Постанова від 24.10.2023 по справі 916/796/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/796/20

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради: Бондаренко І.О.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ": Єніч В.С.

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: Мікуленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 року, суддя в І інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст якого складено 21.06.2023 в м. Одесі

у справі: №916/796/20

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 47 575 163 грн

ВСТАНОВИВ:

В березні 2020 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “АРТ”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила суд стягнути грошові кошти в сумі 47 575 163 грн та судові витрати.

Позов обґрунтований тим, що пунктом 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 року №5649-V було доручено представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір дарування з метою прийняття у дар об'єкта власності ТОВ «АРТ» - адміністративної будівлі загальною площею 6756,7 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, а також укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ «АРТ» визначених у рішенні об'єктів комунальної власності територіальної громади.

У зв'язку із цим 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» укладено договір дарування вказаної адміністративної будівлі, а також договір купівлі-продажу 23 об?єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Однак, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 липня 2014 року у справі 916/2545/13, зокрема, вирішено: визнати недійсним договір дарування від 12.08.2010 р. об'єкта власності ТОВ «АРТ» - адміністративної будівлі літ. «А», загальною площею 6756,7 кв.м., по вул. Верстатобудівній, 12 у м. Одесі, укладений між ТОВ «АРТ» та Одеською міською радою; визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єктів комунальної власності Одеської територіальної громади - 23 нежитлових приміщень від 12.08.2010 р., укладений між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ»; визнати недійсним договір міни, укладений 12.08.2010 р. між ТОВ «АРТ» та Одеською міською радою 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси вартістю 38 582 460,80 грн. на об'єкт власності ТОВ «АРТ» адміністративну будівлю площею 6756,7 кв.м. по вул. Верстатобудівний, 12 у м. Одесі.

Вищий господарський суд України постановою від 16 жовтня 2014 року у справі 916/2545/13 вирішив: касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 у справі Nє 916/2545/13 скасувати в частині припинення провадження у справі; у цій частині прийняти нове рішення: «Визнати недійсним п. 13 рішення Одеської міської ради Nє 5649-V від 14.04.2010 «Про перелік об?єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси. що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради».

Отже, відповідний правочин (договір міни, укладений шляхом підписання удаваних правочинів) визнано недійсними, однак наслідки недійсності правочину безпосередньо вказаним судовим рішенням не застосовувались.

Відповідно, у сторін недійсного правочину (договору міни), укладеного шляхом підписання удаваних правочинів, виникло право на повернення того, що було передано на його виконання (виконання підписаних удаваних правочинів).

Таким чином, у ТОВ «АРТ» виник обов'язок повернути Одеській міській раді 23 об?єкта нерухомого майна.

Однак усі без винятку об'єкти нерухомого майна, отримані за недійсними правочинами від територіальної громади м. Одеси, було відчужено ТОВ «АРТ» на користь інших осіб, тому у 2015-2016 роках подано позовні заяви (у порядку цивільного та господарського судочинства) до набувачів майна про витребування - з метою повернення Одеській міській раді переданого нею за недійсним правочином. Деякі такі позови задоволено та відповідні об?єкти повернуто територіальній громаді, тож майнові права на такі об?єкти відновлено.

Однак, з різних підстав у витребуванні окремих приміщень відмовлено.

Отже, оскільки неможливо повернути об?єкти в натурі, підлягає стягненню вартість відповідних приміщень з ТОВ «АРТ», яке відчужило їх за оплатними правочинами.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/796/20 у задоволенні позову Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “АРТ”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення грошових коштів у сумі 47 575 163 грн відмовлено повністю.

Господарський суд дійшов висновку, що враховуючи встановлені факти набуття спірного майна відповідачем без достатніх правових підстав та передання його у власність третім особам, заявлені Одеською міською радою позовні вимоги у цій справі є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачем не було виконано вимог ч.2 ст.208 ГК України та ч.1 ст.216 ЦК України та добровільно не повернуто позивачеві майно (або відшкодовано його вартість) за недійсним правочином.

Однак суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через сплив строку позовної давності та зазначив, що вже було надано правову оцінку питанню відліку строків позовної давності у спірних правовідносинах в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 в рамках господарської справи №916/1952/17, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.05.2020, (позов ТОВ “Арт” до Одеської міської ради про стягнення 48 862 099,60 грн. як відшкодування вартості майна, переданого за недійсним правочином). Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що правочин, про застосування наслідків недійсності якого заявлено позов у цій справі, був фактично визнаний недійсним саме постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 у справі №916/2545/13, а Вищий господарський суд України в постанові від 16.10.2014 погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо недійсності такого договору, однак змінив пункти 3, 4, 5 резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції, виклавши їх в іншій редакції, оскільки дійшов висновку про те, що визнанню недійсним підлягає саме договір міни від 12.08.2010, який був фактично укладений між сторонами, а не окремо кожний з договорів купівлі-продажу, дарування та міни, як помилкового зазначив суд апеляційної інстанції в постанові від 25.07.2014 у справі №916/2545/13.

Отже, постанова Одеського апеляційного господарського суду у справі №916/2545/13 набрала законної сили саме 25.07.2014.

Також, в рамках справи № 916/1952/17 (позов ТОВ “Арт” до Одеської міської ради) Південно-західним апеляційним господарським судом було зазначено, а Верховним судом підтримано правову позицію про те, що для Одеської міської ради, як другої сторони недійного договору, перебіг строку позовної давності по вимогам про застосування наслідків недійсності правочину (до яких входить і вимога про відшкодування вартості майна, яке не можливо повернути) також почався 25 липня 2014 року.

Встановлені обставини є преюдиціальними, а тому не повинні доводитися знову при вирішенні даної справи.

Крім того, Одеська міська рада сама повністю визнавала і навіть відстоювала в судах всіх інстанцій в рамках справи № 916/1952/17 позицію про те, що строк позовної давності у спірних правовідносинах почався саме 25 липня 2014 року.

При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що оскільки обов'язок з повернення майна за спірним правочином є двостороннім, строки позовної давності є цілком тотожними для обох сторін недійсного правочину (не тільки ТОВ “Арт”, але і для Одеської міської ради).

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що саме з 25.07.2014 відповідач є особою, яка набула майно без достатньої правової підстави та зобов'язана його повернути, та відповідно, саме з дати прийняття постанови Одеського апеляційного господарського суду у справі №916/2545/13, позивачу стало відомо про порушення своїх прав, а саме про те, що його майно незаконно утримується іншою особою.

Враховуючи початок перебігу строку позовної давності 25.07.2014 та дату звернення позивача із позовом до суду 25.03.2020, суд приходить до висновку, що позивачем було пропущено загальний трирічний строк позовної давності, який застосовується до спірних правовідносин.

З огляду на наведене, суд зазначив про те, що пред'явлення позовних вимог про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння до його набувачів (третіх осіб, які є власниками спірного майна) на підставі ст. 388 ЦК України не може ані за предметом, ані за матеріально-правовими підставами, ані за їх суб'єктним складом прирівнюватися до пред'явлення позову до ТОВ “АРТ” в якості боржника про стягнення грошових коштів.

Також суд зазначив, що у справах №916/2130/15 та №916/2144/15 позивачу було відмовлено у задоволенні позову у зв'язку пропущенням строку позовної давності, що не може бути підставою для переривання строку позовної давності.

Отже, наявні матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів на підтвердження переривання перебігу строку позовної давності.

Відтак, на переконання суду, причини пропуску строку позовної давності на звернення Одеської міської ради з даним позовом є неповажними, відповідно строки за заявою позивача поновленню не підлягають.

07.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Одеської міської ради, в якій остання просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/796/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскільки з 29.11.2016 року за рішеннями судів Одеська міська рада витребувала відповідне майно та стала його власником, взагалі відсутні підстави були вважати, що її права на даний об'єкт порушено. Висновок суду про сплив позовної давності щодо даного об'єкту 25.07.2017 року є очевидно помилковим. Фактично ж порушення прав Одеська міська рада «повторно» відбулось лише 22.01.2020 року, коли Верховний Суд скасував попередні рішення та відмовив у позові, що, відповідно, мало наслідком «повторне» вибуття майна із власності громади.

Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції не дослідив обставини перебігу позовної давності щодо позовних вимог про повернення кожного об'єкта нерухомості у вигляді грошової компенсації окремо, не застосував до спірних правовідносин ст. 264 ЦК України, у зв'язку з чим дійшов необгрунтованого висновку про пропущення позовної давності. Однак, у зв'язку із перериванням строк позовної давності пропущено не було.

Апелянт зазначає, що навіть, якщо суд доходить до висновку про пропущення строку позовної давності, у даному випадку наявні поважні причини такого пропуску. Відповідно, порушені права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради підлягають захисту, оскільки прокуратура від імені Одеської міської ради своєчасно звернулась до суду із позовами про витребування майна, та у міської ради як позивача у судових справах були вагомі підстави вважати, що її права будуть захищено, особливо зважаючи на задоволення позовних вимог в окремих справах.

Одеська міська рада стала «заручником» зміни судової практики, у першу чергу - практики Верховного Суду та застосування до добросовісного набувача положень Першого протоколу до Конвенції. Одеська міська рада домагалась саме повернення переданого за недійсним правочином у натурі. У період, поки розглядались справи про витребування майна, звернення до суду ще й з позовом про компенсацію вартості майна було процесуально неможливим. Сам по собі перехід судової практики до неможливості витребування майна у добросовісного набувача не може позбавити міську раду права на захист своїх прав шляхом подання позову про компенсацію його вартості. Тим більше, що саме такі вказівки надав Верховний Суд у відповідних справах.

Скаржник вказує, що незважаючи на пропуск ТОВ «АРТ» строку позовної давності при зверненні до суду зі своїм аналогічним позовом суди захистили його порушені права. Інше ставлення до Одеської міської ради як рівноправного учасника приватно-правових відносин є проявом дискримінації. Одеська міська рада мала правомірні очікування добросовісної поведінки від ТОВ «АРТ». Однак, навіть після набуття чинності судом рішення про повернення товариству усього отриманого ним за недійсним правочином, вказане товариство відмовляється повернути майно (грошову компенсацію), яку воно безпідставно утримує.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «АРТ» зазначає, що доводи Позивача грунтуються на неправильному тлумаченні норми ч. 2 ст. 264 ЦК України, оскільки у даній нормі йде мова про одну й ту ж саму матеріально-правову вимогу за своїм змістом, однак яка заявляється до одного з боржників або не в повному розмірі, тобто в певній частині. Наприклад, у випадку якщо позивач має право вимоги на стягнення певної суми, однак пред'явив позов про стягнення лише частини цієї суми. Однак, у даному випадку у судових справах, на які посилається Позивач, пред'являлись вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, а натомість у даній справі Позивач пред'явив позов про стягнення грошових коштів, тобто ці позовні вимоги ані за предметом, ані за матеріально-правовими підставами, ані за їх суб'єктним складом не збігаються і не можуть співвідноситись як ціле та частини, або окремі частини одного цілого.

Зазначає, що доводи Позивача щодо переривання строку позовної давності прямо суперечать висновкам, що викладені постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №712/21651/12, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 29.12.2020 у справі №909/1165/19, якій в даній справі застосовано судом першої інстанції.

Вказує, що питанню відліку строків позовної давності у спірних правовідносинах вже надано правову оцінку Верховним судом у складі Касаційного господарського суду та Південно-західним апеляційним господарським судом в рамках господарського справи №916/1592/17 (позов ТОВ «Арт» до Одеської міської ради про стягнення 48 862 099,60 грн. як відшкодування вартості майна, переданого за недійсним правочином).

Наголошує, що розгляд судами справ за позовами Позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння, як вважає Відповідач, не може вважатись поважною причиною пред?явлення позову про стягнення грошових коштів.

ТОВ «Арт» зазначає, що висновки, що викладені у постанові ВП ВС від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, на які посилається скаржник, сформовані з урахуванням конкретних обставин справи №904/3405/19, а також з урахуванням того, що за обставини вказаної справи пред?являлась одна й та ж матеріально правова вимога, до однієї і тієї ж особи, з тих же підстав, у зв?язку з чим неможливо було одночасно пред?явити одночасно ще один позов, оскільки відповідно до норм ГПК України такий позов підлягає залишенню без розгляду. Однак, у даній справі йде мова про дві абсолютно різні матеріально-правові вимоги: про стягнення грошових коштів та витребування майна з чужого незаконного володіння. Їх одночасний розгляд не є взаємовиключним, у зв?язку з чим Позивач мав можливість звернутись з позовом до Відповідача про стягнення грошових коштів раніше.

До суду апеляційної інстанції від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких останнє підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі та просить задовольнити апеляційну скаргу Одеської міської ради, оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради задовольнити повністю.

В запереченнях до письмових пояснень Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Товариство з обмеженою відповідальністю “АРТ” вказує про їх безпідставність та необгрунтованість з мотивів, викладених останнім у відзиві на апеляційну скаргу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/796/20 та призначено дану справу до розгляду на 19.09.2023 о 12:00.

Проте, у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді-члена колегії Діброви Г.І. з 18.09.2021 року по 19.09.20203 року, відповідно до наказу голови суду Богацької Н.С. від 13.09.2023 року № 229-к, судове засідання, яке було призначене на 19.09.2023, не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 призначено розгляд справи №916/796/20 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 на 24.10.2023 об 11:00.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи наполягали на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.04.2010 Одеська міська рада прийняла рішення №5649-V “Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради”, пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю ОМР укласти договір дарування, з метою прийняття у дар об'єкта власності ТОВ «АРТ» адміністративної будівлі загальною площею 6756,7 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна,12; доручено Представництву по УКВ ОМР укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, нежитлових приміщень 1-го поверху площею 109,3 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Торгова, 29/31; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 195,3 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Торгова, 29/31; нежитлового приміщення 1-го поверху площею 115,3 кв.м., розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Єлісаветинська, 21; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 92,3 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 9-А; нежилих приміщень 1-го поверху площею 178,4 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 48,2 кв.м., розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Льва Толстого, 6; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 28,3 кв.м., розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Грецька, 40; нежилих приміщень 1-го поверху площею 109,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 12; нежилих приміщень 1-го поверху площею 90,0 кв.м. та підвалу площею 32,7 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул.Катерининська, 25; нежилих приміщень 1-го поверху площею 131,1 кв.м. та антресолі площею 20,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 22; нежилих приміщень 1-го поверху площею 100,5 кв.м. та нежилих приміщень підвалу площею 118,5кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 4; нежитлових приміщень 1-го поверху та підвалу загальною площею 261,2 кв.м., розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Пастера, 60; нежилих приміщень 1-го поверху площею 148,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Нечипуренка, 15; нежитлового приміщення 1-го поверху площею 109,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 16/6; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 222,9 кв.м. та нежитлових приміщень 2-го поверху площею 222,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 55; нежилих приміщень 1-го поверху та підвалу загальною площею 1058,4 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Затонського, 1; нежилих приміщень 1-го поверху площею 143,8 кв.м. та нежилих приміщень 1-го та 2-го поверхів загальною площею 590,2кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 4; нежилих приміщень 1-го поверху площею 237,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 8. Ціну продажу встановити у розмірі різниці між вартістю адміністративної будівлі загальною площею 6756,7 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, та вартістю нежитлових приміщень, що є обєктами комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зазначених в абзаці 2 цього пункту. Площі приміщень можуть бути уточнені після виготовлення технічних паспортів.

12 серпня 2010р. між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “АРТ” було укладено Договір міни шляхом підписання двох удаваних правочинів, які суперечать чинному законодавству. А саме:

- Договору купівлі-продажу від 12 серпня 2010р., відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю “АРТ” прийняло у власність (купило) від Одеської міської ради індивідуально визначене майно комунальної власності у складі 23-х нежитлових приміщень: нежитлове приміщення 1-го поверху літ. "А" загальною площею 195,3 м2 по вул. Торговій, 29/31 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху № 501 загальною площею 178,4 м2 по вул. Ланжеронівській, 21 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху площею 48,2 м2 по вул. Льва Толстого, 6 у м. Одесі; нежитлов приміщення 1-го поверху № 504 площею 28,3 м2 по вул. Грецькій, 40 у м. Одесі; нежиле приміщення 1-го поверху площею 109,2 м2 по вул. Рішельєвській, 12 у м. Одесі; нежиле приміщення 1-го поверху № 503 площею 90,0 м2 по вул. Катерининській, 25 у м. Одесі; нежиле приміщення підвалу № 504 площею 32,7 м2 по вул. Катерининській, 25 у м. Одесі; нежиле приміщення 1-го поверху № 501 площею 131,1 м2 по вул. Катерининській, 22 у м. Одесі; нежиле приміщення антресолі № 502 площею 20,5 м2 по вул. Катерининській, 22 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху № 503 літ. "А" площею 222,9 м2 по вул. Великій Арнаутській, 55 у м. Одесі; нежитлове приміщення 2-го поверху № 810 літ. "А" площею 222,5 м2 по вул. Великій Арнаутській, 55 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху № 810 літ. "А" площею 145,8 м2 по пров. Нечипуренка, 15 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху № 595 площею 109,6 м2 по Фонтанській дорозі, 16/6 у м. Одесі; нежиле приміщення 1-го поверху та підвалу № 501 загальною площею 1058,4 м2 по вул. Затонського, 1 у м. Одесі; нежиле приміщення 1-го поверху площею 143,8 м2 по вул. Рішельєвській, 4 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го та 2-го поверхів № 810 площею 590,2 м2 по вул. Рішельєвській, 4 у м. Одесі; нежитлове приміщення №503 площею 246,3 м2 по вул. Ланжеронівській, 8 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху площею 92,3 м2 по вул. Торгова 29/31 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху площею 115,3 м2 по вул. Єлісаветинська, 21 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху площею 91,5 м2 по вул. Преображенська, 9-А у м. Одесі; нежиле приміщення підвалу № 502 площею 100,5 м2 по вул. Велика Арнаутська, 4 у м. Одесі; нежиле приміщення 1-го поверху № 501 площею 118,5 м2 по вул. Велика Арнаутська, 4 у м. Одесі; нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу № 501 площею 261,2 м2 по вул. Пастера, 60 у м.Одесі;

- Договору дарування від 12серпня 2010р., відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю “АРТ” передало безоплатно Одеській міської раді, яка прийняла у власність дарунок: адміністративну будівлю у м. Одесі по вул. Верстатобудівний, 12, загальною площею 6756,7 кв.м.

Майно за договором купівлі-продажу від 12.08.2010р. передано за актом приймання-передачі від 19.08.2010.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі №916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до відповідачів ОМР, ТОВ "АРТ", ТОВ "Утьосов", ПП "Елас-Комбі", Фірми "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді ТОВ, ТОВ "Ів-Інвест ЛТД", ТОВ "Ів-Іммобільє", ТОВ "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ", ТОВ "ОПЕРА.", ТОВ "АВЕРС СТРОЙ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014р. у справі №916/2545/13 скасовано в частині припинення провадження у справі, у цій частині прийнято нове рішення: "Визнати недійсним п.13 рішення Одеської міської ради №5649-V від 14.04.2010р. "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", частини 3,4,5 резолютивної частини постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014р. у справі №916/2545/13 викладено у такій редакції: „Визнати недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" шляхом підписання удаваних право чинів - договору дарування від 12.08.2010 об'єкта власності ТОВ "АРТ" - адміністративної будівлі літ. "А", загальною площею 6756,7 кв.м., по вул.Верстатобудівній, 12 у м. Одесі та договору купівлі-продажу 23 обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси: нежитлові приміщення 1-го поверху літ. "А" загальною площею 195,3 м2 по вул. Торговій, 29/31 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху № 501 загальною площею 178,4 м2 по вул. Ланжеронівській, 21 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху площею 48,2 м2 по вул. Льва Толстого, 6 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху № 504 площею 28,3 м2 по вул. Грецькій, 40 у м. Одесі; нежилі приміщення 1-го поверху площею 109,2 м2 по вул. Рішельєвській, 12 у м. Одесі; нежилі приміщення 1-го поверху № 503 площею 90,0 м2 по вул. Катерининській, 25 у м. Одесі; нежилі приміщення підвалу № 504 площею 32,7 м2 по вул. Катерининській, 25 у м. Одесі; нежилі приміщення 1-го поверху № 501 площею 131,1 м2 по вул. Катерининській, 22 у м.Одесі; нежилі приміщення антресолі № 502 площею 20,5 м2 по вул. Катерининській, 22 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху № 503 літ. "А" площею 222,9 м2 по вул. Великій Арнаутській, 55 у м. Одесі; нежитлові приміщення 2-го поверху № 810 літ. "А" площею 222,5м2 по вул. Великій Арнаутській, 55 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху №810 літ. "А" площею 145,8 м2 по пров. Нечипуренка, 15 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху № 595 площею 109,6 м2 по Фонтанській дорозі, 16/6 у м. Одесі; нежилі приміщення 1-го поверху та підвалу № 501 загальною площею 1058,4 м2 по вул. Затонського, 1 у м. Одесі; нежилі приміщення 1-го поверху площею 143,8 м2 по вул. Рішельєвській, 4 у м.Одесі; нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів № 810 площею 590,2 м2 по вул.Рішельєвській, 4 у м. Одесі; нежитлові приміщення № 503 площею 246,3 м2 по вул.Ланжеронівській, 8 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху площею 92,3 м2 по вул. Торгова 29/31 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху площею 115,3 м2 по вул.Єлісаветинська, 21 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху площею 91,5 м2 по вул. Преображенська, 9-А у м. Одесі; нежилі приміщення підвалу № 502 площею 100,5 м2 по вул. Велика Арнаутська, 4 у м. Одесі; нежилі приміщення 1-го поверху № 501 площею 118,5м2 по вул. Велика Арнаутська, 4 у м. Одесі; нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу № 501 площею 261,2 м2 по вул. Пастера, 60 у м. Одесі, загальною вартістю 38582460,80грн.". У частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання повернути майно рішення та постанову залишено без змін.

Власником спірних нежитлових приміщень станом на 26.10.2010 було ТОВ “АРТ”, що підтверджується відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №№ 218238352, 218238589, 218238780, 218239159, 218239432, 218239516, 218239611, 218239696, 218239820, 218359516.

У серпні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ" звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 71 753 405,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилаючись на приписи ст. 216 ЦК України зазначає, що після визнання недійсним у судовому порядку договору міни, укладеного між сторонами, шляхом підписання удаваних правочинів: договору купівлі-продажу та договору дарування, судом не були застосовані наслідки недійсності правочину (реституція) та відповідач не повернув позивачу одержане за цією угодою, у зв'язку з чим існують правові підстави для застосування наслідків недійсності правочину.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2018, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2018 у справі №916/1952/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи, позивачем змінено предмет позову та заявлено клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів. Так, позивач просив залучити до участі у справі Виконавчий комітет Одеської міської ради та Департамент комунальної власності Одеської міської ради та вважати предметом позову у справі наступну вимогу: стягнути солідарно з Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь ТОВ "АРТ" 71 153 000 грн.

В подальшому, судом першої інстанції прийнято до розгляду остаточні вимоги позивача, а саме про стягнення з Одеської міської ради на користь ТОВ "АРТ" грошових коштів в сумі 48 862 099,60 грн, шляхом стягнення присуджених грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Рішенням господарського суду від 07.10.2019 по справі № 916/1952/17, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АРТ” до Одеської міської ради про повернення одержаного за недійсним правочином - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРТ” грошові кошти в сумі 48 862 099 грн. 60 коп. шляхом стягнення присуджених грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Постановою Верховного Суду від 14.05.2020 по справі №916/1952/17 рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 916/1952/17 залишено без змін.

При цьому, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач відповідно до статей 208, 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути позивачу все одержане за недійсним правочином міни: грошові кошти у розмірі 1 469 405,60 грн, сплачені позивачем відповідачу на виконання удаваного договору купівлі-продажу, та відшкодувати вартість набутої за удаваним договором дарування адміністративної будівлі, оскільки повернення зазначеного об'єкту нерухомого майна є неможливим, будівля знаходиться в аварійному стані, є частково демонтованою та не відповідає технічному стану будівлі, яка передавалась за удаваним правочином, що підтверджується матеріалами справи. Для визначення вартості об'єкта нерухомого майна: адміністративної будівлі, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівельна, 12, виходячи з його характеристик на момент укладення договору дарування між Товариством з обмеженою відповідальністю “Арт” та Одеською міською радою 12.08.2010, Господарський суд Одеської області ухвалою від 26.09.2018 призначив у цій справі проведення судової оціночно-будівельної експертизи. Згідно з висновком експерта № 18-4579 від 18.04.2019 за наслідками проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у цій справі судової оціночно-будівельної експертизи, ринкова вартість об'єкта нерухомого майна: адміністративної будівлі, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівельна, 12, виходячи з його характеристик на момент укладення договору дарування між Товариством з обмеженою відповідальністю “Арт” та Одеською міською радою 12.08.2010, складає 1 749 985,30 доларів США або 47 392 694,00 грн (без ПДВ по курсу НБУ на дату оцінки).

Отже, суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки експерта №18-4579 від 18.04.2019 за наслідками проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у цій справі судової оціночно-будівельної експертизи дійшли висновку, що вартість набутої за удаваним договором дарування адміністративної будівлі, яка підлягає відшкодуванню позивачу, складає 47 392 694,00 грн згідно з цим висновком. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно визнали позовні вимоги у цій справі обґрунтованими та доведеними.

З огляду на наведене, позивач вважає, що ТОВ “АРТ” отримало із комунальної власності об'єкти нерухомого майна на підставі недійсного правочину. У подальшому набрало чинності рішення суду, яким підлягає поверненню на користь ТОВ “АРТ” усе набуте міською радою за недійсним правочином (у вигляді компенсації вартості будівлі разом із переданими на виконання недійсного правочину грошовими коштами).

Проте, повернути отримане за недійсним правочином має не лише Одеська міська рада, але й ТОВ “АРТ”.

Оскільки звернення з вимогою про витребування майна до добросовісного набувача порушує практику ЄСПЛ та критерії витребування з приватної власності майна, позивач вважає, що він має право звернутися із відповідною вимогою безпосередньо до вигодонабувача за недійсним правочином - ТОВ “АРТ”, що відповідатиме принципу пропорційності та іншим принципам, виробленим ЄСПЛ, а тому, керуючись ст.ст. 215, 216, 1212, 1213 ЦК України, ч. 2 ст. 208 ГК України, позивач вважає, що ТОВ “АРТ” зобов'язано повернути Одеській міській раді об'єкти нерухомого майна згідно з переліком (у витребуванні яких відмовлено). У разі неможливості їх повернення в натурі відшкодовується їх вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Очевидно, що неможливим є повернення ТОВ “АРТ” об'єктів нерухомого майна, оскільки власниками таких об'єктів є інші особи.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що, враховуючи встановлені факти набуття спірного майна відповідачем без достатніх правових підстав та передання його у власність третім особам, заявлені Одеською міською радою позовні вимоги у цій справі є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачем не було виконано вимог ч.2 ст.208 ГК України та ч.1 ст.216 ЦК України та добровільно не повернуто позивачеві майно (або відшкодовано його вартість) за недійсним правочином. Доказів зворотного наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що у разі визнання недійсним зобов'язання, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до частин 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у статті 16 Цивільного кодексу України як один із способів захисту, проте норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки стаття 16 Цивільного кодексу України не містить вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення спору у справі № 916/2545/13 господарські суди не застосували наслідки визнання правочинів недійсними, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на підставі статті 216 Цивільного кодексу України вимагати в судовому порядку виконання зобов'язання іншої сторони повернути йому в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Слід зазначити, що відповідно до статті 208 Господарського кодексу України, статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе), чим спростовуються твердження відповідача про те, що належним способом захисту у даному випадку є саме витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом подання до відповідного суду належним чином мотивованої і обґрунтованої позовної заяви.

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування.

Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання недійсного договору міни, укладеного між сторонами шляхом підписання удаваних договорів купівлі-продажу та дарування від 12.08.2010, Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ" одержало від Одеської міської ради 23 об'єкти нерухомості, а Одеська міська рада від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ" - грошові кошти, сплачені на виконання договору купівлі-продажу, та адміністративну будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12.

Вказані обставини встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від "07" листопада 2017р. по справі № 916/2144/15, що набрала законної сили та постановою Верховного Суду від 14.05.2020 по справі № 916/1952/17.

Зокрема, вказаною постановою встановлено, що фактично майно за договором купівлі-продажу від 12.08.2010р. передано за актом приймання-передачі від 19.08.2010.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведене також підтверджується відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №№ 218238352, 218238589, 218238780, 218239159, 218239432, 218239516, 218239611, 218239696, 218239820, 218359516, згідно з якими станом на 26.10.2010 ТОВ “АРТ” зареєструвало право власності на спірні об'єкти на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2010.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт одержання ТОВ "АРТ" від Одеської міської ради 23 об'єкти нерухомості на виконання недійсного договору міни, укладеного між сторонами шляхом підписання удаваних договорів купівлі-продажу та дарування від 12.08.2010.

Однак, ТОВ «АРТ» (набувач за удаваним правочином) спірне майно передано третім особам, що підтверджується наступним.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від "07" листопада 2017 р. по справі № 916/2144/15, що набрало законної сили, встановлено таке:

На підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2010р., укладеного між ТОВ „АРТ (продавець) та ПП „Елас-Комбі (покупець), останнє купило нежилі приміщення першого поверху №501, загальною площею 178,4кв.м., розташовані по вул. Ланжеронівській, 21, у м.Одесі. Продаж зроблено за 2128600грн. (п.п.1, 3 договору).

Крім того, ПП „Елас-Комбі придбало за договором купівлі-продажу від 12.11.2010р. у ТОВ „АРТ нежилі приміщення антресолі №502, загальною площею 20,5кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська,22. Продаж зроблено за 277975грн. (п.п.1, 3 договору).

ТОВ „АРТ на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2010р. продало ПП „Елас-Комбі нежитлові приміщення підвалу №504, загальною площею 32,7кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська,25. Продаж зроблено за 363575грн. (п.п.1, 3 договору).

За договором купівлі-продажу від 12.11.2010р. ТОВ „АРТ продало, а ПП „Елас-Комбі придбало нежиле приміщення першого поверху №501, загальною площею 131,1кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська,22. Продаж зроблено за 1777624,20грн. (п.п.1, 3 договору).

Крім того, 12.11.2010р. між ТОВ „АРТ (продавець) та ПП „Елас-Комбі (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого покупець купив у продавця нежилі приміщення першого поверху №503, загальною площею 90кв.м., розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Катерининська,25. Продаж зроблено за 1000665грн. (п.п.1, 3 договору).

12.11.2010р. між ТОВ „АРТ (продавець) та ПП „Елас-Комбі (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого покупець купив у продавця нежилі приміщення першого поверху №504, загальною площею 28,3кв.м., розташовані по вул.Грецька,40, у м. Одесі. Продаж зроблено за 439200грн. (п.п.1, 3 договору).

12.11.2010р. між ТОВ „АРТ (продавець) та Фірмою „Стенфорд-Інвест (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення першого поверху №503, загальною площею 222,9кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, ОСОБА_8,55. Продаж зроблено за 1425772,10грн. (п.п.1, 3 договору).

26.05.2011р. між ПП „Елас-Комбі (продавець) та ТОВ „Ів-Інвест ЛТД (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує нежитлові приміщення першого поверху №504, розташовані за адресою: м. Одеса, вул.Грецька,40, загальною площею 28,3кв.м. Продаж здійснено за 439200грн. (п.п.1, 2 договору).

Також, ТОВ „Ів-Інвест ЛТД придбало у ПП „Елас-Комбі за договором купівлі-продажу від 20.05.2011р. нежитлові приміщенні антресолі №502, розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Катерининська, 22, загальною площею 20,5кв.м. Продаж здійснено за 277975грн. (п.п.1, 2 договору).

26.05.2011р. між ПП „Елас-Комбі (продавець) та ТОВ „Ів-Інвест ЛТД (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення підвалу №504, загальною площею 32,7кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська,25 (п.п.1, 2 договору).

За договором купівлі-продажу від 26.05.2011р. ПП „Елас-Комбі продало ТОВ „Ів-Інвест ЛТД нежилі приміщення першого поверху №501, площею 131,1кв.м., розташовані по вул. Катерининська,22, вартістю 1777624грн. (п.п.1, 2 договору).

26.05.2011р. між ПП „Елас-Комбі (продавець) та ТОВ „Ів-Інвест ЛТД (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення першого поверху №503, площею 90кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська,25, вартістю 400000грн. (п.п.1, 2 договору).

Також Господарським судом Одеської області у даній справі встановлено та не заперечується сторонами, що 28.03.2011 року між ТОВ “Творче Об'єднання Дюк” (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу, р. № 1794, за умовами якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (куп) 36/100 нежитлових приміщень першого поверху та підвалу № 501, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа зазначених нежитлових приміщень складає - 94,6 кв.м. Зазначені нежитлові приміщення належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Котом Д.Г., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 16.11.2010 року, р. № 1632, та зареєстровані в КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" в книзі № 102неж, на стор. № 7, за р. № 1019. Зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 24122338. Продаж здійснено за 552 528 гривень 00 копійок, які представник продавця одержав від покупця повністю до підписання цього договору і своїм підписом підтверджує факт повного розрахунку за продані нежитлові приміщення, а також відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо розрахунку. Сторони свідчать, що вищезазначена сума є дійсною продажною вартістю нежитлових приміщень. Розрахунок проведений повністю, будь - яких претензій у жодної із сторін немає.

Розпорядженням Приморської районної державної адміністрації від 31.05.2011 затверджено висновок КП “ОМБТІ та РОН” від 26.04.2011 року № 253445.72 щодо технічної можливості поділу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вулиця Пастера, 60, на: - нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 166,6 кв.м., по АДРЕСА_1 , власником якого в цілому є ОСОБА_2 . Залишити нежитловому приміщенню номер №501; - нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 94,6 кв.м., по АДРЕСА_1 , власником якого в цілому є ОСОБА_1 . Громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 переоформити в установленому порядку правоустановчі документи на приміщення, згідно п.1 розпорядження.

На підставі вказаного розпорядження виконавчим комітетом Одеської міської 09.06.2011 було видано свідоцтво Серії НОМЕР_1 про право власності на нежитлові приміщення підвалу, згідно з яким об'єкт, який розташований об'єкт, за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому, дійсно належить гр. ОСОБА_1 , на праві приватної власності. Об'єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 94,6 кв.м., відображених у технічному паспорті від 31.05.2011.

15.06.2018р. між ОСОБА_4 (продавець) та ТОВ “ДЖІ ЕН КОНСАЛТІНГ” (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі - продажу, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність, продав, а ТОВ "ДЖІ ЕН КОНСАЛТІНГ" прийняло у власність, купило, нежитлове приміщення №501 загальною площею 166,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1566271951101 (надалі - "нерухоме майно"). Зазначене нерухоме майно належить Продавцю, державна реєстрація права власності на яке проведена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата державної реєстрації: 30.05.2018, номер запису про право власності: 26415548, на підставі копії свідоцтва про право власності (СЛЕ КМ20328), виданого 09 червня 2011 року виконавчим комітетом Одеської міської ради (оригінал документа втрачений). Продаж здійснюється за ціною - 649 287,00 грн.

Факт відчуження спірних об'єктів нерухомого майна також підтверджується з інформаційних довідок Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №№ 218238589, 218360780, 218361205, 218361470, 218361746, 218362013, 218362245, 28362455, 218362678 з яких станом на липень 2020 року вбачається, що власником нежилих приміщень першого поверху №503, загальною площею 222,9кв.м., нежилих приміщень другого поверху №810, загальною площею 222,5кв.м. розташовані по АДРЕСА_2 ; нежилих приміщень першого поверху №501, загальною площею 131,1кв.м., нежилі приміщення антресолі №502, загальною площею 20,5кв.м. розташованих по АДРЕСА_3 ; нежилих приміщень підвалу №504, загальною площею 32,7 кв.м., нежилих приміщень першого поверху №503, загальною площею 90кв.м. розташовані по АДРЕСА_3 ; нежилих приміщень першого поверху №501, загальною площею 178,4кв.м. розташовані по АДРЕСА_4 ; нежилих приміщень першого поверху №504, загальною площею 28,3кв.м. розташовані по АДРЕСА_5 ; нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 109,2кв.м. розташованих по АДРЕСА_6 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська міська інвестиційна компанія”.

Також, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 218360315 від 30.07.2020 власником нежитлового приміщення № 595 на вул. Фонтанська дорога, 16/6 загальною площею 109,6 кв. м. є ОСОБА_5 . Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу, серії та номер 154, виданий 03.02.2014.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 218384382 від 30.07.2020 власником нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 91,5 кв. м, розташовані по АДРЕСА_7 є ОСОБА_6 . Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу, серії та номер 3525, виданий 16.06.2011; декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер № ОД142170721829, виданий 13.03.2017 Управлінням ДАБК Одеської міської ради.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 218362835 від 30.07.2020 власником нежитлових приміщень першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв.м, розташованих по АДРЕСА_8 є ТОВ “Креата Центр”. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено акт приймання-передачі нежитлових приміщень до Статутного капіталу ТОВ "КРЕАТА ЦЕНТР", серія та номер: б/н, виданий 19.10.2016, видавник: ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ", ТОВ "КРЕАТА ЦЕНТР"; протокол позачергових загальних зборів учасників ТОВ "КРЕАТА ЦЕНТР", серія та номер: № 6, виданий 19.10.2016, видавник: ТОВ "КРЕАТА ЦЕНТР".

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 218363323 від 30.07.2020 вбачається, що власником нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60, є ТОВ “Джі Ен Консалтінг”. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі - продажу, серія та номер 269, виданий 15.06.2018.

Отже, як вірно висновано судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено обставини перебування спірних нежитлових приміщень станом на момент звернення позивача до суду з даним позов у власності третіх осіб. Сторонами наразі не оскаржується наведена обставина в апеляційному порядку.

Як вже було зазначено вище, під час вирішення спору у справі №916/2545/13 господарськими судами не було застосовано наслідків визнання правочинів недійсними, передбачених статтею 216 ЦК України.

Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, у частині 1 статті 216 та в статті 1213 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Разом з цим якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна. Тобто, відшкодування вартості безпідставно набутого майна відбувається в тих випадках, коли майно зазнало суттєвих змін чи воно є повністю/частково знищеним, що унеможливлює його повернення потерпілому в тому вигляді, в якому воно існувало на момент укладення недійсного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач відповідно до статей 208, 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість безпідставно набутих за удаваним договором спірних нежитлових будівель, оскільки повернення зазначених об'єктів нерухомого майна є неможливим через передання їх відповідачем у власність третім особам.

З матеріалів справи вбачається, що для визначення вартості спірних об'єктів нерухомого майна, Господарський суд Одеської області ухвалою від 17.08.2020 з урахуванням Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 про зміну резолютивної частини вказаної ухвали, призначив у цій справі судову оціночно-будівельну експертизу.

Згідно з висновком експерта №20-5327/5367-5379 від 23.12.2021 за наслідками проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у цій справі судової оціночно-будівельної експертизи, ринкова вартість об'єктів нерухомого майна:

1. Ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень першого поверху № 595, загальною площею 109,6м2, які розташовані за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога (вулиця Перекопської дивізії), 16/6 становить: 3 043 435,00грн. з ПДВ;

2. Ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень першого поверху №503, загальною площею 222,9м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 становить: 7 179 709грн. з ПДВ;

3. Ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень другого поверху № 810, загальною площею 222,5м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 становить 7 166 825грн. з ПДВ;

4. Ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення першого поверху №501, загальною площею 131,1м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 22 становить: 3 776 218грн. з ПДВ;

5. Ринкова вартість нежитлових приміщень антресолі А8502, загальною площею 20,5м2, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 22, становить (з округленням) 544 675грн з ПДВ;

6. Ринкова вартість нежитлових приміщень підвалу №504, загальною площею 32,7м2, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 25, становить: 697 732грн. з ПДВ;

7. Ринкова вартість нежитлових приміщень першого поверху №503, загальною площею 90,0м2, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 25 становить: 2 673 303грн. з ПДВ;

8. Ринкова вартість нежитлових приміщень першого поверху №501, загальною площею 178,4м2, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21 становить: 5231 020грн. з ПДВ;

9. Ринкова вартість нежитлових приміщень першого поверху №504, загальною площею 28,3м2, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 40 становить 849 089грн. з ПДВ;

10. Ринкова вартість нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею109,2 м2, за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 12 становить: 3 219 802грн. з ПДВ;

11. Ринкова вартість нежитлових приміщень першого поверху №810, загальною площею 145,8м2, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Нечипуренка, 15 становить: 4 076 469грн. з ПДВ;

12. Ринкова вартість нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 84,0м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, будинок 9-А. становить: 2 371 474грн. з ПДВ;

13. Ринкова вартість нежитлових приміщень №501, загальною площею 166,6м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, будинок 60, становить: 4 644 403грн. з ПДВ;

14. Ринкова вартість нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 94,6м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, будинок 60, становить (з округленням): 2 101 009грн. з ПДВ.

Таким чином, з урахуванням висновку експерта судової оціночно-будівельної експертизи загальна ринкова вартість спірних нежитлових приміщень складає 47 575 163 грн.

Отже, враховуючи висновки експерта №20-5327/5367-5379 від 23.12.2021 від 18.04.2019 за наслідками проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у цій справі судової оціночно-будівельної експертизи у січні 2023 року позивачем було збільшено позовні вимоги, відповідно до яких суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вартість набутих за удаваним договором нежитлових будівель, які підлягають відшкодуванню позивачу, складає 47 575 163 грн..

Враховуючи вищевикладене в сукупності, оскільки встановлено факт набуття спірного майна відповідачем без достатніх правових підстав та передання його у власність третім особам, а також те, що відповідачем не було виконано вимог ч.2 ст.208 ГК України та ч.1 ст.216 ЦК України та добровільно не повернуто позивачеві майно (або відшкодовано його вартість) за недійсним правочином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені Одеською міською радою позовні вимоги до ТОВ «АРТ» про стягнення 47 575 163 грн у цій справі є обґрунтованими та доведеними. Вартість набутих за удаваним договором нежитлових будівель, які підлягають відшкодуванню позивачу, складає 47 575 163 грн, що підтверджується відповідним висновком оціночно-будівельної експертизи, а відповідачем жодним належним чином не спростовано.

Однак, як вже було зазначено вище, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через сплив строку позовної давності для пред'явлення зазначеного позову.

Місцевий господарський суд зазначив, що саме з 25.07.2014 (постанова Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 у справі №916/2545/13, якою фактично було визнано недійсним правочин) відповідач є особою, яка набула майно без достатньої правової підстави та зобов'язана його повернути, та відповідно, саме з дати прийняття постанови Одеського апеляційного господарського суду у справі №916/2545/13, позивачу стало відомо про порушення своїх прав, а саме про те, що його майно незаконно утримується іншою особою.

Також суд зазначив, що у справах № 916/2130/15 та №916/2144/15 позивачу було відмовлено у задоволенні позову у зв'язку пропущенням строку позовної давності, що не може бути підставою для переривання строку позовної давності.

Враховуючи початок перебігу строку позовної давності 25.07.2014 та дату звернення позивача із позовом до суду 25.03.2020, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем було пропущено загальний трирічний строк позовної давності, який застосовується до спірних правовідносин.

Втім, судова колегія апеляційної інстанції не погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції та визнає причини пропуску строку на пред'явлення позову поважними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналась або могла дізнатись про це порушення.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні об'єкти нерухомого майна, отримані за недійсними правочинами від територіальної громади м. Одеси, були відчужені ТОВ «АРТ» на користь інших осіб.

У 2015-2016 роках Одеська міська рада в судовому порядку по всім спірним об'єктам, за виключенням нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 261,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60, зверталася до суду з вимогами про витребування спірних об'єктів нерухомості з чужого незаконного володіння у кінцевих набувачів, що підтверджується відповідними судовими рішеннями, зокрема:

1.Щодо нежитлових приміщень 1-го поверху площею 109,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 16/6.

У травні 2015 року до суду звернувся прокурор в особі Одеської міської ради із позовом про витребування відповідних приміщень у зв??язку із визнанням правочину недійсним до суду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року у справі №520/7397/15-ц позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси - Одеської міської ради до ОСОБА_5 задоволено та витребувано відповідні нежитлові приміщення.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.11.2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Отже з 29.11.2016 року саме Одеська міська рада відповідно до судових рішень стала власником спірних приміщень.

22 січня 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд зазначив, що конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Добросовісний набувач не може відповідати у зв?язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов?язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Зважаючи на обставини цієї справи, враховуючи напрацьовані у практиці ЄСПЛ критерії та принципи, Верховний Суд дійшов висновку, що витребування з володіння нежитлового приміщення становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, суд встановив, що витребування майна у добросовісного набувача є непропорційним заходом, однак орган місцевого самоврядування має здійснити все необхідне, щоб захистити свої майнові права (в інший спосіб).

Таким чином, з 29.11.2016 по 22.01.2020 саме Одеська міська рада була власником спірних приміщень 1-го поверху площею 109,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 16/6.

2.Щодо нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 91,5 кв.м., розташовані по вул. Преображенській, 9-А.

У липні 2015 року прокуратура в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернулась із позовом про витребування відповідного об'єкта.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2016 року у справі №522/14454/15-ц в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено: рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено; витребувано у ОСОБА_6 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 91,5 кв. м, розташовані по Преображенській, 9-А в місті Одесі.

06 листопада 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2017 року скасовано, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2016 року залишено в силі.

Суд наводив ті ж самі мотиви, які були зазначені у справі №520/7397/15-ц , вказуючи, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Добросовісний набувач не може відповідати у зв?язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов?язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача як добросовісного набувача спірного нежитлового приміщення призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За викладених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що перекладання на третіх осіб наслідків скасування рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року №5649-V та задоволення позову в цій справі causa formalis (з формальних підстав) матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, а отже, буде непропорційним.

Таким чином, з 20.06.2017 по 06.11.2019 саме Одеська міська рада була власником спірних приміщень нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 91,5 кв.м., розташовані по вул. Преображенській, 9-А.

3. Щодо нежитлових приміщень першого поверху №810, загальною площею 145,8 кв.м., розташованих по АДРЕСА_8 .

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв.м, розташованих по пров. Нечипуренка, 15, у місті Одесі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 року по справі № 916/2130/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року вказане рішення було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2016 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 15.03.2017 року постанову Вищого господарського суду України від 22.06.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року у справі № 916/2130/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

При новому розгляді даної справи, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 залишено без змін.

23 січня 2019 року остаточною постановою Верховного Суду постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2015 у справі № 916/2130/15 залишено без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Постанови мотивовані тим, що здійснення позивачем права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може розцінюватися як вираження волі територіальної громади, та, враховуючи, що спірні нежитлові приміщення вибули із володіння територіальної громади поза її волею, вимоги прокурора про витребування майна на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України є правомірними. Разом з тим, суди дійшли висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки Одеській міській раді стало відомо про порушення свого права та про особу, яка його порушила, під час розгляду справи №26/17-5059-2011 не пізніше 18.01.2012, тобто з дня першого засідання у вказаній справі.

4. Щодо нежитлових приміщень першого поверху №503, загальною площею 222,9 кв.м., нежитлових приміщень другого поверху №810, загальною площею 222,5 кв.м., розташованих по вул. В. Арнаутській, 55; нежилих приміщень першого поверху №501, загальною площею 131,1 кв.м., нежилих приміщень антресолі №502, площею 20,5 кв.м., розташованих по вул. Катерининській, 22; нежилих приміщень підвалу №504, площею 32,7 кв.м.; нежилих приміщень першого поверху №503, загальною площею 90 кв.м., розташованих по вул. Катерининській, 25; нежилих приміщень першого поверху №501, загальною площею 178,4 кв.м., розташованих по вул. Ланжеронівській, 21; нежилих приміщень першого поверху №504, площею 28,3 кв.м., розташованих по вул. Грецькій, 40; нежилих приміщень перш. поверху, загальною площею 109,2 кв.м., розташованих по вул. Рішельєвській, 12.

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до господарського суду Одеської області з позовом про витребування на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради вищезгаданих приміщень.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.07.2015р. (залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2015р., та постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2016р.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду України від 23.11.2016р. рішення господарського суду Одеської області від 08.07.2015р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2015р., постанову Вищого господарського суду України від 11.05.2016р. скасовано, справу №916/2144/15 передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 травня 2017 року у справі №916/2144/15 позовні вимоги про витребування майна задоволено.

Отже з 22 травня 2017 року саме Одеська міська рада відповідно до судових рішень була власником спірних приміщень.

07 листопада 2017 року постановою Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/2144/15 скасовано рішення господарського суду Одеської області від 22 травня 2017 року у справі №916/2144/15 в частині задоволення позовних вимог про витребування майна та розподілу судових витрат (пункти 1-5 резолютивної частини рішення), У задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міськради відмовити повністю. В іншій частині (про скасування заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, вжиті ухвалою суду від 14.02.2017) залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що спірні об'єкти нерухомості вибули із володіння територіальної громади поза її волею, вимоги про витребування від ТОВ „Одеська міська інвестиційна компанія майна на підставі статті 388 ЦК є правомірними, а також те, що відсутня невідповідність втручання держави у право власності ТОВ "Одеська міська інвестиційна компанія" критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном. Однак, колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності за вимогами про витребування майна, що були звернені до ТОВ «Ів-Інвест ЛТД» 26.05.2015р., є пропущеним, оскільки сплинув не пізніше 18.01.2015, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із спливом позовної давності.

5.Щодо нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 261,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 60.

На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 31.05.2011 р. №503 розподілено на два об?єкти нерухомого майна - нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 166,6 кв.м та нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 94,6 кв.м. Вартість нежитлового приміщення першого поверху складає 649287,00 грн., а вартість підвального приміщення складає 552528,00 грн., що вбачається з наявних в матеріалах справи документів.

Тобто вказані приміщення перебувають у власності добросовісних набувачів та до комунальної власності не повернуто, що зумовлює доцільність звернення до суду із позовними вимогами про стягнення грошових коштів із ТОВ «АРТ» як сторони недійсного правочину.

Так, як встановлено судом першої інстанції, в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі №916/1592/17 (за позовом ТОВ «АРТ» до ОМР» про стягнення 48 862 099,60 грн. як відшкодування вартості майна, переданого за недійсним правочином) вже було надано правову оцінку питанню відліку строків позовної давності у спірних правовідносинах, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.05.2020.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що правочин, про застосування наслідків недійсності якого заявлено позов у цій справі, був фактично визнаний недійсним саме постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 у справі №916/2545/13, а Вищий господарський суд України в постанові від 16.10.2014 погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо недійсності такого договору, однак змінив пункти 3, 4, 5 резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції, виклавши їх в іншій редакції, оскільки дійшов висновку про те, що визнанню недійсним підлягає саме договір міни від 12.08.2010, який був фактично укладений між сторонами, а не окремо кожний з договорів купівлі-продажу, дарування та міни, як помилкового зазначив суд апеляційної інстанції в постанові від 25.07.2014 у справі № 916/2545/13.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає встановлені обставини преюдиціальними, отже, саме з 25.07.2014 відповідач є особою, яка набула майно без достатньої правової підстави та зобов'язана його повернути, та відповідно, саме з дати прийняття постанови Одеського апеляційного господарського суду у справі №916/2545/13 від 25.07.2014, позивачу стало відомо про порушення своїх прав, а саме про те, що його майно незаконно утримується іншою особою.

З даним позовом про застосування наслідків недійсності правочину, Одеська міська рада звернулася безпосередньо до Господарського суду Одеської області 25.03.2020, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду першої інстанції на першому аркуші позовної заяви.

Враховуючи початок перебігу строку позовної давності 25.07.2014 та дату звернення позивача із позовом до суду 25.03.2020, судова колегія доходить висновку, що позивачем було пропущено загальний трирічний строк позовної давності з поважних причин, як було зазначено вище, з огляду на наступне.

В запереченнях на заяву про застосування позовної давності Одеська міська рада позовних вимог про витребування відповідного нерухомого майна з чужого володіння до його наполягала на тому, що строк позовної давності для пред'явлення позовних вимог до відповідача щодо стягнення з нього грошових коштів не сплив, з огляду на те, що такий строк переривався шляхом пред'явлення набувачів (третіх осіб) у порядку ст. 388 ЦІК України. А тому, якщо суд не погодиться із доводами Одеської міської ради, позивач просив визнати поважними причини пропуску позовної давності.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно з частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання причин пропуску строку позовної давності поважними. Чинне законодавство не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому питання щодо поважності цих причин вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропущення позовної давності колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Статтею 5 Конституції України визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення спору у справі № 916/2545/13, рішенням по якій було визнано договір недійсним, яка набрала чинності 25.07.2014 року, з якого відліковується строк позовної давності по даній справі, господарські суди не застосували наслідки визнання правочинів недійсними, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на підставі статті 216 Цивільного кодексу України вимагати в судовому порядку виконання зобов'язання іншої сторони повернути йому в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Колегія суддів вважає, що з огляду на приписи ч. 2 ст. 208 ГК України та ч. 1 ст. 216 ЦК України, неповернення Одеській міській раді майна за недійсним правочином, не може свідчити про недобросовісну поведінку органу місцевого самоврядування., яка тривалий час намагалася в судовому порядку повернути належне їй майно.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява №311107/96, п. 54).

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (c.f. Рressos Соmpania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Мaltzan and others v. Germany»), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.

У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, за наявності відповідного рішення суду щодо визнання укладеного між позивачем та відповідачем правочину недійсним, у позивача виникли правомірні очікування та законні сподівання щодо повернення майна за недійсним правочином. При цьому такі правомірні очікування, є об'єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції та національного законодавства України.

Тобто, після визнання правочину недійсним кожна сторона має повернути отримане за недійсним правочином. Проте, у даному випадку ТОВ «АРТ» за рішенням суду повернуло на свою користь усе передане за недійсним правочином, однак зберегло у себе ще й частину отриманого за недійсним правочином від територіальної громади м. Одеси.

Водночас, територіальна громада м. Одеси залишається без усього отриманого за недійсним правочином та без майна , переданого на виконання недійсного правочину.

Справедливий баланс порушено за рахунок зменшення обсягу майнових прав територіальної громади м. Одеси. Тобто, йде мова про відновлення status quo, коли не тільки ТОВ «АРТ», але й Одеська міська рада, як друга сторона недійсного правочину, у повному обсязі поверне те, що вона передала за вказаним правочином.

Проте, відповідач у порушення приписів чинного законодавча, добровільно не виконав свого зобов'язання та не повернув позивачеві все одержане за зобов'язанням.

Також судова колегія враховує той, факт що рішенням господарського суду від 07.10.2019 по справі № 916/1952/17, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АРТ” до Одеської міської ради про повернення одержаного за недійсним правочином - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРТ” грошові кошти в сумі 48 862 099 грн. 60 коп. шляхом стягнення присуджених грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід має відповідати трьом умовам: бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними суспільними інтересами та основоположними правами особи.

У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16 грудня 1992 року).

З метою недопущення порушення прав особи на доступ до правосуддя, визначених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 129 Конституції України, для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що позовну давність прокурором для звернення до суду пропущено з поважних причин, а тому порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, як вбачається з чисельної кількості рішень суддів різних інстанції, судова колегія вважає, що із моменту подання позовів про витребування майна у 2015-2016 роках до винесення Верховним судом остаточних рішень у 2019-2020 роках, Одеська міська рада мала очікування на задоволення вимог щодо витребування майна, тому було б неправомірним та недоцільним одночасне звернення до суду із позовом до ТОВ «АРТ» про компенсацію вартості тих самих об'єктів відповідного майна, будучи власником деяких спірних приміщень та витребування цього ж майна у відповідача.

На переконання судової колегії апеляційної інстанції, органи прокуратури та Одеська міська рада намагалися у судовому порядку домогтися повернення переданого за недійсним правочином спірного майна теріторіальної громади, Одеська міська рада, як позивач, вчиняла дії щодо захисту своїх прав у судовому порядку шляхом подачі багаточисельних позовів про витребування майна та мала справедливі очікування на їх ефективний захист.

Однак у зв'язку зі зміною практики Верховного Суду про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача як добросовісного набувача спірного нежитлового приміщення призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, й було пропущено позивачем строк зі зверненням з даним позовом до суду.

Отже, колегія суддів погоджується із аргументом скаржника, що зміна судової практики та надання пріоритету у застосуванні Першого протоколу стосовно добросовісних набувачів не може позбавити права Одеської міської ради на захист та повернення переданого за недійсним правочином майна територіальної громади.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli.), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, враховуючи активні дії міської ради з пред?явлення позовів та тривалий судовий розгляд справ про витребування майна, наявність зобов'язання про стягнення з Одеської міської ради на користь ТОВ «АРТ» 48 862 099,60 грн на підставі рішення по справі №916/1952/17, з метою дотримання балансу інтересів сторін та, керуючись такими принципами, як справедливість, добросовісність та розумність, для уникнення надмірного формалізму, судова колегія вважає, що позивачем строк позовної давності було пропущено з поважних причин.

Враховуючи вищезазначене, Південно-західний апеляційний господарський суд доходить висновку про визнання поважними Одеською міською радою причин пропуску позовної давності для пред'явленого даного позову.

Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд апеляційної інстанції вважає, що Одеською міською радою доведено обґрунтованість позовних вимог, відповідачем не спростовано заявлені позовні вимоги, а строк позовної давності Одеською міською радою пропущено з поважних причин, а тому порушене право територіальної громади міста Одеси підлягає захисту.

Отже, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, отримали своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/796/20 і спростовують висновки суду першої інстанцій про неповажність пропуску строків позовної давності, що є підставою для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Одеської міської ради підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/796/20 скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги та за проведення судової експертизи покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, ч.1 ст. 277, ст. 281-284 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/796/20 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/796/20 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення 47 575 163 грн - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» на користь Одеської міської ради грошові кошти в сумі 47 575 163 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 713 627,40 грн та витрати на проведення судової експертизи в сумі 151 018,56 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» на користь Одеської міської ради 1 070 441,20 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.10.2023

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська

Попередній документ

114451169

Наступний документ

114451171

Інформація про рішення:

№ рішення:	114451170
№ справи:	916/796/20
Дата рішення:	24.10.2023
Дата публікації:	30.10.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (24.10.2023)
Дата надходження:	07.07.2023
Предмет позову:	про стягнення 47575163 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (20)

27.04.2020 12:30	Господарський суд Одеської області
18.05.2020 12:30	Господарський суд Одеської області
10.06.2020 16:00	Господарський суд Одеської області
08.07.2020 10:00	Господарський суд Одеської області
03.08.2020 11:30	Господарський суд Одеської області
10.08.2020 16:00	Господарський суд Одеської області
17.08.2020 12:45	Господарський суд Одеської області
13.10.2020 11:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
12.02.2021 15:30	Господарський суд Одеської області
08.10.2021 12:30	Господарський суд Одеської області
30.11.2022 16:30	Господарський суд Одеської області
23.01.2023 12:20	Господарський суд Одеської області
08.02.2023 14:30	Господарський суд Одеської області
16.03.2023 12:30	Господарський суд Одеської області
30.03.2023 14:00	Господарський суд Одеської області
10.04.2023 16:00	Господарський суд Одеської області
22.05.2023 14:00	Господарський суд Одеської області
12.06.2023 10:00	Господарський суд Одеської області
19.09.2023 12:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
24.10.2023 11:00	Південно-західний апеляційний господарський суд