СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2023 року м. Харків Справа №922/1690/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників:
від позивача - Хоменко О.О.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (вх.№1685Х від 18.08.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 у справі №922/1690/23 (м. Харків, суддя Буракова А.М., повний текст рішення складено 08.08.2023),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ», м. Київ,
до Акціонерного товариства «Електромашина», м. Харків,
про стягнення 532613,52 грн, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Електромашина» (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 532613,52 грн, з яких: 207545,57 грн - сума основного боргу за договором поставки №П-1133555/12/19 від 23.12.2019; 202197,85 грн - пеня; 27284,56 грн - 3% річних; 95585,54 грн - інфляційні витрати. Також, позивач просив суд вирішити питання про розподіл та відшкодування судових витрат.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Електромашина» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» суму основного боргу у розмірі 207545,57 грн; 20219,78 грн пені; 27284,56 грн 3% річних; 9558,54 грн інфляційних витрат та 6391,36 грн судового збору. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося частково та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 (повний текст складено 08.08.2023) у справі №922/1690/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» до Акціонерного товариства «Електромашина» про стягнення 268 005,07 грн заборгованості за договором поставки №П-1133555/12/19 від 23.12.2019, з яких: 181 978,07 грн - пеня, 86 027,00 грн - інфляційні втрати, у зв'язку з чим викласти абз. 1, 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Позов задовольнити в повному обсязі. Стягнути з Акціонерного товариства «Електромашина» (61016, м. Харків, вул. Озерянська, буд. 106, код ЄДРПОУ 00214868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 8, код ЄДРПОУ 32036829) суму основного боргу у розмірі 207 545,57 грн.; 202 197,85 грн. пені; 27 284,56 грн. 3% річних; 95 585,54 грн. інфляційних витрат та 6391,36 грн. судового збору.»; судові витрати по справі покласти на Відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» зазначає наступне:
- під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення, суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі. Внесення судом змін у резолютивну частину судового рішення щодо задоволення позову частково та зменшення розміру стягнутих сум не є виправленням арифметичної помилки відповідно до статті 243 ГПК України та є недопустимим з огляду на ч. 8 ст. 240 ГПК України;
- суд із посиланням на висновки Великої Палати, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зменшив не відсотки річних, а інфляційні втрати, що є порушенням норм матеріального права;
- обставини призупинення господарської діяльності відповідача не пояснюють факту неналежно виконаного обов'язку в частині оплати поставленого товару; розуміючи неможливість виконання своїх грошових зобов'язань у встановлені договором строки, відповідач мав своєчасно попередити позивача та ініціювати внесення відповідних змін до укладеного сторонами у справі договору;
- сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов'язань; відповідачем не доведено зв'язку між неможливістю виконання зобов'язання та військовими діями;
- клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки невмотивоване, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та винятковості даного випадку матеріали справи не містять.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (вх.№1685Х від 18.08.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 у справі №922/1690/23 залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Повідомлено апелянта про можливість подати заяву про усунення недоліків у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв'язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» та Закону України «Про електронні довірчі послуги». Повідомлено апелянта, що заява про усунення недоліків повинна надійти до суду апеляційної інстанції не пізніше п'ятого дня з наступного дня після закінчення десятиденного строку на усунення недоліків. Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 174, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України.
В строк, наданий судом, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» надійшла заява (вх.№10040ел.12746 від 23.08.2023) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 11.08.2023. Зокрема, апелянтом надано докази доплати судового збору у розмірі 26,09 грн та докази направлення копії апеляційної скарги з додатками на офіційну юридичну адресу Акціонерного товариства «Електромашина».
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (вх.№1685Х від 18.08.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 у справі №922/1690/23. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1690/23. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Східним апеляційним господарським судом в умовах воєнного стану, зважаючи на утруднення реалізації учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України рекомендовано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (відзиви, заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд» (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати їх з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень.
04.09.2023 на виконання вимог ухвали суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/1690/23 (вх.№10544).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 призначено справу №922/1690/23 до розгляду на « 19» жовтня 2023 р. о 10:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Роз'яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату. Запропоновано учасникам справи заздалегідь визначитися із бажанням та можливістю взяти участь у судовому засіданні, про що письмово повідомити Східний апеляційний господарський суд. Явку представників учасників справи визнано необов'язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд» (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати їх з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua. Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» - Хоменко О.О. було надано суду апеляційної інстанції клопотання (вх.№12095 від 04.10.2023) про його участь у судових засіданнях по справі №922/1690/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» - Хоменко О.О. про його участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/1690/23, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №922/1690/23, яке відбудеться « 19» жовтня 2023 р. о 10:45 год. та подальші судові засідання у даній справі ухвалено провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» - Хоменко О.О. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Повідомлено представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» - Хоменко О.О., що Інструкція користувача підсистеми відеоконференцзв'язку розміщена на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua, та роз'яснити, що для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду особі необхідно використовувати комп'ютерну техніку або смартфони з доступом в мережу Інтернет, які дозволяють передавати аудіосигнал та відеозображення; за 10 хвилин до початку судового засідання представник зобов'язаний зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв'язку, активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камеру), перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв'язку та очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні.
Представник відповідача до судового засідання Східного апеляційного господарського суду 19.10.2023 не з'явився. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Про судове засідання повідомлявся шляхом надсилання копії ухвали від 02.10.2023 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Ухвала, направлена на офіційну юридичну адресу відповідача (трекінг Укрпошти 0600227164040) не була доставлена з причин «адресат відсутній».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також згідно картки обліку вихідних документів №4968 від 02.10.2023 відповідач повідомлений про судове засідання шляхом направлення ухвали на електронну адресу, яка була зазначена як контактна, про що в системі «Діловодство спеціалізованого суду» міститься додаток про успішне доставлення електронного листа.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвала про відкриття апеляційного провадження у даній справі була направлена відповідачу на аналогічну офіційну юридичну адресу та отримана ним 12.10.2023 (трекінг Укрпошти 6102272651727). Вказане свідчить про обізнаність відповідача з апеляційним провадженням у справі №922/1690/23 та отримання поштової кореспонденції за офіційною юридичною адресою.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 19.10.2023 представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити її в повному обсязі.
Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (постачальник) та Акціонерним товариством «Електромашина» (покупець) був укладений договір поставки №П-1133555/12/19 (надалі - Договір) з Протоколом розбіжностей від 23.12.2019 до Договору.
Згідно з п.1.1 Договору, постачальник зобов'язується передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металопродукцію (товар), а покупець зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у специфікаціях постачальника або в інших додатках до договору та/або у видаткових/залізничних накладних постачальника.
Пунктом 1.3. Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей) визначено, що факт поставки товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у рахунках та/або видаткових/залізничних накладних, або факт оплати рахунка означає взаємну згоду постачальника і покупця з умовами поставки та умовами оплати товару, ціною, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою товару, які зазначені у специфікаціях постачальника.
Відповідно до п. 2.2.Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), поставка товару здійснюється на умовах FCA (склад Постачальника), якщо інше не вказано в додатках до договору.
Пунктом 2.3. Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), сторони визначили, що поставка товару здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів від дати зарахування на поточний рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 100% вартості постачаємого товару шляхом відвантаження товару автотранспортом чи самовивозом зі складу постачальника відповідно до умов поставки, узгоджених сторонами. Умови поставки можуть бути змінені шляхом укладання сторонами додаткових угод та/або специфікацій до договору.
Згідно п. 2.5. Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), сторони погодили, що датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної покупцем - при поставці автомобільним транспортом постачальника, а за умови самовивозу товару покупцем зі складу постачальника - дата видаткової накладної постачальника.
Відповідно до п. 2.7. Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), право власності на товар, а також усі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передачі його постачальником перевізнику, а у випадку самовивозу покупцем, з моменту передачі товару покупцю.
При передачі товару постачальник зобов'язаний передати покупцеві один примірник видаткової накладної (п. 2.8. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), орієнтовна сума договору на момент підписання складає 10000000,00 грн. (десять мільйонів грн.), з урахуванням ПДВ. Загальна сума договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних, які були підписані сторонами по договору.
Пункт 3.4. Договору, з урахуванням положень Додаткової угоди №1 від 28.12.2019 до договору, визначає, що оплата товару здійснюється шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар, або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки.
Відповідно до п. 4.1. Договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту оформлення/підписання видаткової накладної, а у випадку поставки залізничним транспортом - з дати календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами «Інкотермс», по яких поставляється конкретна партія товару, з врахуванням особливостей, встановлених у договорі.
