ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2023 рокум. Ужгород№ 260/6196/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Микуляк П.П.,
при секретарі Пшевлоцька К.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 - не з'явився, ,
відповідачів: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, представники - Яворська О.К., Васілинець Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошена вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст виготовлено та підписано 23 жовтня 2023 року.
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати неправомірними дії Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області щодо не проведення виплат та повного розрахунку із ОСОБА_1 ;
- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду №807/1280/15 від 25.05.2020 починаючи з 26 травня 2020 по 27 червня 2023 до дня поновлення на посаді в сумі 368841,44, із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за зайнятою посадою за 28 червня 2023р., як за останній робочий день перед звільненням, із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за всі не використані дні щорічної основної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по день звільнення в сумі 318 022,95грн., із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 матеріальні допомоги на оздоровлення за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по 28 червня 2023р., із утриманням обов'язкових податків та зборів, у зв'язку з позбавленням права на використання щорічної відпустки у вказаний період;
- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою зайнятою на час звільнення - начальника Головного управління ДКСУ у Закарпатській області із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати, виплати компенсації за не використанні дні щорічної відпустки, вихідної допомоги з 29 червня 2023 по день прийняття рішення судом, із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що Закарпатський окружний адміністративний суд Рішенням №807/1280/15 від 25.05.2020р., позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено без змін.
Верховним судом Ухвалою від 23 червня 2021 року було закрито касаційне провадження у справі №807/1280/15.
Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 25.05.2020 р. визнав протиправним та скасував наказ Державної казначейської служби України від 05 червня 2015 року № 510-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та ухвалив поновити ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 13 червня 2015 року.
Головне управління ДКС України у Закарпатській області на виконання вказаного рішення суду виплатило позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2015 року по 25 травня 2020 року у розмірі 471324,00 грн.
Позивач зазначає, що під час судового засідання 25.05.2020 року було проголошено рішення суду, де були присутні представники відповідачів, відтак в частинні негайного виконання щодо поновлення позивача було доведено до відома представників відповідачів, однак позивача не було поновлено на роботі на вказаній посаді.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року у справі №807/1280/15 задоволено заяву позивача про встановлення судового контролю та зобов'язано Державну казначейську службу України у місячний строк з дати отримання ухвали подати до Закарпатського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 807/1280/15 від 25 травня 2020 року.
23.06.2023 року позивач направив на адресу Державної казначейської служби України заяву про виконання судового рішення у справі №807/1280/15 від 25.05.2020, рішення суду №807/1280/15 від 25.05.2020р., яке набрало законної сили, для виконання в частині скасування наказу Державної казначейської служби України від 05 червня 2015 року № 510-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлення ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 13 червня 2015 року.
Державна казначейська служба України виносить наказ №311-0 від 28.06.2023р, відповідно до якого скасовано наказ Державної казначейської служби України від 05 червня 2015 року№510-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 15.06.2015.
28.06.2023 позивачу виповнилося 65 років, що є граничним віком перебування на державній службі.
Наказом Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області №91-о від 28.06.2023 рок про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 , згідно наказу «Відповідно до наказу Державної казначейської служби України від 28.06.2023 №312-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 припинити державну службу та звільнити 28 червня 2023 року ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області у зв'язку з досягнення ним 65-річного віку відповідно до п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу».
Позивач зазначає, що всупереч вимогам ст.47 КЗпП йому не надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні та не проведено з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, жодних виплат та розрахунку при звільненні не здійснено.
30.06.2023 позивачем подано заяву до Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, відповідно до якої зазначив, що з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні та не виплачена заробітна плата за час затримки виконання рішення суду №807/1280/15 від 25.05.2020, відтак просив провести повний розрахунок:
- зарахувати та виплатити мені середній заробіток за період вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду №807/1280/15 від 25.05.2020 починаючи з 26 травня 2020 по день поновлення на посаді із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- зарахувати та виплатити мені компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по день звільнення, після поновлення на посаді, із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- зарахувати та виплатити мені матеріальні допомоги на оздоровлення за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по день звільнення, після поновлення на посаді, із утриманням обов'язкових податків та зборів, у зв'язку з позбавленням мене права на використання щорічної відпустки у вказаний період.
Результати розгляду вказаної заяви мені не відомі, жодних виплат мені не здійснено.
03.07.2023 позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою, якою просив виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою - начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, у зв'язку із звільненням з державної служби на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з досягненням 65-річного віку, однак результати розгляду вказаної заяви позивачу не відомі, жодних виплат не здійснено.
У зв'язку з тим, що відповідачами не було проведено повного розрахунку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Представником Державної казначейської служби України до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого не погоджується із заявленими позовними вимогами та зокрема зазначають, Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №807/1280/15, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020, визнано протиправним та скасовано наказ Казначейства від 05.06.2015 №510-о та поновлено ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді, а також стягнуто із Головного управління Казначейства у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Позивач звернувся до Казначейства із заявою від 23.06.2023 щодо поновлення на посаді за судовим рішенням у справі №807/1280/15.
Згідно із наказом Казначейства від 28.06.2023 №311-0 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді начальника Головного управління Казначейства у Закарпатській області.
Відповідно до наказу Головного управління Казначейства у Закарпатській області від 28.06.2023 №90-о, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного управління Казначейства у Закарпатській області з 13.06.2015.
Водночас, у зв'язку із досягненням ОСОБА_1 65-річного віку, наказом Казначейства від 28.06.2023 №312-0 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », а також згідно з наказом Головного управління Казначейства у Закарпатській області від 28.06.2023 №91-о позивача звільнено 28.06.2023 з посади на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу».
Казначейство звертає увагу суду, що згідно з п.11 Положення №215, Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках.
Тобто Казначейство як юридична особа із кодом згідно з ЄДРПОУ 37567646 самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями в силу приписів ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України.
Разом із тим, Головне управління Казначейства у Закарпатській області (код згідно з ЄДРПОУ 37975895) є окремою (самостійною) юридичною особою та було роботодавцем позивача до дати його звільнення у зв'язку із досягненням 65-річного віку.
Отже, Казначейство не є (та не було у минулому) роботодавцем позивача у розумінні КЗпП, тобто не уповноважено вчиняти дії щодо виплати позивачеві заробітної плати й інших виплат та здійснювати розрахунок із ОСОБА_1 при звільненні.
Відтак, представник Державної казначейської служби України вважає, що позовна вимога про визнання протиправними дій Казначейства щодо непроведення виплат та повного розрахунку із ОСОБА_1 є безпідставною та не може підлягати задоволенню, оскільки заявлена до неналежного відповідача.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду представник Державної казначейської служби України зазначив, що дії по виконанню рішення суду про поновлення на роботі не можуть відбуватися роботодавцем всупереч (без однозначного висловлення) волі працівника, поновленого судом на роботі, адже визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тобто воно не може бути реалізоване без волевиявлення такого працівника.
Представник зазначає, що ОСОБА_1 у липні та листопаді 2020 року звертався до Головного управління Казначейства у Закарпатській області із заявами про виконання виконавчого листа Закарпатського окружного адміністративного суду, виданого 08.07.2020 у справі №807/1280/15 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.06.2015 по 25.05.2020 у розмірі 471 324,00 гривень.
Протягом листопада-грудня 2020 року Головне управління Казначейства у Закарпатській області на підставі виконавчого листа у справі №807/1280/15 перерахувало кошти позивачеві.
Однак, після ухвалення судом рішення у справі №807/1280/15 в частині поновлення на займаній до звільнення посаді ОСОБА_1 протягом тривалого часу не звертався до Казначейства ані із заявами про поновлення на роботі, ані з оригіналом виконавчого листа.
Отже Казначейство вважає, що твердження позивача про те, що нібито з 26.05.2020 до 27.06.2023 мала місце затримка виконання рішення суду у справі №807/1280/15, є помилковими, адже саме ОСОБА_1 протягом відповідного періоду жодним чином не висловлював бажання (згоди) на його поновлення на посаді.
Щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток, а також матеріальної допомоги на оздоровлення, представник Державної казначейської служби України зазначив, що ч.1 ст.24 Закону Закон України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Згідно із положеннями ст.57 Закону про державну службу, підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний період роботи.
Відповідно до листа Мінсоцполітики України від 19.09.2017р. №2416/0/101-17 «Щодо грошової допомоги на оздоровлення», під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік.
За своєю суттю грошова допомога прив'язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки та така допомога за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, отже, основною умовою, у зв'язку з якою призначається грошова допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної основної відпустки, а підставою для її нарахування є заява та наказ.
Оскільки позивачу з 13.06.2015 по 28.06.2023 щорічні основні відпустки не надавались, отже відсутні підстави для нарахування та виплати грошової допомоги у цей період у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Щодо позовних вимог про виплату вихідної допомоги при звільненні, представник зазначив, що Закон про державну службу пов'язує можливість виплати вихідної допомоги державному службовцю, який звільняється, із двома обов'язковими чинниками (критеріями):
- об'єктивний - досягнення працівником 65-річного віку;
- суб'єктивний - висловлення державним службовцем бажання отримати відповідну допомогу.
Представник вважає, що до матеріалів справи ОСОБА_1 не долучив жодного доказу виявлення позивачем бажання отримати вихідну допомогу державному службовцю, який звільняється у разі досягнення 65-річного віку, відтак заявлена позовна вимога є передчасною.
Представником Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що позивачем лише 23.06.2023 виявлено бажання щодо поновлення на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області.
Оскільки, позивачем не було відпрацьовано жодного робочого дня на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, позовна вимога щодо стягнення з Головного управління Казначейства середнього заробітку за період вимушеного прогулу є безпідставною та неправомірною.
Представник відповідача також зазначив, що позивачем у позовній заяві зазначено, що 28.06.2023 є останнім робочим днем перед звільненням, однак 28.06.2023 ОСОБА_1 не приступив до виконання посадових обов'язків начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, оскільки 28.06.2023 не можна вважати робочим днем, оскільки позивач не виконував посадові обов'язки та, як наслідок, проводити йому розрахунок у вигляді заробітної плати.
Щодо стягнення компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, представник зазначив, що компенсацію ОСОБА_1 при звільненні за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу Головним управлінням Казначейства не здійснено, оскільки в наказі Державної казначейської служби України від 28.06.2023 № 312-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », на підставі якого видано наказ Головного управління Казначейства від 28.06.2023 № 91-о «Про припинення державної служби» не зазначено пункт, що працівник приступив до виконання посадових обов'язків.
Таким чином, оскільки позивач протягом періоду з моменту поновлення на раніше займаній посаді не перебував у щорічній основній відпустці, у нього відсутнє право на відшкодування грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Представник також зазначив, що позивач перебував у трудових відносинах з іншими установами та організаціями у період поновлення його па посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, а саме: з 2015 року по 2019 рік, що свідчить про подвійне перерахування всіх встановлених податків та зборів, які утримано роботодавцями за час роботи ОСОБА_2 , що є прямим порушенням чинного законодавства України.
Щодо виплати вихідної допомоги представник зазначив, що заява ОСОБА_1 про таку виплату до Головного управління Казначейства не надходила, що позбавляє його права на отримання вказаної виплати.
У судовому засіданні представники відповідачів заперечили, щодо задоволення позовних вимог та просили суд відмовити позивачу у повному обсязі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вказане, заслухавши думку представників відповідачів, суд вважає, що вжито всіх заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце проведення судового засідання та не вбачає причин для відкладення розгляду справи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року, у справі №807/1280/15, позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області було задоволено:
- визнано протиправним та скасовано наказ Державної казначейської служби України від 05 червня 2015 року №510-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновлено ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 13 червня 2015 року;
- стягнуто із Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 13 червня 2015 року по 25 травня 2020 року, із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів у розмірі 471324 грн.;
- допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 13 червня 2015 року та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6841,80 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 залишено без змін.
Верховним судом Ухвалою від 23 червня 2021 року було закрито касаційне провадження у справі №807/1280/15.
Головне управління ДКС України у Закарпатській області на виконання вказаного рішення суду виплатило позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2015 року по 25 травня 2020 року у розмірі 471324,00 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року у справі №807/1280/15 задоволено заяву позивача про встановлення судового контролю та зобов'язано Державну казначейську службу України у місячний строк з дати отримання ухвали подати до Закарпатського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 807/1280/15 від 25 травня 2020 року.
23 червня 2023 року позивач направив на адресу Державної казначейської служби України заяву про виконання судового рішення у справі №807/1280/15 від 25.05.2020, рішення суду №807/1280/15 від 25.05.2020р., яке набрало законної сили, для виконання в частині скасування наказу Державної казначейської служби України від 05 червня 2015 року № 510-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлення ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 13 червня 2015 року.
28 червня 2023 року наказом Державної казначейської служби України №311-0 скасовано наказ Державної казначейської служби України від 05 червня 2015 року№510-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 15.06.2015.
28 червня 2023 року наказом Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області №90-0, на підставі вищезазначеного наказу №311-0, скасовано наказ Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області від 12.06.2015 року №40-о «Про складання повноважень» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 15.06.2015.
28 червня 2023 позивачу виповнилося 65 років, що є граничним віком перебування на державній службі.
28 червня 2023 наказом Державної казначейської служби України від 28.06.2023 №312-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_3 28 червня 2023 року з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області у зв'язку з досягнення ним 65-річного віку відповідно до п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу».
28 червня 2023 року наказом Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області №91-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », на підставі наказу Державної казначейської служби України від 28.06.2023 №312-о припинено державну службу та звільнено 28 червня 2023 року ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області у зв'язку з досягнення ним 65-річного віку відповідно до п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу».
30 червня 2023 року позивача було ознайомлено із наказами Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про поновлення та звільнення з займаної посади №90-о та №91-о.
30 червня 2023 року позивачем подано заяву до Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, відповідно до якої зазначив, що з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні та не виплачена заробітна плата за час затримки виконання рішення суду №807/1280/15 від 25.05.2020, відтак просив провести повний розрахунок:
- нарахувати та виплатити мені середній заробіток за період вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду №807/1280/15 від 25.05.2020 починаючи з 26 травня 2020 по день поновлення на посаді із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- нарахувати та виплатити мені компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по день звільнення, після поновлення на посаді, із утриманням обов'язкових податків та зборів;
- нарахувати та виплатити мені матеріальні допомоги на оздоровлення за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по день звільнення, після поновлення на посаді, із утриманням обов'язкових податків та зборів, у зв'язку з позбавленням мене права на використання щорічної відпустки у вказаний період.
03 липня 2023 року позивачем засобами поштового зв'язку було направлено до Державної казначейської служби України заяву, якою просив виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою - начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, у зв'язку із звільненням з державної служби на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з досягненням 65-річного віку, однак результати розгляду вказаної заяви позивачу не відомі, жодних виплат не здійснено.
Жодних відповідей та виплат відповідачами на подані позивачем заяви не було здійснено, у зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, (далі - КЗпП), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В ч.6 ст.235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України (КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч.3 ст.14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом
За статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч.1 ст.371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Суд звертає увагу, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі №826/808/16.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Так, як зазначалось, Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року, у справі №807/1280/15 поновлено ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 13 червня 2015 року.
Суд акцентує увагу, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі №760/9521/15-ц і суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції у справі, що розглядається.
Аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися та результатів його оскарження в апеляційному чи касаційному порядках .
Імперативними приписами ч.8 ст.235 КЗпП України та п.3 ч.1 ст.371 КАС України визначено, що прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним, зокрема, з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
При цьому, незгода із рішенням суду про поновлення на роботі та подальше його оскарження в апеляційному порядку чи касаційному порядках не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді.
У цьому аспекті варто зауважити, що у разі, якщо таке судове рішення буде скасоване в означеній частині в апеляційному чи касаційному порядку, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідною заявою в порядку статті 361 КАС України про його перегляд за нововиявленими обставинами.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі №460/9512/21.
Щодо твердження відповідачів про те, що позивачем не подавалося заяви про поновлення, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати працювати на відповідній посаді, суд зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст.236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05.02.2022 року у справі №280/4402/21.
Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22, відповідно до яких приписи ч.8 ст.235 КЗпП України і приписи п.3 ч.1 ст.371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
У постанові від 23 червня 2015 року у справі №21-63а15 Верховний Суд України вказав, що «…Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі…».
«…Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу».
Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №140/3020/19 вказав: .. невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи звільненого працівника, а тому Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про безпідставність вимог позивача через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин, в тому числі бездіяльності самого позивача».
Згідно правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 в справі №140/3020/19 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абз. п. 4 цього Порядку.
Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду №807/1280/15 від 25.05.2020 року позивача поновлено на займаній до звільнення посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 13 червня 2015 року.
Наказом Державної казначейської служби України №311-о від 28.06.2023 скасовано наказ Державної казначейської служби України від 05 червня 2015 року №510-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 15.06.2015.
Наказом Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області №90-о від 28.06.2023 скасовано наказ Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області від 12 червня 2015 року № 40-о "Про складання повноважень", ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області з 15.06.2015.
Таким чином, період з 26 травня 2020 (наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді) по 27 червня 2023 (день, що передував дню видання наказу про поновлення на посад) є періодом за який позивачу необхідно виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
Згідно з абзацом першим п.10 Порядку №100 (чинного на час початку розрахункового періоду) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення (Постанова Верховного Суду №340/1747/21 від 30.03.2023).
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, встановлений у рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №807/1280/15.
Відповідно до довідки Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області від 13 травня 2020 року №11-15/7 заробітна плата позивача за квітень 2015 року складала - 6289,97 грн. та за травень 2015 року - 7393,59 грн. Середньомісячна заробітна плата становить - 6841,78 грн., середньоденна заробітна плата - 380,10 грн.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 р. №16 посадовий оклад керівника головного управління державного органу, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя (в т.ч. начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області) на 2020 рік складав 12000 грн., згідно положень Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Станом на 15.06.2015 року стаж державної служби позивача становив понад 20 років.
Окремо до обов'язкових складових заробітної плати державного службовця відносить надбавка за ранг державного службовця, мінімальний ранг категорії Б - 6 ранг з надбавкою в 500грн. згідно постанови КМУ від 18 січня 2017 р. №15.
Таким, чином протягом 2020 року мінімальна можлива заробітна плата начальника Головного управління ДКСУ у Закарпатській області із стажем понад 20 років, без врахування стимулюючих виплат, становила 18500 грн. середньоденна заробітна плата за період повних двох місяців, що передували 26.05.2020 р. становить 880,95 грн.
Коефіцієнт підвищення становить 2,317.
Кількість днів вимушеного прогулу позивача за період прогулу з 26 травня 2020 року по 27 червня 2023р. складає 786 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за з прогулу становить :
- з 26 травня 2020 року по 12 грудня 2020 рік (період коригування на коефіцієнт їх підвищення) 140 х 880,69 (380,10x2,317) = 123 296,84 грн.
- з 13 грудня 2020 року по 27 червня 2023 рік 646 * 380,10 = 245 544,60 грн.
Загальна сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 368 841,44 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою зайнятою на час звільнення - начальника Головного управління ДКСУ у Закарпатській області, а також заробітну плату за зайнятою посадою за 28 червня 2023р., як за останній робочий день перед звільненням із утриманням обов'язкових податків та зборів, суд зазначає наступне.
Згідно наказу Державної казначейської служби України №312-о від 28.06.2023 позивача звільнено 28.06.2023 року з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з досягненням 65-річного віку.
Відповідно до ч.3 ст.83 Закону України «Про державну службу», у разі звільнення з державної служби на підставі п.6 і 7 ч.1 цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі п.7 ч.1 цієї статті, виплачується одноразово за його бажанням у разі виходу на пенсію або досягнення 65-річного віку.
Судом встановлено, що позивача було поновлено на роботі 28 червня 2023 року та в той же день його було звільнено, у зв'язку з досягненням 65-річного віку.
Суд не приймає до уваги твердження відповідачів, що 28 червня не є останнім робочим днем позивач, у зв'язку з тим що він не приступив до виконання службових обов'язків, оскільки позивача було поновлено на посаді та звільнено в один день, відтак останнім робочим днем слід вважати 28 червня 2023 року, за який позивачу слід виплатити заробітну плату.
03 липня 2023 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, у зв'язку із звільненням з державної служби на підставі п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з досягненням 65-річного віку.
Подана заява була проігнорована відповідачами, відтак слід зобов'язати відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою зайнятою на час звільнення - начальника Головного управління ДКСУ у Закарпатській області, а також заробітну плату за 28 червня 2023 року, як за останній робочий день.
Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за всі не використані дні щорічної основної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по день звільнення в сумі 318022,95 грн., суд зазначає наступне.
Особливості застосування зазначених норм права були предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у справах № 805/3641/17-а, № 818/1551/17.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 805/3641/17-а, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки. При цьому виплата працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу не впливає на право отримати компенсацію за невикористану відпустку.
У Постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №818/1551/17 зроблено висновок про те, що тривалість щорічної відпустки (у тому числі для цілей її грошової компенсації під час звільнення) визначається виходячи з фактично відпрацьованого протягом робочого року часу. До стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зокрема час вимушеного прогулу у випадку незаконного звільнення чи період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з п. 1, 2 ч.1 ст.9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з чинним законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або перебуванням на іншій роботі).
Згідно з статтею 10 вказаного Закону щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (частина четверта). Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (частина п'ята). Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (частина дев'ята). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята). Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частина одинадцята).
За правилами ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" та ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.82 Кодексу законів про працю України та статті 9 Закону України «Про відпустки» час коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, то такий працівник на підставі статті 238 Кодексу законів про працю України має право на грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.
Отже, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки. При цьому виплата працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу не впливає на право отримати компенсацію за невикористану відпустку.
Суд зазначає, що відповідачі, під час звільнення позивача із займаної посади, повинні були здійснити з ним повний розрахунок та виплатити позивачу компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки за час вимушеного прогулу.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов'язання з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області виплатити позивачу компенсацію за невикористані відпустки за час вимушеного прогулу з 13.06.15 року по 28.05.2023 року (дата поновлення позивача на посаді).
Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області матеріальні допомоги на оздоровлення за весь період вимушеного прогулу починаючи з 13 червня 2015 по 28 червня 2023р., суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.2 ст.54 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон України "Про державну службу") державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 57 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Надання державному службовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань передбачене положеннями ст.54 Закону України "Про державну службу".
Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначено Постановою Кабінетом Міністрів України від 08.08.2016 №500 (далі Порядок №500).
Відповідно до п.2, 3 Порядку №500державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Крім того, п.30 ст.2 Бюджетного кодексу України надається визначення терміну кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Відповідно до ч.1ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 01 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Згідно з положеннями ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідно до ч.1ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з ч.1, 12ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України, пунктів 2, 3 Порядку №500, фонд оплати праці у державному органі затверджується на бюджетний період (з 01 січня кожного року по 31 грудня того ж року) відповідно до кошторису установи, а виплата матеріальної допомоги здійснюється один раз на рік у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (виплата провадиться у поточному році і за поточний рік).
Здійснення виплати матеріальної допомоги за інші роки (поза межами бюджетного періоду) Порядком №500 не передбачено.
Отже, допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою і виплачується один раз на рік на підставі заяви працівника, за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 29.09.2022 у справі №420/7083/21, від 11.11.2020 у справі №500/1022/19, від 27.06.2019 у справі №809/3057/15.
Разом з тим, виплата матеріальної допомоги провадиться у поточному році і за поточний рік, а тому заява позивача про виплату йому матеріальної допомоги за 2015-2023 роки, подана поза межами відповідних бюджетних асигнувань.
З урахування зазначеного, а також того, що зазначений вид допомоги не належить до обов'язкових виплат і надання державним службовцям такої виплати є правом керівника державної служби у державному органі, а не його обов'язком, суд дійшов висновку, що відповідачем не порушено право ОСОБА_1 на її отримання.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати, виплати компенсації за не використанні дні щорічної відпустки, вихідної допомоги з 29 червня 2023 по день прийняття рішення судом, суд зазначає, що на момент розгляду справи позивачу не було виплачено зазначені кошти, тобто вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат на даний час, до проведення таких є передчасною.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, позовну заяву ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області щодо не проведення повного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні 28 червня 2023 року.
Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 25.05.2020 у справі №807/1280/15 за період з 26 травня 2020 по 27 червня 2023 у розмірі 368841,44 грн. (триста шістдесят вісім тисяч вісімсот сорок одна гривня сорок чотири копійок) із утриманням обов'язкових податків та зборів.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за 28 червня 2023 року, із утриманням обов'язкових податків та зборів.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за всі не використані дні щорічної основної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу та враховуючи час затримки виконання рішення суду, за період з 13 червня 2015 по 27 червня 2023 року, із утриманням обов'язкових податків та зборів.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, передбачену ч.3 ст.83 Закону України "Про державну службу".
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк