ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року Справа № 280/5413/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
визнати протиправною відмову відповідача щодо звільнення позивача з військової служби на підставі поданого ним рапорту від 06.06.2023;
зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача за п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що звертався до відповідача із рапортом від 06.06.2023 про звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері із числа осіб, які потребують постійного стороннього догляду, що підтверджено відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії, проте у задоволенні рапорту відповідачем відмовлено. Вважає протиправною відмову відповідача від 16.06.2023 №21280 щодо не звільнення з військової служби протиправною, оскільки наявні визначені пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» підстави для його звільнення з військової служби, що належним чином підтверджені документально. За наведеного, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 17.07.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою з додатками надсилалась на адресу відповідача та вручені поштою його уповноваженому представнику 01.08.2023, про що свідчать супровідний лист та поштове повідомлення, проте відзив на позовну заяву на адресу суду від відповідача не надходив.
На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу за призовом під час загальної мобілізації через введення воєнного стану в Україні та проходить військову службу на посаді старшого саперу інженерно-саперного взводу 2 інженерно-саперного відділення у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідчення серія НОМЕР_2 , виданим Управлінням персоналу штабу ВЧ НОМЕР_3 25 березня 2022 року.
Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_4 від 04.05.1975 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_1 - батько, ОСОБА_2 - матір.
Відповідно до даних паспорта НОМЕР_5 від 16.01.2001, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/002286507 від 17.03.2023, виданим Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_2 з 27.04.2002 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 24.12.2020 серія НОМЕР_6 , виданим Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) від 14.03.2023 №173, виданим КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги, встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Позивач у встановленому порядку подав рапорт від 06.06.2023 командиру ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою мамою.
Листом від 16.06.2023 №21280 командир ВЧ НОМЕР_1 повідомив про те, що рапорт позивача розглянуто та зазначив, що з наданих позивачем документів вбачається відсутність передбачених пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» правових підстав для звільнення з військової служби у запас через сімейні обставини, оскільки подані документи, а саме висновок ЛКК №173 від 14.03.2023 не є підставою для звільнення з військової служби з огляду на вимоги чинного законодавства. Також зауважено, що в поданих документах, що підтверджують особу позивача та особу його матері наявні розбіжності в частині розбіжності у прізвищі позивача « ОСОБА_3 » та матері « ОСОБА_3 », що унеможливлює встановлення спорідненості між вказаними особами.
Вважаючи протиправною таку відмову відповідача щодо не звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжений та триває станом на цей час.
В свою чергу, указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Позивач у позовній заяві зазначає, що подав рапорт і просить його звільнити з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Системний аналіз підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю хворих батьків, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
При цьому, суд зауважує, що вказана норма Закону не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності документів, які підтверджують обов'язок військовослужбовця піклуватися про матір або ж у підтвердження факту здійснення постійного догляду за нею.
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена довідкою ЛКК закладу охорони здоров'я, яку позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. У цьому документі вказано про те, що ОСОБА_2 (мати позивача) за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Щодо наданого позивачем висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я суд зазначає, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, так як підтвердженням цього факту уповноваженим органом є інша установа (медико-соціальна експертна комісія).
З приводу наданого позивачем висновку (заключення) лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, суд зауважує, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
З цього приводу, суд зазначає таке.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації передбачено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Підпунктом 1 пункту 11 Положення №1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №189 від 09.04.2008, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.07.2008 за № 589/15280 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 01 червня 2021 року №1066), лікарсько-консультативна комісія видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Так, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за матір'ю дружини, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність бездіяльності відповідача щодо його не звільнення зі служби.
У даному випадку відсутня суперечність правових норм одна одній, оскільки нормативно-правові приписи постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 12.06.2013 не суперечать Закону №2232-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає перелік документів та коло органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
Отже, висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
В даному випадку, для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за матір'ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач повинен був надати відповідачу висновок медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на зазначене, поданий позивачем висновок (заключення) ЛКК від 14.03.2023 №173 не може вважатися належним доказом та підставою для його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Таким чином, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, а саме, у зв'язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворою матір'ю.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII з наданням належних доказів на підтвердження факту необхідності постійного догляду за даною особою.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі с, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак