ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3641/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса)
до відповідача: Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" (вул. Василя Стуса, 2, корп.Д, м. Одеса)
про виселення та стягнення 15448,25 грн
До суду надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" про:
- зобов'язати відповідача звільнити частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3,0 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса вул. Космонавтів 11/13 на користь позивача,
- стягнути з відповідача 15448,25 грн, з яких - 61,93 грн заборгованість з орендної плати за договором оренди від 22.12.2014 № 15/2014 та 15386,32 грн неустойки.
Ухвалою від 28.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідання. Встановлено Відповідачу строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копій статутних та реєстраційних документів.
Ухвала, надіслана відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань м. Одеса, вул. Василя Стуса 2, корпус Д, повернулась до суду з відміткою пошти “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на викладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд даної справи. Відзиву на позов він не надав. Таким чином, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
22.12.2014 між Департаментом охорони здоров'я Одеської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" (орендар) укладено договір оренди № 15/2014, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину ганку КУ “Пологовий будинок № 7” загальною площею 3 кв. м за адресою: м. Одеса вул. Космонавтів 11/13, під розміщення торгівельного автомата з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, терміном на 1 рік.
Згідно з п. 2.2 договору, орендар зобов'язався сплачувати орендну плату за базовий місяць розрахунку орендної плати (останній місяць, за який визначено індекс інфляції) у розмірі 171,18 грн, в т.ч. ПДВ 28,53 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до п. 2.4 договору орендар вносить орендну плату та інші платежі щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Сторонами договору підписано акт приймання-передачі орендованого майна.
Додатковою угодою від 22.12.2015 продовжено строк договору оренди по 22.10.2018, сума щомісячної орендної плати за грудень 2015 року узгоджено 208,71 грн без ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Міністерством статистики України, нарастаючим підсумком.
05.01.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ПП "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" укладено додатковий договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 22.12.2014 № 15/2014, яким змінено назву орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради та узгоджено, що з 01.01.2018 орендар сплачує оренду плату з урахуванням індексу інфляції та ПДВ на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради .
Додатковим договором № 2 від 06.12.2018 до договору оренди від 22.12.2014 № 15/2014, продовжено строк договору до 06.11.2021, і узгоджено, що з 06.12.2018 орендар має сплачувати орендну плату за перший місяць після підписання цього договору 213 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
27.12.2019 р. набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 р., який введено в дію 01.02.2020 р. (далі - Закон).
За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Пунктом 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 р. №157-ІХ визначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:
набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 ч. 2 ст. 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Пунктом 7.1. Договору оренди встановлено, що питання не врегульовані цим Договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.
Приймаючи до уваги загальні принципи дії нормативно-правових актів в часі, а також факт погодження сторонами в пункті 7.1 Договору оренди застосування чинного законодавства України, з 1 липня 2020 року Договір оренди має продовжуватися в порядку, визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 р. № 157-ІХ.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 р. № 157-ІХ встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:
·укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше;
·укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону:
·укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону:
·укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина 2).
Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 р. №157-ІХ визначено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди
Порядком передачі в оренду державного та комунального майна затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03 червня 2020 р. № 483 який набув чинності з 16.06.2020 р. (далі - Порядок), після публікації на урядовому порталі - передбачений новий порядок щодо продовження та припинення договір оренди з боку орендодавця та орендарів з дотриманням відповідних строків.
Відповідно до п. 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі за текстом - Порядок), продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.
Згідно з пунктом 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 р. № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» (далі за текстом - Порядок) орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.
Отже, враховуючи вище зазначені обставини, те, що Відповідач не відноситься до суб'єктів, які мають право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону передбачених у ст. 15 Закону№ 157-ІХ, а Договір пролонгується не вперше, - наступна пролонгація повинна здійснюватися відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №157-ІХ, тобто за результатами аукціону.
Так, Відповідачем не дотримано вимог положення ч. 3 ст. 18 Закону №157-ІХ від 03.10.2019 р. а також положень пункту 143 Порядку, а саме Відповідач не звернувся до Департаменту з заявою про продовження договору оренди у відповідні строки, та на сьогоднішній день у встановленому зазначеними вище нормами права порядку передбачена заява не надходила.
Отже, відсутні будь-які підстави передбачені Договором оренди або нормами чинного законодавства України, якими врегульовано правовідносини що виникли між Департаментом та Відповідачем на підставі Договору оренди, щоб на теперішній час вважати Договір оренди дійсним, а правовідносини продовженим.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно з п. 7.8. Договору, термін дії договору оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).
У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у Орендаря правових підстав для подальшого користування об'єктом оренди.
За таких обставин, оскільки продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ, яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору від 22.12.2014 №15/2014 закінчився 06.11.2021, тобто договір припинився у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
Відповідач порушував свої зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати за договором, тому за заявою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Господарський суд Одеської області видав судовий наказ від 28.10.2021 №916/3219/21 про стягнення з ПП "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" заборгованості з орендної плати за договором від 22.12.2014 № 15-/2014 в сумі 5748,53 грн та 196,40 грн пені.
При цьому, за розрахунком позивача залишилась несплаченою відповідачем орендна плата за період з 01.11.2021 по 06.11.2021, що становить 61,93 грн.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.
Доказів сплати 61,93 грн заборгованості з орендної плати, як і будь-яких заперечень, відповідач суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення 61,93 грн орендної плати підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Пунктом 4.8 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцеві приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, зокрема:
10.9. Зі змісту частини четвертої статті 291 ГК України вбачається, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
10.11. Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
10.12. Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
10.13. Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі №910/16362/18.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1806/17, Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17 .
Судом встановлено, що позивач надіслав відповідачу претензію від 28.03.2023 з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати 61,93 грн та неустойку в сумі 11283грн через неповернення орендованого майна за актом приймання-передачі після закінчення строку договору.
Проте відповідач не виконав свій обов'язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку договору.
Доказів виконання вказаного обов'язку відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря (ПП “Вендінг Кволіті”) після закінчення строку договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не подавалися.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.
Однак, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, суд встановив, що він має недоліки.
Так, позивач не врахував, що пунктом 185.1. статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, який при його здійсненні до складу неустойки включив податок на додану вартість, суд виходить з такого.
В силу статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи №916/1319/19 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.
Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.
Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.
Так, відповідно до розрахунку за листопад 2021 року ставка орендної плати була 255.76 грн помножена на індекс інфляції 1,009 становить 258,06 грн без ПДВ.
Таким чином, неустойка за 24 дні листопада (оскільки строк договору оренди закінчився 06.11.2021) становить 258,06/30*24*2=412,90грн.
Також, з огляду на вищевикладені правові позиції, розмір неустойки за грудень 2021 року становить 258,06*1,008*2=520,25грн.
Або можна іншим шляхом вирахувати суму орендної плати, і відповідно неустойку, без урахування ПДВ - шляхом ділення на 1,2 суми неустойки, нарахованої позивачем за грудень 2021 року в сумі 624,28 грн, що в результаті також дорівнює 520,25грн.
Таким чином, загальний розмір неустойки за період з 07.11.2021 по 31.07.2023 становить 15386,32 : 1,2 = 12821,93грн.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 15386,32 грн неустойки за період з 07.11.2021 по 31.07.2023 підлягають частковому задоволенню, а саме - в сумі 12821,93 грн.
Крім того, оскільки відповідач не повернув орендоване майно, то позивач просить виселити його, посилаючись на ст. 66 Закону України “Про виконавче провадження”.
Статтею 66 Закону України “Про виконавче провадження” (ч. 1, 3) державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.
Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини).
Будівлі - це земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення,
призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна,
збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо;
приміщення - це частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена
будівельними елементами, з можливістю входу і виходу (Національний стандарт № 2 “Оцінка нерухомого майна”, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. N 1442)
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доданого до позову, зареєстровано право комунальної власності територіальної громади в особі Одеської міської ради на нежитлові будівлі та споруди за адресою м. Одеса вул. Космонавтів 11/13.
В даному випадку, за договором оренди № 15/2014 від 22.12.2014 відповідачу було надано не приміщення, а частину ганку КУ “Пологовий будинок №7” площею 3 кв. м під розміщення торговельного автомата, тобто частину будівлі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.
У постанові від 27.05.2020 у справі № 909/392/19 Верховний Суд зазначив наступне.
Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
6.7. Положеннями статті 391 ЦК України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
6.8. Слід наголосити, що під час розгляду позову про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном позивач насамперед має підтвердити право власності на спірне майно та надати суду відповідні докази.
6.9. Крім цього, з огляду на зміст наведених правових норм власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
6.10. Право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами.
В даній справі позивач не довів протиправне чинення перешкод власнику у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Напроти, позивачем додано до позову копію його акту від 08.08.2023 обстеження (до якого додано ще і фото) нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса вул. Космонавтів 11/13, в якому зазначено, що частина ганку “Пологовий будинок № 7” загальною площею 3 кв. М відповідачем не використовується, вільне. Таким чином, торгівельний апарат з продажу продовольчих товарів (кавовий апарат), розміщення якого і було метою укладення договору оренди частини ганку від 22.12.2014 № 15/2014, відсутній.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про виселення задоволенню не підлягають.
Отже, заявлений позивачем позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог 2684/15448,25*12883,86=2238,46грн.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" (код 37281780, вул. Василя Стуса, 2, корп.Д, м. Одеса) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р UА 398201720355239012083034299 в ДКСУ м. Києва, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 12821,93грн, 61,93 грн заборгованості з орендної плати та 2238,46грн витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 25 жовтня 2023 р.
Суддя В.В. Литвинова