РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
24 жовтня 2023 р. Справа № 120/11374/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у зарахуванні позивачеві до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року та з урахуванням довідки про заробітну плату від 27.12.2021 року №РН/14-20-Г/46-21; зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 27.12.2021 року №РН/14-20-Г/46-21 починаючи з 16.05.2023 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, призначену на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Листом від 31.05.2023 року відповідач повідомив позивачеві, що до його страхового стажу не зараховано періоди роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року, оскільки остання припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення. Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 31.07.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.09.2023 року за вх.№52644/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позиці відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та з 18.05.2023 року отримує пенсію за віком за Законом №1058. За принципом екстериторіальності зазначена заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у місті Києві. За результатами розгляду заяви встановлено, що страховий стаж позивача становить 30 років. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року на території російської федерації. Відповідач зауважує, що пенсійне забезпечення осіб, які працювали в рф регулювалося Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, водночас з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в наведеній Угоді. Відтак, у період відсутності відповідного нормативно-правового акта, що регулює порядок дій, який застосовується при призначенні та перерахунку пенсій громадянам, які проживали чи працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються лише періоди роботи (служби) на території ррфср по 31.12.1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України на умовах, визначених ч. 1 ст. 40 Закону №1058. Крім того, відповідач вказує, що 23.12.2022 року набрав чинності Закон України 2783-IX від 01.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР. Тому документи, що необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31.12.1991 року, уточнюючі довідки, інші документи, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961. Відповідач також наголошує , що рішення щодо відмови у зарахуванні при обчисленні пенсії позивача довідки про заробітну плату №РН/14-20-Г/46-21 від 27.12.2021 територіальними органами Пенсійного фонду України не виносилося. З огляду на викладене відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
24.10.2023 року за вх.№64403/23 до суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку у відповідача, де з 18.05.2023 року (тобто з наступного дня, після досягнення 60-річного віку) отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При призначенні пенсії пенсійним органом, що здійснював розгляд заяви позивача та приймав відповідне рішення, а саме ГУ ПФУ у м. Києві, до страхового стажу останнього не зараховано період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року.
16.05.2023 року позивач звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив надати роз'яснення щодо підстав не зарахування вищевказаного періоду до страхового стажу, а також підстав неврахування заробітної плати.
Листом від 31.05.2023 року відповідач повідомив позивачеві, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року на території російської федерації, оскільки з 11.06.2022 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Стаж на території даної держави зараховано по 31.12.1991 року.
Вважаючи відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року та врахування довідки про заробітну плату від 27.12.2021 року №РН/14-20-Г/46-21 протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Ч. 1, 2 ст. 4 Закону №1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Ст. 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в дію цієї Угоди. Обчислення пенсій здійснюється виходячи із заробітної плати (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
Суд зауважує, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москві.
Водночас суд вказує, що всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україною, у зв'язку з військовою агресією російської федерації, припинено співробітництво в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач з 18.05.2023 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При призначенні пенсії пенсійним органом, що здійснював розгляд заяви позивача та приймав відповідне рішення, до страхового стажу останнього не зараховано період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року.
В межах даної справи позивачем рішення про призначення йому пенсії в частині обчислення страхового стажу не оскаржується.
Натомість позивач вказує на протиправність відмови відповідача щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року та врахування довідки про заробітну плату від 27.12.2021 року №РН/14-20-Г/46-21 та просить суд зобов'язати відповідача врахувати вказаний період до страхового стажу та здійснити з 16.05.2023 року перерахунок його пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 27.12.2021 року №РН/14-20-Г/46-21.
В контексті наведеного суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до приписів п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республік и Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
П. 4.1 Порядку №22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Згідно п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви
Суд вказує, що з матеріалів справи встановлено, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про зарахування до його страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року та врахування довідки про заробітну плату від 27.12.2021 року №РН/14-20-Г/46-21 та, як наслідок, проведення перерахунку пенсії за віком.
При зверненні до відповідача 16.05.2023 року позивач лише просив надати роз'яснення щодо підстав не зарахування вищевказаного періоду до страхового стажу, а також підстав неврахування заробітної плати.
У листі від 31.05.2023 відповідач повідомив позивача про такі підстави.
Суд звертає увагу на те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти, обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 року у справі № 288/1557/16-а.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що позивачем не довів факту відмови відповідача у зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 року по 03.01.1996 року та з урахуванням довідки про заробітну плату від 27.12.2021 року №РН/14-20-Г/46-21. Відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Оскільки позовна вимога зобов'язального характеру є похідною від вимоги про визнання відмови протиправною, то відсутні підставі й для її задоволення.
Суд зауважує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи, що спір вирішено не на користь позивача, підстави для присудження їй судового збору, сплаченого при зверненні до суду, відсутні.
Керуючись Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 24.10.2023 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна