Справа № 131/703/23
Провадження № 2/131/306/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2023 р.м. Іллінці
Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шелюховського М.В.,
за участю секретаря судового засідання Курман Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради, державного реєстратора Геновської Наталії Іванівни про скасування державної реєстрації права власності, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Іллінецького районного суду Вінницької області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради, державного реєстратора Геновської Наталії Іванівни про скасування державної реєстрації права власності.
За змістом позову, порушуючи вимоги чинного законодавства, у зв'язку з протиправними діями державного реєстратора Геновської Н.І. щодо реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_1 будівлю складу, тому просить суд скасувати реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_1 будівлю складу, загальною площею 1233,1 кв.м та гараж для легкових автомобілів загальною площею 62,3 кв.м, які знаходяться в АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що предметом спору є дії державного реєстратора Геновської Н.І., свій позов підтримує, просить суд продовжувати розгляд справи без участі його представника ОСОБА_2 .
Відповідач 1: Іллінецька міська рада у судове засідання не з'явився, представник відповідача подав до суду відзив, в якому вказує, що не є належним відповідачем у справі, будь-яких позовних вимог до них не пред'явлено.
Відповідач 2: державний реєстратор Геновська Н.І. в судове засідання не з'явилась, подала до суду клопотання про застосування строків позовної давності та наказ про її звільнення.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думки сторін, дійшов до наступного висновку.
За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
У відповідності до абзацу 4 пункту 2 постанови ВССУ від 01.03.2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори, що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Так, судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом з метою скасування державної реєстрації права власності. Вказане свідчить про те, що такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою, отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, а такий спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
У справі № 290/289/22-ц (постанова від 22.03.2023) Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги заявника не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин необхідно закрити провадження у справі, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц та постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19.
Керуючись статтями 19, 255 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради, державного реєстратора Геновської Наталії Іванівни про скасування державної реєстрації права власності.
Роз'яснити позивачу, що розгляд питання віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя: