ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.10.2023 Справа № 917/1251/23
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство «Глобинський свинокомплекс», м. Глобине
про стягнення 203 679,54 грн
за участю представника позивача - не з'явився;
від відповідача - Захаров О.Ю.
встановив:
До господарського суду Полтавської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Глобинський свинокомплекс" про стягнення 203 679,54 грн, у тому числі: 75 000,00 грн - основного боргу за послуги з миття приміщень 19.08.2019, 40 273,71 грн - інфляційних, 8 765,76 грн - 3% річних, 79 640,07 грн - пені.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач не в повному обсязі сплатив за надані позивачем 19.08.2019 послуги з миття приміщень свинокомплексу.
Відповідач у відзиві від 27.09.2023 (вхід. № 12224 від 28.09.2023; а.с. 56-60) проти позову заперечує з таких підстав:
- посилання позивача на видаткові документи № 8117 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн, № 8118 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн, № 8119 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн, № 8120 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн вважає необґрунтованими, оскільки не підтверджені фактичними матеріалами справи та жодним доказом;
- відповідач заперечує проти наявності встановлених домовленостей між сторонами про надання послуг вартістю 100 00,00 грн, натомість в повному обсязі підтверджує господарські взаємовідносини між сторонами на суму 25 000,00 грн, які були оплачені відповідачем відповідно до рахунку позивача № 8517 від 19.08.2019;
- посилання позивача на факт підтвердження поставки товару копіями податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію відповідач вважає необґрунтованими, оскільки складення та реєстрацію податкових накладних не є свідченням здійснення господарської операції, а лише підтверджує те, що податкова накладна виписана уповноваженими особами та за своєю формою відповідає вимогам до податкових накладних. Також відповідач звертає увагу суду на те, що в позовній заяві позивач посилається на реєстрацію податкових накладних як підтвердження факту поставки, при цьому заявляє позовні вимоги про стягнення грошових коштів за надані та не оплачені послуги;
- відповідач повідомив, що між сторонами відсутні будь-які інші господарські відносини, ніж ті, що були оплачені відповідачем; відсутні будь-які акти приймання-передавання виконаних робіт та інші первинні документи, що підтверджували б надання позивачем відповідачу послуг в обсязі, вказаному в позовній заяві;
- оскільки позивачем не доведена наявність основного боргу, відповідач заперечує проти нарахувань пені, річних та інфляційних.
Інші заяви по суті спору сторони суду не надали.
У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. (а.с. 35).
Ухвалою від 14.07.2023 суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків (а.с. 39). Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с. 41-42).
Ухвалою від 31.08.2023 суд відкрив провадження у справі № 917/1251/23, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи (а.с. 47-48).
Відповідач подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням сторін (вхід. № 12227 від 28.09.2023). Суд клопотання задовольнив.
Ухвалою від 02.10.2023 суд призначив справу в підготовче засідання 24.10.2023 об 11:50 год (а.с. 65).
Про час і місце проведення підготовчого засідання сторони повідомлялись належним чином, що підтверджується довідками від 02.10.2023 про доставку ухвали від 02.10.2023 позивачу та представнику відповідача в їх електронні кабінети підсистеми «Електронний суд» (а.с. 66-67).
Позивач подав заяву про розгляд справи без участі представника (вхід. № 12691 від 06.10.2023).
У судовому засіданні 24.10.2023 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» (далі - позивач) у позові вказує, що 19.08.2019 на підставі усної угоди він надав Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничому підприємству «Глобинський свинокомплекс» (далі - відповідач) послуги з миття приміщень свинокомплексу на загальну суму 100000,00 грн, про що позивачем були складені видаткові документи: № 8117 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8118 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн, № 8119 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8120 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн.
В позовній заяві позивач зазначає, що у нього відсутні підписані сторонами видаткові документи № 8117 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8118 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8119 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8120 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, оскільки відповідач зазначені документи не повернув.
За надані послуги відповідач здійснив оплату в сумі 25000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6733 від 19.09.2019 (а.с. 19).
Позивач вказує, що факт виконання робіт та надання послуг відповідачем не заперечувався, про що свідчить здійснення часткової оплати послуг відповідачем на суму 25000,00 грн.
На підтвердження поставки відповідачу товарів позивач надав сформувані ним у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 6042 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 6043 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 6044 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 6045 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, та квитанції про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 10-18), що, на думку позивача, підтверджує виконання ним своїх зобов'язань в повному обсязі та надання відповідних послуг відповідачу.
Позивач надав копію претензії від 13.03.2023 до відповідача щодо несвоєчасної оплати заборгованості в сумі 75 000,00 грн за поставлений товар відповідно до видаткових накладних № 8117 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн, № 8118 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8119 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн, № 8120 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, без доказів її направлення відповідачу, та акт звірки розрахунків, без підписів та печаток сторін.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду із цією позовною заявою про стягнення з відповідача 203679,54 грн заборгованості, з якої 75000,00 грн - основного боргу за послуги з миття приміщень, 79 640,07 грн - пені, 8 765,76 грн - 3% річних, 40 273,71 грн - інфляційних втрат.
Відповідач у відзиві вказує, що на підставі усної угоди про надання послуг з миття приміщень позивач надав відповідачу послуги на суму 25 000,00 грн, які були оплачені відповідачем повністю.
В підтвердження вказаних обставин відповідач надав рахунок позивача № 8517 від 19.08.2019 на оплату послуг на суму 25 000,00 грн (а.с. 62) та двостороннє підписаний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 8119 від 19.08.2019 на суму 25 000,00 грн (а.с. 63).
В іншій частині відповідач не визнає факту надання послуг та існування боргу за них.
При вирішенні спору суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
За ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, за ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Порядок вчинення та укладання правочинів щодо надання послуг регулюється главою 63 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).
Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов'язок замовника з її оплати.
За ч.1 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Процес надання послуг є господарською операцією. У зв'язку з чим, на суб'єктів підприємницької діяльності поширюється обов'язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб, що у свою чергу є фактичним обґрунтуванням надання виконавцем відповідних послуг замовнику.
Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.
Так, за ч. 1, 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За п. 10 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. До таких документів слід віднести, зокрема, акт про надання послуг, акт виконання робіт.
Первинні документи є підтвердженням вчинення певної господарської операції - надання послуги.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
У свою чергу, колегія суддів КГС ВС у постанові від 13.10.2020 №910/4050/17 зазначила, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Крім того, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
У вищезазначеній справі № 910/4050/17 колегія суддів КГС ВС звернула увагу на таке.
На особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору.
Аналізуючи приписи цивільного, господарського законодавства та правову позицію КГС ВС у справі можна дійти висновку, що результат доведення наданих виконавцем послуг залежить від таких умов:
1. У разі відсутності у виконавця самої можливості надавати послуги, факт доведення надання послуг за договором на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг є сумнівним та не доведеним.
Так у справі №910/4994/18 КГСВС у постанові від 05.07.2019 зазначив, що сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах. До таких обставин слід віднести: коли особа, яка надає послуги не має фактичних можливостей надати такі послуги у зв'язку з відсутністю необхідної техніки, приладів, знань і т.п.; коли при укладанні самого договору є ознаки фіктивності; ознаки фіктивності притаманні суб'єкту господарської діяльності і т.п.
2. У доказах, які подає особа на підтвердження наданих замовнику послуг, зокрема первинних документах, необхідно чітко визначити вартість, зміст та обсяг фактично наданих послуг.
3. Об'єм вказаних послуг повинен відповідати об'єму послуг, зазначеному в актах виконання робіт (первинних документах).
4. Обов'язково потрібно надати докази отримання відповідачем документів (первинних документів), в яких було вказано обсяг наданих послуг. У разі відсутності такого підтвердження, як наслідок, це може призвести до унеможливлення встановлення обставин надання таких послуг замовнику.
Враховуючи викладене можна зробити висновок, що оцінка господарських операцій з надання послуг повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих робіт чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин, покладає тягар доказування на сторони й не зобов'язує суд вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Обставина підлягає доказуванню так, щоб задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування обставини на підставі поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування; питання про вірогідність доказів суд вирішує за своїм внутрішнім переконанням, будучи зобов'язаним оцінювати докази, щоб дійти висновку, що факти справи скоріше мали місце, аніж не були. (ВС 02.10.2018 №910/18036/17, 23.10.2019 №917/1307/18, 18.11.2019 №902/761/18, 04.12.2019 №917/2101/17, ВПВС від 18.03.2020 №129/1033/13-ц).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За ч. 1 ст. 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. За ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Як свідчать подані докази позивач виписав відповідачу рахунок № 8517 від 19.08.2019 на оплату послуг миття приміщення на суму 25000,00 грн (а.с. 62), позивач та відповідач підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 8119 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн (а.с. 63).
За вказані послуги відповідач сплатив позивачу 25000,00 грн за платіжною інструкцією № 6733 від 19.09.2019 (а.с. 19). У цій інструкції призначенні платежу вказано, що оплата здійснюється за миття приміщень згідно рахунку № 8517 від 19.08.2019.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність домовленості між сторонами про надання послуг на суму 25000,00 грн, надання послуг позивачем відповідачу на суму 25000,00 грн та повну їх оплату відповідачем.
Первісних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт надання послуг на заявлену у позові суму позивач суду не надав.
В позовній заяві позивач зазначає, що у нього відсутні підписані сторонами видаткові документи № 8117 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8118 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8119 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 8120 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн.
Відповідач у відзиві не визнав існування у сторін правовідносин, що були б оформлені вказаними у позові видатковими документами.
Позивач не довів належними доказами, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору щодо надання послуг на суму 75000,00 грн.
Позивач не надав суду належних доказів погодження з відповідачем вказаних у позові виду послуг, їх ціну, умов розрахунку, обсягу зобов'язань. Таким чином, матеріалами справи не підтверджено факт перебування відповідача в договірних зобов'язаннях з позивачем щодо надання послуг на суму 75000,00 грн та взяття відповідачем на себе обов'язку сплачувати на користь позивача суму 75000,00 грн.
Згідно ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Надані позивачем податкові накладні № 6042 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 6043 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 6044 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, № 6045 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн, та квитанції про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 10-18), були сформовані позивачем у односторонньому порядку. Отже, вказані податкові накладні не є належними доказами укладення між позивачем та відповідачем угоди про надання послуг, узгодження сторонами виду цих послуг та їх вартості.
Вказані податкові накладні не підписані керівником відповідача та не посвідчені печаткою цього Товариства, тому вони не були визнані судом доказом набуття цивільних зобов'язань відповідачем. Зі змісту поданих позивачем податкових накладних неможливо встановити, хто саме від імені відповідача погодив таку істотну умову договору як ціна послуг.
Отже, надані позивачем податкові накладні не підтверджують виникнення у відповідача зобов'язання спалити позивачу заявлену у позові суму 75000,00 грн.
Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, згідно з яким акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків (а.с.21) не підписаний ні позивачем, ні відповідачем, тому він не підтверджує схвалення чи визнання відповідачем заявлених у ньому послуг та вказану вартість цих послуг.
Позивач вказує, що підтвердженням факту виконання робіт та надання послуг а також їх визнання відповідачем є здійснення часткової оплати послуг відповідачем на суму 25000,00 грн. Проте це не відповідає матеріалам справи.
За платіжною інструкцією № 6733 від 19.09.2019 (а.с. 19) відповідач сплатив позивачу 25000,00 грн. У цій інструкції призначенні платежу вказано, що оплата здійснюється за миття приміщень згідно рахунку № 8517 від 19.08.2019.
Як свідчать подані докази позивач виписав відповідачу рахунок № 8517 від 19.08.2019 на оплату послуг миття приміщення на суму 25000,00 грн (а.с. 62), позивач та відповідач підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 8119 від 19.08.2019 на суму 25000,00 грн (а.с. 63).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність домовленості між сторонами про надання послуг на суму 25000,00 грн, надання послуг позивачем відповідачу на суму 25000,00 грн та повну їх оплату відповідачем. Отже, відсутність заборгованості у цих правовідносинах.
У вказаній платіжній інструкції не зазначено про проведення оплати щодо послуг на суму 75000,00 грн, які заявлені у позові, не вказано про оплату видаткових документів № 8117 від 19.08.2019, № 8118 від 19.08.2019, № 8120 від 19.08.2019, які зазначені у позові як доказ надання послуг.
Позивачем не надано доказів замовлення відповідачем послуг у позивача на спірну суму 75000,00 грн, доказів узгодження з відповідачем умов надання послуг на спірну суму 75000,00 грн, та узгодження вартості вказаних у позові послуг.
Отже, позивачем не доведено належними доказами факту виконання робіт чи надання послуг відповідачу на спірну суму 75000,00 грн та прийняття цих послуг відповідачем, не доведено факту взяття відповідачем зобов'язань оплачувати вказані послуги на спірну суму 75000,00 грн, а отже, й не доведено факту наявності заборгованості у відповідача перед позивачем на заявлену суму.
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у цій справі.
Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 3055,20 грн судового збору за платіжною інструкцією № 278 від 11.07.2023 (а.с. 7). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 12.07.2023 (а.с. 36).
Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення: 24.10.2023р.
Суддя Т. М. Безрук