Справа № 496/2519/23
Провадження № 1-кп/496/465/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю:
секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка Одеської області кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хуст Закарпатської області, громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, неодруженого, військовослужбовця призваного за мобілізацією на посаді старшого кухара господарчого відділення взводу забезпечення роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за місцем дислокації військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді старшого кухара господарчого відділення взводу забезпечення роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби, 05.12.2022 року о 21 год. 00 хв. в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_3 та ухилявся від проходження військової служби, без поважних причин до 10 год. 00 хв. 26.03.2023 року, проводячи час на власний розсуд не пов'язуючи його з обов'язками військової служби.
Будучи допитаним у судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорюючи доказів по даній справі, здобутих органами досудового розслідування. У вчиненому щиро розкаявся, не заперечував проти розгляду кримінального провадження щодо нього в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Пояснив, що зрозуміє, що скоїв злочин і зробив для себе висновки та готовий нести покарання.
Враховуючи те, що учасники процесу не оспорювали фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні сумніви у добровільності їх позиції, вислухавши думку учасників процесу і роз'яснивши їм наслідки розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів, щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Дії обвинувачуваного ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні ОСОБА_4 покарання, суд відповідно до ст. 66 КК України визнає обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставини відповідно до ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
Обираючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який повністю визнав себе винним у вчиненому, за місцем служби характеризується посередньо, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обставини які пом'якшують покарання: щире каяття, обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено та призначає покарання у межах, встановлених санкцією ч.5 ст.407 КК України, у виді позбавлення волі.
В даному випадку, за переконанням суду, покарання у виді позбавлення волі саме у нижніх межах санкції частини статті повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, у зв'язку з чим суд не вбачає необхідності призначати більш суворе покарання винному.
Водночас, вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі за вчинений злочин, судом враховується, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому суд також враховує правову позицію Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену Постанові від 28.05.2020 року (справа № 753/13972/17; провадження № 51-986км20), згідно якої ВС зазначив, що законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за вчинення того чи іншого злочину.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до обвинуваченого положень ч.1 ст.75 КК України, суд враховує, що у зв'язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст. 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції, що діяла на момент вчинення обвинуваченим злочину) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З наведеного вбачається, що ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2839 від 13.12.2022 року) поліпшує становище особи обвинуваченого.
Враховуючи вищезазначені положення Закону, а також ті факти, що обвинувачений перебуває у достатньо молодому віці, повернувся до служби в ЗСУ, відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, тому суд визнає за можливе призначити обвинуваченому покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке мало місце 05.12.2022 року, з випробуванням із застосуванням положень ст.75 КК України у редакції Закону, яка діяла на момент вчинення злочину.
Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових злочинів і, в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні ОСОБА_4 саме такого виду покарання.
В силу положень ч. 1 ст. 76 КК України, суд звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, покладає на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Застосовуючи до обвинуваченого положення ч.1 ст.76 КК України, суд враховує, що останній є військовослужбовцем та проходить службу в лавах ЗСУ, у зв'язку з чим суд на підставі ч.1 ст.163 КВК України та Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №337 від 17.09.2020 року, покладає обов'язок нагляду за відбуттям ОСОБА_4 покарання з випробування під час іспитового строку, на командира військової частини, в якій обвинувачений проходитиме військову службу.
Враховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не обирався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Речові докази та судові витрати у даному кримінальному провадженні - відсутні.
Цивільний позов по справі заявлений не був.
Керуючись ст.ст. 371-373, 374 КПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання ОСОБА_4 , якщо він протягом іспитового строку тривалістю в 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 , обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , випробувальним строком обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
На період проходження військової служби нагляд за ОСОБА_4 , як особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командиром військової частини, а після звільнення з військової служби - уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання або роботи засудженого.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення вироку.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1