ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" жовтня 2023 р. Справа№ 910/5722/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
при секретарі судового засідання Заборовській А.О.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023
у справі № 910/5722/23 (суддя: Гулевець О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Кінто"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 1 642 349,54 грн
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Кінто" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 1 642 349,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з виплати дивідендів за 2018 рік на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта», оформленого протоколом № 31 від 18.05.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5722/23 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" грошові кошти в сумі:
55 713, 39 грн інфляційних втрат та 7 143, 14 грн 3% річних на рахунок НОМЕР_1 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "КІНТО-Класичний";
17 570,29 грн - інфляційних втрат та 2 252,73 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_2 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "КІНТО-Казначейський";
14 678,98 грн - інфляційних втрат та 1 882,02 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_3 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого спеціалізованого пайового інвестиційного фонду акцій "КІНТО-Еквіті";
168 585,84 грн - інфляційних втрат та 21 614,76 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_4 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Індекс Української Біржі";
20 016,79 грн - інфляційних втрат та 2 566,40 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_5 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Достаток";
22 908,10 грн - інфляційних втрат та 2 937,10 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_6 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "КІНТО-Народний";
295 692,44 грн - інфляційних втрат та 37 911,38 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_7 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-4" (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 35031362);
102 452,59 грн - інфляційних втрат та 13 135,67 грн- 3% річних на рахунок НОМЕР_8 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-5" (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 35331070);
58 938,32 грн - інфляційних втрат та 7 556,61 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_9 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-7" (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 35744353);
306 323,58 грн - інфляційних втрат та 39 274,42 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_10 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "КІНТО Капітал" (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 32980900);
232 973,17 грн - інфляційних втрат та 29 870,00 - 3% річних на рахунок НОМЕР_11 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія Клаб" (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ - 33151991);
159 856,29 грн - інфляційних втрат та 20 495,53 грн - 3% річних на рахунок НОМЕР_12 в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 Непідприємницького товариства "Відкритий пенсійний фонд "Соціальний стандарт" (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ - 33058272).
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Приватного акціонерного товариства "Кінто" судовий збір у сумі 19 708,19 грн та витрати на правову допомогу у сумі 18 000,00 грн.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що встановлені рішенням суду по справі №910/641/22 факти щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» у 2018 році в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021 повторного доведення не потребують. Зауважив, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі №910/641/22 було виконано відповідачем у повному обсязі - 20.03.2023, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за період невиконання такого рішення підлягають задоволенню. Дослідивши подані позивачем докази, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 18000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "Укрнафта" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5722/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі ПрАТ "Кінто" в задоволенні позовних вимог, а в разі залишення апеляційної скарги без задоволення - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції з ПАТ "Укрнафта" на користь ПрАТ "Кінто".
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято без повного врахування обставин справи та з порушенням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що ПАТ «Укрнафта» належним чином виконало свої зобов'язання перед акціонерами, оскільки неодноразово направляло до Національного депозитарію України розпорядження на виплату коштів акціонерам, проте з незалежних від товариства причин кошти не були спрямовані за цільовим призначенням, а саме - не були перераховані депозитарним установам для подальшої виплати акціонерам. Наголошує, що відповідач жодним чином не порушував, не заперечував та не оспорював права і законні інтереси своїх акціонерів, у тому числі тих, якими подано позов. Також, не погоджується із визначеним місцевим господарським судом розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 апеляційна скарга у справі № 910/5722/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/5722/23 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5722/23.
До Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 07.08.2023, надійшли витребувані матеріали справи № 910/5722/23.
У зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Ходаківської І.П. та Демидової А.М., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 справу № 910/5722/23 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 прийнято до провадження визначеним складом суду; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5722/23; розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5722/23 призначено на 09.10.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
31.08.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника. Зауважує, що такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Підкреслює, що витрати позивача на правничу допомогу є фактичними, неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.10.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Кінто» є компанією з управління активами та на підставі ч. 1 ст. 41, ч. 6 статті 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування», ст. 6, 34 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» розділу 11 Статуту діє від власного імені в інтересах учасників пайових інвестиційних фондів, які не є юридичними особами.
Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Класичний», Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Казначейський», Відкритий спеціалізований пайовий інвестиційний фонд акцій «КІНТО-Еквіті», Закритий недиверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Індекс Української Біржі», Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Достаток», Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Народний», Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4», Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5», Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-7», Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «КІНТО Капітал», Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія Клаб» та Непідприємницьке товариство «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» є акціонерами, які володіють простими іменними акціями ПАТ «Укрнафта» (надалі - відповідач), що підтверджується обмеженими виписками про стан рахунків в цінних паперах станом на 11.06.2021.
18 травня 2021 року відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», рішення яких оформлені протоколом № 31 від 18.05.2021, до порядку денного яких, зокрема винесено 17-те питання про розподіл прибутку Товариства за підсумками 2018 року.
Відповідно до протоколу № 31 від 18.05.2021 було прийнято рішення про затвердження такого розміру та порядку розподілу прибутку Товариства за 2018 рік: на виконання ч.5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» направити на виплату дивідендів за простими акціями частину чистого прибутку в сумі 1931619526,20 грн, що складає 30% чистого прибутку Товариства за 2018 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком. Решту чистого прибутку Товариства за 2018 рік в сумі 4 506 581 473,80 грн, що складає 70% чистого прибутку, направити на покриття накопиченого збитку.
Затвердити загальний розмір дивідендів за простими акціями ПАТ «Укрнафта» за результатами 2018 року в сумі 1 931 619 526,20 грн (один мільярд дев'ятсот тридцять один мільйон шістсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять шість гривень 20 копійок).
Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію, затвердити у розмірі 35,62 грн (тридцять п'ять гривень 62 копійки).
За доводами позивача, 27 травня 2021 року відбулось засідання наглядової ради ПАТ «Укрнафта», рішення якої було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021, згідно з Додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів, особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Товариства у 2018 році. Визначено дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року - 11.06.2021.
Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 - 1 931 619 526,20 грн (один мільярд дев'ятсот тридцять один мільйон шістсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять шість гривень 20 копійок).
Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію - 35,62 грн (тридцять п'ять гривень 62 копійки).
Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року: дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021; дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021.
Спосіб виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється через депозитарну систему України.
Порядок виплати дивідендів: виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу; - дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами; виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок ПАТ «Укрнафта» у межах встановленого строку виплати дивідендів; витрати, які виникають через необхідність перерахування дивідендів (сплата податків, зборів, тощо), проводяться за рахунок суми нарахованих дивідендів, призначених до виплати відповідній особі, яка має право на їх отримання; для отримання дивідендів кожний акціонер ПАТ «Укрнафта» повинен звернутись до своєї депозитарної установи, де він має рахунок у цінних паперах по акціях ПАТ «Укрнафта» станом на 11.06.2021 та заключити з цією депозитарною установою договір про обслуговування рахунка в цінних паперах (у разі відсутності договору); відповідальність за укладення договорів з депозитарною установою, своєчасність, достовірність та повноту наданих депозитарній установі банківських реквізитів, за вчинення необхідних дій для отримання дивідендів, передбачених відповідним договором та/або внутрішніми документами депозитарної установи, тощо, покладається на акціонера; дивіденди, нараховані на акції AT «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код 20077720), виплатити в порядку, встановленому Законом України «Про управління об'єктами державної власності».
До переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів за результатами 2018 року, окрім інших включені акціонери, що володіють акціями ПАТ «Укрнафта»: Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Класичний» у кількості 5010 шт.; Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Казначейський» у кількості 1580 шт.; Відкритий спеціалізований пайовий інвестиційний фонд акцій «КІНТО-Еквіті» у кількості 1320 шт.; Закритий недиверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Індекс Української Біржі» у кількості 15160 шт.; Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Достаток» у кількості 1800 шт.; Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Народний» у кількості 2060 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» у кількості 26590 шт., Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5» у кількості 9213 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-7» у кількості 5300 шт., Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «КІНТО Капітал» у кількості 27546 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія Клаб» у кількості 20950 шт. та Непідприємницьке товариство «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» у кількості 14375 шт.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з виплати дивідендів, Приватне акціонерне товариство "Кінто" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" дивідендів за 2018 рік на підставі Рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», оформленого протоколом №31 від 18.05.2021, у сумі 4 662 800,48 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі №910/641/22, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Кінто" до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 4662800,48 грн задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» як невиплачені в строк дивіденди за 2018 рік на підставі Рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», оформленого протоколом №31 від 18.05.2021, у загальному розмірі 4 662 800,48 грн.
Під час розгляду справи №910/641/22 за вищевказаним позовом, судом було встановлено неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році у визначених наглядовою радою ПАТ «Укрнафта» порядку та строки, а саме щодо виплати дивідендів за 2018 в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 4 662 800,48 грн.
Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі №910/641/22 було виконано відповідачем у повному обсязі - 20.03.2023, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з виплати акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі №910/641/22, оскільки вказане рішення суду відповідач виконав лише 20.03.2023, позивачем заявлено до стягнення з відповідача нараховані за період з 18.11.2021 по 19.03.2023 інфляційні втрати у сумі 1 455 709,78 грн, 3% річних у сумі 186 639,76 грн.
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про інститути спільного інвестування», пайовий фонд - сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.
Пайовий інвестиційний фонд створюється компанією з управління активами, а особливості функціонування пайового фонду визначаються його регламентом (стаття 42 та 44 Закону України «Про інститути спільного інвестування»).
Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України «Про інститути спільного інвестування» (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), активи пайового фонду, в тому числі нерухоме майно, цінні папери і депозити, реєструються в установленому порядку на ім'я компанії з управління активами з обов'язковим зазначенням реквізитів такого фонду.
Корпоративний фонд - це юридична особа, яка утворюється у формі акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Органами корпоративного фонду є загальні збори та наглядова рада. Утворення органів корпоративного фонду, не передбачених цим Законом, забороняється (ч. 1 ст. 8, ст. 15 Закону України «Про інститути спільного інвестування»).
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про інститути спільного інвестування» управління активами корпоративного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.
У відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами (ч. 6 ст. 63 Закону «Про інститути спільного інвестування»).
Відповідно до ч.ч. 7, 8 статті 6 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» органами управління пенсійного фонду є збори засновників та рада пенсійного фонду (рада фонду). Створення інших органів управління пенсійного фонду, заборонено. Пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності користується послугами осіб, визначених цим Законом, на підставі відповідних договорів, які укладаються з цими особами радою фонду.
Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами, яка видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Управління активами пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду. Договір про управління активами укладається в письмовій формі (частина 2, 3 статті 34 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»).
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку про те, що Приватне акціонерне товариство «КІНТО» на підставі ч. 1 ст. 41, абз. 2 ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування», ст. 6, 34 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та розділу 11 Статуту Приватного акціонерного товариства «КІНТО», договорів про управління активами корпоративних та недержавного пенсійного фонду як компанія з управління активами виступає від імені та в інтересах учасників корпоративних і пайових інвестиційних фондів, недержавного пенсійного фонду та, окрім іншого, має право на звернення до суду в їх інтересах.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство «КІНТО» здійснює діяльність з управління активами: на підставі договору № 8 про управління активами Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» від 02.04.2007, в редакції додаткової угоди від 18.04.2017; на підставі договору №9 про управління активами Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5» від 07.09.2007, в редакції додаткової угоди від 20.04.2017; на підставі договору №10 про управління активами Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-7» від 12.03.2008, в редакції додаткової угоди від 11.04.2017; на підставі договору №3 про управління активами Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «КІНТО Капітал» від 17.06.2004, в редакції додаткової угоди від 24.04.2017; на підставі договору №4 про управління активами Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія Клаб» від 12.11.2004, в редакції додаткової угоди від 27.04.2017; на підставі договору про управління активами Відкритого пенсійного фонду «Соціальний стандарт» від 03.03.2005 № 1; на підставі Свідоцтва №45-2 від 04.01.2011 про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Класичний» Приватного акціонерного товариства «КІНТО»; на підставі Свідоцтва №00036 від 27.04.2012 про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Казначейський» Приватного акціонерного товариства «КІНТО»; на підставі Свідоцтва №1312-2 від 26.10.2018 про внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування Відкритого спеціалізованого пайового інвестиційного фонду акцій «КІНТО-Еквіті» Приватного акціонерного товариства «КІНТО»; на підставі Свідоцтва №1553 від 12.01.2011 про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування Закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Індекс Української Біржі» Приватного акціонерного товариства «КІНТО»; на підставі Свідоцтва №396-2 від 04.01.2011 про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Народний» Приватного акціонерного товариства «КІНТО» та на підставі Свідоцтва №4-1 від 13.02.2010 про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Достаток» Приватного акціонерного товариства «КІНТО».
Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008 (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
У відповідності до ч. 1 ст. 152 Цивільного кодексу України, акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
За умовами п. 2 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
З огляду на положення викладені вище норми законодавства, правовою підставою набуття майнових прав акціонера акціонерного товариства (у тому числі, права на отримання дивідендів) є набуття права на акції товариства.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «КІНТО» (Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Класичний») володіє акціями у кількості 5010 шт.; Приватне акціонерне товариство «КІНТО» (Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Казначейський») у кількості 1580 шт.; Приватне акціонерне товариство «КІНТО» (Відкритий спеціалізований пайовий інвестиційний фонд акцій «КІНТО-Еквіті») у кількості 1320 шт.; Приватне акціонерне товариство «КІНТО» (Закритий недиверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Індекс Української Біржі») у кількості 15160 шт.; Приватне акціонерне товариство «КІНТО» (Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Достаток») у кількості 1800 шт.; Приватне акціонерне товариство «КІНТО» (Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд «КІНТО-Народний») у кількості 2060 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» у кількості 26590 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5» у кількості 9213 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-7» у кількості 5300 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «КІНТО Капітал» у кількості 27546 шт.; Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія Клаб» у кількості 20950 шт. та Непідприємницьке товариство «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» у кількості 14375 шт, - є власниками простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта».
Частиною 1 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що дивіденд - є частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
Пунктами 12, 15, 27 частини 2 статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом товариства.
Як вже зазначалось, рішенням наглядової ради ПАТ «Укрнафта», оформленого протоколом №9/21 від 27.05.2021, згідно з Додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів, особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Товариства у 2018 році. Визначено дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року - 11.06.2021. Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті - 1 931 619 526,20 грн. Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію - 35,62 грн (тридцять п'ять гривень 62 копійки). Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року: дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021; дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі №910/641/22, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Кінто" до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 4662800,48 грн задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» як невиплачені в строк дивіденди за 2018 рік на підставі Рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», оформленого протоколом №31 від 18.05.2021, у загальному розмірі 4 662 800,48 грн.
Під час розгляду справи №910/641/22, судом встановлено, що виходячи зі змісту рішення Загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта», які містяться у протоколі №31 від 18.05.2021, ПАТ «Укрнафта» прийняло на себе грошове зобов'язання здійснити виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що встановлені рішенням суду по справі №910/641/22 факти щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» у 2018 році в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021 повторного доведення не потребують.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів зауважує, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №914/1033/17.
Матеріалами справи підтверджено, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі №910/641/22 було виконано відповідачем у повному обсязі - 20.03.2023.
Згідно із розрахунку, наведеного у позові позивач нараховує інфляційні втрати у сумі 1 455 709,78 грн, 3% річних у сумі 186 639,76 грн за загальний період з 18.11.2021 по 19.03.2023.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем за загальний період з 18.11.2021 по 19.03.2023, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунки позивача є арифметично вірними, у зв'язку із чим з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1 455 709,78 грн та 3% річних у розмірі 186 639,76 грн.
Доводи апелянта про неправомірне відхилення Публічним акціонерним товариством "Національний депозитарій України" його розпорядження про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами від 22.12.2021 №01/01/13/05/02-02-213 і від 11.02.2022 №01/01/13/05/02-02-262 та повернення на його рахунки коштів, переказаних на виконання вказаного розпорядження, колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у травні 2022 року Товариством подано до Господарського суду міста Києва позов до депозитарію про визнання неналежним виконання депозитарієм умов договору від 15.11.2013 №ОВ-1962 про обслуговування випусків цінних паперів в частині невиконання розпоряджень Товариства про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами: від 22.12.2021 №01/01/13/05/02-02-2013 шляхом його відхилення 23.12.2021 та 29.12.2021; від 11.02.2022 №01/01/13/05/02-02-262 шляхом його відхилення 11.02.2022; зобов'язання депозитарія виконати зазначений договір шляхом прийняття від Товариства коштів у сумі 30 072 756,24 грн. та 11 538 040,81 грн., необхідних для виконання вказаних розпоряджень, а також зобов'язання депозитарія виконати розпорядження Товариства від 22.12.2021 №01/01/13/05/02-02-2013 та від 11.02.2022 №01/01/13/05/02-02-262. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/3376/22 (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2023 у справі № 910/3376/22) - в задоволенні позовних вимог відмовлено. При цьому, суд першої та апеляційної інстанцій по вказаній справі зазначили, що «розпорядження Товариства не відповідають приписам статті 30 Закону, Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів (затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.04.2016 № 391, далі - Порядок) та договору, оскільки ці розпорядження були направлені на виплату дивідендів у повному обсязі лише частині акціонерів позивача. А тому, відмови депозитарія у взятті до виконання спірних розпоряджень позивача були обґрунтованими та відповідали приписам Закону, Порядку та договору, а відтак вимога позивача про визнання неналежним виконання депозитарієм умов договору в частині невиконання вказаних розпоряджень Товариства про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню».
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).
Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факта.
Питання факта це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.
Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.
Отже, обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18, від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта з посиланням на неправомірність дій саме депозитарію в частині відмови у взятті до виконання спірних розпоряджень відповідача, як такі, що спростовані висновками судів в межах розгляду справи № 910/3376/22.
Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду в частині наявності правових підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн., колегія суддів зауважує наступне.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України ).
Частинами 1, 3 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України регламентує, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на правничу допомогу, позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги № 153-АО/2019 від 29.07.2019, укладеного ПрАТ «Кінто» з адвокатським об'єднанням «Інтеракціо», копію додаткової угоди від 11.01.2022 до договору про надання правової допомоги № 153-АО/2019 від 29.07.2019, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС №8077/10 від 18.07.2019, копію розрахунку витрат на надання правової допомоги, що одночасно є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) по першій інстанції по справі №910/5722/23 від 03.07.2023.
Так, матеріалами справи підтверджується, що 29.07.2019 між ПрАТ «Кінто» та адвокатським об'єднанням «Інтеракціо» укладено договір про надання правової допомоги № 153-АО/2019, згідно умов якого виконавець зобов'язується надавати правову допомогу замовнику на підставах, в порядку і обсязі, визначеному у договорі за погодженням сторін, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її у встановленому цим договором порядку (п. 1.1. договору).
Пунктом 5.2. договору передбачено, що абонентська плата за надання правової допомоги за цим договором складає 2800 (дві тисячі вісімсот) грн, без ПДВ і сплачується замовником виконавцю в строк до 5 числа місяця, наступного за звітнім.
При належному виконанні умов цього договору, сторони підписують Акт про виконання робіт (надання послуг). Указаний Акт підписується сторонами щомісячно та після виконання окремих робіт (надання послуг), що випливають з цього договору, і є підставою для перерахунку винагороди виконавцю, яка є платою за виконані роботи (надані послуги) (п. 5.5. договору).
Згідно з п. 1 додаткової угоди від 11.01.2022 до договору про надання правової допомоги № 153-АО/2019 від 29.07.2019, дана додаткова угода визначає порядок оплати правової допомоги щодо захисту прав та законних інтересів замовника, пов'язаних із захистом інтересів замовника щодо стягнення невиплачених у визначений законом та рішення Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» від 27.05.2021 року (протокол №9/21) строк дивідендів за результатами господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» у 2018 році та частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18 травня 2021 року (протокол №31 від 18.05.2021 р.), інфляційних втрат та 3% річних.
Вартість послуг визначається відповідно до п. 7 цієї додаткової угоди та може оплачуватись у формі абонентської плати за договором про надання правової допомоги №153-АО/2019 від 29.07.2019 року або окремим платежем на поточний рахунок виконавця (п. 5 додаткової угоди).
Пунктом 7 додаткової угоди сторони погодили вартість послуг з надання правової допомоги.
Позивачем на підтвердження фактичного надання правової допомоги надано розрахунок витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) по першій інстанції по справі №910/5722/23 від 03.07.2023, згідно якого адвокатське об'єднання надало позивачу правову допомогу у загальному розмірі 18 000,00 грн.
Колегія суддів зауважує, що відсутність платіжних доручень, як підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу, не є підставою для відмови у стягненні судових витрат, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України ). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 23.01.2014 заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Окрім того, судовою колегією враховується, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених витрат, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19).
Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Судова колегія звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 911/3323/14.
Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмета та підстав позовних вимог, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги співмірність розміру витрат з наданими послугами, враховуючи обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача в сумі 18000,00 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято без повного врахування обставин справи та з порушенням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5722/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5722/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5722/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".
4. Справу № 910/5722/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.10.2023.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков