ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" вересня 2023 р. Справа№ 911/2067/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.09.2023,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України"
на рішення Господарського суду Київської області
від 16.05.2023 (повний текст складено 01.06.2023)
у справі № 911/2067/22 (суддя Подоляк Ю.В.)
за позовом Комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради
до Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України"
про стягнення 669 083, 10 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року Комунальне підприємство «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України» про 669083,10 грн, з яких 293201,81 грн інфляційних втрат, 36118,21 грн - 3% річних, 339763,08 грн пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх.. № суду 6968/23 від 11.04.2023).
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання теплової енергії від 03.05.2022 № 453/22 в частині здійснення розрахунку за спожиту теплову енергію, згідно перелічених в позовній заяві актів здачі-приймання робіт у встановлений договором строк.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі №911/2067/22 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук на користь Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради 236409,00 грн інфляційних втрат, 29899,79 грн - 3% річних, 3994,64 грн витрат зі сплати судового збору.
В решті позовних вимог Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради до Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України» про стягнення 56792,59 грн інфляційних втрат, 6218,42 грн 3% річних, 339763,08 грн пені відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача 236409,00 грн інфляційних втрат та 29899,79 грн - 3% річних, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що чинним законодавством передбачений спеціальний розмір грошової відповідальності відповідача перед позивачем стосовно правовідносин, які склались в наслідок укладення договору, і є предметом розгляду даної господарської справи, а отже застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України є таким, що суперечить матеріальним нормам права.
Апелянт також зазначає, що нарахування пені на заборгованість за постачання теплоенергії саме по собі є таким, що суперечить законодавству, не беручи до уваги обставини справи, оскільки відповідно до пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який наразі є чинним у зв'язку з продовження дії карантину, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Як відомо, карантин був введений в Україні постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211, і не був скасований до сьогодні (станом на день подання апеляційної скарги).
Крім того, за доводами скаржника, при розгляді справи, судом першої інстанції не було враховано, що 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України у своєму листі №2024/02.0-7.1 встановила, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Комунальне підприємство "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради подало відзив, у якому вказує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Крім того, позивач вказує, що заборгованість відповідача виникла ще до введення воєнного стану, а тому посилання скаржника на дані обставини як на форс-мажорні є не обґрунтованими. За вказаних умов, Комунальне підприємство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Явка представників у судове засідання
Представник Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" в судове засідання 26.09.2023 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих-кодом 0411638452464.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 03.05.2022 між Комунальним підприємством "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради (теплопостачальна організація) та Національним науковим центром "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (замовник) було укладено договір постачання теплової енергії № 453/22 (далі - договір), відповідно до пункту 1 якого теплопостачальна організація зобов'язалася поставити (в т.ч. виробити і транспортувати) замовнику теплову енергію в обсягах, встановлених договором, а замовник зобов'язався прийняти і своєчасно оплатити її вартість за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором. Теплова енергія, що постачається за цим договором, використовується замовником виключно для власних потреб. Використання для інших потреб не є предметом цього договору. Найменування послуг згідно коду за ДК 021:2015: 09320000-8 «Пара та гаряча вода та пов'язана продукція» (теплова енергія). Теплопостачальна організація передає замовнику теплову енергію в обсязі 1235 Гкал. Обсяги споживання теплової енергії визначаються за показниками обліку теплової енергії та/або теплового навантаження об'єкта.
Згідно п. 2 договору загальна сума договору складає 4999342,90 грн. в т.ч. ПДВ 833223,82 грн.
В пункті 3 договору сторони визначили тарифи на теплову енергію.
Пунктом 5 договору передбачено, що у разі зміни тарифів на теплову енергію, сторони здійснюють розрахунки за новими тарифами з дня їх введення та у відповідності до умов договору.
Відповідно до п. 19 договору плата за теплову енергію справляється за показаннями засобів обліку теплової енергії. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень.
У пункті 20 договору сторони погодили, що замовник письмово повідомляє теплопостачальну організацію про показники приладів комерційного обліку не пізніше 25 числа поточного місяця надання теплової енергії, та не пізніше 30 числа - для кінцевого проведення розрахунків за поточний місяць замовник несе відповідальність за своєчасність та правдивість надання такої інформації теплопостачальній організації. У разі неповідомлення замовником або несвоєчасного повідомлення про показники приладів комерційного обліку у зазначений термін, теплопостачальна організація здійснює нарахування вартості теплової енергії розрахунковим способом відповідно до визначних у договорі навантажень.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 21 договору).
Згідно з п. 22 договору оплата за поставлену теплову енергію проводиться замовником за тарифами (їх коригуваннями), які затверджені відповідно до чинного законодавства України та були діючими в місяці надання послуг. В разі зміни тарифів, розрахунки здійснюються відповідно до нових тарифів з дня введення їх в дію.
Відповідно до п.23 договору плата за теплову енергію вноситься замовником не пізніше 20 числа місяця, що слідує за розрахунковим, відповідно до актів здачі/прийняття робіт (надання послуг) теплопостачальної організації.
Цей договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін і діє у частині поставки теплової енергії до 31.12.2022 включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умовами даного договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення з 01.10.2022 (п. 34 договору).
Крім того, у додатку до договору сторони визначили будівлі та спору відповідача, їх адреси, площі та теплові навантаження.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що він на виконання умов договору надав відповідачу передбачені договором послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2026127,44 грн, на підтвердження чого надав акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 31.12.2021 № ОУ-0000989 на суму 321875,36 грн., від 31.01.2022 № ОУ-0000004 на суму 24533,02 грн., від 31.01.2022 № ОУ-0000005 на суму 1034391,82 грн., від 28.02.2022 № ОУ-0000134 на суму 27903,42 грн., від 28.02.2022 № ОУ-0000135 на суму 233224,98 грн., від 31.03.2022 № ОУ-0000204 на суму 12932,99 грн., від 31.03.2022 № ОУ-0000205 на суму 371265,85 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач у встановлений договором строк не сплатив надані позивачем послуги з постачання теплової енергії, позивач надіслав відповідачу претензію від 21.06.2022 № 189 про сплату заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.
Відповідач листом від 28.07.2022 № 104-б надав відповідь на претензію позивача від 21.06.2022 № 189, повідомивши, що заборгованість за поставлену теплову енергію виникла у зв'язку з недостатністю фінансування та планується проведення оплати виниклої заборгованості до 01.10.2022.
Враховуючи відсутність оплат за теплову енергію позивач надіслав відповідачу досудову вимогу від 15.08.2022 № 238 з проханням добровільно сплатити заборгованість за теплову енергію.
Однак, відповідач листом від 18.08.2022 № 01-14/352 надав відповідь на досудову вимогу позивача від 15.08.2022 № 238, повідомивши, що ним визнається сума боргу за теплову енергію та просив позивача перенести строк погашення заборгованості до 01.10.2022.
В матеріалах справи наявний акт звіряння взаємних розрахунків станом на 19.06.2022, в якому відображені перелічені вище акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та здійснені відповідачем оплати станом на 19.06.2022. Вказаний акт підписаний сторонами в двосторонньому порядку представника сторін та скріплений печатками сторін у справі.
Разом з тим, у строк встановлений договором, відповідач заборгованість не оплатив, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2023 позивач подав до Господарського суду Київської області заяву про зменшення позовних вимог від 10.01.2023 № 04 (вх. № суду 485/23), в якій, у зв'язку з частково оплатою відповідачем основного боргу, позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1273841,11 грн, з яких 604758,01 грн основний борг, 293201,81 грн інфляційні втрати, 36118,21 грн 3% річних, 339763,08 грн. пеня.
Крім того, 11.04.2023 позивач подав до Господарського суду Київської області ще одну заяву про зменшення розміру позовних вимог від 03.04.2023 № 66 (вх. № суду 6968/23), в якій, у зв'язку з повним погашенням відповідачем основного боргу, позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 669083,10 грн, з яких 293201,81 грн інфляційні втрати, 36118,21 грн 3% річних, 339763,08 грн пені.
Отже, в процесі розгляду даної справи відповідач в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги з постачання теплової енергії.
За таких обставин, на розгляді суду перебувають вимоги позивача в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 03.04.2023 № 66 (вх. № суду 6968/23 від 11.04.2023) про стягнення з відповідача 669083,10 грн, з яких 293201,81 грн інфляційних втрат, 36118,21 грн - 3% річних, 339763,08 грн пені.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. ( стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ). (стаття 610 Цивільного кодексу України ).
Укладений між сторонами договір є договором надання житлово-комунальних послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
За змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг
Частиною 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що якість комунальної послуги повинна відповідати вимогам, встановленим цим Законом, іншими актами законодавства та договором. Обов'язок забезпечення відповідності якості комунальної послуги встановленим вимогам покладається на виконавця такої послуги. Обов'язок забезпечення відповідності якості послуги з управління встановленим вимогам та договору покладається на управителя багатоквартирного будинку. Захист прав споживачів житлово-комунальних послуг здійснюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Станом на дату звернення з позовом до суду заборгованість відповідача складала 1560758,01 грн.
Як встановлено вище, в процесі розгляду даної справи відповідач в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги з постачання теплової енергії. Дані обставини сторонами не заперечуються.
Разом з тим, відповідач прострочив свої зобов'язання з оплати отриманих послуг, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 293201,81 грн інфляційних втрат, 36118,21 грн - 3% річних, 339763,08 грн пені.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі №911/2067/22 у задоволенні позову в частині стягнення 339763,08 грн пені відмовлено.
У даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Стосовно вимог Комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради до Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" про стягнення 293201,81 грн інфляційних втрат, 36118,21 грн - 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 03.02.2021 у справі №910/14761/19, інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період необхідно здійснювати позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно з розрахунком позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з лютого 2022 року по вересень 2022 року складають 293201,81 грн.
Згідно з розрахунком позивача 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 21.01.2022 по 17.10.2022 складають 36118,21 грн.
Із здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум вбачається, що позивач здійснює нарахування інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму боргу, зокрема, за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2021 № ОУ-0000989 на суму 321875,36 грн.
В той же час, як правильно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами у справі договір постачання теплової енергії від 03.05.2022 № 453/22, як визначено п. 34 договору розповсюджує свою дію на відносини сторін, які виникли до його укладення з 01.10.2022. Доказів того, що позивач здійснював постачання теплової енергії відповідачу у грудні 2021 року на виконання умов договору постачання теплової енергії від 03.05.2022 № 453/22, матеріали справи не містять, як і доказів того, що відповідач допустив прострочення зобов'язань за договором постачання теплової енергії від 03.05.2022 № 453/22 зі сплати наданих позивачем послуг з постання теплової енергії за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2021 № ОУ-0000989 на суму 321875,36 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані позивачем з підстав допущення відповідачем прострочення зобов'язань за договором постачання теплової енергії від 03.05.2022 № 453/22 по акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2021 № ОУ-0000989, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 56792,59 грн. та 3% річних в розмірі 6218,42 грн., які нараховані на прострочену суму за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2021 № ОУ-0000989 на суму 321875,36 грн, задоволенню не підлягають.
У той же час, здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 236409,22 грн та 3% річних в розмірі 29899,79 грн, які нараховані на прострочені суми за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 31.01.2022 № ОУ-0000005, від 28.02.2022 № ОУ-0000134, від 28.02.2022 № ОУ-0000135, від 31.03.2022 № ОУ-0000204, від 31.03.2022 № ОУ-0000205 є арифметично правильним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, у зв'язку з чим вимога в цій частині позову є доведеною та обґрунтованою.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, у зв'язку з чим посилання відповідача на порушення судом норм статті 625 Цивільного кодексу України в сукупності із застосуванням положень пп. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», є безпідставним, оскільки означеними положеннями передбачено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Заборони на нарахування інфляційних та відсотків річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України встановлено не було.
Колегія суддів критично ставиться до доводів відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано листа Торгово-промислової палати України листі № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, у якому встановлено, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Так, відповідач у відзиві на позов посилався на існування даного листа, разом з тим не надав жодних доказів того, що невиконання зобов'язання сталось саме по причині існування форс-мажорних обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 236409,22 грн інфляційних втрат, 29899,79 грн - 3% річних.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі №911/2067/22 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі №911/2067/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2023 у справі №911/2067/22 залишити без змін.
Матеріали справи № 911/2067/22 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 24.10.2023.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка