справа 362/193/22
провадження 3-в/362/31/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.10.2023 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Поповича О.В., вирішуючи питання щодо прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року у справі про адміністративне правопорушення щодо
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, відповідно до наявної інформації не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за частиною 1 статті 130 КУпАП,
установив:
Васильківський міськрайонний суд Київської області постановою від 30 червня 2022 року, з-поміж іншого, постановив: визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП; накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік; стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок.
Київський апеляційний суд постановами від 04 вересня 2023 року та від 06 жовтня 2023 року відмовив ОСОБА_1 у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року та повернув відповідні апеляційні скарги.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року. Заява обґрунтована тим, що в грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського РУП із заявою щодо неправомірного складання інспекторами поліції протоколу про адміністративне правопорушення, внаслідок чого до відповідних працівників поліції вжито заходів дисциплінарного впливу.
Вирішуючи питання щодо можливості прийняття до розгляду заяви перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження суду при розгляді конкретної справи визначені відповідним процесуальним законом, а у справах про адміністративні правопорушення - КУпАП, який містить норми як матеріального, так і процесуального права.
Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до положень статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута лише в апеляційному порядку. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Главою 24-1 КУпАП також передбачено перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Іншого порядку перегляду судових рішень по справах про адміністративне правопорушення, у тому числі за нововиявленими обставинами, чинним законодавством не передбачено.
Отже, наведені в заяві посилання на можливість застосування положень КПК України, тобто аналогії закону, є безпідставними.
Статтею 459 КПК України, на яку посилається адвокат у своїй заяві дійсно передбачено перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами, але це стосується лише вироків та ухвал, які ухвалені або постановлені у кримінальних провадженнях, а діюча норма КПК України не розповсюджується на судові рішення, ухвалені в порядку КУпАП.
Застосування аналогії права в даному випадку є неприйнятним, оскільки це порушувало б загальні принципи судочинства, зокрема принцип правової визначеності.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року (N 3236/03) у справі «Пономарьов проти України» жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язково рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення.
Слід зазначити, що доступ до суду як складова права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Зважаючи на викладене та відсутність у національному процесуальному законі процедури перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, ухвалених відповідно до КУпАП, суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 та наявність підстав для її повернення без розгляду.
З огляду на викладене, керуючись статтями 301, 304 КУпАП, суд
постановив:
повернути без розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року у справі № 362/193/22.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не оскаржується.
Суддя О.В. Попович