Справа № 2-4816/09
Провадження № 4-с/524/23/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі
головуючого судді Семенової Л.М.,
секретаря судових засідань Санакоєвої Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
УСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на бездіяльність Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту з його майна при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 52176897. Скаржник просив суд зобов'язати Тальнівський ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з його коштів.
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що арешт на майно скаржника було накладено в рамках виконавчого провадження № 52176897, яке завершене. 14.06.2023 року він звернувся до Відділу ДВС із заявою про скасування арешту з його коштів. Проте, листом від 19.06.2023 року йому повідомлено про неможливість зняття вказаного арешту, оскільки виконавче провадження № 52176897 завершене. У зв'язку цим скаржник вважає, що дії Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є неправомірними, а арешт його майна є незаконним та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Автозаводського районного суду міста Кременчука від 04.07.2023 року скаргу прийнято до провадження.
Скаржник ОСОБА_1 скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про розгляд справи повідомлявся, у судове засідання не з'явився, відзив (заперечення) на скаргу суду не направив.
Інші заінтересовані особи про розгляд справи повідомлялися належним чином, у судове засідання не з'явилися, свою позицію письмово не виклали.
Суд, дослідивши матеріали справи № 2-4816/09 та матеріали скарги, установив такі фактичні обставини справи:
На примусовому виконанні в Автозаводському ВДВС міста Кременчука ГТУЮ у Полтавській області перебувало виконавче провадження № 52176897 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4816/09, виданого Автозаводським районним судом міста Кременчука 02.02.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості в розмірі 22 927 грн 70 коп., судових витрат в розмірі 229 грн 27 коп. та витрат на ІТЗ в розмірі 120 грн 00 коп.
Постановою державного виконавця Автозаводському ВДВС міста Кременчука ГТУЮ у Полтавській області від 24.03.2017 року матеріали виконавчого провадження передано Тальнівському районному ВДВС ГТУЮ у Полтавській області.
Постановами державного виконавця Тальнівського районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області від 31.08.2017 року та 22.11.2017 року накладено арешт на кошти ОСОБА_1
22.11.2017 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в старій редакції) у зв'язку з відсутністю майна та джерел доходу, на яке можна було б звернути стягнення, державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу.
Вирішуючи скаргу, суд враховує наступне:
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 1 ст. 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Верховний Суд розглядаючи питання ефективності захисту порушеного права особи на майно якого у рамках виконавчого провадження накладено арешт у постанові від 28.10.2020 року у справі 320/2494/20 зазначив, що сторона, яка є боржником перед банком, є стороною виконавчого провадження.
У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року № 6 судам роз'яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 року у справі 320/5432/18.
Положенням ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно положень ст. 50 ч. ч. 2, 3 Закону України «Про виконавче провадження» № 606- XIV від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
В силу ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Ч. 2 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно з п 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 року, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
З відповіді Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.06.2023 року за вихідним номером 8314 вбачається, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-4816/09, виданого Автозаводським районним судом міста Кременчука 02.02.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості в розмірі 22 927 грн 70 коп., судових витрат в розмірі 229 грн 27 коп. та витрат на ІТЗ в розмірі 120 грн 00 коп., у відділі не перебуває.
У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 визначено, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження № 52176897, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на кошти скаржника як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання.
Відсутність відкритого виконавчого провадження свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому, на думку суду, є підставою для задоволення скарги.
На підставі викладеного відповідно до статей 353, 450-451 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.
Зобов'язати Тальнівський ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) провести дії щодо зняття арештів з майна (коштів) боржника ОСОБА_1 , накладених 31.08.2017 року та 22.11.2017 року в рамках виконавчого провадження № 52176897.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Полтавського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.
Суддя Л.М. Семенова