ «Елком і К» приймались за участі ОСОБА_11 ); членами Спостережної ради ПАТ «ВіЕйБі Банк» були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Керівниками та членами Комітетів правління (Кредитного комітету) ПАТ «ВіЕйБі Банк», які приймали рішення про вчинення операцій, що завдали Банку збитків, були наступні особи:
1. ОСОБА_2 - Голова Спостережної ради з 12.12.2011 до 20.11.2014;
2. ОСОБА_3 - член Спостережної ради з 11.03.2011 до 26.06.2013;
3. ОСОБА_4 - член Спостережної ради з 26.06.2013 до 20.11.2014;
4. ОСОБА_5 - член Спостережної ради з 29.01.2013 до 06.03.2014;
5. ОСОБА_6 - член Спостережної ради з 24.04.2014 до 20.11.2014;
6. ОСОБА_7 - Голова Правління з 09.02.2012 по 19.11.2014; з 11.2011 - в.о. Голови Правління, Голова Кредитної комісії з корпоративного бізнесу та СМБ;
7. Головко Анжеліка Леонідівна - Перший заступник Голови Правління з 12.10.2011 по 18.11.2014; член Кредитної комісії з корпоративного бізнесу та СМБ;
8. Шершун Любомир Іванович - заступник Голови Правління з юридичних питань - Член Правління банку з 25.03.2011 по 19.03.2014, член Вищого Кредитного комітету, член Кредитної комісії з корпоративного бізнесу та СМБ;
9. ОСОБА_10 - член Кредитної комісії з корпоративного бізнесу та СМБ.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог покликаний забезпечувати правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті в рамках окремих справ, але об'єднуються однорідністю вимог або поданими доказами, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних за своєю суттю судових рішень за однакових обставин.
Об'єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги, є порушенням правил об'єднання таких вимог.
Суд встановив, що Фонд обґрунтовує заявлені вимоги завданням відповідачами шкоди банку внаслідок прийняття управлінських рішень щодо низки укладених кредитних та забезпечувальних правочинів.
У цьому випадку заявлені позивачем вимоги про стягнення шкоди хоч і стосуються одних і тих самих відповідачів, однак ці вимоги за своєю правовою природою не є пов'язаними між собою, оскільки стосуються різних суб'єктів господарювання, правовідносини банку з якими виникли в різний період та на підставі окремих самостійних правочинів.
Відповідачі ухвалювали рішення щодо кредитування кожного контрагента окремо, а не у їх сукупності.
При цьому кожне з цих рішень та правочинів є самостійною підставою виникнення цивільних прав і обов'язків у контрагентів банку, кожне з них тягне настання самостійних цивільно-правових наслідків, які мають бути перевірені судом за кожним фактом порушення, що спричинило завдання банку шкоди в конкретному розмірі, аби підтвердити повністю чи частково заявлену до стягнення суму.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у п. 7.77 постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 «позовні вимоги до пов'язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи апеляційний суд відзначає таке.
Дійсно, у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку завдання банку шкоди діями його посадових осіб (внаслідок чого настала неплатоспроможність банку), які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у т.ч. дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 37 Закону виконавчим органом банку, що здійснює поточне управління, є правління банку. Банк зобов'язаний створити наглядову раду, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу, захист прав вкладників, інших кредиторів та учасників банку.
Відповідно до ст. 39 Закону до виключної компетенції ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю банку та контролю за її ефективністю, контроль за ефективністю функціонування системи управління ризиками, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
За змістом ст. 40 Закону до компетенції правління банку належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю банку, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та ради банку. Правління банку очолює голова правління, який керує роботою правління банку та має право представляти банк без доручення. Голова правління банку несе персональну відповідальність за діяльність банку.
Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами правочинів, про які зазначено у позовній заяві, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов'язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги до пов'язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у т.ч. дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
Водночас, як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, в ній досліджувались шість угод на придбання облігацій (зі змінами та доповненнями), укладених банком в період з 16.05.2014 по 01.12.2014 з чотирма юридичними особами на виконання рішень керівників банку, ухвалених практично в цей же період.
При цьому суди першої та апеляційної інстанції встановили, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений правами та обов'язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду (п. 7.73 постанови Великої Палати Верховного Суду).
У справі, що розглядається, Фонд, заявляючи вимогу про стягнення з відповідачів шкоди солідарно, зазначає, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку або був членом Комітету правління (Кредитного комітету) Банку, а ОСОБА_1 був контролером Банку з 2011 року та загалом контролював понад 80% статутного капіталу Банку через компанію Квікком Лімітед.
ПАТ «ВіЕйБі Банк» був віднесений до категорії неплатоспроможних постановою Правління НБУ від 20.11.2014 № 733.
Однак визначені Фондом як відповідачі особи були на посадах у Банку в різні періоди. Так, як слідує зі змісту позовної заяви, ОСОБА_3 була членом спостережної ради з 11.03.2011 до 26.06.2013 та не могла діяти як посадова особа Банку в інші періоди та приймати рішення щодо кредитування осіб після 26.06.2013 і до моменту визнання банку неплатоспроможним (тобто, наприклад, за кредитними договорами: № 158-2013 від 05.12.2013 з ТОВ «Західний м'ясний альянс»; № 119-2013 з ПП «Паром-Люкс»; № 13-2014 від 08.01.2014 з ТОВ «Едель-Бау»; № 14-2014 від 08.01.2014 з ТОВ «Кіровський» та іншими).
ОСОБА_6 був членом спостережної ради з 24.04.2014 по 20.11.2014 та не міг ухвалювати рішення щодо кредитування юридичних осіб до того, як зайняв цю посаду у Банку. Так само інші особи, які займали відповідні посади в інші періоди, не могли приймати рішення щодо кредитування в ті періоди, коли вони (ці особи) не перебували на посадах у Банку. При цьому Фонд взагалі не вказує, в який період ОСОБА_10 був членом Кредитної комісії з корпоративного бізнесу та СМБ.
Окремо колегія суддів відзначає, що позов заявлений до відповідачів як до керівників, так і до пов'язаних осіб ПАТ «ВіЕйБі Банк», до яких ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможного) відносить членів комітетів правління банку та осіб, які мають істотну участь у банку.
При цьому позов заявлено до ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 одночасно як до членів правління банку і членів Кредитної комісії з корпоративного бізнесу та СМБ, а до ОСОБА_10 - виключно як до члена Кредитної комісії з корпоративного бізнесу та СМБ. Однак Фонд попередньо не наводить жодних обставин та доказів на підтвердження того, що Кредитна комісія з корпоративного бізнесу та СМБ за своїм статусом була постійно діючим комітетом правління банку в розумінні ч. 3 ст. 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможного). Водночас щодо ОСОБА_9 згадується, що в період його діяльності в банку з 25.11.2011 по 19.03.2014 він був членом «Вищого Кредитного комітету». Крім того чітко не визначено, чи може ОСОБА_10 бути співвідповідачем саме як керівник банку в розумінні ч. 1 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка чітко визначає перелік відповідних осіб (а не член управлінського персоналу, про що зазначає позивач).
Колегія суддів ще раз відзначає, що у справі №910/11027/18 досліджувались шість угод на придбання облігацій (зі змінами та доповненнями), укладених банком в період з 16.05.2014 по 01.12.2014 з чотирма юридичними особами за незмінного складу керівників банку.
Саме на підставі цих обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість розглянути позовні вимоги сукупно до всіх відповідачів.
При цьому постанова Великої Палати не містить остаточного висновку, що всі подібні спори мають розглядатися виключно в межах однієї справи. Адже періоди доведення банківської установи до неплатоспроможності можуть бути різними і досить тривалими, а кількість сумнівних операцій і склад керівників - варіюватись.
Водночас як у справі, що розглядається, Фонд посилається на рішення посадових осіб Банку в період з 2011 року по 2014 рік (коли склад керівництва змінювався) щодо більш як 20 юридичних осіб як в частині надання кредитів, так і щодо забезпечення цих кредитів.
Суд зазначає, що кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов'язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і під час його виконання, утворюють окремий склад цивільно-правового прововідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов'язаними між собою (різні кредитні договори, договори забезпечення тощо).
Критерії пов'язаності позичальників між собою та схожості переважної більшості забезпечень цих кредитів, що наводить позивач в обґрунтування об'єднання вимог в одному позові, не є достатніми для застосування правил об'єднання позовів у розумінні ст. 173 ГПК України.
Суд вважає, що об'єднання позовних вимог в цьому випадку може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов'язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи.
Сумісний розгляд заявлених Фондом позовних вимог у цій справі перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, оскільки у даному випадку під час розгляду справи суд повинен буде надати оцінку умовам кожного з укладених кредитних договорів, встановити обставини дотримання, виконання / невиконання сторонами умов цих договорів, мети та обставин їх укладення, а також правильність визначених щодо кожного з позичальників сум. Зазначене свідчить про те, що по кожному з договорів та по кожному окремому епізоду, щодо яких, як зазначає позивач, конкретним колом відповідачів було завдано шкоди банку в різних розмірах, суду необхідно проводити окрему процесуальну процедуру з визначенням та дослідженням різного кола доказів, пов'язаних зі встановленням обставин, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, що також суттєво утруднить вирішення спору в межах однієї справи.
При цьому слід враховувати і процесуальні строки, встановлені ст. ст. 177, 195 ГПК України.
Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що обставини, викладені в позовній заяві, об'єднані взаємопов'язаними сукупними (спільними) діями усіх відповідачів, а також доводи про те, що позовні вимоги пов'язані підставою виникнення та поданими доказами.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач при поданні позову порушив правила ст. 173 ГПК України щодо об'єднання позовних вимог, оскільки у даному випадку позовні вимоги ґрунтуються на підставі різних кредитних договорах з окремими до них договорами забезпечення виконання зобов'язання, які є різними за предметом, обсягом зобов'язань та строками виконання, а також на різних рішеннях, які приймались пов'язаними з Банком особами окремо по кожному із кредитних договорів, що має наслідком дослідження окремо кожного рішення, договору та окремо - заборгованості, яка виникла з різних підстав, що повинно підтверджуватися окремими, не пов'язаними між собою доказами.
Сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені ст. 195 ГПК України, що свідчить про порушення правил об'єднання позовних вимог.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала місцевого господарського суду у цій справі є законною та обґрунтованим і підстав для її скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/11128/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/11128/23 залишити без змін.
Справу №910/11128/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак