номер провадження справи 5/24/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.10.2023 Справа № 908/138/22
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Керівника Запорізької окружної прокуратури (вул. Залізнична, буд. 17, м. Запоріжжя, 69089; код ЄДРПОУ 02909973)
в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах
Позивача: Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (вул. Залізнична, буд. 28, с. Павлівське, Запорізький район, Запорізька область, 70005; код ЄДРПОУ 04353285)
До
Відповідача-1: Солоненський ліцей «ЛІДЕР» Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (вул. Лесі Українки, буд. 1-В, с. Солоне, Запорізький район, Запорізька область, 70021; код ЄДРПОУ 26337851)
Відповідача-2: Фермерського господарства “Чернов С.П.” (вул. Малиновського, буд. 1-Б, с. Солоне, Вільнянський район, Запорізька область, 70021; код ЄДРПОУ 22151060)
про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019 та зобов'язання повернути земельну ділянку,
За участю представників сторін:
Від прокуратури: Маруєва Т.В., посвідчення №075579 від 01.03.2023;
Від позивача: Сєдов М.В., ордер серії АР № 1125901 від 07.08.2023, посвідчення №ЗП001436 від 30.10.2017, свідоцтво ЗП001436 від 30.10.2017;
Від відповідача-1: не з'явився;
Від відповідача-2: не з'явився;
СУТНІСТЬ СПОРУ:
11.01.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до відповідача-1: Солоненського навчально-виховного комплексу Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, відповідача-2: Фермерського господарства “Чернов С.П.” про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019 та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2022 справу №908/138/22 призначено до розгляду судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 17.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/138/22 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/24/22 та підготовче засідання призначено на 14.02.2022 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою.
Ухвалою від 14.02.2022 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 16.03.2022 на 12 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 21.03.2022 відкладено підготовче засідання, вирішено дату та час підготовчого засідання визначити відповідною ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.
Ухвалою суду від 13.07.2023 клопотання Запорізької окружної прокуратури Запорізької області від 03.07.2023 за вих. №54-6178ВИХ-23 про повідомлення про дату та час наступного підготовчого судового засідання задоволено. Підготовче засідання призначено на 07.08.2023 об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнати обов'язковою.
Ухвалою від 07.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 30.08.2023 об 10 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
Ухвалою від 30.08.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 04.10.2023 о 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засіданні 04.10.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі «Акорд».
Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги пояснив, що Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області за результатами вивчення наявної інформації з питань додержання вимог законодавства при використанні земель державної форми власності встановлено факт незаконного використання ФГ “Чернов С.П.” земельної ділянки державної форми власності кадастровий номер 2321587200:01:003:0095 площею 8,0000 га. Встановлено, що 10.06.2019 між Солоненським навчально-виховним комплексом Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та Фермерським господарством “Чернов С.П.” укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки. Державна реєстрація угоди не здійснювалась. Пунктом 8.1. визначено термін дії договору до 31.12.2023. Прокурор вважає, що вказаний договір є незаконним та таким, що суперечить інтересам держави. На підставі викладеного, посилаючись на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор просить суд позов задовольнити.
Представник позивача зазначив, що у відповідності до додаткової угоди від 23 січня 2023 року оскаржуваний договір між відповідачами розірвано починаючи з 26.01.2023 року. З приводу вимог про повернення земельної ділянки, зазначив, що у відповідності оскаржуваного договору від 10 червня 2019 року, земельна ділянка кадастровий №2321587200:01:003:0095 ніколи не передавалась відповідачу - 2 за актом приймання - передачі, у відповідності до п 3.1.5 договору, сторонами встановлено, що Сторона 1 падала доступ Стороні 2 до земельної ділянки для ведення дослідних і навчальних робіт, пропаганди передового досвіду та ведення сільського господарства.
Представник відповідача - 1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву від 21.08.2023 за вих. №01.1-02/173, в якому зазначено, що 10 червня 2019 року Фермерським господарством «Чернов С.П.» та Солоненським навчально - виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізької області укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки. 23.01.2023 року між відповідачами укладено додаткову угоду про розірвання договору з 26 січня 2023 року. Угода укладена за взаємною згодою сторін після отримання відповідачем 2 повідомлення про розірвання договору від відповідача 1. На підставі викладеного, просить суд провести розгляд справи без участі представника відповідача - 1 та закрити провадження у справі №908/138/22 у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Крім того, у відзиві вказано, що Рішенням Павлівської сільської ради Вільнінського району Запорізької області від 02.12.2020 року №7 прийнято у комунальну власність Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, Солоненський навчально - виховний комплекс. У відповідності до рішення Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 30.08.2021 року №6, прийнято рішення про перейменування Солоненського навчально - виховного комплексу Павлівської сільської ради на Солоненський ліцей «Лідер».
Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань саном на 18.10.2022, за кодом юридичної особи: 26337851 зареєстровано: Солоненський ліцей «ЛІДЕР» Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за адресою: вул. Лесі Українки, буд. 1-В, с. Солоне, Запорізький район, Запорізька область, 70021.
Враховуючи зміну найменування відповідача-1, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем - 1 у цій справі є Солоненський ліцей «ЛІДЕР» Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи до суду не надіслав. Про дату, час та місце призначених судових засідань був повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Письмового відзиву на позовну заяву не надіслав.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та позивача, суд,
ВСТАНОВИВ:
Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області за результатами вивчення наявної інформації з питань додержання вимог законодавства при використанні земель державної форми власності встановлено факт незаконного використання Фермерським господарством «Чернов С.П.» земельної ділянки державної форми власності кадастровий номер 2321587200:01:003:0095 площею 8,0000 га.
Згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ №114793, виданий 22.09.2009, на підставі розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області №1362 від 29.12.2008 Солоненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області (Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізької області) є користувачем земельної ділянки площею 8,0000 га, розташованої на території Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (Павлівська об'єднана територіальна громада). Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для проведення навчально-дослідних робіт.
Рішенням №27 шостої сесії Вільнянської районної ради від 18.05.2012 Солоненську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Вільнянської районної ради перейменовано у Солоненський навчально-виховний комплекс Вільнянської районної ради Запорізької області.
Згідно з рішенням №27 Вільнянської районної ради від 18.11.2020 Солоненський навчально-виховний комплекс Вільнянської районної ради Запорізької області передано до комунальної власності Павлівської сільської ради.
Відповідно до рішення №7 другої позачергової сесії Павлівської сільської ради від 02.12.2020 Солоненський навчально-виховний комплекс Вільнянської районної ради Запорізької області прийнято у комунальну власність Павлівської сільської ради.
Рішенням Павлівської сільської ради від 05.01.2021 № 1 Солоненський навчально-виховний комплекс Вільнянської районної ради Запорізької області реорганізована в Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
10.06.2019 року між Солоненським навчально-виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізької області, в особі директора Огренич Олени Федорівни, яка діє на підставі Статуту (далі - Сторона-1) з одного боку та Фермерське господарство «Чернов С.П.», в особі голови Чернової Галини Олексіївни, яка діє на підставі Статуту, з другого боку (далі - Сторона-2) укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки.
Державна реєстрація угоди не здійснювалась.
Пунктом 8.1 визначено термін дії договору до 31.12.2023 року.
За умовами п.1.1 договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль та матеріально-технічних ресурсів, у рамках чинного законодавства України та у відповідності до Статутів Сторін, що уклали цей договір, спільно діяти без створення юридичної особи з метою ведення дослідних і навчальних робіт, пропаганди передового досвіду та ведення сільського господарства на земельній ділянці, яка знаходиться в межах Солоненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та належить Солоненському НВК на правах постійного користування на підставі Державного акту серії ЯЯ №114793 (кадастровий номер 2321587200:01:003:0095).
Ведення спільних справ за даним договором, згідно з п.5.1, здійснюється за взаємною згодою Стороною-2.
Також порядок визначений п.3.1.5., 3.1.6. договору:
Відповідно до п.3.1.5. Сторона -1 надає доступ Стороні-2 до земельної ділянки для ведення дослідних і навчальних робіт, пропаганди передового досвіду та ведення сільського господарства.
У п.3.1.6. Стороною-1 зазначено щодо не вчинення дій, які б перешкоджали Фермерському господарству проводити роботи на земельній ділянці, відповідно до умов договору.
Пунктом 4.1.6 Договору визначено зобов'язання Сторони-2: реалізовує вирощені культури по ринкових цінах та направляє доходи на компенсацію витрат по утриманню, обробці й поліпшенню земельної ділянки, надає Солоненському НВК благодійну допомогу.
У п.4.1.2. визначено зобов'язання щодо здійснення комплексу заходів з обробки земельної ділянки проведення внесків у вигляді матеріальних і трудових ресурсів, здійснення комплексу заходів, спрямованих на вирощування узгодженими Сторонами сільгоспкультур.
Крім того, внесок Сторони-2, згідно з п.п.6.2.1.-6.2.3. полягає в участі відповідних кваліфікованих фахівців-аграріїв, застосуванні необхідної сільськогосподарської техніки та транспортних засобів, використанні власного посівного матеріалу, добрив та агрохімічних транспортних засобів, тобто здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт, спрямованих на вирощування сільгоспкультур.
У п.7.3 Договору визначено, що після підбиття підсумків діяльності Сторона-2 надає Стороні-1 благодійну допомогу в обсязі, узгодженому між сторонами.
Згідно п.7.2 Договору, кошти, отримані за цим договором у результаті спільної діяльності використовуються у першу чергу на відшкодування матеріальних затрат, що свідчить про отримання коштів першочергово ФГ «Чернов С.П.».
Прокурор вважає, що вказаний договір є незаконним та таким, що суперечить інтересам держави, оскільки цей договір суперечить положенням ст. ст. 1130, 1131, 1133, 1134, 1135, 1136, 1137, 1139 ЦК України, якими визначено умови спільної діяльності. Отже, оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам передбаченим Цивільним та Земельним кодексам України, Закону України «Про оренду землі», не спрямованої на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею, а тому підлягає визнанню недійсним.
Приймаючи рішення суд також враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, щодо окремих видів договорів.
Договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Стаття 1131 ЦК України обумовлює, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже із змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання майна осіб для досягнення спільної мети. При цьому, зміст спірного договору та його правова природа не залежить від його назви.
Істотними умови для договорів про спільну діяльність, згідно ЦК України, зокрема є:
- досягнута домовленість сторін діяти спільно з метою отримання прибутку або досягнення іншої мети;
- дотримана письмова форма договору;
- визначено вклади сторін;
- визначена грошова оцінка вкладів учасників за домовленістю сторін;
- визначено, що ведення бухгалтерського обліку покладено на одну із сторін;
- передбачено умови ведення спільних справ;
- передбачено право учасника на інформацію;
- визначено порядок відшкодування збитків та шкоди;
- визначено порядок розподілу прибутку, що відповідає вимогам чинного законодавства
Отже, спірний Договір не є договором про спільну діяльність, оскільки всупереч положенням статей 1130-1139 ЦК України, його умовами не підтверджується наявність спільної мети сторін у сфері навчання, або спільний обробіток земельної ділянки, об'єднання зусиль та внесків сторін для досягнення певних цілей, наведених в предметі договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результату спільної діяльності. Основними елементами договору про спільну діяльність є об'єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності і такі частки мають бути визначеними, обов'язки сторін у таких правовідносинах не мають зустрічного характеру, а кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а у загальному інтересі. Сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором, спільна діяльність учасників чітко скоординована.
У спірному Договорі не визначено обов'язки закладу освіти, суб'єкта господарювання виконання, яких призведе до досягнення спільної мети; не визначено грошова оцінка вкладів учасників за домовленістю сторін; не покладено на одну із сторін ведення бухгалтерського обліку; невизначено обов'язки учасників щодо утримання спільного майна, відсутні положення щодо розподілу прибутку, обов'язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних зобов'язань.
Сторонами договору не здійснюється належним чином облік ресурсів сторін, задіяних у спільній діяльності, тому результат спільної діяльності та отриманий прибуток не залежить від фактичної участі сторони у виконанні умов договору
Таким чином аналіз положень спірного договору та фактичні відносини, що склалися на його підставі, не відповідають умовам спільної діяльності, передбаченим ст.ст. 1130-1134 ЦК України.
Крім того, в даному випадку в спільній діяльності приймають участь дві сторони, одна з яких товариство з обмеженою відповідальністю - є господарське товариство, що здійснює підприємницьку діяльність, тобто, відповідно до ст. ст. 42, 55, 128 ГК України, має на меті отримання прибутку.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФГ «Чернов С.П.» здійснює вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); вирощування інших однорічних і дворічних культур; допоміжна діяльність у рослинництві; виробництво олії та тваринних жирів; виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, тощо.
У зв'язку з цим, спільна діяльність в сфері навчання зазначені у п. 1.1 спірного правочину, суперечить основній діяльності господарства, а тому відповідні положення носять формальний характер та включені до договору з метою приховати інші відносини, які фактично склалися між сторонами.
Відповідно до п. п. 1.1, 1.3, 1.4 Статуту Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області є правонаступником Солоненського навчально-виховного комплексу Вільнянської районної ради Запорізької області, знаходиться у комунальній власності Павлівської сільської територіальної ради та перебуває в управлінні Павлівської сільської ради. Засновником (власником) навчально-виховного комплексу є Павлівська сільська рада Запорізького району Запорізької області. Головною метою навчального закладу є забезпечення реалізації прав громадян на здобуття дошкільної та повної загальної середньої освіти в обсязі державних стандартів.
При цьому заклад освіти є неприбутковою установою, яка відповідно до п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України не є платником податків.
Тобто, мета, яку переслідують Сторони договору, є різною, що неприпустимо для учасників спільної діяльності та суперечить змісту договору про спільну діяльність.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 148 ГК України відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбання ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.
Статтею 149 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Статтями 150 та 151 ГК України передбачено лише 2 випадки використання природних ресурсів суб'єктами господарювання, або на праві власності або на праві користування.
Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Таким чином, земля, як природний ресурс має особливий статус та її використання у господарській діяльності врегульовано в першу чергу нормами земельного законодавства.
Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Згідно з ч. 1 ст. З Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Чинним Земельним кодексом України передбачено, лише 6 правових підстав використання земельної ділянки: 1) власником; 2) на правах оренди; 3) на правах постійного користування; 4) на правах земельного сервітуту; 5) на емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) та 6) на правах суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови). Усі вказані речові права відповідно до ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV підлягають державній реєстрації.
Отже, земельним законодавством право використання земельної ділянки на підставі будь-якого іншого речового права не передбачено.
Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного Кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб'єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (п. 1 ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України).
Право володіння розуміється як належність об'єкта певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом, право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта, а також створених за його допомогою благ.
Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 Земельного кодексу України).
Відповідно, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою.
Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата Україні щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 по справі №1-17/2005 встановлено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Таким чином, взявши на себе вказані вище права та обов'язки за спірним Договором, Солоненський навчально-виховний комплекс здійснив фактично розпорядження вказаною земельною ділянкою, надавши до неї доступ фермерському господарству, тим самим визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки, площею 8,0000 га, не маючи права на вчинення такого правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Формулювання законодавця «право самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.
Разом із цим, зміст погоджених сторонами умов спірного Договору свідчить, що Солоненський навчально-виховний комплекс взявши на себе зобов'язання надання доступу до земельної ділянки площею 8,0000 га для вирощування сільськогосподарських культур (п. 3.1.5) та не вчинення дій, які б перешкоджали фермерському господарству проводити роботи на земельній ділянці (п.3.1.6) фактично надав право обробітку землі, зокрема проведення повного циклу сільськогосподарських робіт ФГ «Чернов С.П.».
Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач -1) надавати третім особам земельну ділянку тобто, розпоряджуватися нею, у тому числі шляхом надання у спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій,
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 17.01.2019 у справі № 923/214/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №474/100- 16-ц.
Таким чином у відповідача-1, як постійного користувача спірною земельною ділянкою згідно з актом на право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим № 2321587200:01:003:0095, відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, отже особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, право розпорядження - виключна компетенція власника.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про те, що відповідач - 1 як освітній заклад не може бути учасником спільної діяльності на підставі вказаних у спірному договорі умовах.
Також з матеріалів справи вбачається, з уповноваженим органом, питання укладання оспорюваного договору не узгоджувалось, що також суперечить п.п. 4.1, 5.4. Статуту Солоненський навчально-виховний комплекс, де визначено, що управління навчально-виховним комплексом здійснюється його засновником (власником) та органом управління освітою Павлівської сільської ради. Основні фонди навчально-виховного комплексу закладу не можуть бути предметом безкоштовного використання, застави, внеском до статутного фонду інших юридичних осіб, а також не можуть бути продані, здані в оренду, передані або відчужені у будь-який спосіб без згоди Засновника.
Крім того, відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений ст. 96 ЗК України, означає як обов'язок використання землі в межах цільового призначення - для дослідницьких і навчальних цілей.
На час укладення спірного договору порядок організації діяльності функціонування навчально-дослідної земельної ділянки визначено Положенням про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 68 від 30.01.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.03.2015№ 337/26782 (далі - Положення).
Пункт 1 розділу І Положення визначає порядок організації діяльності учнівських навчально-дослідних земельних ділянок (далі - ділянка), що створюються у загальноосвітньому та позашкільному навчальному закладі з метою проведення лабораторних і практичних занять з природознавства, біології, трудового навчання, навчальних практик, науково-дослідницької та природоохоронної діяльності учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів, учнів, вихованців (учнів, слухачів) позашкільних навчальних закладів (далі - учні).
Пунктом 3 розділу І Положення забороняється використання ділянки не за цільовим призначенням.
Розділом 3 Положення визначено зміст і організація діяльності учнів на ділянці, відповідно до яких основними напрямами діяльності учнів на ділянці є вирощування рослин і тварин, спостереження за їхнім ростом і розвитком, проведення практичних занять, дослідів згідно з відповідними навчальними програмами. Дослідна та практична робота учнів на ділянці проводиться на основі знань, яких вони набули в процесі вивчення основ наук, з використанням досягнень сучасної науки, досвіду вирощування якісної сільськогосподарської продукції. Для ефективної роботи на ділянці учні організовуються в гуртки, клуби, ланки, групи тощо. Робота учнів на ділянці організовується відповідно до плану, який є складовою річного плану роботи навчального закладу, в якому діє ділянка.
Окрім того, відповідно до п 3.1.1 договору Сторона-1 за даною угодою розробляє та забезпечує якісне виконання навчального плану для учнів школи.
Разом з тим, відповідно до інформації Солоненського НВК за №01.1-02/195 від 23.07.2021 навчальні плани взагалі відсутні та не розроблювались, що суперечить вищенаведеним вимогам Положення, та підтверджує формальний характер оспорюваного договору.
Враховуючи, викладене використання спірної земельної ділянки повинно бути організовано відповідно до вимог Положенням про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки загальноосвітніх шкіл та позашкільних навчально-виховних закладів.
Отже, використання зазначеної земельної ділянки ФГ «Чернов С.П.» відповідно до спірного договору суперечить вимогам вказаного Положення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, уклавши договір про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, самоусунувся від використання вказаної земельної ділянки, яка надавалася йому для дослідницьких і навчальних цілей та надав ФГ «Чернов С.П.» земельну ділянку для її обробітку, вирощування та збирання урожаю. При цьому всі агротехнічні роботи відповідно до п.п.6.2.2, 6.2.3 Угоди повинні проводитись силами, засобами та за рахунок суб'єкта господарювання.
Згідно із ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо;
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства. Аналогічна норма діяла на час укладання оспорюваного правочину.
Згідно із ч. 6 ст. 81 Закону України «Про освіту» передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється (із змінами, внесеними згідно із Законом № 1557-IX від 17.06.2021).
Окрім цього, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.06.2018 у справі № 906/164/17 дійшла висновку, що об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.
Таким чином, земельна ділянка площею 8,0000 га, передана закладу освіти у постійне користування, належить до об'єктів освіти та відповідно до ст. ст. 80, 81 Закону України «Про освіту» не може використовуватись не за призначенням та передаватись для діяльності, не пов'язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
З огляду на вказане, Договір про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, укладений Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області з ФГ «Чернов С.П.» суперечить вимогам Закону України «Про освіту».
Крім того, зміст умов, погоджених сторонами в Договорі (п.3.1.5, п.3.1.6, п.6.2.2, п.6.2.3), свідчить про те, що надавши доступ ФГ «Чернов С.П.» та фактично право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав таке право іншій особі, оскільки умовами оспорюваного договору ФГ «Чернов С.П.» надано право виконання на земельній ділянці циклу агротехнічних робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур. Таким чином, земельна ділянка не використовується для освітніх цілей.
Отже, право володіння і користування, яке надано землекористувачеві на підставі ст. 92 Земельного кодексу України, відповідно до умов договору про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, всупереч ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України реалізовувалось не самим землекористувачем - Солоненським навчально-виховним комплексом Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, а іншою особою, шляхом строкового, платного користування земельною ділянкою шляхом сплати фінансової допомоги у вигляді благодійної допомоги без визначеного розміру та визначення умов використання.
Таким чином, Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області передав ФГ «Чернов С.П.» земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, а саме виконання всіх видів сільськогосподарських робіт своїми силами, та технікою.
Саме на використанні вказаної земельної ділянки (споживання її корисних властивостей) ґрунтується спірний договір. Без використання земельної ділянки договір не має юридичного сенсу, не становить комерційного, економічного інтересу для сторін.
Однак, оскільки вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності, то її використання має здійснюватися у суворій відповідності з вимогами чинного земельного законодавства, і з дотриманням певних обмежень щодо використання земель комунальної форми власності.
Крім того, Статутом Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, затвердженим рішенням Павлівської сільської ради від 05.01.2021 року №1 та погодженим завідувачем відділу освіти Павлівської сільської ради, не передбачено можливість вчинення вказаним навчальним закладом будь-яких правочинів щодо розпорядження земельними ділянками, які перебувають у його постійному користуванні, та навпаки, визначено заборону на продажу, надання в оренду, передання або відчуження у будь-який спосіб без згоди Засновника (п.5.4.).
Таким чином, у Солоненськрнр навчально-виховного комплексу Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у т.ч. щодо передання її для спільної діяльності, в оренду, тощо.
Також суд враховує, що за змістом договору про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області передає ФГ «Чернов С.П.» у платне користування земельну ділянку, без укладання договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».
Більш того, умовами договору (п.п.4.1.6, 7.3) передбачено, що суб'єкт господарювання надає Стороні-1 (закладу освіти) благодійну допомогу в обсязі, узгодженому між Сторонами окремо.
Якщо основною ознакою договору є передача за плату земельної ділянки у користування на певний строк, то відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» та ст. 93 Земельного кодексу України цей договір є договором оренди землі.
Так, статтею 1 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-ХІV, зі змінами чинними на час укладення спірного договору (далі - Закон № 161-ХIV) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою, її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.
Відповідно до статті 17 Закону № 161-ХІV, об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на вказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
З аналізу вказаних положень чинного законодавства вбачається, що передбачена п.п.4.1.6., 7.3 Договору плата є за своєю природою орендною платою, оскільки визначена, як допомога, що отримує Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від ФГ «Чернов С.П.» за надання згоди на користування земельної ділянкою, її обробіток та вирощування на ній сільськогосподарської продукції.
Солоненський навчально-виховний комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області не є науковим сільськогосподарським закладом, тому не може здійснювати дослідницьку діяльність в аграрній сфері, як зазначено в п.1.1 Договору, а отже суд приходить до висновку, що відповідні положення спірного договору, носять формальний характер, включені до договору з метою приховати орендні відносини, які фактично склалися між сторонами.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічна правова позиція у п. 3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Пунктом 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також: моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
На підставі ст. ст. 215, 203 ЦК України, вищевказаний оспорюваний правочин має визнаватися недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування
З урахуванням викладеного судом встановлено, що оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам передбаченим Цивільним та Земельним кодексам України, Закону України «Про оренду землі», не спрямованої на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею, а отже вказаний договір є удаваним правочином, оскільки він укладений з метою приховування справжнього правочину - договору оренди землі, а тому суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, укладений між Солоненським навчально-виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізького району та Фермерським господарством «Чернов С.П.» щодо земельної ділянки державної форми власності з кадастровим номером 2321587200:01:003:0095 площею 8,0000 га, підлягають задоволенню, оскільки наведені вище порушення фактичного укладання договору оренди землі, в тому числі без згоди власника та не на конкурентних засадах суперечать вимогам чинного законодавства України.
Щодо клопотання відповідача - 1 про закриття провадження у справі №908/138/22 у зв'язку з відсутністю предмету спору, суд зазначає наступне.
Запорізькою окружною прокуратурою надано до матеріалів справи письмову відповідь на відзив від 29.092023 за вих. №24-4723-23, у якій вказано, що закриття провадження у справі № 908/138/22 за позовною вимогою про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, укладений між Солоненським навчально-виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізького району та фермерським господарством «Чернов СП.» щодо земельної ділянки державної форми власності кадастровий номер 2321587200:01:003:0095 площею 8,0000 га у зв'язку з відсутністю предмета спору не відповідає вимогам законодавства та висновкам Верховного Суду.
Разом із цим, прокурор не заперечує проти задоволення клопотання Солоненського ліцею «Лідер» Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про закриття провадження у справі № 908/138/22 у зв'язку з відсутністю предмету спору в частині позовної вимоги про зобов'язання Фермерського господарства «Чернов СП.» повернути Солоненському навчально-виховному комплексу Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області вказану вище земельну ділянку.
На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги в частині визнання недійсним спірного договору задовольнити та в частині зобов'язання Фермерського господарства «Чернов С.П.» повернути Солоненському навчально-виховному комплексу Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області вказану вище земельну ділянку, шляхом підписання акту прийому-передачі із Солоненським навчально-виховним комплекс Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, провадження у справі закрити за п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15 вказано, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Разом із цим, згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Крім того, у постанові Великої палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 встановлено, що оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Аналогічні твердження містяться і у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 394/301/19.
Зокрема, Верховний Суд у цій постанові звернув увагу на те, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтування позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і свобод чи інтересів осіб. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсним, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У зв'язку з цим Верховний Суд дійшов висновку, що якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнаний недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета.
Як встановлено судом, 10 червня 2019 року Фермерським господарством «Чернов С.П.» та Солоненським навчально - виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізької області укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки.
23.01.2023 року між Фермерським господарством «Чернов С.П.» та Солоненським навчально - виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізької області укладено додаткову угоду про розірвання вказаного договору з 26 січня 2023 року.
Отже, підстави для закриття провадження у справі в частині визнання недійсним спірного договору - відсутні.
Посилання прокурора на те, що факт використання земельної ділянки ФГ «Чернов С.П.» підтверджується п.п.3.1.5, 3.1.6 договору, якими передбачено обов'язок Солоненського навчально - виховного комплексу Вільнянської районної ради Запорізької області надання доступу до земельної ділянки ФГ «Чернов С.П.» та не вчинення дій, які б перешкоджали фермерському господарству проводити роботи на земельній ділянці та здійснювати вирощування сільськогосподарських культур, судом до уваги не приймають, оскільки відповідно до Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, прокурором не надано суду належних та допустимих доказів ні щодо здійснення відповідачем - 2 державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки, ні щодо передання Солоненським навчально - виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізької області спірної земельної ділянки ФГ «Чернов С.П.», в тому числі акту приймання-передачі.
Крім того, прокурором не надано суду належних та допустимих доказів того, що ФГ «Чернов С.П.» фактично використовує спірну земельну ділянку для власних господарських потреб та дійсно має до неї доступ і вчиняє відповідні дії щодо її використання.
Враховуючи, що судом визнано недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, не надання прокурором доказів передачі спірної земельної ділянки відповідачу - 2 згідно акту приймання-передачі, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача - 1 про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору не підлягає задоволенню, а тому в частині заявлених позовних вимог про зобов'язання Фермерського господарства «Чернов СП.» повернути Солоненському навчально-виховному комплексу Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку державної форми власності площею 8,0000 га, кадастровий номер 2321587200:01:003:0095, яка розташована на території Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, шляхом підписання акту прийому-передачі із Солоненським навчально-виховним комплексом Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, суд відмовляє.
З огляду на викладене вище, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у суді
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частинами 1 та 3 ст. 4 ГПК України гарантовано право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Конституційний суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.
Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду «інтересам держави» і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду щодо визнання недійсними договорів.
Прокурор зазначив, що у зв'язку із тим, що ФГ «Чернов С.П.» незаконно набуто фактично право користування земельною ділянкою, даний позов заявлено в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування земельною ділянкою.
Більш того, як наголосив Верховний Суд України у рішенні по справі № 6-2510цс15 від 16.12.2015, прийняття рішення про передачу земель державної чи комунальної власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей володільця землі в тому обсязі, який дозволяє її статус. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані з незаконним вибуттям земель із державної чи комунальної власності, а рівно із передачею у користування із порушенням встановленим законом порядком становлять «суспільний», «публічний» інтерес.
Крім того, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004, суд зазначив що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.
За таких обставин у позові «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою про визнання недійсною угоди та повернення із незаконного володіння особи спірної земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - законності використання земельної ділянки державної форми власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права Українського народу на землю, захист такого права можливий лише шляхом повернення земельної ділянки, що незаконно використовується ФГ «Чернов С.П.».
Таким чином, звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - законності використання земельної ділянки, яка перебуває у користуванні закладу освіти.
Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у цивільні правовідносини та господарські правовідносини з юридичними та фізичними особами.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VІ від 06.09.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності чи на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності, є землями державної власності.
Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності (27.05.2021) цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Згідно з інформацією Управління у Запорізькому району ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 14.09.2021 за №337/347-21-0.18.2 земельна ділянка з кадастровим номером 2321587200:01:003:0095 розташованої на території Павлівської об'єднаної територіальної громади, відповідно до п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України знаходиться у комунальній власності.
Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Павлівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, є розпорядником земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів у межах територіальної громади, та наділена повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах територіальної громади.
Невжиття Павлівською сільською радою Запорізького району Запорізької області заходів реагування щодо порушень вищенаведених вимог Закону з приводу користування земельною ділянкою свідчить про нездійснення радою своїх повноважень та надає органам прокуратури, в силу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», право здійснювати в суді представництво законних інтересів держави.
Отже, пасивна поведінку органу влади, свідчить про не здійснення ним захисту інтересів держави та є підставою для пред'явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Невжиття Павлівською сільською радою Запорізького району Запорізької області заходів до усунення порушень, а саме щодо визнання недійсним Договору, свідчить про невиконання обов'язку щодо захисту інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Отже, позов подано керівником Запорізької окружної прокуратури, який має статус прокурора та право на звернення з позовною заявою відповідно до ст. ст. 15, 24 Закону України «Про прокуратуру».
Інтерес держави полягає у додержанні громадянами, юридичними особами незалежно від форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування встановленого нею порядку використання землі та вимог земельного законодавства.
У даному випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному використанні землі, що належить до комунальної власності, чим порушуються інтереси об'єднаної територіальної громади в особі Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення до суду в інтересах держави з цим позовом.
Крім того, листом від 08.09.2021 № 54-3392 вих-21 прокуратурою повідомлено Павлівську сільську раду Запорізького району Запорізької області про вищевказані порушення вимог законодавства під час укладання угоди та про намір звернутися до Господарського суду Запорізької області з вказаним позовом в інтересах держави.
Однак, Павлівською сільською радою взагалі проігноровано запит прокурора, не надано відповіді щодо наміру реагувати на вказані порушення закону та не надано жодного документа, який би підтверджував вжиті заходи або намір їх вжиття, спрямований на захист інтересів держави у даних правовідносинах.
Вказані обставини обумовили необхідність звернення Запорізькою окружною прокуратурою з цим позовом на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що спірним договором порушено економічні та суспільні інтереси держави, захист яких можливий лише в судовому порядку, а уповноважений орган не вжив заходів щодо захисту цих інтересів у прокурора наявні підстави для звернення до суду за їх захистом.
Виключність у даному випадку, чому саме прокурор звертається до суду обґрунтовується тим, що зазначений суб'єкт владних повноважень з моменту укладення спірного договору та до часу звернення прокурора з позовом, не дивлячись на те, що прокурором інформовано про порушення та застосування заходів представницького характеру шляхом пред'явлення позову з указаних питань, не вжито належних заходів до усунення зазначених порушень, що призводить до порушення економічних, суспільних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень ст.131-1 Конституції України покладено на прокуратуру.
Разом з тим, Павлівською сільською радою Запорізької області не вживалися заходи цивільно-правового реагування щодо визнання недійсним договору, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 Господарського процесуального кодексу України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Сам факт не звернення до суду уповноважених органів з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо оскарження спірного договору та повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вказана позиція узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду № 903/129/18 від 15.10.2019, №587/430/16-ц від 26.06.2019, а також у постановах Верховного Суду № 904/8549/17 від 23.10.2019.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 10.06.2019, укладений між Солоненський навчально-виховний комплекс Вільнянської районної ради Запорізької області та Фермерським господарством «Чернов С.П.» щодо земельної ділянки державної форми власності кадастровий номер 2321587200:01:003:0095 площею 8,0000 га.
3. Стягнути з Солоненського ліцею «ЛІДЕР» Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (вул. Лесі Українки, буд. 1-В, с. Солоне, Запорізький район, Запорізька область, 70021; код ЄДРПОУ 26337851) на користь Запорізької обласної прокуратури (адреса: вул. Матросова, 29 А, м.Запоріжжя, 69005, отримувач - Запорізька обласна прокуратура, розрахунковий рахунок UА438201720343180001000000271, банк отримувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) кошти, витрачені на сплату судового збору у 2021 році при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
4. Стягнути з Фермерського господарства “Чернов С.П.” (вул. Малиновського, буд. 1-Б, с. Солоне, Вільнянський район, Запорізька область, 70021; код ЄДРПОУ 22151060) на користь Запорізької обласної прокуратури (адреса: вул. Матросова, 29 А, м.Запоріжжя, 69005, отримувач - Запорізька обласна прокуратура, розрахунковий рахунок UА438201720343180001000000271, банк отримувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) кошти, витрачені на сплату судового збору у 2021 році при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
5. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено: 16.10.2023.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.