КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року м. Київ № 320/779/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі по тексту відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту відповідач 2), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17 серпня 2022 року №103650008123 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 за вислугу як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- визнати протиправним та скасувати рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області від 30 листопада 2022 року № 103650008123 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугу як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 09 серпня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 09.08.2022 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я за спеціальним стажем. Однак за результатами розгляду цієї заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову у призначені пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. 24.11.2022 повторно розглянувши заяву позивача про їй пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я за спеціальним стажем, Головне управління Пенсійного фонду України прийняло рішення про відмову у призначені пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного стажу вислуги років на 11.10.2017.
Позивач вважає такі рішення суб'єктів владних повноважень протиправними, у зв'язку з чим звернулася з даним позовом до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того, суд також витребував докази по справі від відповідача та запропонував подати до суду відзив на позовну заяву.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було отримано представником відповідача під розписку, яка наявна у матеріалах справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позов не визнало та подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що згідно з наданими документами позивача страховий стаж становить 22 роки 02 місяці 14 днів, а стаж, що дає право на пенсію за вислугу років 21 рік 10 місяців 04 дні, що є недостатнім для призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я за спеціальним стажем.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, заперечуючи проти позову подало відзив на позовну заяву. В якому зазначило, що за наданими документами стаж позивача станом на 11.10.2017 становить 22 роки 03 місяці17 днів. Оскільки позивач не набула необхідного стажу вислуги років 25 років станом на 11.10.2017 як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач
Згідно записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 внесені відомості про роботу позивача:
- 01.09.1997 - 02.07.1999 -навчання в Київському медичному училищі № 4,
- 27.01.2000 - 18.10.2000 - працювала на посаді медичної сестри відділення трансфузіології Київської клінічної лікарні швидкої допомоги,
- 09.01.2002 - 01.04.2003 - працювала на посаді медичної сестри МПП «Валькірія»,
- 19.04.2004 - 23.05.2005 - працювала на посаді операційної медичної сестри ТОВ «Федорівський офтальмологічний центр «ЗІР»,
- 26.05.2005 - 23.10.2006 - працювала на посаді сестри медичної палатної відділення анестезії та інтенсивної терапії Броварської центральної районної лікарні, 26.10.2006 переведена на посаду старшої сестри медичної палатної відділення анестезії та інтенсивної терапії Броварської центральної районної лікарні, 25.12.2006 переведена на посаду сестри медичної палатної відділення анестезії та інтенсивної терапії Броварської центральної районної лікарні,
- з 17.02.2022 - звільнена за власним бажанням з посади сестри медичної палати відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
У довідці №449 від 16.02.2022, виданій Комунальним некомерційним підприємством «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» територіальних громад Броварського району Київської області вказано, що позивач у період з 26.05.2005 по 17.02.2022 працювала на посаді сестри медичної відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» та відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота медичних працівників реанімаційних відділень зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
09.08.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ).
За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області розглянуло заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я на підставі пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ та прийняло рішення про відмову у призначені пенсії від 17.08.2022 №103650008123 у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу - на 01.10.2017 - 26 років 06 місяців. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи і страховий стаж становить 22 роки 02 місяці 14 днів, страховий стаж, що дає право на пенсію за вислугу років становить - 21 рік 10 місяців 04 дні.
24.11.2022 позивач повторно звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я на підставі пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області розглянуло заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я на підставі пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ та прийняло рішення про відмову у призначені пенсії від 30.11.2022 №103650008123 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу вислуги років станом на 01.10.2017. До страхового стажу особи зараховано всі періоди роботи і страховий стаж становить 22 роки 02 місяці 14 днів, страховий стаж з урахуванням кратності становить 31 рік 04 місяці 14 днів, стаж вислуги років за наданими документами на 11.10.2017 становить - 22 роки 03 місяці 17 днів.
З рішеннями про відмову у призначенні пенсії позивач не погоджується, вважає їх протиправними, та такими, що порушують її гарантоване Конституцією України право на пенсійне забезпечення, а тому звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII), який набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункт "е" статті 55 Закону №1788-XII було викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Надалі Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №911-VIII) до статті 55 Закону №1788-XII з 01 січня 2016 року також було внесено зміни. З урахуванням цих змін пункт "е" вказаної статті має такий зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян - 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, Законом № 911-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пункті "е", "ж" статті 55 Закону №1788-XII - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Таким чином, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
З оскаржуваних рішень вбачається, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, пенсійний орган виходив із того, що відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11 жовтня 2017 року, що становить не менше 26 років 6 місяців.
З цього приводу суд зазначає, що 03 жовтня 2017 року прийнято Закон України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII), яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також Законом № 2148-VIII були внесені зміни до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у такій редакції: "До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Отже, враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно з положеннями пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20.
Вимогами п.4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991р. №1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Водночас, нормами ст.16 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на за вислугою років.
Таким чином, даними трудової книжки та довідкою №449 від 16.02.2022, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» територіальних громад Броварського району Київської області підтверджується, що позивач працювала на посадах, робота на яких у встановленому законом порядку дає право на обрахування стажу у подвійному розмірі.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у своєму рішенні від 30.11.2022 № 103650008123 встановило, що страховий стаж, з урахуванням кратності становить 31 рік 04 місяці 14 днів, тобто перевищує 25 років.
Таким чином, виконується умова, визначена пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII), що дає право на пенсію за вислугу років працівникам охорони здоров'я при наявності стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення пенсійного органу, від 17.08.2022 №103650008123, від 30.11.2022 №103650008123 є протиправними та підлягають скасуванню, отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Рішення про відмову у призначенні пенсії стосується прав конкретної особи та є індивідуальним актом, а тому підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.
Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, при повторному зверненні - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області .
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачу пенсії за віком.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд визначаючи право на пенсію, враховує, що відповідно до вимог частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією. З заявою про призначення пенсії позивач звернулася 09.08.2022.
З урахуванням викладеного та з метою належного та повного захисту, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугу як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» ст.ст. 55, 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 09 серпня 2022 року.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У даному випадку, з урахуванням наведеного, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття спірного рішення, яким відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до правил частини третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 992,40 грн., що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17 серпня 2022 року № 103650008123 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 за вислугу як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області від 30 листопада 2022 року № 103650008123 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугу як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» ст.ст. 55, 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 09 серпня 2022 року.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.