Відповідно до пункту 5.2. Договору (з урахуванням Протоколу розбіжностей) за прострочення строків оплати Товару, встановлених в Договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 8882354,26 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №93064196 від 04.02.2020 на суму 336448,90 грн., №93129393 від 10.03.2020 на суму 379116,64 грн., №93174840 від 06.04.2020 на суму 293342,54 грн., №93190443 від 14.04.2020 на суму 351300,76 грн., №93224648 від 15.05.2020 на суму 359391,85 грн., №93278841 від 11.06.2020 на суму 338725,52 грн., №93373616 від 22.07.2020 на суму 273897,61 грн., №93422146 від 14.08.2020 на суму 295759,49 грн., №93467251 від 08.09.2020 на суму390533,10 грн., №93532468 від 08.10.2020 на суму 429914,00 грн., №93582290 від 05.11.2020 на суму 444229,75 грн., №93608112 від 18.11.2020 на суму 186484,40 грн., №93643600 від 08.12.2020 на суму 559 078,74 грн., №93687846 від 11.01.2021 на суму 37187,58 грн., №93691282 від 11.01.2021 на суму 511478,63 грн., №93716048 від 03.02.2021 на суму 578291,35 грн., №93794576 від 16.03.2021 на суму 653307,11 грн., №93837560 від 06.04.2021 на суму 772863,60 грн., №93837268 від 06.04.2021 на суму 39850,01 грн., №93872888 від 27.04.2021 на суму 836061,54 грн., №93956459 від 03.06.2021 на суму 815091,14грн.
Як зазначає позивач, відповідач не виконав у повному обсязі обов'язок зі сплати поставленого за договором товару і розрахувався частково на суму 8674808,69 грн, що підтверджується довідкою з банку «ПУМБ» №КНО-52.5.2.1/117 від 14.03.2023 та додатком №1 до довідки №КНО-52.5.2.1\117 від 14.03.2023. З огляду на що, у відповідача утворилася заборгованість за поставлений товар перед позивачем у розмірі 207545,57 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, позивачем було нараховано пеню за порушення відповідачем строку оплати у розмірі 202 197,85 грн, а також 3% річних в розмірі 27 284,56 грн. та інфляційних витрат в розмірі 95 585,54 грн.
Суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, норми законодавства, зважаючи на визнання відповідачем суми заборгованості у розмірі 207545,57 грн, дійшов висновку, що зазначена сума основного боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також перевіривши правильність нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних, суд зазначив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України. Водночас, суд вказав, що висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, не встановлено неможливості зменшення судом нарахованих інфляційних витрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. А тому, з огляду на правову позицію Верховного Суду та принцип справедливості, суд вважав за необхідне зменшити пеню та інфляційні витрати, які заявлені позивачем до стягнення, на 90%.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки. За укладеним сторонами договором, позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар, визначений умовами договору.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
В силу статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).
Відповідно до частин першої, другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару
Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено Договір поставки №П-1133555/12/19 з Протоколом розбіжностей від 23.12.2019 до Договору, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати у встановлений у даному Договорі термін у власність Покупця металопродукцію («Товар»), а покупець зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 8882354,26 грн, що підтверджується видатковими накладними. Однак відповідач не виконав у повному обсязі обов'язок зі сплати поставленого за договором товару і розрахувався частково на суму 8674808,69 грн, з огляду на що утворилася заборгованість за поставлений товар перед позивачем у розмірі 207545,57 грн.
Наявність заборгованості у розмірі 207545,57 грн визнається відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином сума непогашеної заборгованості, яка не оспорюється сторонами та підлягає стягненню з відповідача становить 207545,57 грн, про що правильно зазначено судом першої інстанції.
Також позивач просить стягнути з відповідача 202197,85 грн - пені, 27284,56 грн - 3% річних та 95585,54 грн - інфляційних втрат.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
У частині 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 5.2. Договору (з урахуванням Протоколу розбіжностей) за прострочення строків оплати Товару, встановлених в Договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення.
З огляду на вищевикладене, враховуючи умови договору, перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 202197,85 грн не суперечать вимогам чинного законодавства України, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Стосовно стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційний втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар, позивач має право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.
Перевіривши наданий розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його правильність.
Щодо зменшення судом першої інстанції розміру інфляційних втрат на 90% колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Суд звертає увагу, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Суд першої інстанції зазначив, що у висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, не встановлено неможливості зменшення судом нарахованих інфляційних витрат, та з огляду на принцип справедливості дійшов висновку, зокрема, про зменшення заявлених інфляційних витрат на 90%.
Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі №902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, по-перше, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат; по-друге, відповідне зменшення відсотків річних ВП ВС допустила з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості
При цьому, суд звертає увагу, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру інфляційних втрат на 90% є необґрунтованими. А тому позовні вимоги в частині стягнення 95585,54 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення пені, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Поняття «значно» та «надмірно», які використовуються у статтях 551 ЦК України та 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 Господарскього кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):
- ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання);
- причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання;
- тривалість прострочення виконання;
- наслідки порушення зобов'язання для кредитора;
- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);
- поведінку кредитора;
- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);
- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;
- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення);
- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).
Так, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
В обґрунтування зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин - бойові (воєнні) дії у м. Харкові, погіршення фінансового стану відповідача у зв'язку з оголошенням воєнного стану в Україні, зупинку виробництва, скрутне матеріальне становище, а також те, що розмір штрафних санкцій практично дорівнює сумі заборгованості.
Позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на недоведення останнім зв'язку між неможливістю виконання зобов'язання та військовими діями, відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та винятковості даного випадку.
Суд першої інстанції з огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, не співмірність заявлених до стягнення сум пені із сумою основного боргу за договором поставки, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін та справедливості, вважає, що стягнення з боржника заявлених до стягнення сум пені та інфляційних не може бути джерелом збагачення кредитора. А тому дійшов висновку про зменшення заявленої до стягнення суми пені на 90%, тобто до 20219,78 грн.
Однак колегія суддів, з урахуванням ступеню виконання зобов'язання боржником, виникнення заборгованості до введення воєнного стану, визнання відповідачем заборгованості, наслідків порушення зобов'язання для кредитора, поведінку боржника, зокрема, звернення останнього з листом до відповідача з проханням відстрочення сплати заборгованості, майновий стан сторін, ризики настання неплатоспроможності відповідача, а також неспівмірність заявленої до стягнення суми пені із розміром основної заборгованості, вважає за необхідне зменшити пеню на 50% від заявленої суми, тобто до 101098,93 грн.
З огляду на загальну суму боргу, компенсацію майнових інтересів апелянта за рахунок річних та інфляційних втрат, стягнення 101098,93 грн пені забезпечує дотримання розумного балансу інтересів як кредитора, так і боржника.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру пені та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права з огляду на зміну судового рішення після його проголошення та виправлення описки з порушенням суті судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2023 у судовому засіданні Господарського суду Харківської області по справі №922/1690/23 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Колегією суддів, шляхом прослухування технічного запису судового засідання, встановлено, що під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення від 31.07.2023 судом першої інстанції дійсно було зазначено «позов задовольнити повністю». Однак, суми пені та інфляційних втрат оголошено з урахуванням часткового задоволення позову, а саме 20219,78 грн та 9558,54 грн відповідно.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.08.2023 виправлено описку, допущену в абзаці 1 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 у справі №922/1690/23 шляхом викладення абзацу 1 резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Позов задовольнити частково».
Таким чином, саме по собі помилкове оголошення судом про задоволення позову в повному обсязі, з огляду на зазначені суми пені та інфляційних, що підлягають стягненню, не свідчить про зміну судового рішення після його проголошення.
А тому доводи апелянта в цій частині не знайшли свого підтвердження та відхиляються судом.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» та зміни рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 в частині розміру пені та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.ст.123,129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги витрати апелянта за подання до суду апеляційної скарги в пропорційній частині покладаються на позивача.
Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.4 ч.1, ч.4 ст.277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 у справі №922/1690/23 змінити в частині розміру пені та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
В решті рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2023 у справі №922/1690/23 залишити без змін.
Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Електромашина» (61016, м. Харків, вул. Озерянська, буд. 106, код ЄДРПОУ 00214868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 8, код ЄДРПОУ 32036829) суму основного боргу у розмірі 207545,57 грн.; 101098,93 грн. пені; 27284,56 грн. 3% річних; 95585,54 грн. інфляційних витрат та 6472,85 грн. судового збору.
В іншій частині відмовити».
Стягнути з Акціонерного товариства «Електромашина» (61016, м. Харків, вул. Озерянська, буд. 106, код ЄДРПОУ 00214868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 8, код ЄДРПОУ 32036829) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3755,55 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.10.2023.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян