ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" жовтня 2023 р. Справа№ 910/12252/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання
від позивача: Гуменюк О.О. (в залі суду);
від відповідачів: не з'явились;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023, повний текст рішення складено 27.03.2023
у справі № 910/12252/22 (суддя Балац С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ";
до 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ";
2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЗИТИВ-В";
3 Фізичної особи-підприємця Еберле В'ячеслава Валерійовича;
про стягнення 919 457,54 грн,-
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" (далі - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЗИТИВ-В" (далі - відповідач-2) та фізичної особи-підприємця Еберле В'ячеслава Валерійовича (далі - відповідач-3) про стягнення 919.457,54 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем-1 порушено грошове зобов'язання за укладеним між останнім та позивачем договором фінансового лізингу від 09.08.2021 № 210809-2/ФЛ-Ю-С, виконання грошового зобов'язання за яким було забезпечено: договором поруки від 09.08.2021 № 210809-7/П укладеним між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 та договором поруки від 09.08.2021 № 210809-8/П, укладеним між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-3, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про солідарне стягнення з відповідачів 919 457,54 грн., з яких: 641 322,51 грн. - основна заборгованість, 101 370,02 грн. - пеня, 82 467,00 грн. - штраф, 52 837,28 грн. - 24% річних та 41 460,73 грн. - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЗИТИВ-В" та Фізичної особи-підприємця Еберле В'ячеслава Валерійовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ" основну заборгованість сумі 641 322 грн. 51 коп., пеню сумі 101 370 грн. 02 коп., штраф сумі 82 467 грн. 00 коп., 24 % річних сумі 52 837 грн. 28 коп., інфляційні втрати в 41 460 грн. 73 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 13 791 грн. 86 коп.
Рішення мотивоване тим, що жодного підтвердження факту сплати відповідачами на користь позивача основної заборгованості за Договором фінансового лізингу в сумі 641 322,51 грн сторонами спору до суду не подано. Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідачів перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачами не спростований, відтак, позовна вимога про солідарне стягнення з відповідачів основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 641 322,51 грн. Оскільки відповідачами не виконано грошове зобов'язання у строк, встановлений Договором фінансового лізингу, заявлені позивачем вимоги про солідарне стягнення з відповідачів пені в сумі 101 370,02 грн., штрафу в сумі 82 467,00 грн., 24% річних в сумі 52 837,28 грн. та інфляційних втрат в сумі 41 460,73 грн. є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними. Саме посилання відповідача-1 на введення воєнного стану в країні не може слугувати підставою для звільнення відповідача-1 від виконання грошового зобов'язання за Договором фінансового лізингу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 в частині стягнення штрафних санкцій, а саме: пені у сумі 101 370, 02 грн, штрафу у сумі 82 467,00 грн, 24% річних у сумі 52 837,28 грн, інфляційних витрат в розмірі 41 460,73 грн.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, судом першої інстанції, в частині нарахування штрафних санкцій за договором фінансового лізингу № 210809-2/ФЛ-Ю-А від 09.08.2021, не було враховано офіційної позиції України щодо настання форс-мажорних обставин, яка зазначена в листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що офіційно засвідчує настання форс-мажорних обставин в країні з 24.02.2022 до дати їх офіційного закінчення. Вказана позиція, за твердженням скаржника, свідчить про безпідставність нарахування штрафних санкцій за спірним договором в період дії воєнного стану.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень у справі
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що з початку введення військового стану, відповідач жодним чином не намагався звернутись до позивача з повідомленням про неможливість виконання взятих на себе зобов'язань за договором, у будь-який зручних для нього спосіб, не намагався, всупереч п. 8.3 договору провести переговори з метою визначення заходів, яких слід вжити або запропонувати інших спосіб виконання умов договору.
Також позивач вказує на правову позицію, викладену у п.п. 46-48, 50, 52 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, що: "46. Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. 47. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. 48. Позивач не надав жодних документів та доказів, чому повідомлення позивачем іншої сторони Договору (Міноборони) про наявність форс-мажорних обставин було зроблено із пропущенням 5-денного строку, встановленого Договором. Усі пояснення сторони стосувалися лише дати отримання сертифіката ТПП, а не дати повідомлення Міноборони про дію форс-мажорних обставин. 50. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). 52. Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).".
Позивач зазначає про те, що користуючись введенням воєнного стану, відповідач-1 не сплачував лізингових платежів за договором, хоча жодного підтвердження призупинення економічної діяльності в м. Київ скаржником не надавалось.
Також позивач зазначає, що лист ТТП від 28.02.2022 не звільняє сторін від доведення того, що виконання зобов'язання за договором стало неможливим у встановлений термін саме внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Відповідачем не доведено наявність прямих причинно-наслідкових зв'язків між військовою агресією рф проти України, введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання ним своїх зобов'язань за договором лізингу щодо оплати лізингових платежів, не надано передбаченого договором офіційного документа (сертифіката) ТТП, що засвідчує вказані обставини непереборної сили у взаємозв'язку з можливістю виконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу.
Позивач у додаткових поясненнях зазначає про те, що відповідно до Наказу Мінінтеграції від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією", за адресами першого, другого та третього відповідачів, на жодній території не велися бойові дії.
Позивач правомірно заявив штрафні санкції внаслідок неналежного виконання першим відповідачем положень договору, що випливають з положень чинного законодавства України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/12252/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 в засіданні 06.06.2023.
На підставі ст.ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 відкладено розгляд справи № 910/12252/22 за апеляційною скаргою апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 на 25.07.2023, а ухвалою від 25.07.2023 відкладено на 29.08.2023.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023, для розгляду справи № 910/12252/22 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Коротун О.М., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 прийнято справу № 910/12252/22 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Ткаченко Б.О. Відкладено розгляд справи № 910/12252/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 на 03.10.2023.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, у зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом передачі судової справи між суддями від 02.10.2023, для розгляду справи № 910/12252/22 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 прийнято справу № 910/12252/22 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміни складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/12252/22 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представники відповідачів у судове засідання 03.10.2023 не з'явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні 03.10.2023 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем, як лізингодавцем, та першим відповідачем, як лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу від 09.08.2021 № 210809-2/ФЛ-Ю-С (далі - Договір фінансового лізингу), відповідно до п. 1.1. якого позивач набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування об'єкт лізингу (далі - Об'єкт лізингу), найменування марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в додатку "Специфікація", а перший відповідач зобов'язується прийняти Об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
Пунктом 4.2 Договору фінансового лізингу визначено, що загальна вартість Об'єкта лізингу - 2.061.675.00 грн. з ПДВ.
Розділом 2 Договору фінансового лізингу (умови) передбачений порядок розрахунків та розмір фінансового активу (зазначений у грошовому виразі), а саме, зокрема:
- число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається сторонами згідно п. 2.1.7.1 Загальних умов Договору (п. 2.1.7 Договору фінансового лізингу);
- у випадку, якщо авансовий лізинговий платіж визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до Договору) становить менше ніж 20% від Загальної вартості Об'єкта лізингу, визначеної у п. 4.2 Договору, то числом сплати лізингового платежу 1-го періоду лізингу є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання чотирьох календарних днів до дати підписання акту. У випадку, якщо авансовий лізинговий платіж визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до Договору) дорівнює або становить більше ніж 20% від Загальної вартості Об'єкта лізингу, визначеної у п. 4.2 Договору то числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту (п. 2.1.7.1 Договору фінансового лізингу);
Період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює одному місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання акту (п. 2.1.8 Договору фінансового лізингу).
Положеннями пункту 7.1.1 Договору фінансового лізину (умови) передбачено, що за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним Договором та/або чинним законодавством України перший відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення та відшкодовує всі збитки, завдані цим позивачу, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.
Відповідно до пункту 7.1.3 Договору фінансового лізингу (умови), за ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилученні) Об'єкта лізингу технічної документації, отриманої відповідачем-1 разом з Об'єктом лізингу, порушення умов пунктів 2.15, 2.16, 3.6, 4.1.2, 4.1.7, 4.8, 5.2, 10.2, Загальних умов - сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 відсоток Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень.
Умовами пункту 2.7 Договору фінансового лізингу (умови), зокрема, визначено, що у разі, якщо перший відповідач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що позивач має право нарахувати, а перший відповідач зобов'язується сплачувати 24 проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.
Додатком до Договору фінансового лізингу визначений графік сплати лізингових платежів.
Відповідно до акту прийому-передачі Об'єкта лізингу в користування від 20.08.2021 № б/н. за Договором фінансового лізингу позивач передав, а перший відповідач прийняв Об'єкт лізингу за Договором фінансового лізингу.
Позивач зазначає, що перший відповідач, в порушення умов Договору фінансового лізингу, не здійснив в повному обсязі оплату лізингових платежів внаслідок чого з 09.03.2022 по 09.10.2022 виникла заборгованість в загальній сумі 641.322,51 грн.
Між позивачем, як кредитором, першим відповідачем, як боржником, та другим відповідачем, як поручителем, укладено договір поруки від 09.08.2021 № 210809-7/П (далі - Договір поруки-1), відповідно до предмету якого другий відповідач зобов'язується солідарно відповідати перед позивачем за виконання першим відповідачем усіх грошових зобов'язань, зокрема, за Договором фінансового лізингу в повному обсязі (п. 2 Договору поруки-1).
Також між позивачем, як кредитором, першим відповідачем, як боржником, та третім відповідачем, як поручителем, укладено договір поруки від 09.08.2021 № 210809-8/П (далі - Договір поруки-2), відповідно до предмету якого третій відповідач зобов'язується солідарно відповідати перед позивачем за виконання першим відповідачем усіх грошових зобов'язань, зокрема, за Договором фінансового лізингу в повному обсязі (п. 2 Договору поруки-2).
Проте, першим відповідачем, в порушення умов Договору фінансового лізингу, не здійснено оплату лізингових платежів в період з 09.03.2022 по 09.10.2022 в розмірі 641.322,51 грн, крім того, умови Договору поруки-1 та Договору поруки-2 другим відповідачем та третім відповідачем не виконані.
Враховуючи вказані вище обставини позивач звернувся до господарського суду з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів основної заборгованості в сумі 641 322,51 грн., пені в сумі 101 370,02 грн. штрафу в сумі 82 467,00 грн, 24% річних в сумі 52 837,28 грн. та інфляційних втрат в сумі 41 460,73 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Жодного підтвердження факту сплати відповідачами на користь позивача основної заборгованості за Договором фінансового лізингу в сумі 641 322,51 грн. сторонами спору до суду не подано.
Як вже зазначалось, в апеляційній скарзі перший відповідач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 лише в частині стягнення штрафних санкцій, а саме: пені у сумі 101 370,02 грн, штрафу у сумі 82 467,00 грн, 24% річних у сумі 52 837,28 грн, інфляційних втрат в розмірі 41 460,73 грн, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 641 322,51 грн, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в тому числі і у частині, яка апелянтом не оскаржується, будуть наявні правові підстави для зміни рішення і у вказаній вище частині, тобто в частині солідарного стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 641 322,51 грн.
Натомість, колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з 09.03.2022 по 09.10.2022 в сумі 641 322,51 грн.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що факт наявності заборгованості у відповідачів перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачами не спростований, відтак, позовна вимога про солідарне стягнення з відповідачів основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 641 322,51 грн.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 5.2.1. Загальних умов Договору визначено, що перший відповідач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) інформувати позивача про стан та адресу базування об'єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "довідка" до договору.
Матеріали справи не містять доказів виконання першим відповідачем обов'язку, визначеного пунктом 5.2.1 Договору.
Згідно з пунктом 7.1.3. Загальних умов Договору за порушення, зокрема, умов пункту 5.2 Загальних умов договору перший відповідач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 відсоток остаточної загальної вартості об'єкта лізингу. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості об'єкта лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається, як один відсоток від розміру остаточної загальної вартості об'єкта лізингу.
Відповідно до пункту 2.1.5. Загальних умов Договору остаточна загальна вартість об'єкта лізингу - вартість об'єкта лізингу вказана в акті, або в останньому по даті акті коригування вартості об'єкта лізингу, направленому позивачем.
Актом прийому-передачі від 20.08.2021 визначено вартість об'єкта лізингу, що складає 2 061 675,00 грн.
Таким чином, відповідно до розрахунку позивача, розмір штрафу складає суму у розмірі 82 467,00 грн (за 4 квартал 2021р., 1 квартал 2022, 2 квартал 2022 та 3 квартал 2022р.)
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно із п. 2.7. Загальних умов Договору у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі ст. 625 ЦК України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов'язується сплачувати 24 (двадцять чотири) проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу, у зв'язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання першим відповідачем як обов'язку зі сплати лізингових платежів за період з 09.03.2022 по 09.10.2022, так і передбаченого п. 5.2.1 Договору обов'язку з інформування позивача про стан та адресу базування об'єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "довідка", позивач відповідно до умов Договору та положень ст. 625 ЦК України має право на стягнення відсотків, штрафу та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно п. 7.1.1. Загальних умов Договору за порушення обов'язку зі своєчасної сплати платежів, передбачених даним Договором та/або чинним законодавством України перший відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим позивачу, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати лізингових платежів за період з 09.03.2022 по 09.10.2022, позивач, відповідно до положень чинного законодавства та умов вказаних договором, має право на стягнення пені.
Позивач розраховує пеню щодо кожного місячного платежу окремо починаючи з 07/08/09 числа місяця наступного за розрахунковим по 02.11.2022.
За змістом положень п. 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтею 232 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
За таких обставин нарахування позивачем пені за період з 10.03.2022 по 02.11.2022 не суперечить положенням чинного законодавства.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що такий розрахунок є арифметично вірним.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Пунктами 8.1 Загальних умов Договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов'язання або невиконання своїх обов'язків за Договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов'язків за Договором.
Сторони зобов'язані письмово, не пізніше 10 діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню Договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України (п. 8.2 Договору).
Натомість, матеріали справи не містять доказів повідомлення першим відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання.
При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов'язань перший відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків зі сплати лізингових платежів за період з 09.03.2022 по 09.10.2022 та з інформування позивача про стан та адресу базування об'єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "довідка", проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини першим відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
Також колегія суддів зауважує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання першим відповідачем як зобов'язань з оплати лізингових платежів, так і обов'язку з інформування позивача про стан та адресу базування об'єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "довідка".
За таких обставин колегія суддів вважає, що першим відповідачем не доведено об'єктивної неможливості виконання умов Договору,
Крім того, за змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Таким чином, першим відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати пені, штрафу, 24% річних та інфляційних нарахувань.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що відповідачами не виконано грошове зобов'язання у строк, встановлений Договором фінансового лізингу та невиконання першим відповідачем обов'язку, визначеного пунктом 5.2.1 Договору, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги про солідарне стягнення з відповідачів пені в сумі 101 370,02 грн, штрафу в сумі 82 467,00 грн, 24% річних в сумі 52 837,28 грн та інфляційних втрат в сумі 41 460,73 грн є доведеними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22, відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22, відсутні.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/12252/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМИР ГМБХ".
4. Справу № 910/12252/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови складено та підписано 25.10.2023.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич