КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року м. Київ № 320/7239/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України вм. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує мій страховий стаж;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення позивачу пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву позивача від 27 січня 2022 року про призначення позивачу пенсії за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж;
- призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що відповідачем їй відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 адміністративну справу № 320/7239/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 прийнято адміністративну справу до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Крім того, суд також витребував докази по справі від відповідача та запропонував подати до суду відзив на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 23.01.2023 та копію позовної заяви було направлено відповідачу за допомогою засобів поштового зв'язку, що підтверджується даними наявного у матеріалах справи списком згрупованих поштових відправлень.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Приписами частини першої - другої статті 175 КАС України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких письмових пояснень по суті спору не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою від 01.11.2021 № 3002-5000408757, відповідно до якої фактичною адресою її місця проживання є: АДРЕСА_1 .
27.01.2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення їй пенсії.
У листі від 10.02.2022 № 2600-0205-8/24674 відповідач вказав, що до стажу позивача не зараховано період її роботи з 03.11.1984 по 03.09.1988, оскільки виправлення в даті звільнення не завірено належним чином. Загальний трудовий стаж позивача складає 26 років 10 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , виданої 02 серпня 1982 року, позивач, зокрема, з 03.11.1984 року по 03.09.1988 року працювала в Єнакіївській птицефабриці тресту Донецькптицепром.
Вважаючи протиправними дії відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058)
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудовою стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно абзаців 1, 2, 4 пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада: характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.1Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Записи у трудовій книжці позивача у спірний період з 03.11.1984 по 03.09.1988 містять інформацію про роботу позивача, про прийняття на роботу та звільнення з роботи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виправлення або неточність записів належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанов від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).
Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що в силу постанови Кабінету Міністрів №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92787211) Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
На підставі викладеного, суд вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення"органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений Законом повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів, зробити відповідні запити, витребувати необхідні підтверджуючі документи.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії з метою з'ясування відповідності записів про роботу позивача у спірний період з метою усунення сумнівів щодо дійсності цього факту, зокрема, шляхом направлення запитів до колишнього роботодавця позивача або архівних установ задля перевірки обґрунтованості відповідних записів.
У зв'язку з цим, суд вважає, що записи у трудовій книжці позивача не викликають сумнівів щодо її роботи у спірний період з 03.11.1984 по 03.09.1988.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Частиною першою статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до приписів частини другої КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Проте, вказаною нормою встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 03.11.1984 по 03.09.1988 та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 03.11.1984 по 03.09.1988.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача від 27 січня 2022 року про призначення пенсії за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж та призначити позивачу пенсію за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж, суд зазначає наступне.
Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На час розгляду справи пенсія позивачу ще не призначена і остаточний правильний обрахунок страхового стажу, що дає право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійним органом не проведено, відтак, останнім і не зроблено остаточного висновку про наявність/відсутність у позивача права для призначення такої пенсії.
Відтак, керуючись частиною другою статті 9 КАС України , з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж належить задовольнити частково. А саме задовольнити такі вимоги позивача у спосіб прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 27.01.2022, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Отже, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до правил частини третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 992,40 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи. Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер, а також ту обставину, що не надається за можливе визначити розмір задоволених вимог пропорційно до розміру судового збору, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.11.1984 року по 03.09.1988 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 03.11.1984 року по 03.09.1988 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 27.01.2022, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.